Раді Вас бачити!

Інквізитор з полегшенням зробив легкий належний уклін, розвернувся і залишив розпусного кузена під тихі хихикання дівиць.
Обидві драконеси заміжні, а от що скажуть батьки молодої віконтеси Офелли...
Втім, йому було байдуже. Щоправда, від думки, що дещо подібне чекатиме і його власну дружину, дракон глухо загарчав.
Ні, потрібно поспішити. Не діло це. Ітеррі – красиві давні казки, але для себе він ніколи не хотів такої залежності. Хай і вважається, що тільки ітеррі може зробити дракона по-справжньому щасливим.

У подружжя Деналь, як і у всіх відьмаків, був особистий фамільяр. Його затримали разом із батьками Деліри та Мелісси, але, якщо звіти правдиві, не стратили. Стратити фамільяра – нарватися на сварку з Ковеном, навіть якщо відьмаки вийшли з нього. Фамільяри для відьом священні і тільки самі можуть віддати життя за родину, яку оберігають.
Або померти в застінках, позбавлені зв’язку з родиною.

І Фісса, фамільяр родини Деналь, усе ще залишалася в застінках. Якщо звіти не брехали.

Аттар де Тайлерон зайшов ненадовго до себе – підготуватися, віддати останні розпорядження, переодягтися. Невідомо, скільки часу займуть пошуки нареченої.
З іншого боку, він у будь-який момент може прокласти портал додому. Інквізитор – один із небагатьох, кому королівською милістю надано такий дозвіл.
Щоправда, невідомо, куди його занесе і що там може статися. Тому потрібно було перестрахуватися.

Він знав одне: якщо звільнити фамільяра, той одразу ж кинеться шукати свою родину. І збирався цим скористатися.

В’язниця височіла неподалік від Нерри, на острові, розташованому на злитті двох річок.
Аттар хотів переміститися і туди, але дракон усередині ще не відновив сили, а вони можуть знадобитися будь-якої миті. Тому, дратуючись через затримку, інквізитор усе ж вирішив скористатися каретою. Заодно й подрімати ще пів години в дорозі.

Над Неррою забринів ранок. Перші промені пробивалися від горизонту, але на вулицях поки було порожньо.

Поспати так і не вдалося.

Побачивши інквізиторський герб на кареті, охоронці запалили яскраві вогні, почали опускати підвісний міст. Та все одно довелося вийти з карети: вони зобов’язані були впізнати в обличчя будь-кого, хто прибуває до королівської в’язниці. Навіть самого короля. А каретам проїжджати й узагалі заборонялося.

Ранкова прохолода прогнала залишки сну, і, відкинувши волосся назад, інквізитор рушив мостом. Коли він ішов важкою ходою, гордо розправивши широкі плечі, у льотному обладунку і темних рукавичках, ніхто не запідозрив би, що всередині цього чоловіка вирує нетерплячий дракон.

Поки що Аттару вдавалося з ним упоратися. Але він майже фізично відчував, як тікають секунди, і з кожною – проклята відьма все сильніше вростає, вплітається в шерсову драконячу сутність.

Поспіхом розбуджений керуючий вибіг назустріч, вітаючись і вклоняючись, намагаючись зрозуміти, чим зобов’язаний цьому візиту. Чи не проштрафився десь?

– Той відьмак, що вам позавчора доставили, – суворо промовив інквізитор. – Віффер Обанж.

Той, хто поранив його дракона, через кого він позбувся сил. Можливо, теж частина змови, щоб привести його до Деліри Деналь? Аттару насилу вдалося перемогти фамільяра-орла. Але це був поєдинок за життя, а фамільяр напав першим.

– Так, пане.

– Нікого не пускати до нього без мого особистого дозволу.

– Як накажете, ваша світлість.

– Ока не спускати. Слідкувати, щоб їв. Трохи пізніше я ще раз допитаю його. А зараз відведи мене до Фісси. Фамільяра родини Деліри Деналь.

– Сію хвилину, мій господаре.

Вузькі похмурі коридори в товстих стінах, сходи, на яких він ледь не торкався плечима протилежних стін. Усе у в’язничній вежі було покликане пригнічувати і стримувати.

Керуючий повів його вниз: найнебезпечніших злочинців традиційно утримували в підвалах, яких тут було кілька поверхів. А фамільяр, звісно, одне з найнебезпечніших створінь. Будь-який недогляд, віконце на волю – і поминай, як звали!

Керуючий відчинив важкі залізні двері, що надсадно скрипнули петлями: схоже, за три місяці їх жодного разу не відкривали. Аттар марно намагався згадати, який фамільяр був у родини відьмаків – але ця справа пройшла повз нього. Він не пам’ятав деталей, поклався на розслідування своїх помічників.

Керуючий запалив тьмяний магічний світильник.

З камери на нього дивилася... літаюча кішка!

Не злобно – хоча очі блиснули, коли він наблизився. Але ні, це створіння, що провело тут три місяці, виглядало втомленим.

Тонкі магічні нитки натягували крила, не даючи їх скласти. Чорна кішка лежала, підібгавши лапи, а пухнасті м’які крила безвольно звисали, пропалені там, де їх торкалися магічні ланцюги.

Аттар ковтнув. Він ніколи не схвалював знущань над слабкими.

«Фамільяри не слабкі, – нагадав собі. – І це вимушені заходи».

Притихлий дракон лише підтвердив ці слова. Якби не відьмак, що напав зі своїм орлом, можливо, він інакше поставився б до стражденного створіння.

Втім, якби не відьмак, Аттар навряд чи взагалі згадав би про існування Фісси, що томиться в застінках.

– Мені потрібно зняти магічний захист цієї камери.

– Але...

– Я неясно висловився?

– Слухаюсь, пане. Зараз.

Керуючий повернувся до дверей, зсуваючи темні магічні камені. Фісса оголила ікла, однак із горла вирвався лише булькаючий хрип.

Звісно, її ж не поїли і не годували.

– Тихо, тихо. Я відпускаю тебе, – промовив Аттар, сміливо заходячи до камери.

Кішка – руда з чорним, із подивом зрозумів інквізитор, а одразу в напівтемряві й бруді було не розібрати, – нахилила голову набік. Ніби розуміючи і не вірячи.

Він не уявляв, які в неї можливості. Усі фамільяри різні. Але знав лише одне: вона одразу ж полетить до дівчат. Не може не полетіти, це в природі чарівних тварин.

Аттар обійшов камеру, перевіряючи, як накладено захист. Він не міг упустити фамільяра, тому потрібно було добре підготуватися.

Фісса була надто слабка, і все ж вони дуже спритні. Варто лише трохи зазіватися, і жодних зачіпок знайти дівчат уже не залишиться. А враховуючи, що слідів вони теж не залишили...

Інквізитор не міг дозволити собі таку помилку.

Дракон, що притихнув було, підбадьорився від усвідомлення, що ось-ось вони можуть побачити Делиру. Допоміг Аттару сплести тонкий магічний аркан і якнайнепомітніше накинути на фамільяра, поки керуючий бурмотів заклинання, щоб зняти захист із камери, і вливав у них силу.

– Готово, – промовив нарешті той, знову вклонившись інквізитору.

Ще раз ретельно все перевіривши, Аттар де Тайлерон змахнув рукою, перерізаючи пута, що тримали кішку.

Рикнувши, вона кинулася на нього, спробувала цяпнути... Але ноги не втримали. Засичавши, кішка змахнула крилами і – мить – зникла.

Магічний аркан натягнувся. Інквізитор кивнув керуючому і ступив у простір слідом за Фіссою.

Щоб, на свою досаду, вийти в домі Деліри Деналь, де останнім часом встиг побувати неодноразово!

Але Фісси тут уже не було. Вона летіла в бік його власного дому – точніше, королівського палацу. Ніби відстежувала місця, де побувала господиня. Однак, не долітаючи, різко зірвалася з місця і знову кудись перемістилася.

Аркан натягнувся, і Аттар ще раз ступив слідом. Щоб вийти в чужому, незнайомому селищі, і збагнути, що Фісса вже знову в іншому місці.

Вона відчула нитку і ганяла, намагалася збити його зі сліду або виснажити!

Тільки в неї і самої не було багато енергії.

Спочатку Аттар стрибав слідом – але кішка встигала зникнути до того, як він намацував через аркан місце, де вона з’явилася, і відкривав туди портал.

Сил ставало все менше, магія витрачалася. Поранений дракон важко дихав усередині – але й Фісса теж стрімко лишалася залишків сил. Її переміщення ставали все ближчими одне до одного – настільки, що тепер він міг обернутися драконом і просто летіти, не використовуючи зайву магію на прорив простору.

Так минуло кілька годин. Сонце вже повністю господарювало на землі, летюча кішка тікала, дракон махав крилами, наздоганяючи, намагаючись зрозуміти хоч якусь систему, здогадатися, де кінцева мета.

Але Фісса стрибала без будь-якої видимої системи і навіть напрямку не дотримувалася.

А потім – останній довгий ривок. Схоже, вона витратила всі крихти енергії, що в ній ще залишалися, і перемістилася дуже далеко.

Настільки, що аркан натягнувся, ледь не обриваючись.

Дракон рвонув за ним, на ходу перетворюючись на чоловіка.

Щоб упертися в невидиму перешкоду.

Та спружинила, і він відлетів, опинившись по щиколотки в крижаній, смердючій рідині. Чоботи одразу намокли, над вухом почулося дзижчання десятка комарів.

Болото. Надто добре знайоме йому болото, посеред якого відкривалися Відьмацькі сходи.

Усе ж вони наважилися вирушити сюди. І схоже, відьми не прогнали їх.

Аттар роздратовано вилаявся крізь зуби.

Найменше на світі йому хотілося зустрічатися з Верховною відьмою Ширізою.