Раді Вас бачити!

– Це що таке? – запитала я Анасію, коли спустилась зранку у зал.

– Клієнти, – сяйливо посміхнулася німфа. – Я навіть не встигаю у всіх взяти замовлення, настільки їх багато.

Я протерла очі, бо досі не була певна, що не сплю.

– Так, дійсно багато…

Коли я казала, що до нас прийде успіх та в таверні не буде де розвернутися від замовників, то і сама до кінця в це не вірила. Якщо бути зовсім-зовсім чесною. А зараз…

Чи то очі мене обманювали, чи то слова виявилися пророчими.

Мужички, яких я вчора вполювала щоб провчити, дійсно дотримались обіцянки і виявилися корисними для нашого бізнесу?

– Тоді не варто заклякати, Рейно. Нам зараз знадобиться твоя допомога, – підморгнула мені Анасія.

– Авжеж-авжеж, – я змусила себе скинути заціпеніння та почала допомагати орчанці з видаванням напоїв.

Ош була працьовитою, трошки наїжаченою з чужими та доволі незграбною. Тож я хвилювалася за збереження всіх пляшечок та діжок, які з такою старанністю замовляла у постачальників питва.

Мої страхи не виправдались. У чотири руки ми справно пропрацювали до полудня. Навіть нічого не розбили.

Декілька чарок медовухи я не стала враховувати.

Не нашими зусиллями, а клієнтів, яким раптом закортіло почубитися.

В мене навіть настрій не зіпсувався, коли розбороняла бійку. Кишеню грів товстенький мішечок з золотом, який я конфіскувала за моральний збиток.

– Ех, а життя налагоджується, дівчатка, – мрійливо закотила очі я, коли повернулася до розливу питва.

І ось знала ж, що не треба завчасно ляпати язиком – боги цього страшенно не люблять, та недозволено розслабилась. Неприємності не забарились. Хай йому грець!

– Я можу вам щось запропонувати, пане? – запитала я високого бороданя, як тільки він наблизився до шинквасу.

– Пійло з луски білого дракона, – сказав незнайомець.

– Найміцніший напій у цьому світі, – здивувалася я. – Гарний вибір.

– І слухняну гарну дівку на додачу, – пирхнув бородань, від чого в мене почало сіпатися око.

Він одразу мені не сподобався! Власною похмурою пикою, потужною статурою, аурою таємничості та порохівником.

Так-так! Саме порохівником.

Хто взагалі згоден паритися в ньому посеред літа?

– Ваше пійло, пане, – поставила я чарку перед незнайомцем.

– А дівка?

– Обійдетеся без дівки. Я, бачу, у вас обидві руки діють? Отже можете дати раду власним бажанням.

Бородань пирхнув. Чи то вдавився повітрям, чи то слиною – Грарх його знає. Я не стала б надавати йому допомогу, в разі чого. Якраз і ляпка зголодніла – слідів від покидька не залишиться.

– От це так сервіс в таверні «У Рейни»… – похитав головою він. Не збирався так легко закатрупитись. Шкода.

– Найкращий у п’ятому королівстві, – пихато підняла підборіддя я. – Ми більше не надаємо таких послуг. 

– Та невже? А якщо добре подумати?

Він поклав на шинквас мішечок з грішми та пильно вдивився мені в очі.

Ніколи мене ще не нудило від одного погляду. Та все колись відбувається вперше.

– Якщо добре подумати, то я маю хвилинку вирвати вам руки, щоб не тяглися до моїх дівчат.

– Он як? – вигнув брову незнайомець.

На відміну від усіх, хто до цього траплявся мені на шляху, цей гад так легко не лякався. Грархова печінка!

– Саме так, – підтиснула губи я. – То бажаєте замовити таке задоволення, пане? Чи обійдемося приязною розмовою?

– Бажаю. От тільки тобі хоч сили на мене вистачить, кралечко? – відверто кепкував бородань. А до напою так і не доторкнувся, наче не відбірне пійло в мене, а помийки.

– Та легко, – гимикнула я та доторкнулась до кулону.

Хто ж знав, що цей незнайомець виявиться вартовим зі служби контролю? Та ще й некромантом…

Ой-йой!

Та все це я дізналася вже потім, коли ми з Дарлоком – так його звали – відновлювали дихання після сутички.

Надворі співали пташки, в таверні продовжувало вирувати життя, відпочивати клієнти, а навкруги нас мерці стояли – служники некроманта – і лупали очима.

– Всі вже кісточки зібрали? – глипнула на них я.

– Деякі загубили, – важко зітхнув Дарлок. – Хто б міг подумати, що в тебе така важка рука…

Еге ж, і я сама не знала.

Але коли довелося протистояти дюжині живих мерців під керівництвом некроманта, вся моя дурна сила поперла назовні. Там я вже не стримувалася і не дуже розбиралася, куди їх кістки викидаю – деякі собаки одразу розтаскали.

– Не треба було мені погрожувати.

– Я й гадки не мав, що ти така гаряча діва, – гимикнув бородань.

Чоловіка не злякала трольчиха, на яку я перетворилася. І коли ми вийшли на двір, щоб не заважати процвітанню мого бізнесу, вартовий тримався аж надто сміливо.

Мені вже тоді потрібно було замислитись, що в цьому випадку не буде легко, як з іншими. Але я перла напролом, як вже звикла.

А коли зіткнулася з темною некромантською магією, то ледве за межу не перейшла. Хто б міг подумати, що бородань вирішить нею скористатися, аби мене вполювати? Та замість цього прикликав мерців. 

– Можеш не стримувати себе в компліментах, – склала губки бантиком я. – Гаряча, палка, ще яка?

– Гаряча на голову, – пирхнув Дарлок. – Але в іншому, теж нічого. Навіть у цій подобі. До речі, де ти дістала такий потужний артефакт, заряджений метаморфом?

«А чоловіки цього світу мають доволі специфічні смаки до жінок», – нахмурилась я.

– Де дістала – там вже немає, – буркнула я. – Тобі що до цього?

– Він би знадобився при атаці тварюк з хаосу? – знизав плечима Дарлок.

– Тварюк з хаосу? – витріщилась на нього так, наче вперше побачила. – Одна назва вже змушує тріпотіти мої мізинчики.

– Мізинчики?

– В мене чутливі пальці.

– О Всеблага, – закотив очі некромант.

– Я люблю компліменти, але ти вже не перегравай, любчику, добре?

– Діва, звідки ти така взялася? – нахмурився Дарлок. – Звичних речей не тямиш, ще й з чоловіками справи ведеш так, наче не в них, а в тебе яйця між… гхм…

Він присоромився.

– Я з іншого світу. Альбріма. Віриш?

Некромант відповів не одразу, мабуть, думати йому було важче, ніж махати кулаками і застосовувати проти слабких панянок бойову магію. Не те щоб я вважала себе слабкою…

– Якби ти це заявила мені вчора, то я викликав би цілителя. Але сьогодні…

– Я мала змогу тебе переконати своєю непрошибною харизмою? – підморгнула чоловікові я. Більше загрози від нього не відчувалося, ми сиділи на ґанку і балакали, наче старі знайомі.

Нічого не зріднює краще, ніж гарна прочуханка!

– Можна і так сказати, – гимикнув в бороду Дарлок та розповів мені про захисну стіну, світ хаосу і його тварюк, які періодично намагалися прорватися в світ семи об’єднаних королівств. – Ну що скажеш, Рейно, злякав я тебе?

– Анітрохи. Ці ваші тварюки, здається, не страшніші, ніж мужики, які намагаються атакувати мою таверну в пошуку тілесних задоволень, – знизала плечима я. – То що тобі від мене треба, Дарлоку?

– Можливо, я вирішив скуштувати відбірне драконове пійло? – хитро примружився він.

– Це ти деінде можеш казочки розповідати, а мені краще правду.

– На тебе пожалілися, Рейно.

– На мене? – щиро здивувалася я. – І за що? Я ж взагалі нікого не чіпаю та закон не порушую!

Після моїх слів Дарлок розреготався, змусивши мене здригнутися від такого голосного звуку.

– Неймовірно, – видихнув некромант, коли відсміявся. – Ти – неймовірна.

– Не дякую, бо точно це знаю. То хто там вирішив, що йому жити не треба?

– Твої вчорашні клієнти…

– От паскуди! – не стрималась я. – Так і знала, що з ними будуть проблеми.

Отже, чоловіки не тільки стримали дану мені обіцянку і запросили у таверну мешканців міста, але й поскаржились на мене у службу контролю порядку? Ну нехай тільки трапляться мені під руку…

– Бачу ти вже почала планувати їхнє вбивство, але не раджу цього робити.

– Чому це?

– Мабуть, ми не з того розпочали. Пропоную тобі розповісти мені свою версію, а потім…

– Немає чого розповідати, – нахмурилась я. – Ці чоловіки хотіли використати дівчат, які на мене працюють, як куртизанок. 

– Тобто дому задоволень тут більше немає?

– Ти глухий, сліпий чи не вмієш думати? Сказано, таверна тут. «У Рейни», – ледве не по складах відповіла я. – Скільки можна повторювати? І своїх дівчат я ображати нікому не дам, тому…

– Тому я пропоную свою допомогу.

– Що? – не очікувала такого я.

– Надам тобі найкращих вартових, які зможуть якісно охороняти ваш з дівчатами спокій, і зроблю так, щоб ніхто не став на заваді твого бізнесу.

– Безкоштовні дари знамо де бувають… – похитала головою я. – Який тобі з цього зиск.

– Віриш чи ні, а я не люблю, коли ображають жінок.

– Ти нещодавно магією мені ледве голову не зніс і не любиш, коли ображають жінок? – нагадала чоловікові я, від чого він неочікувано зашарівся.

– Перепрошую. Я думав, що ти власниця будинку задоволень – багато разів намагався його закрити – а тепер вирішив, що краще позбутися кореня проблеми, вбити пані і бізнес сам зникне.

– Невже я схожа на ту потвору-гномку?

– Я ніколи раніше її не бачив, – почухав маківку некромант.

– Цей бізнес у вашому світі ніколи не зникне, якщо чоловіки не змінять свого відношення до жінок, – зітхнула я. – Не зрозумій мене неправильно, я не маю нічого проти куртизанок і того, чим вони заробляють на життя, але коли це роблять за власної волі.

– Розумію. Коли мені було шість років…

– Ой тільки не треба мені дитячих історій, ми не настільки близько знайомі.

–… моя сестра зникла. Її викрали работорговці, як я потім дізнався, для одного з таких будинків задоволення. Коли я виріс і зміг знайти, куди саме її забрали, щоб допомогти сестрі – Айша вже загинула, – завершив він, мені одразу стало соромно за свій довгий язик та дурну реакцію.

– Вибач мені, Дарлок. Я співчуваю твоїй втраті.

Чоловік кивнув.

– Тому якщо я можу тобі допомогти та дівчатам, що вирішили розпочати нове життя…

– Ми з радістю приймемо твою допомогу, – посміхнулась я. Мені вже набридло самостійно відганяти прихильників заборонених задоволень, які не розуміли відмов. – І віддячимо. Можеш розраховувати на безплатне питво впродовж першого року становлення моєї таверни.

– Першого року? – вигнув брови він.

– У вдячності теж є термін придатності, – знизала плечима я. – Інакше я зубожію, а ми з дівчатами плануємо розвивати бізнес. Спочатку в п’ятому королівстві, а потім і в інших. Сподіваюсь, імперії для моїх амбіцій вистачить.

– Я вже казав, що ти неймовірна? – похитав головою бородань.

– Можеш повторити. Моїм вухам в цьому світі не вистачає лестощів.

***

– Де, ти кажеш, цей га... пан? – запитала я донезмоги схвильовану Вольгу.

За місяць я вже встигла з'ясувати, що дівчина-перевертень має спокійну вдачу, чудову витримку і неабияку працездатність. Зазвичай вивести її з душевної рівноваги було складно, а тут просто тряслася вся.

– Так у дворі, – махнула рукою діва. – Чіпляється до Альміри.

– Фантоми його вигнали?

Нова справа давалася нелегко, але завдяки тролячій завзятості й демонічній витримці таверна «У Рейни» трималася на плаву. Процвітанню хіба що заважали докучливі клієнти колишньої господині будинку задоволень. Все ще з'являлися із завидною регулярністю, лякали дів і мене від роботи відривали. Ніяк змиритися не могли, що тут тепер можна було задовольнити лише дві базові потреби: голод і сон, а за розвагою потрібно вирушати кудись іще.

З кожним незадоволеним особисто розбиратися – тільки час даремно вбивати, тож я понаробляла багато хитрих магічних пасток, використовувала фантомів, яких створив для нашого захисту Дарлок. Некромант прив'язав їх захищати територію навкруги таверни. 

Окрім фантомів, нас віднедавна охороняли й небіжчики, прив'язані Дарлоком до мене й цього місця.

Бородань мав параноїдальні схильності до всього, що стосувалося безпеки мене і дівчат. Мабуть, та історія з сестрою добряче на нього вплинула, та я не жалілася. Самостійно захищати колишніх куртизанок мені було не по силах – хоч як важко це вдалося визнати навіть самій собі.

– Він їх розвіяв, – важко ковтнула Вольга.

– Моїх фантомчиків? – заревіла я, притиснувши руки до грудей. – Як посмів?

– Одним клацанням пальців, – немов перепрошуючи, сказала перевертень.

– А мертвяки що? Сподіваюся, задавили цього нахабу, що псує чуже майно?

– Їх він упокоїв.

– Усіх? – сіла на канапу я.

Ноги різко перестали тримати. А всього лише варто було подумки підрахувати, скільки коштуватиме замовлення некроманту, щоб той створив невбиваних захисників. Не думаю, що Дарлок буде мені вічно безоплатно допомагати.

– Майже. Троє з тих, що залишилися, впали на коліна і стали раптом бити поклони.

– Зламалися? Чого хоче непроханий гість, казав?

– Вимагає Альміру обслужити його як належить, – схлипнула Вольга. – І ще дівчаток підготувати, він має намір зупинитися в нас на ніч. У кімнаті для... специфічних клієнтів.

– Ах, як належить, кажеш? – зло примружилася я. – Ну веди. Із задоволенням побуду феєю бажань.

Нахабу я відшукала швидко. Вольга не казала, що цей рогатий виявиться справжнім здорованем і до того ж красенем! Чого тільки варті були правильні аристократичні риси обличчя, міцна лінія підборіддя, біле, немов інеєм припорошене, волосся й очі кольору аквамарина.

Зізнаюся, моє серденько зрадницьки тьохнуло, хоча у снах мене переслідував зовсім інший демон. І там я нестерпному магістрові мозок не виїдала, а не боялася віддатися на волю істинним бажанням.

– Привела напарницю? – усміхнувся незнайомець. – Згоден обміняти цю діву на тебе. Обслужиш мене, красуне?

І от чесно, краще б він рота не розкривав. Нехай тембр його голосу був глибоким, немов оксамитовим, але весь романтичний флер після слів демона з мене здуло, як не бувало.

– Як належить, – усміхнулася я. – Як і просив, дорогенький.

Рогатий задоволено блиснув очима.

– Ну лети, пташка, показуй мені ваше гніздо розпусти, – наказав він. – Я чув, офіційно тут тепер таверна "У Рейни", але добре, що ми чудово розуміємо: за цим прикриттям ховається дещо набагато цікавіше.

– Саме так, с-с-солоденький. – У мене губи звело від натягнутої усмішки, але здоровань, здавалося, нічого й не помітив. Так був зосереджений на моїй п'ятій точці. 

Стегнами я виписувала вісімки, немов справжня спокусниця, ну і щоб відвести «вогонь» від дів, що застигли в страху.

Що не кажи, а за місяць я встигла до них звикнути. Та що звикнути! Стала вважати справжньою сім'єю. А за близьких я будь-кого порву, і цей здоровань винятком не стане.

Усі кімнати для збочень у просторових кишенях я переробила під склади і житлові спальні, а одну не встигла. І добре! Було зараз куди привести цього нахабу.

– Те що треба, – видав він, оглянувши багатство колишньої господині. – Роздягайся.

– Тільки після тебе, – посміхнулась у відповідь і облизала губи. – Я поки що нам іграшки підберу. Ти ж хочеш погратися?

– Я вважаю за краще, коли мені підкоряються, – насупився здоровань.

– Довірся мені, – прошепотіла йому просто в рот. – Ти не пошкодуєш.

Я помітила, як його погляд розфокусувався, поплив, але демон усе ще супився і не збирався так швидко потрапляти на мій гачок. Тоді я взяла тіло, тобто справу, у свої дбайливі руки. 

Допомогла здорованеві зняти камзол, розстебнула сорочку, і... більшого мені не знадобилося, щоб вправно замкнути на зап'ястях нахаби магічні кайданки з ланцюгом, що кріпився до стіни.

– Ти що це замислила? – тут же сіпнувся чоловік, давши мені можливість помилуватися натренованими м'язами його торсу. Не помилилася я, не помилилася, тіло здорованя точно боги виліпили, шкода, розумом обділили. – А ну-ка, звільни мене. Зараз же.

– Тільки після того, як пограю, – усміхнулася я. – Ти ж сам хотів програму як належить, от і насолоджуйся, красунчику. Зараз твоя мрія здійсниться.

Незнайомець ще кілька разів сіпнувся, але все безрезультатно. Я знала, що магічні кайданки і ланцюг не дадуть йому скористатися магією, а отже, вирватися і заподіяти мені шкоду. Тому не боялася провчити цього гада. Буде знати надалі, як залякувати беззахисних дів!

Я поміняла зовнішність на тролячу і, надихнувшись виряченими очима демона, взялася за різку. Потім подумала і прихопила з собою ще якусь палицю у величезних шипах.

– З чого ж мені почати? – озвучила власні роздуми, коли повернулася до завмерлого й дуже злого здорованя.