Раді Вас бачити!

Ідея з’явилася неочікувано. Як-то кажуть звідки не чекали.

Мій шлунок нагадав громоподібною руладою, що його й досі увагою обійшли, і я засяяла посмішкою.

– Відтепер тут буде корчма, – видала я. 

Завжди мріяла відкрити свій бізнес, ось... здійснилося. Правду кажуть, що треба бути обережним зі своїми бажаннями, або хоча б правильно бажати.

– Корчма? – неабияк здивувалися дівчата.

– З особливими привілеями для мешканців? – запитала Анасія.

Німфа мені не довіряла, все підозріло косилася та слідкувала за кожним рухом. І ту крихітну пилочку, я помітила, ховала у рукаві сукні.

Та це мене не особливо турбувало. 

Що та зброя проти мене – кремезної трольчихи? Зубочистка.

Та й, поклавши руку на серце, можна зізнатися: я їм теж не довіряла. Нікому тут. І взагалі… Навіть в Альбрімі з довірою в мене було кепсько. Тож ніхто, окрім Аліши, і не пробився крізь мур, який я вибудувала для захисту душі.

– Ти про особливі привілеї в моїй корчмі можеш навіть не заїкатися, – нахмурилася я. – Правила в мене будуть суворі, а покарання за їх порушення – ще суворішими.

– Зжереш? – поцікавилася німфа.

– Слухай, в тебе якісь нездорове відношення до їжі, – послала очі під лоба я. 

– Вона з нею занадто рідко зустрічалася, тож не встигла сформувати правильне відношення, – гимикнула Альміра.

– Неправда! – обурилась німфа.

– То не дивно, бо колір обличчя в неї теж не надто здоровий.

Анасія схопилася за щоки.

– Чого ти брешеш? Як одна з найкращих красунь дому спокуси, мої послуги були тільки для елітних клієнтів!

– В моїй корчмі не буде ніякої іншої спокуси, окрім смачної їжі, напоїв та зручного ліжка, – насупилась я. 

– От! – переможно заволала німфа. – А ліжко все таки буде. Що я вам казала?

Вона повернулася до дівчат і подивилася на них так, наче викрила мене у страшному гріху. Вольга та Альміра знітилася, а я не збиралася.

– Ну то й що? Авжеж у нас будуть ліжка і кімнати, адже не один гостинний двір не стане приймати пожильців, щоб змушувати їх спати на підлозі. Навіть такі чудовиська як я.

Анасія почервоніла.

– Гостинний двір? – і не було зрозуміло, що пролунало більше в її запитанні: боязкої надії, розчарування чи розгубленості.

–  Хто готовий зі мною чесно працювати, ласкаво прошу. А кому колишні звички і життя миліше…

Я впевнено махнула рукою. Мала вказати на двері, але тицьнула у вікно – теж непогано. Буде шлях коротшим.

– Одразу стрибати? – перепитала Вольга.

– Я не люблю стрибати, в мене занадто великі груди для таких навантажень, – знітилась ельфійка.

– Стрибати, щоб не стати вечерею? – схилила голову на бік Анасія.

– Нагодуйте її вже хтось, – не витримала я. – Інакше я за себе не відповідаю – зроблю те, на що ця німфа так напрошується.

– Ой! – відстрибнула від мене Анасія, коли я клацнула зубами прямо в неї над вухом. – Тільки не цей шматочок!

Я навіть застигла та розгублено подивилася на німфу. Та розчервонілася і очима пускала мені бісики.

Здавалося, дівчина отримувала задоволення від наших перепалок.

– Збоченка, чи що? – вперла руки в боки я.

– Ну чого одразу збоченка? – закотила очі Анасія. – Просто якщо перетворення на вечерю чудовиська неминуче, то навіть з цього потрібно вміти отримати задоволення.

– Та-а-ак… Це місце згубно на вас вплинуло, – зробила висновки я. – Тепер я навіть не знаю, кому треба боятися більше: куртизанкам чи чудовиську.

Про всяк випадок я позадкувала. Щоб здоровішою залишитися.

Дівчина-перевертень та ельфійка засміялися. В мене навіть на серці потеплішало, подобалося дивитися на їх не зажурені обличчя. Чи, може, це глисти почали революцію, бо на порожній шлунок навіть генерали не воювали – всі думки про їжу.

– Пропоную покласти цій перспективі край, усунувши причину проблеми, – сказала Вольга.

– Що? – глипнула на неї я. – Ще одне вбивство? Мені треба налаштуватися, тут особливий настрій потрібен.

– Яке вбивство? – не зрозуміла перевертень. Німфа позадкувала.

– Так ти не про це? Одразу треба попереджати, а то я вже почалася готуватися, – я вишкірилася і витріщила баньки. – Чудовисько не розуміє складні слова, чудовиську потрібно м’ясо.

Дівчата здригнулися.

– Зроби щось! – стукнула ліктем в бік Вольгу ельфійка.

– Перепрошую, мій батько був учителем, інколи ці гени прориваються назовні, – сказала дівчина-перевертень.

– Гаразд. М’ясо може почекати, – скинула я невидимі порошинки з власної сукні, на видих полегшення, що пролунав від куртизанок, навіть уваги не звернула. – А тепер повтори свою пропозицію тільки простішими словами. Щоб чудовисько зрозуміло.

– Я знаю, де комора з особистими запасами їжі для Буелії, – блиснула очима перевертень.

– От з цього і потрібно було починати! – зраділа я, потираючи долоні.

– А як же зачистка? – запитала Альміра.

– Для того, щоб витрачати сили, спочатку треба їх поповнити, – філософськи зауважила я. – Всі згодні?

– Таке відчуття, що в нас взагалі залишився вибір, – буркнула німфа.

Вибору в них не було, особливо коли мною керував порожній шлунок.

Наш шлях скінчився в особистій спальні колишньої власниці. Тут все було оформлене в червоно-чорних відтінках. В мене навіть голова розболілася та одразу палке бажання з’явилося розпочати кардинальні зміни саме з цієї кімнати.

Але жага втамувати голод була сильнішою.

Портал з мене всі сили висмоктав, нестабільна падлюка. Тож потрібно було терміново виправляти ситуацію, поки ніхто не зрозумів, що від войовничості трольчихи можуть залишитися лишень слова та грізні погляди.

– І де? – повернулась до дівчини-перевертня я.

Вольга підійшла до шафи і взялася за срібну статуетку яєць. Якщо зір мені не брехав, чоловічих.

– Я сподіваюся це відлито не з натури? – скривилася я. Невідомий скульптор не оминув увагою деталі, можна було розгледіти всі зморщечки, складочки шкіри, волосся… Фу, гидота яка! – Не всі клієнти вижили після відвідування цього будинку розпусти?

– Буелія казала, це єдине, що залишилося після її чоловіка, – пояснила Альміра.

– Я навіть знати не хочу, як вона його позбулася, що тільки це і залишилося, – простягнула я. А моя багата фантазія вже почала підкидувати картинки, наче сказилася.

Та балачки одразу скінчилися, варто було шафі заскрипіти та від’їхати вбік. 

– А це вже цікавіше, – посміхнулась я. – Таємний хід? Катівня?

– Ні, просто комора з провізією та питвом, – глипнула на мене Вольга.

– От це так! – сплеснула руками Анасія. – Звідки дізналася?

– Випадково підгледіла, – стенула плечима перевертень.

– Ми не будемо тебе питати, що саме ти робила в спальні пані Буелії та як змогла підгледіти її схованку, – зморщила носика німфа. 

– Не будемо? – здивувалася Альміра.

– Не тому що ми такі виховані панянки, а просто нам не цікаво, чим саме ти займалася у вільний від роботи час, – задерла носа Анасія. Я здогадалася, що вони не одного глека розбили, бо спілкування було напруженим.

– Не цікаво? – знову перепитала ельфійка. Її щоки навіть почервоніли від цікавості, дівчина кусала губи, але слухняно не лізла не в свою справу.

– Не цікаво. Так, дівчата? – глипнула на нас німфа, а коли зупинила погляд на мені, то поспішила виправитися: – Так, красуня і чудовисько?

Я пирхнула.

– Якщо ти і з колишньою пані так розмовляла, то я не дивуюся, чому вона тебе так мало годувала.

Німфа прикусила язика. 

Я ж навіть не стала замислюватися, що в цій дивній компанії мені як рибі у воді.

У схованці на нас чекали міцні чорні двері. Я навіть встигла розчаруватися.

– Ти впевнена, що за ними…

– Їжа, – відповіла дівчина-перевертень, навіть не зачекавши, поки я закінчу говорити: – В мене досі чудовий нюх, тож можу на нього покластися.

– Добре, – кивнула я, роздивляючись двері. – Ключ є?

– Звідки? – здивувалася Вольга.

– Ну а раптом… – стенула плечима я. – Де комора ти ж знала, от я і подумала…

– Та ліки я їй заносила тишком від усіх! – розверещалася дівчина-перевертень. 

– Ліки? – здивувалася Альміра. Її ельфійське личко, здавалося, вміло демонструвати це краще за будь-які інші емоції.

– Від геморою, – буркнула перевертень.

– Геморою?

– Ти стала погано чути, чи спеціально вирішила довести мене до сказу? – рипнула зубами Вольга.

Анасія гимикнула.

– Я знала, що ти на багатьох спокусах знаєшся, недаремно добре тут влаштувалася, але щоб ще була спеціалістом у такій вузькій темній справі…

– Стули писок, – пронизала її лютим поглядом дівчина. В очах Вольги вже проглядав звір. – Мене твоя бабця навчила, ти ж не хотіла у травах копирсатися, то ж комусь довелося.

– Бо я хотіла заміж вийти, а не лікувати болячки та бородавки! – раптом закричала Анасія та стрімко розчервонілася. – А ти і мистецтво моєї бабці до рук прибрала і на Нера застрибнути не посоромилася! Вже тоді відчувала, до чого в тебе справжній хист, так?

– Він сам мене обрав! – загарчала Вольга, розчепірила пальці та накинулася на німфу.

Я встигла розборонити цих шалених дівиць до того, як вони роздерли б одна одній пики.

– Ніяких несанкціонованих бійок у моєму будинку, – попередила їх я, тримаючи за комір сукні німфу в одній руці, а дівчину-перевертня – в іншій. Обидві борсалися, але звільнитися не мали змоги. Численна сила, завдяки моїй любій Аліші, що зробила для мене цю метаморфозу, була на моєму боці. – Інакше чудовисько знову згадає, що любить м’ясо.

– А як санкціонувати бійку? – запитала німфа.

– А поза будинком не рахується? – одночасно з нею поцікавилася Вольга.

Я лишень очі закотила. Тільки ворожнечі мені тут і не вистачало.

– Ой! Що ж це робиться? – сплеснула руками Альміра. – А я й не знала, що ви були знайомі до того, як потрапили до пані Буелії.

– Наші клани займають сусідні території у лісі, тож ми дружили з дитинства, – буркнула Вольга.

– Хтось дружив, а хтось користувався нагодою, аби підловити момент і всі вершки злизати, – скривилася Анасія.

– Та Нер тобі навіть не подобався, зізнайся вже! Ти просто заздрила мені, що я перша жінкою стала і скористалася увагою юнака.

– Я через тебе в рабство потрапила, кицька облізла! – німфа спробувала дотягнутися ногою до Вольги і буцнути її в живіт.

– Ти в рабство втрапила через власну дурість! – вишкірилася перевертень. – І мене в це втягнула. І чого це я облізла? В мене гарна шкірка, от зніму ці кайданки і побачиш. Це буде останнє, чим ти зможеш помилуватися перед смертю.

– Тебе ніхто не просив мене рятувати! Героїнею побути вирішила? От і отримала те, що заслуговуєш. Тобі навіть тут подобалося, якщо взяти до уваги твої міцні теплі відносини з пані Буелією…

– Дурепа!

– Досить вже! – гаркнула я та так голосно, що стіни затремтіли, а ось таємні двері залишилися стояти. – Набридло вже вашу гризню слухати.

– Вона перша почала, – закопилили губи дівчата.

Ельфійка розсміялася.

– І чого тобі так весело? – брикнула на неї Вольга.

– Я раніше ніколи не помічала цієї схожості між вами, а тут наче прозріла.

– В тебе просто не тільки проблеми зі слухом, але й з зором, – буркнула німфа. – Очі протри!

Я добряче струснула дівчат, так що в них навіть зуби клацнули.

– Ой!

– Та за що?

– Мабуть, я не надто зрозуміло сказала: стуліть пельки вже! Якщо бажаєте й надалі гризтися, то я вас тут не тримаю, шуруйте на всі чотири сторони і хоч горлянки одна одній перегризіть чи очі виїжте – мені байдуже.

Дівчата принишкли.

– Як це байдуже? – тихенько перепитала Вольга.

– А от так, те що не стосується мого закладу – мене не турбує, – я різко відпустила заклятих подруг. – Або забирайтеся геть, і робіть, що хочете, або залишайтеся тут і живіть по моїм правилам.

– Ви нам ще їх не озвучили, – нагадала німфа – справжня скалка в моїй дупі.

– Ніяких сварок і бійок в моїй корчмі, якщо це не буде заявлено, як головний номер концертної програми вечора. Це погано впливатиме на репутацію мого закладу, – склала руки на грудях я. – Це перше правило, а інші вам і слухати не треба, якщо полишаєте цей будинок.

– Я залишуся тут, – одразу запевнила мене Анасія.

Чомусь в її готовності жити інакше і не додавати мені проблем, я мала найбільший сумнів. Але німфа змогла мене здивувати.

Інтуїція підказувала, що в цієї дівчини кров з перцем і німфа ще може попсувати мені нерви, та це не лякало. Щось у ній нагадувало мене ж…

– Мені нема куди йти, – сказала Вольга. – Тож я сподіваюся, що у вашій корчмі буде місце й для мене.

– Гаразд, – кивнула я. – А зараз треба вже нагодувати це зелене чудовисько, поки я не заглитнула когось живцем.

– Нікого не турбує, що нова пані говорить про себе у третій особі? – поцікавилась німфа.

– У когось геморой, а у когось – ось, – стенула плечима перевертень. – Зеленопике чудовисько.

– Але в нас немає ключа, – заломила руки ельфійка – чутлива натура.

– Для мене це ніколи не становило проблеми, – запевнила дівчат я, розігналася і на повній швидкості гепнулась об двері.

Почувся крик, щось блиснуло та шубовснуло прямо мені між очі і це було останнє, що я запам’ятала.