Раді Вас бачити!

До Рея ми повернулися досить пізно – зворотний шлях виявився навіть складнішим, адже спускатися довелося в темряві. Нічним зором я, на жаль, не володіла, тому Таю доводилося постійно мене страхувати. А точніше - ловити кожного разу, коли я оступалася і готова була покотитися вниз як колобок.

Коли ми нарешті дісталися табору, все вже було готове для відпочинку: недалеко від водоспаду палав затишний вогонь, чисті коні паслися в стороні, а над вогнем смажилося м'ясо, яке ще вдень бігало по лісі, але так необачно потрапило Тайлену в лапи.

Рей з полегшенням видихнув, коли нас побачив – схоже, ми дійсно затрималися та змусили його хвилюватися. Деякий час всі були зайняті їжею і своїми думками, тому все, що можна було почути, це шум водоспаду та хор задоволеного чавкання. Я ж, під враженням від почутої історії, не могла думати про щось інше, бо думки постійно поверталися до того жахливого дня, який довелося пережити моїм друзям.

- Рей, Тайлен розповів мені про те, що сталося, – нарешті, коли з їжею було покінчено, я вирішила повернутися до цієї болючої теми. – Мені дуже шкода, що так сталося.

- Так, мені теж шкода, – Рей подивився на Тая, і в цьому погляді змішалися біль від спогадів, підтримка та щось схоже на братську любов. – Мені все ж пощастило більше, я тоді втратив тільки матір.

- Вибачте, що підіймаю цю тему, але є деякі питання, які мені не дають спокою, – я бачила, що хлопці не дуже хотіли це обговорювати, але все ж мені здавалося життєво важливим розібратися в деяких деталях. – Я правильно зрозуміла, що цей ритуал повинен був перенести Емеліна в інший світ?

- Так. Його, Герина і всіх, кого вони переманили на свою сторону, – кивнув Тай.

- А той ритуал і жертвоприношення – єдиний спосіб це зробити? – це питання хвилювало мене найбільше. – Може, є більш безпечний спосіб переміщення в інший світ? Бажано без жертв, крові та піщаного апокаліпсиса.

Не змовляючись, хлопці синхронно знизали плечима.

- Я цього не знаю, – Рей все ж вирішив дати мені більше пояснень. – Я читав, що ритуал використовували для переміщення в Ліморію наші предки, але якісь більш докладні відомості про нього відсутні. Я навіть не знаю, звідки Емелін про нього дізнався – у нуріане теж немає ніякої інформації про те, як повинен проходити ритуал. Складається враження, що хтось спеціально вилучив всю докладну літературу про нього. Єдине, що я знайшов, це якісь загальні деталі та згадки в кількох книгах, не більше.

- Герин якось обмовився, що в Емеліна пішло багато століть на збір всієї потрібної інформації. Йому довелося збирати цей ритуал по крупицях, зіставляючи дані з різних джерел, – Тайлен не мигаючи  дивився у вогонь.

- Чому тоді він так упевнений, що робить все правильно? – беручи приклад з вампіра, я задумливо спостерігала, як язики полум'я жадібно поглинають нещодавно підкинуті дрова. – Можливо, він знайшов не всю інформацію. Можливо, він упустив якусь важливу деталь, і навіть не одну. Адже його метою було переміститися в інший світ, а не знищити ціле місто. Не думаю, що він очікував подібних наслідків.

- Може бути, - по погляду Рея було видно, що він серйозно задумався над моїми словами. – Скоріш за все, ти права, але у нас теж недостатньо інформації, щоб робити точні висновки. До того ж ніхто з нині живих не знає, що взагалі там сталося в той день.

Я задумалась. Бо якось я потрапила в цей світ! Але мені потрібна справжня Наріанн, щоб знайти відповідь на питання – як вона це зробила? По шкірі пробіг холодок – невже вона когось… Враховуючи, що вона без докорів сумління залишила мене віддуватися за себе – думаю, вона на таке здатна. Чи ні? Шерх, чому все так складно? Чому для того, щоб повернутися додому, мені недостатньо потерти стару лампу та загадати бажання синьому мужику?

- Піду вмиюся, - не дивлячись на хлопців, я попрямувала в бік водоспаду.

Холодна вода приємно охолодила гарячі щоки та допомогла трохи відволіктися від сумних думок.

- Ти хочеш повернутися у свій світ? – я не помітила, як Тайлен опинився поруч зі мною.

- Звичайно. Там мій дім, моя сім'я, - я намагалася не дивитися на вампіра, боячись його реакції. – Я не хочу розлучатися з тобою, але я дуже хочу додому.

- Я розумію. Я б багато віддав за можливість повернутися додому.

- Вибач, - я все-таки наважилася підняти погляд на Тая, і моє серце стиснулося – хоча я й не була емпатом, майже фізично відчула його тугу. – Рано про це говорити. Не впевнена, що це взагалі можливо.

- Ти права, - вампір вимучено усміхнувся. – Але якщо це все-таки можливо, я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти тобі повернутися додому. І якщо ти дозволиш, то відправлюсь з тобою.

- Ти готовий піти в мій світ? – я з подивом вигукнула, не очікуючи, що він захоче залишити свій світ. – А як же інші вампіри?

- Я багато про це думав. Хоч у мене більше прав на статус князя, ніж у Герина, але я розумію, що їм не потрібен. У цьому світі залишилося зовсім мало вампірів, і всього кілька з них все ще вірні мені.

- Навіть так, ти ж хочеш кращого для свого народу.

- Ти не хочеш, щоб я пішов з тобою? Хочеш, щоб я залишився тут? – усмішка Тайлена здалася мені гіркішою за темний шоколад.

- Я дуже хочу, щоб ти був зі мною. Але я не хочу, щоб через мене ти зраджував собі та своїм бажанням.

- Дивна ти дівчина, Кейрі. Інша б віддала перевагу своєму щастю, - Тай розсміявся своїм теплим бархатистим сміхом.

- Ну й нехай. Але я не хочу все життя бачити, який ти нещасливий через зроблений вибір, і розуміти, що в цьому є моя провина. Вибач, але я не готова брати на себе таку відповідальність, - можливо, я була грубою, але все ж вирішила розставити крапки над "і". – Тайлен, я правда дуже ціную твоє рішення. Мені приємно чути, що ти готовий іти за мною в мій світ. Ти знаєш, я кохаю тебе і хочу бути з тобою, але я не хочу, щоб у майбутньому ти корив себе за це рішення.

- Кейрі, послухай, - він обережно, але рішуче взяв мою долоню у свої руки, явно збираючись заперечити, але я його перебила.

- У будь-якому випадку говорити про це зарано. Поки що ми не знаємо способу потрапити в мій світ і не відомо, чи знайдемо його взагалі. Тому давай не будемо загадувати наперед. І все-таки я прошу тебе добре подумати про своє рішення та про те, чого ти дійсно хочеш.

Я підвелася на носочки, ніжно поцілувала Тая в підборіддя і під його глибоко задумливим поглядом попрямувала до багаття, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

Тайлен

Я спостерігав за фігурою Кейрі що віддалялась і розмірковував над її словами. У цей момент у мені змішалося надзвичайно багато почуттів до цієї незвичайної дівчини: любов, роздратування та вдячність.

Мене дратувало те, що вона не зраділа моєму рішенню, як на її місці зробила б будь-яка інша дівчина. Але я був вдячний за те, що вона подумала про мої справжні почуття, які я успішно приховував навіть від самого себе. Адже вона права – я все ще хотів стати князем і відродити наш народ. Все ще хотів, щоб мої батьки мною пишалися – хоч їх вже й немає. Все ще хотів залишитися в історії вампірів великим правителем, а не тим, хто втратив владу і всяку повагу власного народу.

У спробі привести думки до ладу я вмився крижаною водою з озера. Обпалюючи, краплі як голки впилися в шкіру і стекли назад в озеро. Це мене трохи привело до тями, але повертатися до багаття я поки не наважувався. Тільки крадькома спостерігав за Кейрі, яка відібрала у Рея улюблену гітару і під його чуйним наглядом намагалася грати якусь мелодію, при цьому промахуючись по струнах і запинаючись на кожному акорді. У цей момент її зосереджене обличчя в помаранчевих відблисках багаття здавалося таким теплим і красивим, що їй позаздрила б навіть найпрекрасніша з нуріане.

Наче зачарований, я став спостерігати, як Кейрі старанно, висолопивши язик, перебирає струни гітари. В цей момент вирішив, що в будь-якому випадку знайду спосіб бути з нею.

Кейрі

Порт Кегрос зустрів нас високими стінами та шумом прибою. Утомлені з дороги, всі спітнілі та вкриті тонким шаром піску, до готелю ми дісталися тільки близько обіду. Довелося стояти кілька годин біля воріт, оскільки на в'їзді до міста утворилася величезна черга охочих потрапити всередину.

- І звідки такий натовп? – втомлено зітхнула я, коли черга перед нами ще не зменшилася, а позаду нас вже притиснула купа невдоволених паломників.

У цей момент я відчула себе бідною сосискою, міцно стиснутою з різних боків булкою і зверху утрамбованою корейською морквою з сиром. На таку аналогію шлунок невдоволено забурчав – так, від хот-дога я б зараз не відмовилася. Або хоча б від сосиски. Та навіть від простої булки!

- Зараз закінчення сезону Вогняної Лейсі, от народ і з'їхався в місто, - Рей знизав плечима та дістав із сумки згорток з залишками вчорашньої вечері. – Тримай, нам ще довго тут стояти.

- Дякую! – я радісно вп'ялася зубами в уже давно охололе, але все ще досить їстівне м'ясо. Проковтнувши перший шматок, поцікавилася. – А що такого в цьому сезоні? Кінець літа, та й тільки.

- Сьогодні останній день, коли в небі можна побачити Рьяну, - бард кивнув у бік маленького, ніби ялинкова іграшка, сонця, що вже перейшло за зеніт. Його другий супутник все ще був у самому зеніті й мав набагато більші розміри. – Наступного разу воно з'явиться тільки навесні, коли почнеться сезон Сріблястої Нейви. На честь цієї події в Кегросі щорічно влаштовують святкування під назвою «Рьянор», на яке з'їжджаються з усієї країни.

- Нам же краще. Загубимося в натовпі, а завтра вранці вже сядемо на корабель, - Тайлен не висловлював і краплі невдоволення через довге очікування, але не забував шипіти на нахабних індивідуумів, які намагалися пролізти без черги. Деякі з них досить агресивно штовхалися, за що отримували відчутні стусани, особливо якщо зачіпали мене.

Що вже приховувати, але його турбота була мені дуже приємна.

- А що це за святкування таке? – я вперше чула про «Рьянор», тому було цікаво дізнатися щось нове про традиції цього світу.

- Це фестиваль, на якому збираються не лише люди, а й інші раси, щоб гідно проводити літо, вшанувати Рьяну та просто повеселитися. Ввечері буде велика ярмарка, магічні вистави та танці навколо головного фонтану Кегроса, - Рей так складно розповідав, ніби читав туристичну брошуру.

- А ми можемо піти? – я очима кота, що випрошує улюблений смаколик, подивилася на насупленого Тайлена. – Ну будь лаааска! Ми жодного разу не були на побаченні, а тут така можливість! Тай, сходімо!

- Гаразд, умовила, - вампір удавано закотив очі та зобразив тяжке зітхання.

- Ура, ми йдемо на побачення! – я радісно заплескала в долоні та застрибала навколо хлопців, чим викликала їхні невільні усмішки.

***

По прибутті в готель я вирішила сполоснутись і відпочити — на своє перше побачення мені хотілося вирушити чистою та повною сил. Тайлен вирішив послідувати моєму прикладу, а Рей одразу відправився на причал у пошуках корабля, який погодиться відвезти нас на інший континент до нуріане.

- Слухай, а що таке це твоє побачення? — задоволений і чистий після ванни Тай по-хазяйськи розвалився на величезному ліжку, через що мені довелося потіснитися та з боєм витягати край халата з-під нього.

- Ой, я навіть не думала, що у вас такого може не бути, — збираючись з думками, я постаралася зручніше розташуватися поруч з ним. — Якщо коротко, то це коли хлопець і дівчина разом проводять час: вечеряють, спілкуються, гуляють, дізнаються одне про одного більше.

- Якщо подумати, то у нас уже було багато побачень. Ось зараз, наприклад, ми спілкуємося, разом проводимо час, — спритні пальці вампіра, наче перебираючи струни, пройшлися по моїх ребрах, через що я інстинктивно смикнулася.

- Ай, не лоскочися! І взагалі, це зовсім інше. На побаченні зазвичай створюється романтична атмосфера, коли пара приємно проводить час…

- Я зараз приємно проводжу час, — не слухаючи моїх заперечень, Тайлен знову почав перебирати мої ребра пальцями.

- Еей, я боюся лоскотів!

Я не витримала натиску його спритних пальчиків і мимоволі залилася сміхом, намагаючись вирватися з лоскотного полону та добратися до його ребер у відповідь. На жаль, обидва пункти виявилися проваленими, тому я все більше сміялася, а з очей уже почали бризкати сльози.

- Ви… вистачить, — коли сил боротися зовсім не залишилося, я насилу перевела подих і благала про пощаду. — Я більше не можу!

- Гаразд, умовила, — розсміявся Тайлен і нарешті припинив лоскотливі тортури, даючи мені можливість заспокоїтися й прийти до тями. — Так чим це відрізняється від побачення?

- Взагалі зазвичай на побаченні хлопець доглядає за дівчиною, — все ще не в змозі стримати усмішку, я показала язик нахабному вампірові.

- Як, наприклад? — Тай клацнув зубами прямо біля мого рота, удаючи, що хоче відкусити висунутого язика, після чого на мить накрив мої губи своїми.

— Наприклад, дарують квіти, — губи Тайлена торкнулися однієї щоки. — Пригощають смачною їжею, — перемістилися до іншої. — Роблять компліменти, — торкнулися кінчика носа. — Показують своє кохання.

Останню фразу я чомусь сказала пошепки та одразу потонула в ніжному поцілунку, дозволяючи цій лагідній, але сильній течії затягнути мене на саму глибину чарівного океану.

***

Через кілька годин Рей повернувся втомлений, але задоволений, і відразу повідомив, що справа зроблена — відпливаємо на світанку.

— До речі, Кейрі, це тобі, — бард простягнув мені середнього розміру згорток. — На фестивалі потрібно бути нарядною, це ж свято.

У згортку виявилася простенька не дуже пишна сукня м'ятного кольору з білими оборками по краях подолу і декольте.

— Як гарно. Дякую красно, Рей! — я обережно погладила пальцями м'яку тканину і щасливо посміхнулася.

— Тут вже без мене, — Тайлен закотив очі та поспішно відступив з поля бою — точніше, з нашої кімнати.

— Думаю, ти сама впораєшся, — Рей послідував прикладу друга і майже повністю повторив його маневр. Тобто зник за дверима та залишив мене наодинці з цим красивим, але не найпростішим предметом гардероба.

— Зрадники, — я зморщила носа й з зітханням почала перевдягатися.

Через хвилин тридцять мій вечірній образ був готовий. Із сукнею все виявилося не так страшно, як здалося на перший погляд, але все ж левову частку часу зайняв процес шнурівки корсета. Я не знаю, як так змогла викрутитися, але відчула себе кішкою, яка намагається вилизати найважчі місця, при цьому балансуючи на парі крихких гілок високого дерева. І який ідіот придумав зробити шнурівку на спині?!

Хоча, зізнатися чесно, мені дуже сподобалося, як сукня на мені сиділа — її колір гармонійно підкреслював мої очі, а завдяки корсету талія стала здаватися менше, а груди — більшими. Але, пам'ятаючи про польоти однієї піратки, на ім'я Елізабет із відомого фільму, я вирішила не ризикувати та сильно його не затягувати, щоб залишити більше місця для дорогоцінного повітря.

Крім того, сукня виявилася з секретом — спереду поділ здавався цільним, але вмілим рухом рук його можна було розсунути, як шторки на вікнах, що виявилося неймовірно корисною властивістю! Вирішивши перестрахуватися, під поділ я натягнула свої найлегші штани та причепила до ноги трохи вище коліна один із кинджалів. Зі сторони нічого не змінилося, але я стала почуватися трохи впевненішою — якщо що, мені не доведеться плутатися в подолі, щоб його дістати!

З зачіскою вирішила не мудрувати — заплела по боках дві коси й з'єднала їх ззаду резинкою. Просто й красиво.

— Чудово виглядаєш, — Рей обережно просунув голову у двері після мого дозволу зайти та задоволено кивнув. — Рад, що вгадав із розміром.

Я вдячно усміхнулася.

— А де Тай?

Рей посторонився.

— Я тут, — в кімнату зайшов вампір. Його пильний погляд пройшовся від моїх ніг до самої маківки, а на обличчі з'явилася задоволена усмішка. — Рей має рацію, чудово виглядаєш! Це тобі, до речі, — він простягнув величезний букет квітів.

Я відчула, як почали горіти щоки — це був перший раз, коли мені подарував квіти хтось, окрім батька. Та й ті були тільки на день народження чи восьме березня.

— Дякую, — намагаючись приховати зніяковіння, я уткнулася носом у букет і крадькома кинула погляд на Тайлена.

Тільки зараз помітила, що він теж причепурився — на ньому були чорні штани, які ефектно обтягували його ноги й сідниці, та щось на кшталт камзола синього кольору із золотистими вставками. Я усміхнулася — у цьому вбранні він виглядав дуже привабливим!

Вампір явно помітив мій погляд:

— Мені Рей позичив, — він поморщився і відтягнув високий комір камзола.

— Тай, якщо тобі не хочеться, ми можемо... — почала я, але він перебив.

— Все добре, просто не звик до такого, — він трохи усміхнувся, з напівпоклоном простягнув мені руку і перейшов на жартівливий тон. — Ходімо, моя леді.

Я знову зашарілася, але все-таки вклала свою долоню в його теплу шершаву руку.

— Я поставлю квіти у воду, — Рей забрав у мене букет. — А ви розважайтеся, але не забудьте, що вранці потрібно встигнути на корабель.

— А ти? — я здивовано подивилася на друга.

— Я не піду, буду відпочивати, — він махнув рукою, підхопив вазу зі столу і зник за дверима ванної кімнати.