Спочатку:
На сторінку книги
Тріш
Чи варто дивуватися, що мою цікавість не вважали за потрібне задовольнити? Ні показувати не стали, ні розповідати, наскільки плачевно виглядає те місце, на якому в драконячій іпостасі у Себастьяна були лусочки і яке в людській подобі змушувало його неспокійно крутитися і морщитись. Мало того, так дракон ще й образився у відповідь на мою цілком серйозну пропозицію змастити його рани маззю.
Махнувши на нього рукою, я доїла в тиші і так само мовчки пішла відтирати казанок та тарілки від каші, доки не засохло. Перед сном перевірила свої штани і, переконавшись, що вони нарешті висохли, поспішила їх надягти. Себастьян ніяк це не прокоментував, чи вважав нижче своєї драконячої гідності, чи знову подумки перебираючи всі тиради про «жінок легкої поведінки».
Ранок зустрів мене запахом смаженого м'яса. Кілька секунд я ще намагалася зловити сон, що вислизав, в якому так спокусливо пахло їжею, поки не зрозуміла, що це в реальності. Усвідомлення, що свіжої дичини у нас безперечно не залишалося з вечора, змусило мене розплющити очі і різко сісти на місці.
Сонце ще повністю не піднялося, щоб осушити росу, що випала за ніч, і наповнити все навколо теплом. Так що ранковий холод змушував мерзлякувато кутатися в похідну ковдру. Тим несподіваніше було побачити в м'яких світанкових променях Себастьяна, що зосереджено щось робив біля вогнища.
Придивившись, я з подивом помітила тушку невеликого, але досить вгодованого кролика, який смажився над вогнем,. А в руках хлопця був другий, якого він якраз закінчував потрошити.
Сюрреалізм того, що відбувається, змусив мене засумніватися, чи я прокинулася, і я мимоволі потерла обличчя однією рукою. Світанкову тишу тут же порушив ланцюг, що гучно брязнув. Певно вибрався за ніч з глибокої ями, в яку ми його закопали, і встиг вкотре прикувати нас один до одного. Себастьян тут же піднявся на звук, але розслабився, побачивши, що це лише я. Привітно кивнув мені. Я в свою чергу мляво ворухнула пальцями в повітрі і, зітхнувши, потяглася за шпильками.
Звільнивши своє зап'ястя і проігнорувавши здивовано-обурений погляд Себастьяна, що залишався ще з ланцюгом, поспішила до кущів. Все ж таки розбудив мене не тільки запах їжі. Заодно вмилася в струмку, прокидаючись остаточно.
— Де ти взяв кроликів? — спитала насамперед, щойно повернулася і приступила до звільнення дракона.
— Не повіриш — ми в лісі, а вони тут живуть, — сказав Себастьян, викликавши моє напівзахоплене присвистування.
— Вау! Та ти навіть навіть зубоскалити починаєш? Сподіваюся, мене потім не звинуватять у тому, що я погано вплинула на твою аристократичну особу? — фиркнула я, знімаючи ланцюг. Мій невинний жарт змусив дракона напружитись, ніби я йому тут великі таємниці відкриваю.
— Чому ти так вирішила? — одразу ж спитав він, нервово смикнувши плечем.
— Вирішила що? — відгукнулася я, сонно позіхнувши, і почала змотувати ланцюг, прикидаючи, куди б його подіти, щоб він не вискакував на нас у найнесподіваніші моменти. — А, що ти аристократ? А ти хіба приховував це? Не сміши, — похитала я головою, але, зрозумівши, що Себастьян на повному серйозі напружено чекає відповіді, чесно почала перераховувати: — Твоя мова, манера триматися, снобізм, незнання реалій світу, безглузде засудження природних речей, меч...
— А що з мечем не так? — одразу зачепився хлопець, не ставши сперечатися з іншими моїми твердженнями, і мимоволі опустив погляд на зброю, що висіла на його поясі.
— Звідки мені знати? Я більше по кинджалах виступаю, такі довгі залізяки мене не цікавлять. Але навіть я можу оцінити, наскільки він дорогий. Артефакт чи ні, але йому б у скарбниці якогось короля лежати, а не висіти на поясі умовно простого дракона. Я б сказала, що ти його вкрав… — промовила я задумливо, на що Себастьян миттю підвівся, палаючи праведним обуренням, але я домовила до того, як мене почали знову звинувачувати у всіх смертних гріхах, — але це ніяк не вписується в твій образ. Залишається очевидний висновок: це сімейна реліквія, що передається з покоління до покоління. Ну або ж нагорода від того ж короля за якісь неймовірні заслуги перед країною. Але знову ж таки, родинна зброя є тільки в аристократів, а звичайних людей нагороджують грошима.
— Не все вимірюється грошима, — не витримав дракон.
— Так кажуть ті, у кого їх повно, — фиркнула я. — Тому аристократів і нагороджують усілякими залізяками та медальками. Грошей у них й своїх вистачає. Ще заперечуватимеш своє аристократичне походження?
Себастьян лише мотнув головою, обмазуючи випотрошену кролячу тушку якимись подрібненими травами, що надавали м'ясу пряний аромат.
— Гаразд. Тоді зізнавайся, як піймав кроликів, що це за трави і де ти навчився готувати на багатті, — зітхнула я, зранку налаштована на мирну балаканину ні про що.
— Чому це тебе так цікавить? — здивовано підвів одну брову Себастьян.
І, нанизавши на загострену паличку підготовлену тушку, повісив її над багаттям. Заодно перевірив ту, що смажилася, і акуратно перевернув її. М'ясний сік тут же закапав на розпечене вугілля, наповнюючи простір затишним шипінням і ні з чим не порівнянним запахом шашлику. Проковтнувши слину, що мимоволі набігла, я підсіла трохи ближче до дракона і продовжила розпитування.
— Тому що я ніколи не бачила і не чула про аристократів, здатних на таке. За них завжди роблять слуги. Пристрелити якусь живність задля забави — ще можна зрозуміти. Але для цього в тебе немає лука і стріл, — заявила я звинувачувальним тоном, викликавши швидкоплинну усмішку дракона.
— Як мало ти знаєш про аристократів... — пробурмотів він, не дивлячись на мене.
— О-о, повір, я знаю про них дуже багато, — скривилася я, щільніше кутаючись у похідну ковдру.
— Але не про драконів.
— А ще очевидніші речі озвучуватимуться, ні? То що там з кроликами та вміннями? Чи це одна з драконових таємниць, які не варто знати людям?
— Не має значення, аристократ чи ні, на бойових навчаннях всі рівні, — з усмішкою пояснив Себастьян.
— І навіщо вам бойові навчання? З ким ви там воювати зібралися? — насторожилася я.
Так дракони самі по собі дуже серйозна армія. А з огляду на те, що вони можуть роками шпигувати за іншими расами, готуючись захопити світ, мені стало моторошно.
— Не з нижчими расами, — криво усміхнувся хлопець, зрозумівши, в яке русло заскакали мої думки.
— А з ким тоді? З кроликами та козулями? Чи громадянську гризню там влаштовуєте? — не відступала я. Якщо у драконів справді воєнні дії, решта рас про це вже почула б, хіба ні?
— Вважатимемо, що це просто перестраховка на випадок… — Себастьян осікся, скривившись у відповідь на якісь думки. І замість продовження незвичайної теми зняв першого кролика з вогню та вручив мені. — Готово.
— Спасибі. — Я недовірливо прийняла підношення і, відчайдушно дмухаючи на гаряче м'ясо, обережно відкусила невеликий шматочок, щоб застогнати від насолоди. — Безликий, як же смачно!
Себастьян щиро широко посміхнувся, від чого я мало не поперхнулась. Адже справді гарний, паршивець, коли не занудить і не робить кам’яне обличчя.
— Я зрозуміла, навіщо вам польові вчення! Це просто кулінарні курси просто неба. Схвалюю! — промимрила я з набитим ротом.
— Взагалі, це звучить образливо, — раптом видав Себастьян, повертаючись до свого амплуа.
— Але ти досить дорослий, щоб розуміти, де тебе хочуть образити, а де ні. І вже тим паче не ображатись через дрібниці, — зауважила я повчальним тоном.
Дракон хотів було щось заперечити, навіть відкрив рота, але лише посміхнувся і похитав головою. Натомість зняв другу тушку з багаття і також приступив до сніданку.
— Я відповів на твої запитання. То що щодо твого справжнього імені? — спитав хлопець, коли я перестала їсти і почала гасити багаття.
— Нащо воно тобі? — здивовано смикнулася я, відволікшись від свого заняття.
— Хочу знати хоч якусь правду про ту, з ким мені ще деякий час вимушено доведеться бути поруч.
Якийсь час я помовчала, думаючи, що йому сказати. З одного боку, це не така вже й велика таємниця, сторонній все одно нічого не зрозуміє. З іншого ж, я надто звикла ховатися за маскою… Дракон не квапив, чекаючи на моє рішення.
— Ірина, — озвалася я зрештою неохоче. І навіть додала чомусь: — Але найчастіше мене називали Іриша.
— Іриша — Тріш… Чи не надто схоже? Який сенс брати нове ім'я, яке звучить майже так, як справжнє? Не боїшся, що багато хто зв'яже одне з іншим? — не розуміючи, насупився хлопець. Але хвилина одкровень з мого боку добігла кінця.
— У цьому світі більше не залишилося нікого, хто чув би його і кому воно могло б щось сказати, — криво посміхнулася я, мимоволі пересмикнувшись і звично відганяючи образи не зовсім приємного минулого. І побачивши, що дракон якраз покінчив зі своїм кроликом, запропонувала перебільшено бадьоро: — Ну що, гайда назустріч пригодам?
