Раді Вас бачити!

Тайлен

Прокинувся я раніше за Кейрі, але будити її не хотілося, тому намагався не рухатися. Взагалі, забавна ця дівчина, мила і відважна. Зовсім не очікував, що вона мене рятуватиме! Інша на її місці б стрибнула на коня та махнула кудись якомога далі, не озираючись. А ця - не злякалася, і справді впоралася!

А яке вона застосування задушливому порошку знайшла! І чому ми самі не здогадалися так його використовувати? Зазвичай просто брали щіпку та кидали в обличчя ворогу. Не вбиває, але заважає нормально дихати, через що той майже одразу непритомніє на деякий час.

Дівчина заворушилась, прокидаючись. Не знаю, навіщо, але я заплющив очі та прикинувся сплячим. Відверто кажучи, я сам не був проти такого сусідства вночі. Так і мені спокійніше, що вона поруч і в безпеці, і, чого вже приховувати, приємно притискати до себе симпатичну дівчину.

Відкривши очі, я зустрівся з уважними ясними зелено-блакитними очима Кейрі. Цікаво, але в кольорі її очей ніби об'єдналися дві раси. Блакитний – це колір нуріане, а зелений – наш, колір вампірів. І це поєднання виявилося напрочуд заворожуючим.

Також вона приваблювала мене своєю милою зовнішністю, дитячою безпосередністю та якоюсь… чистотою чи що. У ній самій, у її діях і словах не відчувалося фальші! Навіть розповідаючи свою історію, вона не брехала, не ухилялася від відповіді, а чесно сказала, що не все може розповісти.

- Треба вставати? – нарешті порушивши тишу, тихо спитала Кейрі.

Ще при пробудженні я відчув, що в наш бік направляються троє: два темних і один… Рей! Цікаво, що він робить у компанії цих твіцей? У будь-якому випадку, зриватися з місця не було сенсу. Якщо з ними Рей, то не думаю, що вони становлять небезпеку. Але вставати не хотілося категорично!

- Полежимо ще трохи, - я щиро їй усміхнувся, але відчув, що в очах застрибали маленькі цлерки від раптової ідеї що спала на думку.

Піддавшись пориву, я притягнув до себе Кейрі, вкладаючи в поцілунок усі неоднозначні почуття до цієї дивної, але милої дівчини.

- Гей, досить цілувати чужу наречену!

Запустивши перше, що попалося під руку, у бік набридливого ельфа, я щільніше притиснувся до дівчини, не припиняючи поцілунку. Почувши сміх, Кейрі все-таки відсторонилась і з інтересом подивилася на тих, хто нас перервав.

- Ти ж казав, що заздалегідь відчуєш незнайомців, - її очі підозріло примружилися.

- Я й відчув, - не бачив сенсу відмовлятися я.

Раптом дівчина різко розвернулася та грізно потопала в бік ельфів. Не зрозумів, чого це вона? Що я не так сказав?

Поки вона лаяла спантеличених темних, до мене підійшов Рей.

- Давно не бачилися, Тай!

- Так, давненько! – я не зміг стримати посмішку та з радістю потиснув руку старому другові.

Ми з Реєм знайомі були вже давно, можна сказати, друзі з самого дитинства.

- Ти так раптово зник! Я вже думав, сталося щось, – Рей тривожно заглянув мені в очі.

- Сталося, - я не розчарував друга, краєм ока помітивши, що ситуація загострюється. – Потім це обговоримо!

Побачив, як один з темних замахнувся на Кейрі, і відразу кинувся до нього навперейми, перехоплюючи вже готову опуститися на обличчя дівчини руку.

- Не смій її чіпати! – Я сам не помітив, як від злості почав трансформацію.

- Та хоч перебийте один одного!

Кейрі сердито потопала в бік річки. Ми всі мовчки проводили її збентеженими поглядами.

- Що це з нею? – нарешті порушив я мовчання, звертаючись до Рея.

- А сам не здогадуєшся? – посміхаючись, друг похитав головою та взяв під вузду свого сірого Фенха. – Вона ображена на вас. Піду, переконаюсь, щоб з нею все було гаразд.

- І на мене ображена? – крикнув я йому вслід, не розуміючи, чим міг її зачепити.

- Особливо на тебе, - махнув рукою Рей, зникаючи в заростях.

Не довго думаючи, ельфи кинули в мій бік повний ненависті погляд і направилися слідом за Реєм. Швидко зібравши наші речі та сівши на Ворона, я поспішив наздогнати решту.

Вони стояли на узліссі й дивилися, як Кейрі, як і минулого разу в одній білизні, заходить у спокійні води річки. Мені тут же захотілося підбігти до неї та закрити від чужих поглядів, але я стримав свій порив і звернувся до друга:

- Рей, я не можу зрозуміти, чому вона образилася?

- А ти подумай, що ти міг сьогодні таке зробити?

Хоча мій друг був емпатом, тож читати чужі емоції та думки для нього так само природно, як дихати, полегшувати мені завдання він не збирався.

Я ж задумався, згадуючи все, що зробив та сказав цим ранком, але причини так і не знайшов.

- Друг, не повчай, скажи прямо що я не так зробив?

Рей закотив очі, як робив завжди, коли пояснював мені, в чому я був неправий.

- Вона ж не дурна - зрозуміла, що той поцілунок був просто виставою та приводом розізлити ельфів.

- Шерх! – вилаявся я, коли нарешті зрозумів, що її так зачепило. І справді, здогадалася!

Друг співчутливо поплескав мене по плечу. Раптом у його погляді з'явилася тривога:

- Відчуваєш?

Я на секунду прислухався, намагаючись зрозуміти, що його так збентежило, і знову вилаявся.

- Сілка! – хором вигукнули ми та рвонули повз ельфів, що влаштувалися на березі.

На ходу знімаючи одяг і трансформуючись, я першим стрибнув у воду. Слідом за мною був Рей. Вдихнувши повітря й пірнувши під воду, я одразу побачив на самому дні непритомну дівчину та став великими гребками до неї наближатися.

«Тільки б встигнути, тільки б встигнути!» - крутилася в голові одна думка.

Я вже був біля Кейрі, як раптом, наче нізвідки, з'явилася сілка та почала кружляти навколо, закриваючи шлях до дівчини.

- Вона моя! Вона сама хотіла піти, стати такою ж, як ми, – співучим голосом сказав водний дух.

«Я тобі не вірю!» - подумки заричав я, протикаючи бліде обличчя сілки відрослими після трансформації кігтями. Але ті пройшли крізь неї, не зустрівши на своєму шляху нічого, крім води.

Воно і вірно, сілку вбити не можна. Як можна вбити воду? Адже сілки – це і є сама вода, первісна стихія.

- Йди геть! Ти запізнився! – вдоволено вишкірилась вона.

«Ще чого!» - знову різко поводячи кігтями по воді, я у два гребки добрався до Кейрі та притиснув до себе її безчуттєве тіло, в надії захистити від духу води.

- Не забереш, - захихотіла сілка. – Вже пізно! Вона моя!

«Ні, ще не пізно! Я встигну!»

Я відчайдушно почав працювати ногами, розуміючи, що у самого скоро закінчиться повітря в легенях. Хоч вампіри й можуть довше людей затримувати дихання, але все ж запас повітря не вічний.

Раптом навколо утворилася повітряна бульбашка, яка стала швидко підіймати нас на поверхню, а я знову здобув можливість дихати. Знизу злобно закричала сілка, розуміючи, що її здобич забирають.

Недалеко від берега, стоячи по груди у воді, на нас чекав Рей. По клацанню його пальців бульбашка луснула, і ми разом винесли Кейрі на берег. До нас кинулися стурбовані темні.

- Шерх, вона не дихає! – вилаявся я, не знаючи, що робити.

- Відійди! – Рей відсунув мене та присів поруч з бездиханною дівчиною. – Прибери кігті, принеси плащ і не заважай! – скомандував він та почав натискати їй на грудну клітку.

Відрахувавши потрібну кількість натискань, він притулився губами до її губ, вдихаючи їй в рот повітря. І так по колу.

Я міг тільки стояти поруч, безпорадно стискати в руках плащ і стурбовано спостерігати за тим, що відбувається. Навіть коли я сидів у підвалі, закутий у ланцюги, я не почувався настільки безпорадним!

«Тільки не вмирай, Кейрі, прошу!» - подумки благав я.

Через кілька хвилин, які здалися мені цілою вічністю, дівчина раптом закашляла, випльовуючи воду з легенів. Я одразу підскочив до неї та, допомагаючи сісти, накинув на плечі плащ і міцно обійняв, притискаючи до себе її тіло, що здригалося від кашлю й холоду.

Рей втомлено відкинувся на спину та полегшено зітхнув.

Кейрі

— Що це було? — перше, що запитала я, коли нарешті прийшла до тями.

З моменту інциденту пройшла майже година, за цей час я встигла висохнути та вдягнутися. Ми сиділи біля багаття, мені заварили відвар, і я із задоволенням гріла руки об боки дерев’яної кружки. Весь цей час ельфи не сказали жодного слова, тільки Ровейн кидав злі погляди в мій бік і винуваті в бік Аллірена, поки купав та чистив коней.

Спочатку Тайлен занепокоєно ходив навколо мене й намагався хоч чимось допомогти. Рей йому щось сказав, після чого вампір взяв Ворона та сіру конячку і теж почав їх чистити. Приємно, звісно, що він так про мене турбується, але пробачати так просто я не збиралася. Багаттям займався Рей.

— Це була сілка, — як не дивно, першим відповів мені Ровейн.

— Рей, що таке сілка? — я вперто ігнорувала поривання Тайлена щось пояснити.

— Це дух води, — відповів Рей, не мигаючи дивлячись у вогонь. — Первісна стихія. На суші вони не живуть. І зазвичай людей не чіпають, якщо тільки... — Рей замовк, бо його тут же перебив Тайлен.

— Кейрі, чому ти намагалася втопитися?

Я аж відваром поперхнулася від такого твердження!

— Що? З чого ти взяв? Я не самогубця! — від обурення я навіть забула, що з ним не розмовляю.

— Тому, що сілки відчувають, якщо людина не хоче жити, — Рей перевів погляд з багаття на мене. — Через це вона й намагалася забрати тебе. Більшість із них — душі самогубців. Такі ж холодні, як вода у світовому океані.

— Поспішу вас розчарувати, але я не збиралася вкорочувати собі віку! Мені, звісно, не дуже хотілося жити в той момент, але я не самогубця!

— Чому тоді сілка намагалася тебе забрати? — не відставав Тай.

Він сів поруч і вимогливо заглянув у очі.

— Мабуть, тому, що мені хотілося відростити хвіст і втекти від усіх вас якнайдалі! — зло випалила я, підриваючись на ноги. — До речі, це бажання досі в силі!

Кинувши порожню кружку на плащ, я рвонула в бік лісу, але цього разу дорогу мені перегородив Ровейн.

— Вибачте, принцесо, але досить з вас неприємностей на сьогодні, — він знову кинув винуватий погляд у бік принца.

— Тобі-то що до моїх неприємностей? — я ще більше розлютилася.

— Моя робота — вас охороняти. Я сьогодні й без того підвів свого Принца.

— Твоя робота мене не обходить! — фраза з усім відомого мультфільму підійшла якнайкраще.

— Досить, — нарешті, вперше за довгий час, принц Аллірен подав голос.

Одного цього слова, сказаного тихим і спокійним голосом, нам з Ровейном вистачило, щоб припинити сперечатися. На кілька хвилин на нашу галявину опустилася оглушлива тиша.

Я підійшла до Ворона та почала ніжно перебирати його гриву. Ровейн залишився стояти на своєму місці. Решта відвели від мене погляд і уставилися на вогонь.

— Гаразд, — намагаючись розрядити атмосферу, Рей порушив тишу. — Які наші подальші плани?

— Тут недалеко є містечко Верика. Ми вирушимо туди. Наріанн потрібно придбати власного коня. Я вдячний вам за допомогу та за порятунок моєї нареченої, — Аллірен піднявся зі свого плаща і попрямував до коней. — Але подальший шлях ми можемо подолати самостійно.

— Ми з Таєм поїдемо у Верику з вами, а там вже вирішимо, куди рухатися далі, — задумливо кивнув Рей.

Поки ми збиралися в дорогу, Тайлен був похмурішим за грозову хмару і не проронив ні слова, намагаючись навіть не дивитися в мій бік.

«Не дуже й хотілося», — подумала я, гордо відвертаючись в іншу сторону.

Зібралися ми швидко, і через 10 хвилин вже були готові вирушати.

— Вирішуйте, з ким принцеса поїде, — кинув Аллірен, злітаючи на спину свого коня. Свою кандидатуру наречений навіть не запропонував.

Решта (окрім Тайлена, який, все ще не дивлячись у мій бік, злетів у сідло Ворона), зупинилися біля своїх коней і з запитанням подивилися на мене, даючи право вирішувати самій.

Я б, звісно, воліла поїхати на Вороні, але оскільки ми з Таєм ображені один на одного, а Ровейна я взагалі не переношу, залишався тільки Рей.

— Можна я з тобою поїду? — Я підійшла до барда та погладила його сірого коня по носі. — Як його звати?

— Фенх, — кивнув Рейтан, відстібуючи гітару від сідла й протягнувши її Таю. — Візьми, будь ласка, на час. Так зручніше буде.

Кинувши на мене похмурий погляд, Тай все ж узяв гітару і пристебнув до свого сідла.

— Вирушаємо! — скомандував Аллірен, і першим направив свого коня на лісову стежку, задаючи темп та напрямок.

Я зручно влаштувалася за Реєм, обхопивши його руками за поперек і притулившись до теплої спини. Темп був не дуже швидким, але страх впасти з коня в мене ще не пройшов повністю.

Коли ми нарешті вибралися з лісу, друге сонце вже, наче Колобок, котилося за горизонт. За весь цей час ми зупинилися тільки раз, трохи перекусили й вирушили далі. Я сподівалася дістатися міста до темряви, але обидва сонця вже сховалися, а ми все ще їхали полями. Добре, що небо було безхмарним і дорогу освітлювали місяці своїм холодним яскравим світлом.

Всю дорогу ми їхали мовчки. Швидкість не дозволяла розмовляти, та й бажання спілкуватися не було. Кожен думав про своє. Не знаю, про що думали інші, але я намагалася придумати хоч якісь варіанти розв'язання своєї проблеми. До голови, як на зло, нічого не лізло. До того ж враховуючи ситуацію з Тайленом, він мені допомагати більше не буде. Зараз дістанемося до Верики та кожен піде своєю дорогою. Мені доведеться далі їхати в Сонерію, а Тай з Реєм… Не знаю, куди вони попрямують, але нам явно в різні сторони.

Знову стало прикро. Ми з ним були разом всього кілька днів, але я до вампіра дуже прив'язалася. Він, звісно, нестерпний, але чарівний, зараза така! Попри те, що я взагалі не хотіла залишатися з ельфами, ще більше я не хотіла розлучатися з Таєм. Звичайно, він обіцяв, що не залишить мене, але… не хочу його змушувати, якщо не хоче, то і не треба. Може, так навіть краще.

Я сама не помітила, як мене зморило і я заснула, притулившись щокою до теплої спини Рея. Як ми приїхали в Верику, я не пам'ятаю. Прокинулася вже вранці в одній із кімнат заїжджого двору.

Тай

Звичайно ж, вона вирішила їхати з Реєм. Іншого я від неї не очікував. Я теж молодець! Не потрібно було на неї так тиснути! Не думаю, що вона дійсно здатна на самогубство. Але її слова про те, що хоче опинитися якомога далі, мене чомусь зачепили. Чому? Що особливого в цій дівчинці? Чому мені так хочеться її захистити від усього і всіх, уберегти від біди?!

«А ти не здогадуєшся?» - почув я як хмикнув знайомий голос у голові.

Друг, мабуть, як зазвичай ухопив мої думки та вирішив зробити свій внесок. Дивно, він не дуже любить спілкуватися таким чином, оскільки це вимагає занадто великої концентрації.

«Просто вже голова від вас пухне. Твоя принцеса теж тут страждає через тебе. Я й радий би вас не слухати, але такі сильні емоції та думки, я просто не можу заблокуватися від них!»

«Пробач... стоп, що? Через мене страждає? В сенсі? Рей, що ти маєш на увазі?»

Але друг тільки багатозначно похитав головою та на мої запитання більше не відповідав.

Достатися Верики засвітло ми не встигли, до воріт міста під'їхали вже пізно вночі. Сонні вартові спочатку відмовилися відчиняти нам ворота, але отримавши по срібній монеті від темного, одразу ж замовкли та чемно пропустили в місто, вказавши дорогу до найближчого хорошого заїжджого двору.

Кейрі спала, обійнявши Рея за пояс і притулившись щокою до його спини, мило причмокуючи. А мене чомусь знову кольнуло дивне почуття невдоволення.

«На моєму місці міг би бути ти, якби тримав язик за зубами. В обох сенсах», - знову друг уловив мої думки.

Що вірно - то вірно. Я дійсно хотів їх розлютити, але якби у мене не було бажання її поцілувати, я б цього і не робив.

Ладно, чого вже сумувати! "Мірана-ле то міра", як кажуть нуріане. (Що зроблено – те зроблено)

Під'їхавши до заїжджого двору, ми спішилися. Я підхопив сплячу Кейрі на руки та ми віддали коней сонному конюху. Зате трактирник вибіг цілком собі бадьорий і веселий, чемно вклонився темним та пообіцяв виділити кращі покої для «шановних ельфів». Теж мені, шановні! Твіци, найсправжнісінькі твіци!

Трактирник велів служниці, молодій дівчині з пишними формами та світлим волоссям, показати нам кімнати, а сам, розшаркуючись, повів ельфів в іншу сторону. Служниця кокетливо посміхнулася нам із другом і повела на третій поверх, привабливо похитуючи стегнами.

А що, дівчина симпатична, до того ж сама вон як зазиває! А розслабитися мені б зараз не завадило, все-таки кілька тижнів у холодному підвалі провів.

Друг невдоволено похитав головою на мої думки, але, як зазвичай, втручатися не став.

Служниця показала першу кімнату. Я обережно поклав Кейрі на ліжко та дбайливо вкрив ковдрою. Як тільки вийшов із кімнати, перед нами тут же виріс Ровейн і, кивком наказавши нам іти, став перед дверима. От же ж, сволота, як називала його колись Кейрі! Я не знаю, що це означає, але точно знаю, що нічого хорошого.

Наступну кімнату, трохи далі по коридору, зайняв Рей. Махнувши рукою й побажавши спокійної ночі, він обережно поставив свою улюблену гітару біля ліжка та зачинив двері.

Коли служниця відчиняла двері до моєї кімнати, як би випадково притиснулася стегнами до мого паху. Шерх, я ж живий, до того ж вона сама цього хоче!

Як тільки двері були відчинені, я спокусливо усміхнувся, обійняв дівчину за талію та втягнув за двері. Ммм, хоч щось приємне за сьогоднішній день!

 Аллірен

Оскільки принцеса залишилася без повозки, плани довелося трохи змінити. Спочатку ми збиралися зробити невеликий крюк, бо мені потрібно було зустрітися з другом у містечку неподалік від лісу Бройн і передати через нього послання. Тепер же, це займе набагато більше часу, тому я вирішив взяти кількох ельфів і вирушити туди самостійно, залишивши решту загону чекати мене в таборі біля озера. Заразом куплю нареченій коня, аби не затримувала загін надалі.

Уже на півдорозі до міста я відчув магічний сигнал від табору, що залишився вже далеко позаду. Сигнал сповістив про те, що сталося щось погане. Злобно заричавши, я розвернув коня й ми поспішили  назад.

Дізнавшись про зникнення нареченої, я дуже розсердився. Ні, я був у люті! Шерх, ну невже не можна було встежити за однією-єдиною людською дівчиною? Причому ніяких слідів не залишилося, куди вона поділася – не ясно. Радувало лише те, що Узи Йени залишалися цілими, а це означало, що вона жива.

Упавши на коліна, ельфи просили пощади, а я вже був готовий почати рубати голови всім винним. Якби не з’явився цей біловолосий бард, заявивши, що знає, де шукати мою благовірну, та попередивши, що вона в небезпеці. У нас не залишалося іншого вибору, окрім як довіритися йому. Захопивши з собою тільки Ровейна, ми вирушили на її пошуки.

До вечора наступного дня бард нас заспокоїв, сказавши, що небезпека минула. Слава Предкам! Тільки після цього ми дозволили собі кілька годин відпочинку, а потім знову вирушили в подальший шлях.

Нарешті доїхавши до табору моєї благовірної, я побачив, як моя наречена самозабутньо ЦІЛУВАЛАСЯ з якимось чорноволосим кровопивцею. Вона моя, і не має права цілувати нікого іншого! Рррр, уб'ю обох!

Побачивши нас, вона відразу накинулася з обвинуваченнями. З її обурення я зрозумів тільки те, що тепер зобов’язаний цьому кровопивцю життям своєї нареченої. І ще заявила, що зі мною вона рахуватися не збирається та буде розважатися з ким захоче. Ще чого, хоч у нас і політичний шлюб, я не дозволю своїй нареченій і майбутній дружині завдавати мені такого приниження! Увіб’ю цю розумну думку в голівоньку своєї нареченої після, без свідків.

Злобно втікши до річки, ця божевільна ще й на сілку нарвалася! Шерх, тепер я двічі зобов'язаний цим двом за її порятунок! Вони ще й з нами вирішили відправитися. І я не маю права відмовити, особливо тепер, коли є їхнім боржником. Ррр, як же дратує! Ну гаразд, ще буде час поговорити з нареченою наодинці.

Однак навіть у Вериці вони від нас не відстали та поселилися в тому ж заїжджому дворі. Що ж, доведеться потерпіти ще кілька днів, але варто краще за ними наглядати.