Спочатку:
На сторінку книги
— Та не дивись ти на мене так осудливо. Подумаєш, трохи затрималася! — не витримала я морального пресингу у вигляді важкого погляду похмурого дракона, що сидів біля повної тарілки холодного м'ясного рагу. — І я казала починати без мене, я дала тобі гроші.
З тихим дзвоном на покриту подряпинами поверхню столу опустився стос монет.
— Я не звик розплачуватись чужими коштами. І з мого боку було б неввічливим починати їсти без моєї супутниці, – заявили мені беземоційним тоном.
— Ну і безглуздо, — пробурмотіла я.
Втім, не відчуваючи впевненості у своїх словах, на душі все ж шкребли кішки. Ну, може, не зовсім шкреблися, а так, вошкалися там чогось. Не настільки вже моє сумління зворушило, що дракон сидів тут голодний і чекав. Довго чекав.
— Ти сказала, що тобі достатньо обмитися, — нагадав він. — Площа твого тіла не така велика, що для очищення могло знадобитися так багато часу.
– А ще я сказала, щоб ти їв без мене. Ось і сам собі редиска! — фиркнула я і показала йому язик. Після чого підсунула до себе рагу та зачерпнула повну ложку. Відправила її до рота і задоволено простогнала. — Смакота! І холодне неймовірно смачне! Давай, їж.
— Холодне… Воно ледь не вкрилося кригою, — пробурчав Себастьян, але слухняно взявся їсти, щоб одразу ж обурено сіпнутися. — Ти і тут збрехала.
— Лише видала бажане за дійсне. Та годі тобі, ну нічого таке рагу, не отруїмося. Можливо, ось ці темні шматочки — це справді м'ясо... Міркуй позитивніше, — підморгнула йому.
Себастьян зміряв мене довгим поглядом, але замість чергової занудної відповіді, на яку я очікувала, він лише похитав головою і до кінця трапези не обурювався. Натомість відірвався в кімнаті.
— Які у тебе справи в цьому місті? — запитав Себ, коли ми повернулися.
— Ще не знаю, треба заглянути до одного чоловічка, уточнити деталі.
— І все ж, які справи можуть бути? – не відставав він.
— Та чи мало. Вивідати потрібну інформацію, здобути якусь річ…
— Я в цьому брати участь не збираюся!
— Сам же казав, що немає вибору – від мене відійти не можеш, – нагадала я, завалившись спиною на ліжко і розкинувши руки убік.
На такому ліжечку самій поспати б... Втім, Себастьян такий, що й сам зі мною не ляже. Я навіть на якусь мить замріялася, уявляючи як добре мені спатиметься. Але тут же підсвідомість послужливо підкинула картинку того, як дракон тулиться на дощатій підлозі і здригається від кожного протягу... Аж настрій зіпсувався.
Доведеться все ж таки чіплятися до хлопця і вмовляти його лягти зі мною. І не доведеш, що добра хочеш — знову підозрюватимуть казна в чому. Ось так ти, Ірино, і нажила собі славу бувалої розпусниці.
– Відійти не можу. Але не зобов'язаний брати участь у неблагому ділі, — озвався цей чурбан, підпираючи спиною стіну поруч із дверима.
Коротко застогнавши, я різко сіла на ліжку і втупилася в нього невдоволено. Мовчки поплескала по ковдрі поруч із собою. Дракон залишився на місці. Я поплескала інтенсивніше.
— Та не кусаюся я і на твою честь не роблю замах, — роздратовано видихнула я.
— Ти судиш про благородні пориви приземлено, не розуміючи справжньої цінності нематеріальних речей, — видав він у відповідь на повному серйозі, навіть із певною втомою. Але таки примостився поряд зі мною на ліжко.
— Та де вже нам, вихідцям маргінальних рас, — гмикнула я, анітрохи не образившись, скоріше навіть зворушившись цьому наївному випаду. — І все ж таки повернемося до твоєї участі. Якщо ти зі мною — тобі доведеться прийняти мої правила гри, чи то пак, зіграти свою роль у моїй виставі. Інакше мої справи так і залишаться незавершеними і до мага ми не зможемо піти, – я картинно розвела руками.
— А без мага ти мого суспільства не позбудешся. А значить, і наступні твої афери не увінчаються успіхом, — дракон віддзеркалив мій жест.
— Ну нормально ж спілкувалися! — видихнула я.
З цим драконом все ж таки варто бути насторожі. То він зовсім вже наївний тепличний хлопчина, то раптом мене моєю ж зброєю штрикає в бік, коли найменше це чекаєш! І мені цікаво, наївність деяких його суджень – це різниця менталітетів у драконів і людей чи сам Себастьян зі зрушенням не в той бік?
— Я проти обману у всіх його сенсах. Позбавишся мене — роби що хочеш. Але я брати участь не маю наміру. Якщо це руйнує твої плани — у твоїх же інтересах знайти мага якнайшвидше, — знизав він плечима.
— Та щоб тебе! Всі дракони такі зануди чи мені дістався унікум? — прогарчала я. Але Себастьян не піддався провокації. — Брехня не завжди на шкоду, між іншим, — спробувала я зайти з іншого боку.
— А мрії не вимірюються грошима. Але за підсумком кожен із нас все одно залишиться за своєї думки, — парирував він.
— Так ми ні до чого не прийдемо... — зітхнула я.
Скосилася ще раз на незворушного дракона. Ні, серйозно, де ж я так нагрішити встигла?
— Гаразд, що ти пропонуєш? — здалася я.
— Іти на пошуки мага негайно! — була наївна заява.
У-у, як усе запущено... І примудрився ж до своїх років дожити з такими міркуваннями. І в яких це горах таких ранимих квіточок-дракончиків вирощують? Ні, якщо вони там усі такі, ні про які завоювання й думати не варто. Зуб даю, на своїх полівках вони готують кашки-шашлички та плетуть віночки.
— Добре. Припустимо, ми йдемо зараз. Куди саме? — запитала я оманливо ласкавим тоном.
Прикинувши, що це надовго, залізла на ліжко з ногами і сіла в позу лотоса. Ліктем уперлася в одне коліно і підперла кулаком голову, щоб було зручніше дивитися на дракона і, головне, стежити, як народжується думка в його світлій голівці, відображаючись на одухотвореному благородному обличчі.
— На пошуки мага, — повільно промовив Себастьян, справедливо чекаючи каверзи.
— І де його шукати, розкажи мені нетямущій?
— Тільки не кажи, що тобі невідомо, де живуть люди його професії або що ти не можеш дізнатися, — засумнівався дракон.
— Припустимо, що так. Тобто я пробиваю по своїх каналах цю інформацію… І мені її дають за просто так? Ну гаразд, добре, не будемо обламувати тебе так одразу. Уявімо, що в рахунок моїх колишніх заслуг і за твої красиві очі нас візьмуть під лікоть і проводять прямо до ганку досить могутнього мага, серед чеснот якого значиться вміння тримати язик за зубами. Зрештою, у світі завжди має залишатися місце для дива! Ну ось ми прийшли до нього, що далі?
Я навіть майже не знущалася, міркуючи так серйозно, як тільки могла, плавно підводячи одного упертого барана до головної нашої проблеми.
— Описуємо йому ситуацію, чекаємо, поки він звільнить нас, розходимося в різні боки, — процідив дракон, дивлячись на мене з підозрою.
— Чудовий план, моя повага! — захоплено вигукнула я і додала скрушно: — Але, боюся, дуже довго чекати доведеться.
— І чому ж? — спитав він роздратовано.
— А маг, по-твоєму, займеться безкоштовно нами, по доброті душевній? — фиркнула я, вже не приховуючи сарказму. — Поспішаю засмутити: це коштує все дуже дорого! А в тебе, як ми з'ясували, немає грошей. Що стосується моїх заощаджень — то, уяви собі, за моє останнє замовлення зі мною розплатилися одним упертим лускатим чурбаном, який тепер заважає мені жити.
Себастьян почервонів, потім зблід, потім якось весь осунувся і опустив погляд на свої руки.
— Вибач. Справді, здурив, не подумав про це, — зронив він глухо. — Чому ти одразу не сказала, що на це потрібні гроші, до чого вся ця розмова?
— Може, я просто побалакати люблю? — гмикнула я, посміхнувшись. Все ж таки не безнадійний. — До того ж, якій дівчині приємно визнавати, що вона не має кишенькових грошей на шпильки?
— Дракону ти про це згадувала, а людині соромно? – нагадав хлопець.
— О, ти навіть запам'ятав? Треба ж. Як дракон, до речі, ти вдячніший слухач. Гаразд, не заганяйся. Зате так ти перейнявся ситуацією і, смію сподіватися, зрозумів, що подітися нам особливо нікуди. То що, давай домовлятися заново? — сліпуче посміхнулася я, на що дракон скривився, наче вкусив лимон.
