Спочатку:
На сторінку книги
Тріш
Мокра тканина неприємно липла до тіла. Та й ліс — це не тільки свіже повітря та краса, але ще й всюдисуща мошкара, труха з дерев, якісь гілочки-листочки, які так і норовили мені насипатися за комір. Нічого дивного, що настрій у мене був набагато нижчий за позначку «задовільно». Щоправда, варто було визнати, що й до «огидного» не опустився.
Безперечно, мені було прикро, що всі мої плани пішли коту під хвіст із цією справою. Мало того, що дістати артефакт було неймовірно складно і я не раз ризикувала життям, так тепер я в будь-якому разі повинна була звалити з цього містечка, поки власники кулону не зрозуміли, що до чого і на кого слід нацькувати варту. Сам по собі цей факт не був таким неприємним, якби не одне «але»: я все ще була без грошей!
Довелося добряче витратитися кілька місяців тому, спускаючи майже всі свої заощадження. Готуючись до викрадення артефакту Селести, я спустила суму, що залишилася, цілком справедливо розраховуючи зірвати великий куш. І на тобі: як гонорар у мене п'ять лусочок із дупи дракона і безглуздий ланцюг. Аж зла не вистачає!
І одразу ж не сподобався той чорнявий прилизаний піжон, який навіть імені свого не назвав, залишившись безликим Замовником. Але жага грошей була сильніша... Ну що, Іришо, вітаю, сама собі дуринда. Дракон не зжер — і на тому спасибі.
Похитавши головою, підтягла лямки рюкзака, що ослабли, вище. Хоча варто було називати речі своїми іменами — лямки моєї полотняної сумки на плечі. Від того рюкзака, з яким я колись опинилася в цьому довбаному світі, насправді залишилися тільки лямки і дві блискавки, які я й пришила потім до практичної сумки, яка нікого не дивує тут. І зараз це була остання ниточка, що пов'язує мене з минулим. Весь одяг за ці роки потерся-забруднився, дешеві кросівки спочили смертю хоробрих у перші ж дні, ім'я і те довелося взяти більш відповідне місцевим реаліям.
— Зате я бачила справжнього дракона, — пробурмотіла я собі під ніс, не дозволяючи давній тузі про нездійсненне проникати у свою свідомість, і показала язика всім своїм проблемам.
Невдачі бувають у всіх, зациклюватися на них – остання справа. Та й якщо вже на те пішло, що я була б за аферистка, якби не мала запасного плану на цей випадок? Здати луску, отримати гроші, підхопити свої речі — і вперед, на чергове діло, але вже в іншому містечку. Нехай і не таке прибуткове, як це було, але, враховуючи сухий залишок, там мені хоча б заплатять. Не біда, що не вдалося провернути останню справу, яка могла б мене прославити. Вважатимемо, що вона одна з останніх, а марнославство до добра не доводить.
Підбадьоривши себе таким нехитрим способом, я вже бадьоріше тупцяла до виходу з лісу. На узліссі пригальмувала та дістала з рюкзака чисту та суху світлу блузу та темні штани. Поверх них пов'язала досить довгу спідницю пісочного кольору. Цей одяг не настільки практичний, як той, що був на мені зараз, але так я могла зійти за просту дівчину, яка приїхала до міста влаштовуватися на роботу або до родичів у гості. З тієї ж причини розпустила вже висохле на сонечку волосся і почала виплутувати застрягле у ньому всяке лісове сміття. Впоравшись із цією нелегкою справою, розчесалась гребенем і заплела косу, уклавши її короною навколо голови. Ну все, тепер я типова простодушна Маруська, яка вперше побачила місто. Одна з тисяч таких.
Рюкзак, куди я сховала свій майже сухий похідний одяг, довелося теж зняти і заховати в одну з простеньких і дешевих на вигляд сумок через одне плече. В ідеалі, її належало тягнути в руках, але вважатимемо, що за легендою сільська дівчина на світанку вже встигла побувати на ринку і купити зручнішу «торбу» для своїх речей. До того ж з усіма своїми пожитками мені тягатися все одно не з руки, доведеться залишити в таверні на день, доки не закінчу зі своїми справами.
Ну що, місто, зустрічай сором'язливу селянку Ланію, якій татко наказав закласти лусочки дракона, що дісталися від дідуся...
— А татко сказав, що це справжнього дракона одяг! Найсправжнісінька луска! Ось дивіться, як вона сяє на сонці! А ви мені не вірите... — провила я, старанно мусолячи рукав пройдисвіта торговця, вчепившись в тканину до побілілих кісточок.
Чоловік із гидливим виразом обличчя намагався відштовхнути мене, посилено вдаючи байдужість до драконячих лусок. І я навіть повірила б, якби не помітила, яким жадібним блиском загорілися його очі, варто було йому побачити одну з них. А коли дізнався, що їх п'ять штук, то мало зовсім не зомлів від щастя.
І я б не стала влаштовувати всю цю виставу. Спочатку й думки такої не було. Планувала спокійно обміняти лусочки на золото і змитися звідси... Якби не недбале запевнення продавця, що таким сміттям він не цікавиться, але все ж готовий прийняти за пару мідних монет. Ось з того моменту я показово і страждала, як живе втілення відплати, що наздогнала продавця.
— Та відчепися ти! — гаркнув досить огрядний чоловік, відштовхуючи мене одним лише пузом.
Втім, його туго набитий гаманець встиг перекочувати в складки моєї спідниці, так що я цілком натурально відлетіла від нього. Ще раз жалібно схлипнувши, спробувала зібрати лусочки зі стійки. Але не встигла, важка долоня притулила їх зверху і змахнула собі в руку.
— Гаразд, не гнівайся на старого Джо. Бачу, що дівчина ти хороша, пристойна, велика потреба змусила тебе намагатися продати цю дурницю. Не твоя вина, що у вашій сім'ї роками оспівували жалюгідну підробку, видаючи за скарб, — знехотя завів продавець, стиснувши лусочки в кулаку так, що навряд чи їх можна буде так просто видерти з руки навіть після смерті.
— Татко б ніколи… — несміливо спробувала заперечити я.
— Ох, сонце, бережи тебе Безликий. Ти ще така юна, так багато не знаєш. Всі батьки хочуть дарувати своїм дітям казку. Хіба у вашому селі на свято врожаю хтось зі старих не перевдягається в Хазяїна Полів і не дарує дітлахам солодкі крендельки та льодяники на паличці?
Я кивнула, мимоволі посміхнувшись від думки про це свято, що чимось нагадувало Новий рік із Дідом Морозом. А заразом захопилася талантом продавця відводити думки клієнта зовсім в інше русло, налаштовуючи його на благодушний лад.
— От і твій батько, мабуть, пофарбував металеві стружки золотою фарбою і придумав гарну легенду… А тепер батько де, чому він не прийшов сам, тебе послав? Самому соромно, мабуть? — вдавано суворо запитав продавець, пожувавши губами під кущистими вусами.
— Захворів тяжко татусь. Мамка злягла три зими тому, один він у мене залишився... — Я знову жалібно схлипнула, витираючи сльози рукавом.
— Ось воно що… Мабуть, навіть не знає, що ти задумала, інакше зупинив би. Еге ж? Гаразд, п'ять срібних за цей мотлох дам. Просто тому, що в мене вдома така ж добра дуринда-дочка сидить. Купи батькові зілля якогось та повертайся додому. Нічого такій гарненькій дівчині робити в місті,— з тяжким зітханням видав торговець і, витягнувши з-під прилавка п'ять потемнілих вищерблених монет, недбало кинув їх переді мною. І я б, може, навіть оцінила цей жест і нехай трохи спорожнілий, але повернула б гаманець на місце. Якби не одне «але».
Я знала напевно, що дочки у торговця немає. Як і дружини. Просто частина легенди, що допомагає йому налагоджувати контакт із покупцями.
А ще я зранку навідалася до лави рідкісного зілля, вдаючи цікаву сільську простушку. А заразом відзначила вартість зілля, до складу яких входила товчена луска дракона. Навіть якщо врахувати, що там у складі інші інгредієнти плюс накрутка за роботу та комісія самої лавки, вартість однієї лусочки вимірювалася у золотих, і не в одному десятку.
У торговця Джо був шанс придбати в мене такий рідкісний ресурс майже за безцінь… Але адекватний безцінь. Мені зв'язок із драконами не потрібний, краще втратити у прибутку, але зберегти життя. Інтуїція мене рідко підводила, а зараз вона просто волала, щоб я не залишала жодних зачіпок про свою причетність до того, що трапилося з одним конкретним драконом.
— Величезне спасибі, я знала, що ви хороша людина! — випалила я і знову кинулася до торговця, щоб повиснути на шиї.
І поки він намагався відчепити мене, заодно позбавила його і золотого компаса, інкрустованого блискучими камінчиками, якого той носив на ланцюжку на шиї замість кулона. Не аби яка дорога річ, золото найдешевшої проби, та й каміння напівдорогоцінне, але все бонус до вже наявних монет.
Після чого змахнула собі в долоню срібні монетки, отримані за продаж лусочок, і з чистою совістю покинула лавку.
Ось з цього і почалися мої неприємності.
