Раді Вас бачити!

Прокидатися не хотілося. Занадто солодким та запаморочливий був сон. Занадто чуттєвим та еротичним. Настільки, що здавалося, що й не сон це зовсім.

Потягнулася, відчуваючи незвичну оголеність власного тіла, легкий біль в напружених м'язах та ситу задоволеність. Застогнала, розуміючи, що це був не сон, а божевільна дійсність, в якій пришелепкувата я провела пристрасну ніч з незнайомим чоловіком. І не просто провела, а фактично зґвалтувала. 

Натягнула подушку на голову, сподіваючись сховатися від сорому та провини, що полонили душу. Думки розбігалися, але попри їх стрімкий потік серед них не було жодної, за яку б я могла б зачепитися як за виправдання. 

В якусь мить прийшло усвідомлення, що я вже можу бути вагітною, а з моїм везінням це цілком ймовірний розвиток подій. Похитала головою, картаючи себе за необачність.

– Доброго ранку, маленька, – низький, глибокий оксамитовий голос, немов гарячий подих пробігся по моєму тілу, викликаючи хвилю мурашок. – Ну ж відкрий очі. Я знаю, що ти не спиш.

Від дбайливої солодості в його голосі тіло задерев'яніло. Виникло бажання зникнути, розчинитися, телепортуватися в інший світ. І чому я так довго валялася? Потрібно було встати на світанку й втекти тихенько, поки ніхто не побачив. 

– Я тобі сніданок приніс, – між тим продовжив спокушати чоловік.

У ніс вдарив аромат свіжої здоби. Шлунок голодно стиснувся, нагадуючи, що вчора його годували всього один раз. Від чергової незручності сховалася під ковдрою.

– Хм, а вночі ти була не такою соромязливою. Не думаєш, що ти мені тепер винна? – шепнув цей змій-спокусник. 

Від проникливого шепоту тілом прокотилась нова хвиля збудження. Ні, це просто якийсь божевільний світ. Що такого в його повітрі, що я постійно зісковзую на межі жадібного потягу й ненаситної хтивості?

Ліжко репнуло під важким чоловічим тілом. М'яко, але наполегливо чоловік прибрав подушку, і погладив мене по голові, як маленьку:

– Ти пробач, що вчора так вийшло, – несподівано покаявся він. – Але ти стояла на межі світів, і тільки так я міг утримати тебе. Без прив'язки ти б зникла. А я не в силах тебе відпустити.

Здивовано кліпнувши, повернулась, розгублено вдивляючись в теплі, немов застигле полум'я, бурштинові очі. Широкоплечий повністю одягнений чоловік, витягнувшись в повний зріст, лежав поруч зі мною, закинувши вільну руку за голову.

– Це мені потрібно просити пробачення, – шепнула зніяковіло, не знаючи, куди подітися від сум'яття. 

Збилася, побачивши повні чуттєві чоловічі губи в чарівній близькості. Інстинктивно провела язиком по губам, що вмить пересохли.

– Так. Важко нам прийдеться, – запустивши долоню, зкуйовдив своє темно-каштанове волосся. – Не хвилюйся, я розумію, що все це прив'язка. Скоро все мине і тебе перестане так... – запнувся, зосереджено підбираючи слова.

– Ковбасити від бажання? – посміхнувшись, прийшла на допомогу я.

– Що? – ще більше розгубився чоловік.

Дуже гарний, потрібно зізнатися, чоловік. В голові промайнула спокусливо-спекотна картинка, а руки закололо від бажання торкнутися вже знайомої твердості м'язів під цією сорочкою. Забажалось повторення, якщо не божевільної ночі, то хоча б дотиків до цієї теплої шкіри.

– Мене зводить з розуму постійне бажання, – хитнула головою, проганяючи вабляче наслання. – Таке відчуття, що мене накачали якимось збудливим коктейлем, – озвучила я, нарешті, свої здогадки.

– Так діє прив'язка. Щоб покликані душі не загубилися в Міжсвіті, наш Бог, Стрезол, який власне цю прив'язку й створив в дар воїнам, зробив, так щоб повітря Аластрі на іншосвітян діяло як афродизіак.

– Але це... У ритуалі ж використовується поклик душі, а якщо споріднена душа виявиться в тілі чоловіка, бабусі або дитини? – повторила я своє питання, що вже задавала одного разу.

– У перших двох випадках прив'язка все одно відбудеться, а в третьому... – хитро посміхнувся на мої припущення чоловік.

– Тобто чоловіки все одно закріплять зв'язок? Навіть з чоловіком? І у них вст...? – знову збилася я, мимоволі червоніючи від відвертості питання. 

Та що за ранок такий?

– Прив'язка діє на всіх, хто взяв участь в ритуалі. Тому і той, хто закликає, буде пристрасно бажати закріпити зв'язок. І будь-то чоловік чи жінка йому буде не важливо. Він все одно буде бажати свого істинного.

– М-да, весело. Яке дивне почуття гумору у вашого бога. А дитина? – стрепенулася я.

– Дітей Стрезол захистив: неповнолітній до дорослішання не відчувається як пара. Так само як не можна і закликати того, в кого є міцні зв'язки зі своїм світом. Це говорить про те, що в тому світі не залишилося нікого, кого б ти любила.

Сумно кивнула, відповідаючи на не задане питання. Перед очима спалахом майнула могильна плита. І вже звично відчула, як по щоці котиться уперта сльоза.

Він нічого не сказав, лише повернувся до мене, ніжно стер сльозинку великим пальцем правої руки і міцніше стиснув лівою рукою мою долоньку. Бурштинові очі уважно вдивлялися в мої, і я читала в них співчуття, неприкриту ніжність і щось нечитабельне, на що моє серце відгукнулося гучним ударом.

Повисла напружена тиша, народжуючи ще більшу незручність і бажання.

– Заплутано якось. Навіщо воїну в подарунок чоловік? Хіба цей ритуал не для того, щоб отримати спадкоємців? – почала молоти я перше, що спало на думку. Аби тільки розірвати це відверте мовчання.

Чоловік зітхнув й так же легко повернувся в колишню невимушену позу, відкинувшись на узголів'я ліжка. Рука продовжила заспокійливо перебирати моє волосся.

– Не знаю. Ритуал давно забутий. Лише в деяких книгах збереглися згадки про нього. Потрібно бути доволі відчайдушним, щоб проводити його.

– Або дурним, – гмикнула я. – І часто закликають іншосвітян?

– Ні. Ритуал призначений для пошуку істинних і в більшості випадків допомагає відшукати споріднену душу в цьому світі. На жаль, після війни Забуття відчуття істинного зв'язку доступно небагатьом рас.

– Війни Забуття?

– Колись давно на зорі часів в нашому світі було два бога-хранителя. Населяло світ тоді безліч рас дволиких, яким протегувала Ахеліса, і двоіпостасних, під заступництвом Стрезола.

– А в чому різниця? – перебила прискіпливо.

– Нетерпляча, – посміхнувся чоловік. І тут же пояснив: – Двоіпостасні мають бойову формою, але одну свідомість, у дволиких же – свідомості дві, кожна з яких відповідає певному вигляду, – поцілував легенько в щоку і попередив: – Решту розповім коротенько, ти слухай, не перебиваючи, а то скоро я з голоду помру. Жили раси мирно, ні з ким особливо не ворогували, поки Ахеліса з іншого світу не привела людей. Це була молодша, слабка, але чисельна раса, яка не володіла якоюсь особливою силою. Але була у цієї раси одна здатність – вони могли народжувати дітей від будь-якого представника старших рас. І дитина завжди народжувалася рівна за силою, а часто і перевершувала силами власних батьків. Дехто з пращурів вважав це достатнім, щоб майже повністю знищити представників чоловічої статі серед людей, а представниць жіночої статі перетворити на безправних других дружин, придатних лише для народження спадкоємців. Налякана тим, що на неї очікує, одна з дівчат почала благати Ахелісу про кращу долю. І та, щоб пом'якшити ситуацію, подарувала людям істинний зв'язок, позбавивши древніх можливості мати дітей в разі відсутності істинності.

Незнайомець замовк, немов збираючись з думками, а за хвилину продовжив:

– Це не врятувало ситуацію, тільки усугубило. Чистокровних людей на той час було вже мало. Жінки часто ставали істинними для декількох чоловіків. І якщо терпіти в родині старші раси вони були ладні, то чоловіків з людей в таких сім’ях майже не було. Виникли постійні конфлікти. Самці не могли стримати ревнощі й бажання бути єдиним чоловіком. От-тільки вбиваючи чоловіка, самці вбивали й істинну, яка, не витримавши болю втрати, слідувала за коханим у Міжсвіт. Ба більше, жінки так і залишилися другим сортом, молодшими дружинами, а незабаром втратили і цей статус. На двох материках з трьох люди втратили всі права, ставши рабами. З'явилися спеціальні розплідники, де розводили чистокровних людських жінок. Чоловіків же відбраковували і, що з ними відбувалося потім, ніхто не знає. 

Я відкрила рота. Питань в моїй голові більшало. Але так і не промовила ні звуку, примітивши теплу усмішку в бурштинових очах. 

 – Кілька рас, об'єднавшись, заступились за людей. Спалахнула велика війна, що знищила більше половини мешканців нашого світу. Почувши благання, і побачивши такі діяння, боги-хранителі розгнівалися. Два материка Південний і Східний, було стерто з лиця Аластрі. Залишився тільки Західний. Ахеліса забрала свій подарунок – істинний зв'язок, залишивши його тільки для тих рас, що не переслідували людей, а самих людей забрала в інший безпечний для них світ.

– В Аластрі зовсім не залишилося людей?

– Зовсім. Більш того, про них забули всі інші раси. Залишивши згадку лише в літописах. Зникнення Ахеліси й її відмова бути богом-хранителем, порушили захист, явивши Межу світів, через яку в наш світ прориваються тварі Сутінкового світу. 

– За що ж ваш бог презентував свій супердаруночок воїнам?

– А от про це історія замовчує, – розсміявся чоловік. – Але ходять чутки, що один з воїнів виконав прохання бога та попросив можливість вибрати собі істинну. Бог же показав йому ритуал, який той і провів, а залишившись дуже задоволеним, побажав розділити своє щастя з друзями. Тільки ритуал іноді спрацьовував неправильно й про нього скоро забули, вважаючи за краще самостійно вибирати своїх партнерів. Тепер твоя черга розповідати про себе, – заявив він несподівано, вибиваючи й так хиткий ґрунт з-під ніг.

– А ти про себе не розповідав, – запротестувала збентежено. – Я ж навіть імені твого не знаю.

– Як і я твого, – посміхнувся, встаючи з ліжка: – Рейдеран Еліус Маінкур, до ваших послуг, – схилився в легкому поклоні. 

Позер! Але гарний.

– Аліна Тортон.

– Прошу, а то сніданок зовсім охолоне, – галантно простягнув мені руку і потягнув до столика. 

Довелося вставати й стрибати, закутавшись в ковдру. Мене, сміючись, підхопили на руки та разом з купою постільної білизни посадили в крісло.

– Пізніше покажу, де ванна і знайду жіночий одяг, а поки тобі потрібно перекусити.

– Дякую, – подякувала ввічливо, звільняючись з теплого кокона руки.

Їли ми мовчки. Апетит у нас був відмінний, видно позначилася перевитрата енергії. Але варто було мені відкласти столові прибори, як чоловік окинув мене нетерплячим погляд, мовчазно вимагаючи відповідей.

– Не дивись на мене так. Мені нема чого розповідати. Вчора вранці я прокинулася в незнайомій кімнаті в оточенні двох чоловіків. Вони заявили, що я їх споріднена душа і в загальних словах розповіли про ритуал, натякнувши на прив'язку, – чомусь хвилюючись, випалила я. – Потім одного з них викликали, і ми вирушили до столиці. По дорозі натрапили на бій золотого дракона з якимись величезними плямами. А потім дракон злетів і забрав мене. Я чи то заснула, чи то втратила свідомість, але отямилась вже з тобою.

– Як ти опинилася верхи на драконі? Вперше чую, щоб дракони когось катали, – якось насторожено поцікавився чоловік.

– Та ніяк, – відмахнулася я, але під наполегливим поглядом невпевнено продовжила: – Залізла на нього під час бою, хотіла допомогти позбутися плям, але ті й самі чомусь відпали. А дракончик склав гребні, затиснувши мене між ними. Та так і полетів, не помітивши таку дрібничку, як я. Він був поранений, і йому було дуже боляче, – виправдала звіра, непокоячись: – Не знаєш з ним все гаразд?

За золотого красеня було тривожно. Хоч я і сподівалась, що для нього все минуло добре.

– Не переживай, він вже повністю одужав. У драконів відмінна регенерація.

Я кивнула з явним полегшенням, притримуючи готове зірватися прохання, проводити мене до звіра й дати його помацати, погладити, потискати.

«Та й політати знову на драконі я б не відмовилася, – мрійливо промайнуло в голові. – Як мед, то й ложкою», – хмикнув у відповідь на це бажання противний внутрішній голос.

– Розкажеш, як я опинилася тут? – поцікавилася, перериваючи марну уявну дискусію і витрушуючи зайві думки з голови.

– Я тебе приніс. Думав, проспиш до ранку, а вранці розпитаю і поверну до рідних. Але ти металася в гарячці, щось твердила про ідіотський світ і про не проведену прив'язку. Я не відразу здогадався, як можу тобі допомогти, – Рейдеран посміхнувся так чарівно, що я тут же попливла маленькою рожевою калюжкою до його ніг. – Був готовий навіть летіти та вишукувати того гада, що притягнув тебе в цей світ.

Кліпнула, насилу відводячи очі від його губ, в черговий раз, зусиллям волі проганяючи нав'язливе бажання зацілувати чоловіка до несвідомого стану. Видно, щось таке промайнуло в моєму погляді, і Рейдеран поблажливо-серйозно порадував:

– Це тимчасово. Вже до вечора все пройде, і твої гормони остаточно заспокоються. Та й зараз вже збудження повинно спадати.

Прислухалася до себе. І справді збудження притихло. І хоча чоловік мені подобався, і яскраві еротичні картинки продовжували спалахами миготіти перед очима, але вже якісь нечіткі, приглушені. Та й низ живота вже не зводило від жару. Так, легке бажання, з яким цілком можна жити.

– Рейдеран, а ти казав, що прив'язка працює в обидві сторони? – нарешті оформила я в питання подробиці, що чіпляли весь цей час мою увагу.

– Так. Якщо вірити літописам, то покликані та ті, хто їх викликав, відразу ж закріплювали союз. Так що те, що ти відмовилася від цього, незважаючи на порушення, наштовхує на певні думки. Тебе  викликали страшні потвори?

– Ні, – розсміялася я. – Обидва писані красені. Просто було відразу два величезних «але» з мого боку. Перше я не сплю з незнайомцями...

– Навіть не подумав би… – розреготався чоловік.

– Ти виняток, який лише підтверджує правило, – трохи ображено обірвала я його сміх, тикаючи в нього пальцем. – До речі з цього приводу у мене теж є питання...

– А друге? – перебив він мене, бентежачи пильним поглядом.

– Друге їх було двоє, а на трійничок я не підписувалася, – відверто зізналася я, незадоволено скрививши ніс.

– Трійничок? – перепитав він, але загострювати на цьому увагу не став і до непристойних жартів не опустився. – Гаразд, з твого боку розібралися. А хлопці? Вони не намагалися тебе спокусити?

– Намагалися і деякі навіть дуже наполегливо, але, думаю, їм теж заважала наявність конкурента, – поморщила знову ніс, згадуючи блондинчика: не люблю, коли так активно напирають, вважаючи себе супермачо.

– По всьому виходить, що дракон тебе дуже вчасно поцупив, – відкрито розсміявся чоловік, вмить стаючи молодше і ще красивіше. 

Серце забилось прискорено й нерівно, тілом прокотився хвилюючий трепет. Це вже сам чоловік на мене так діє чи все ще горезвісна прив'язка? 

– Інакше б уже до вечора ваша дружна трійця забула б про всі ці непорозуміння і принципи, – закінчив фразу чоловік, а я навіть не відразу зрозуміла про що він.

– Тож комусь дуже не пощастило або пощастило, це вже як подивитися... – вилетіло нерозбірливе, даючи можливість зібрати думки  в купку. – Виходить, ваша прив'язка до світу зводить з розуму настільки, що тобі все одно з ким кохатися? 

– Ні, люба. Не настільки. Хочеш ти тільки тих, хто тебе закликав, – несподівано лагідно відповів чоловік, заплутавши мене ще більше.

– Але... – розгубилася я, не знаходячи пояснення своєму нічному хтивому зриву і чуттєво-пристрасним реакціям на цього чоловіка. Невже це мої чисті емоції? – Я, звичайно, погано пам'ятаю події цієї ночі. Але, навіть не усвідомлюючи себе від нападу пристрасті, я точно знаю, що бажала саме тебе, – насилу сформулювала я свої думки. 

Підвела очі, відшукуючи його погляд, і потонула в бурштиновому полум'ї.

– Мені дуже приємно чути це визнання, спокуса моя, – криво посміхнувся він. – Але...

– Не називай мене так! – перебила вимогливо, в черговий раз, зморщивши ніс від усвідомлення, що сказане після «але» мені не подобається.

Такими темпами я не коханцем обзаведуся, а зморшками й складками, і стану схожа на шарпея.

– Гаразд, – скинув праву брову і подивився так виразно, що я одразу зрозуміла: до цього питання ми ще повернемося, і мені доведеться пояснювати свою нелюбов до цього слівця. – Так от! Здійснити прив'язку до світу ти могла, провівши ніч з тим, хто покликав тебе. Ну або… як показав наш випадок, з іншим своїм істинним.

– Що? – викрикнула я, скочивши й перекидаючи стіл. 

Завмерла, приголомшена дзвоном розбитих тарілок і столових приборів, що застрибали по підлозі. Погляд зосередився на чашці, яка покотилася по столу, наближаючись до краю. Простежила як вона впала, дивом не розбившись, вистрибнула на середину кімнати та зупинилася біля чиєїсь шкіри. Груди переповнювало обурення, лють й якесь дивне розчарування.

– Ти все почула, Аліна. Ти моя істинна і моя дружина.

– Зараз. Розбіглася. Секс не привід для знайомства, – вистрілила я в нього крилатою фразою свого світу. – І тим більше для одруження, – втомлено опустилася в крісло, кутаючись у свій кокон, в якому я ховалася від уваги чоловіка й невпевненості цього світу.

– Ти дала свою згоду на шлюб.

І я згадала своє коротке, але тверде «Так!» і холод, що спустився по правому передпліччі.

– Я буду все заперечувати! –  вигукнула я, знову підскочуючи з крісла і також швидко опускаючись. – Ми можемо розлучитися? – запитала, відчайдушно вдивляючись в бурштинові очі. – З огляду на всі обставини і мій майже несвідомий стан, нас просто зобов'язані розвести.

Чоловік нічого не відповів. Плавним злитим рухом опустився навпочіпки переді мною, і ніжно торкнувся моєї щоки тильною стороною долоні.

– Можемо, звичайно. Але мені б дуже цього не хотілося. Я так довго на тебе чекав, що ледь відчувши, полетів на твої пошуки. Дай нам шанс, – попросив він, невпевнено й з якимось надривом.

– В сенсі полетів? – зірвалося з моїх губ перше, що спало на думку.

Зависла, усвідомивши суть його прохання.

І що йому на це відповісти?