Раді Вас бачити!

 Взагалі, варто визнати: рано чи пізно з дракона щось вийде. Домовитися нам таки вдалося. Так, зі скрипом. Так, основна роль все ж таки у мене. Так, усі інші ролі теж на мені, бо мені було гордо заявлено: «Я не заважатиму тобі брехати». І все ж! Який прогрес, однак. Такими темпами я поверну драконам пропаленого афериста, бандюгана найвищої проби.

 Ніч у нас пройшла без ексцесів, я навіть уламала дракона лягти зі мною на ліжко. Ну серйозно, там із десяток таких чурбанів ще вмістилися б. Я навіть згадала, як читала в одній книзі, що коли лицарю (або просто воїну) доводилося ночувати на одному ліжку з незаміжньою дівою, вони між собою клали меч. Не впевнена, щоправда, з якою метою. Чи то щоб діва у разі чого відчекрижила недобросовісному сусідові щось непотрібне, чи то просто намічалася межа, але не суть.

Я ніби просто про це згадала і, як будь-яку іншу ахінею, що народилася в моїй буйній голівці, тут же озвучила вголос. Дракон же з ентузіазмом ухопився за цю ідею і на повному серйозі притаранив свою холодну залізяку нам у ліжко. Я була в такому шоці, що навіть сперечатися не стала. Більше того, так і не уточнила, чию саме честь і цноту охоронятиме меч. А то раптом до мене ланцюгом окаянним прикували квіточку неціловану, а я ні сном ні духом, розбещу його тут однією своєю присутністю, ще, не приведи Безликий, доведеться потім як порядній вийти заміж… Уф, аж ніяково стало, як уявила. Хоча про що я? Де я і де порядність такою мірою, якою очікує дракон?

У нас тут зранку й так була сутичка на порожньому місці. А я всього намагалася продати вкрадений компас. І смикнув мене чорт зізнатися, звідки в мене ця цяцька і хто володів нею раніше. Спочатку мене просто мовчки поливали зневагою, але, як тільки усвідомили, що на мій гарний настрій, підкріплений мелодійним брязкотінням золота в гаманці, це ніяк не впливає, мовчання переросло в злісне сопіння. І я б, може, навіть зніяковіла для пристойності хвилин на п'ять, але така погодка гарна видалася! Сонечко світить, дітлахи вуличками бігають, задерикувато кричать, з пекарні солодко пахне ваніллю і корицею... Ні, безумовно, ніяковітиму іншого разу.

 — А у вас прямо зовсім немає злочинності? — запитала я замість цього вкотре, сподіваючись, що щось не так зрозуміла.

— Ні, — озвався Себастьян, старанно не дивлячись на мене і всім своїм гордим аристократичним профілем показуючи несхвалення.

— Та годі! Може, ти просто не знаєш? Із якої ти теплиці там виліз? — не вгавала я.

На мене люто зиркнули, але промовчали. Отож! А я майже налаштувалася на чергову сповнену пафосу промову про те, які ж ідеальні істоти ці дракони.

— Як тебе взагалі випустили до людей із таким світоглядом? — не відступала я.

— Он магазин, про який ти говорила, — перебив мене Себастьян, хитнувши головою в бік дамського магазинчика, вітрина якого була прикрашена капелюшками, стрічками і якоюсь явно шалено дорогою сукнею з дуже пишною спідницею. Я не уявляла, як у такій ходити, і все ж таки навіть я задивилася і зависла перед нею на кілька хвилин, мимоволі уявивши себе в ній. Гарна, зараза, а я таки дівчинка, мені за статусом належить милуватися подібним!

— Так, ходімо, — схаменулась я, взявши себе в руки.

Зрештою, саме цей жіночий бутик був моєю метою, заради якої я приміряла на себе чергову маску. Захоплена наївна аристократочка зі зубожілого роду, якій випав шанс відчути себе у ролі Попелюшки. Але зі знижкою на місцеві реалії замість хрещеної феї був одразу принц.

Заради цієї ролі я начепила наряд кращий, ніж для сільської простушки. Якщо дуже чесно — найдорожча сукня, що в мене була, до неї навіть туфельки на підборах були.

 "Принц" про свою роль був обізнаний, але її довелося скоротити до впертого "я не заважаю тобі брехати і стою поруч, роби що хочеш". Що ж, сам напросився! Так що, повиснувши на його лікті, я впорхнула в прочинені двері і з ходу розвинула бурхливу діяльність, приковуючи до себе увагу дівчат-консультантів.

 Окрім продажу компаса, я зранку також встигла навідатися до свого старого знайомого, який і дав мені швидке і, смію сподіватися, непильне замовлення. Всього-то проникнути на бал, який містобудівник влаштовує завтра у своїй резиденції, і за допомогою особливого артефакту відобразити деяких гостей у обставинах, що їх компрометують. Чим більше таких знімків отримаю, тим краще. Виступати в ролі папараці мені не вперше, так що я більше зраділа цій нескладній роботі. І тепер у бутику я дала собі волю.

Відпустивши внутрішню блондинку, я щиро захоплювалася всім, що там бачила, майже насправді бажаючи якщо не придбати, то хоча б поміряти цю пелеринку, той капелюшок, ті атласні рукавички, он ту сукню… При цьому не забуваючи сипати коментарями, поступово всім в бутику розповідаючи «таємницю», що ось цей красень мій наречений, у нас кохання неземне, хоч моя сім'я, крім аристократичного походження, нічим похвалитися не може, але мене все одно одягнуть і відведуть на бал, а потім при великому скупченні народу і, головне, при його батьках неодмінно зроблять пропозицію!

— Та підіграй мені, занудний чурбане! — прошипіла я через годину, впихуючи в долоню Себастьяна мішечок із золотом. Сама ж продовжила спектакль для дівчат:

— О, володарю мого серця, а можна мені ще одну сукню? Он ту золотаву? А ще черевички... О, бережи мою душу Безликий, любий, ти тільки подивися на ці черевички! З ними я буду найпрекраснішою дівою на балу!

— До цього вбрання ще є прикраси. І я порадила б віяло, — тут же встряла одна з дівчат, киваючи на стійку за своєю спиною.

— Світло очей моїх, ти чув? Віяло! Хочу-хочу-хочу! Я впевнена, твоя матуся буде в захваті від мене, як побачить у всій цій розкоші... — продовжувала я нести всяку нісенітницю, пурхаючи по бутику то там, то там.

Торкалася легких тканин кінчиками пальців, завмирала біля аксесуарів, закушувала губку, несміливо кидаючи погляди у бік вітрини. Дівчата ж навперебій пропонували мені подивитися все нові й нові вбрання. Поки дракон стояв стовпом і спопеляв мене поглядом. Поводитися так, як ми домовлялися, він і не збирався.

— Дорогоцінність моєї душі, а ти… — почала я, але Себастьян, схоже, дійшов до своєї точки кипіння.

— Я в цьому фарсі брати участь не збираюся, — процідив він і, дивлячись мені в очі, кинув мій мішечок із золотими монетами на пуф і вилетів із бутика.

 Дівчата приголомшено завмерли, не знаючи, як реагувати. Та що там, на якусь мить і я розгубилася. Не думала, що він це зробить так демонстративно. Але цієї миті мені вистачило, щоб скоригувати свою поведінку та прорахувати можливу вигоду.

— Він… він… — ледве чутно прошепотіла я, ніби не вірячи в те, що сталося, і мимоволі простягла руку слідом за хлопцем.

Рука безвольно опустилася, я ж, стоячи на тому самому місці, схлипнула. Раз, другий, ніби не помічаючи сліз, що течуть по щоках. І обернулася до дівчат, сподіваючись знайти розуміння на їхніх обличчях.

— Це він про наші майбутні заручини і знайомство з його батьками?

— Ох, бідолаха… — вирвалося в однієї з них. І цього вистачило, щоб я вибухнула бурхливими риданнями.

— Він мене не кохає... Бо я не його кола, так? Мій тато зубожілий граф, а мама... Мама мріяла про моє блискуче майбутнє, але померла ще до того, як тато втратив все-е... Я думала, Себ той, з ким я буду щаслива. А він… він… — ридала я, поки дівчата всаджували мене на диванчик і клопотали, пропонуючи мені то воду, то відвар трав, то той самий відвар, але з явними нотками чогось міцнішого.

На останнє я відреагувала і потягла філіжанку до себе. Спілкуючись із цим занудним драконом стільки часу, я б справді була не проти видути за раз цілий флакон настоянки собачої кропиви, але на крайняк і відвар з добавками підійде.

— А головне... Ви тільки подумайте! Головне, що я незаймана дівчина, зберігаю себе до весілля, а він грішми намагався від мене відкупитись. Наче я якась там… якась… — Моя нижня губа знову затремтіла, знаменуючи чергову бурю ридання.

Мені в руки тут же тицьнули свіже тістечко, рясно прикрашене збитими вершками та якимись червоними ягідками. Придивившись, я з подивом впізнала зернятка граната. Вау! Відколи я в цьому світі, я гранат ще не куштувала, думала, він тут не водиться. Хто б міг подумати, що мені вдасться відчути знайому терпку насолоду у звичайному дамському бутику... І правильно, що не думали.

— Та гад він! Скажіть, дівчата? — підбадьорливо вигукнула одна з дівчат із такою експресією, що тістечко випало з моєї руки.

 А тацю із рештою від мене відсторонили і почали наперебій запевняти, що Себ таки гад, яких світ не бачив, викликавши мою слабку усмішку на заплаканому обличчі. Гаразд, і фіг з тими тістечками, для фігури корисніше без них. Зернятка, звичайно, шкода, але…

— Я так мріяла потрапити на справжнісінький бал… — тихо пробурмотіла я, дивлячись на мішечок із золотом на пуфі.

— І потрапиш! Ще не вистачало через якогось козла руйнувати свою мрію! — вигукнула одна з дівчат.

— Як я потраплю? Запрошення було в нього. Для світлого лорда та його супутниці. Але, як бачите, я більше не його супутниця, — прошепотіла я і міцно заплющила очі, дозволяючи сльозам безмовно стікати по моїх щоках.

— Ні-ні! — раптом рішуче заявила кирпата дівчина, розштовхавши своїх подруг. — Це ж бал на честь ювілею лорда Бекінхерда?

— Т-так, він самий...

— У мене сестра там прислуговуватиме. Для служниць окремі дверцята з боку саду. Ключі тільки в них і так просто туди не проникнути, але це ж бал! Багато народу, постачальники продуктів ходять туди-сюди, цей вхід не замикають. А сестра простежить, щоб дверцята були відчинені і ти змогла пройти в момент, коли нікого там не буде, щоб ніхто тебе не помітив, — видала вона, підморгнувши мені. Її подруги одразу ж радісно підхопили, навперебій втішаючи мене і будуючи плани мого проникнення на бал.

Я, звичайно, розраховувала дізнатися хоч якісь крихти інформації, чудово знаючи, чия сестра тут працює, але що на мене ось так просто вивалять усі необхідні відомості і навіть більше… Просто шок!

— Ох… Які ви добрі, дівчатка… — пролепетала я, а на моїх очах з'явилися сльози вже розчулення.

— Тільки ось сукня… О, а я й витрачу всі його брудні гроші на сукню для балу! Там блищатиму, щоб його аж засліпило, щоб зрозумів, що я не якась там…

Ця пропозиція була зустрінута ще одним шквалом захоплення, спричиненого жіночою солідарністю проти невдячних мужланів. Я давно вже помітила, що той, хто раніше був вищий за тебе, а потім раптом стрімко впав униз, викликає поблажливе співчуття. Якщо ж тут залучені мужики, з якими у багатьох дівчат пов'язані сумні історії, нерідко додається бажання допомогти. Зрозуміло, не завжди — тут багато залежить від віку дівчат і безпосередньо від їхнього характеру. Але в цьому випадку мені пощастило.

— Може… — продавчиня невпевнено перезирнулась з іншими дівчатами і, отримавши від них рішучі кивки, продовжила: — Давай ти просто візьмеш якусь сукню з вітрини, а після балу повернеш? Ніхто нічого не помітить, а ти будеш обережна. Та й тобі, напевно, потрібні гроші, щоб повернутися до батька.

У цей момент я ледве стрималася, щоб не вилаятися. Зізнатися чесно, спочатку, закочуючи весь цей спектакль, я мала надію заодно вибити невелику знижку. Але те, що вони пропонували ... Тут навіть моя жадібність спасувала перед совістю, здавшись майже без бою.

— Дівчата, любенькі, ви й так мені допомогли! Але я вас дуже прошу: у світі так багато поганих людей, які прагнуть обдурити нас, чесних дівчат, будьте обережні. Нікому не пропонуйте віддати сукню просто так. А раптом зіпсують? Випадково виллють вино? Чи зачепляться за годинник кавалера і порвуть тонке мереживо? Ні-ні-ні, я не хочу і чути про те, щоб отримати сукню безкоштовно. Гроші — далеко не найголовніше в житті, — видала я, мимоволі повторивши одну з фраз дракона, і посміхнулася. — А коли Себ залишив їх саме тут, та враховуючи, що я маю шанс потрапити на бал, — це просто доля! Значить, я витрачу у вас тут до останньої монетки! Дівчатка, зберіть мене на бал.

І, грайливо підморгнувши їм, я потяглася до мішечка з грошима. Розв'язавши тасьми, картинно перевернула його, дозволяючи монетам впасти золотим дощем на мої коліна. Тут було трохи більше, ніж я планувала витратити на підготовку до балу. Але, враховуючи, що мені досить легко дісталася перепустка на нього, я вважала обмін більш ніж справедливим. Та й не варто було відкидати убік чисто людські якості. Тому три золоті монетки я відразу відібрала і вручила по одній кожній дівчині.

— Це вам за підтримку та клопіт зі мною. Відмови не прийму. Решта ж на моє вбрання. Отже, на що тут вистачить і що порадите? — змовницьки посміхнулася я, перечекавши їхнє захоплення від несподівано отриманої плати…