Раді Вас бачити!

Скрип пера. Як я ненавиджу цей звук. Але що я роблю тут? Чому пішла на поступки та заповнюю зараз ці сторінки тим, що знаю й про те, про що знати не хочу?

Чому сиджу в цій кімнаті й пишу з усіма? Невже, мене настільки легко зламати та змусити робити те, що я не хочу?

Адже, ще тиждень тому я збиралася в найкращий інститут в своїй країні. І який результат? Татко підмовив декана за кругленьку суму, щоб той завалив мене. І, не дивлячись на те, що він був приголомшений такою несподіваною пропозицією, він погодився.

За один день всі мої плани рухнули, як картковий будиночок. Я готувалася два роки на інженера. Сиділа допізна в школі із занудним старим фізиком, якого оплачував мені мій хлопець. Засинала з підручником в руках.

Все заради того, щоб з Олексієм вчитися разом в столиці. Жити подалі від батьків та насолоджуватися студентськими роками в компанії з алкоголем, вечірками й тарганами, якими кишать, навіть, круті гуртожитки. Чого вже таїти?

 На жаль, мій тато, магістр магічного світу, Роберт Родд, хотів для доньки іншої долі й підстроїв все, щоб я навчалася чаклунству.

І ось, я тут. Сиджу й заповнюю анкету для вступу до академії трьох стихій, та поняття не маю, як я на це погодилася.

Може, тому що все одно не знала, чим зайнятися до наступних вступних іспитів? Або, просто, із цікавості?

- Есмі Джина Родд!

Хтось назвав моє ім'я, довелося перерватися від роздумів та поглянути на декана Вогняного факультету.

- Так, пані професорко? - я посміхнулася тією посмішкою, за яку багато чого мені пробачали. - Щось не так?

- Ви не заповнюєте анкету. А без неї ми не зможемо визначити, на який із трьох факультетів вас відправити.

Деканом вогняного факультету була жінка з моторошною старомодною зачіскою, начесаною вгору та в червоній сукні, приблизно, з тих саме епох.

- А я, всього на всього, задумалась. Чому стихій лише три? Де ви втратили повітря?

Декан невдоволено скривилася.

- Їх завжди було стільки з часів великої битви. Більше вам знати нічого. Пишіть відповіді!

- Але чому його не відновили? Будівельних матеріалів не вистачило, чи нема кого призначати на посаду декана? Або у вас всього три вчителі, які сидять зараз перед нами у всій красі?

Видно було, як декан ледве стримувала свій гнів. Від відповідей на питання вона утрималася й сіла назад в своє крісло. Після чого продовжила розмову з деканом Водяного факультету.

Варто віддати їй належне за такий контроль емоцій. А, ось, у її сусіда, єдиного чоловіка з вчителів, які перебували тут, витримка була слабшою.

Він гнівно став озиратися й поглядати на мене, немов, я йому мільйон заборгувала. Виглядав він в точності, як бик перед тореадором. Проте, це анітрохи не зменшило його репутацію серед тутешніх абітуєнток.

Здавалося, на професора, завідувача Земним факультетом, задивлялися всі дівчата.

Можливо, і було за що. Статний, темпераментний й достатньо міцний. У нього були чорні очі й такого ж кольору довге волосся, зібране на потилиці в хвіст. Шкіра, навпаки, була дуже блідою. На обличчі не видно було ні єдиної вади.

Тож, за такий зовнішній вигляд можна й пробачити слабкій статі, що зібралася тут, позіхання на нього. У будь-якому випадку, в мене є Олексій, а вони, якщо їм так хочеться, нехай, хоч, зараз приступають битися за серце цього сноба.

Він знову глянув на мене поглядом, що пропалюв наскрізь. Цікаво, що його так зачепило? Треба буде дізнатися. Ну а поки що, анкета. Треба порадувати тата й вступити не туди, куди він просив.

Роки, проведені за книжками з фізики та алгебри, навчили мислити. Тому я могла приблизно передбачити, як відповісти на питання анкети, щоб попався певний факультет.

Правди вони просили при заповненні? Ага. Правда в тому, що я тут вчитися не збираюся. Й покину академію, щойно дізнаюся, чим так зачепила цього статного красеня моя промова.

Відповіді були написані з урахуванням вибору факультету Вогню. Це, навіть, здалося забавним. По-перше, це протилежний Воді, на якому наполягав тато. А по-друге, допікати декана входило дивовижно в мої плани.

Тож, з почуттям виконаного обов'язку, я вийшла з головної будівлі та влаштувалася на вільній лавочці біля фонтану. Оголошувати результати повинні були ввечері, тож, часу було повно, щоб поспостерігати за всіма й вирішити, з ким можна познайомитися.

На жаль, моє тихе існування потривожили й біля мене з'явилися дві дівчини.

- Чи не зайнято? - запитала блондинка з нещадно попаленим волоссям від фарби. - Чого сумуєш? Я Тіффані!

- А я Дженні! - представилася інша, яку Тіффані, швидше за все, завела, щоб ще ефектніше виглядати на тлі цієї дівчини.

- Не зайнято, - довелося погодитися на їх присутність поруч. - Можете називати мене Есмі.

- Як тобі декан Земного факультету? - Тіффані дістала косметичку й почала рясно наносити пудру на лице. - Цікаво, багатьох доведеться засунути, щоб підкорити його?

- Для тебе це буде не складно, - мрійливо сказала Дженні, чим ледь не спричинила в мене блювотний рефлекс. - Хіба, є рівні тобі й твоїм здібностям.

- А які в тебе здібності, Тіффані?

- Я володію Русалчиними чарами. Варто мені заспівати, як багато хто втрачає голову й готов на все заради мене.

- У неї чарівний голос. Якщо ти почуєш, Есмі, то закохаєшся в її оксамитові вібрації з ніжними переливами.

- Обов'язково запишуся на найближчий концерт та буду сидіти в першому ряді, - не без іронії в голосі відповіла я, за що й отримала незадоволений погляд блондинки.

- Не перегравай, Ес. І пам'ятай, професор Земляного буде моїм! Пішли, Дженні, нам варто дізнатися, які уроки він веде.

- Хай щастить, Тіфф! - я не втрималася й засміялася в голос.

А нічого було скорочувати моє ім'я. Ось тепер і буде, чи то, болячкою, чи то цуценям. Мені яке діло? Загравати з тим брюнетом я не збиралася, тож, навряд чи Тіффані довго буде хвилюватися про моє існування. Он, скільки в неї суперниць.

Саме цієї миті пройшов професор повз мене, чим змусив стогнати групку дівчат.

Спостерігати за їх зітханнями не входило в мої плани. Тому я вирішила пройтися уздовж шкільного двора, щоб ознайомитися з усім навколо.

Академія була не просто одним будинком, або комплексом будинків за спільним парканом. Це був цілий острів, який заселяли маги. Кожен факультет жив біля своєї стихії, щоб черпати її енергію та наповнюватися її духом. Який обіцяв зростання чарівного потенціалу та посилення здібностей.

Саме через це декани вимагали точних відповідей на питання. Адже, якщо маг потрапить не до своєї стихії, він не зможе розкрити всі свої здібності.

Я знала це з дитинства. Папа з пелюшок готував мене до академії й пророкував мені славне майбутнє в міністерстві.

Але його планам не судилося збутися, адже я дуже полюбила життя простих людей. А одного з них вважала невід'ємною частиною себе.

Згадавши про Олексія, серце неприємно йокнуло. Адже остання розмова пройшла на підвищених тонах. Він не знав, що я походжу із сім’ї  магів, тож його така новина занадто засмутила.

Але, це ж, не головне? Приїду додому за тиждень. Він занудьгує й сам кинеться мені в обійми.

Адже ми вже спланували весілля на наступний рік, після мого повноліття. Тоді тато не зможе мені перешкоджати й змушувати вчитися там, де хочеться йому.

Так зі своїми думками я дійшла до краю острова. Тут починалися володіння Водяного факультету. Яким він був гарним. Жоден готель світу, з тих, які я бачила, не міг зрівнятися з його величністю й шиком.

Ніжно-блакитні будівлі прикрашали білі колони й готичні орнаменти. Гуртожиток так і зовсім виділявся, завдяки своїм бірюзовим балконам, загальний вигляд яких нагадував хвилю з білими баранчиками, яка врізалася в білосніжний пляж.

Зараз я, навіть, трохи пошкодувала, що підстроїла відповіді не по наставленню батька.

Але тести вже не змінити, тож, жити мені десь поруч з вогником. Сподіваюся, нас не помістять в пекло?

Посміхнувшись власним думкам, я пішла назад, щоб встигнути на вечерю в загальному корпусі, де обіцяли оголосити результати.

Дійшла я якраз вчасно й сіла в компанії незнайомих хлопців за один з наявних тут столиків. Щоб не слухати зітхання про супер-мега-пупер красеня, який зараз сидів у викладацькій зоні й записував щось в журнал.

За його спиною стояв блондин. З не менш гарною зовнішністю та хвилястим білим волоссям.

Він мені здався куди привабливішим за його співробітника.

Молодий маг стояв та сумно дивився на всі боки. І не дивно. Його всі ігнорували. Ну, звичайно, геть, все шепочуться, а він стоїть осторонь, немов, нікому не потрібний.

- І ти закохалася в пекучого брюнета? - до мене звернувся один з хлопчиків, що сидів поруч, та засміявся. - А я вже сподівався, що ти нормальна.

- Ми чарівники, і для більшості ми всі тут ненормальні, - фиркнула я. - Та й не на нього я дивилася, а на того професора, що за його спиною стоїть.

- Все ж, ти не нормальна, там нікого немає.

- Дивись уважніше!

Я повернулася до вчителів, але там і справді не стояв той, про кого вона казала.

- Напевно, пішов. Я Есмі, до речі. І мене зовсім не приваблюють брюнети.

- Я Райан, - хлопець простягнув мені цукерку в яскраво-зеленому фантику. - І я радий, що ти нормальна. Якщо будемо з тобою на одному факультеті, пропоную дружити. Самому тут нудно.

- Добре, але, тільки, дружбу, - несподівано для себе, я погодилася та прийняла частування.

- Скоріше б дізнатися, на який факультет потрапимо, - мрійливо сказав новий співрозмовник.

- Я й так знаю, що буду на Вогненному.

- Звідки? Нам ще не повідомили результати.

- Ну, а я й без них все знаю. Я підстроїла їх.

- Але, це ж тобі може нашкодити!

- Мені все одно. Я тут ненадовго.

- Чому? Нам тут п'ять років вчитися.

- Це тобі, Райан, стільки. А я тут до тих пір, поки мене не виженуть звідси. Я тут тільки за бажанням мого татуся.

- Шкода. Ти мені сподобалася.

- Ти обережніше. Я заручена вже з іншим.

- Я зовсім не про це! - здається, я образила Райана.

У будь-якому випадку, він подивився в тарілку й почав вечеряти.

Так, було шкода образити людину. Але, краще, нехай зараз дізнається, і не буде ні на що сподіватися.

Решта представників сильної статі мовчали. Нічого не залишалося робити, як взятися за вечерю й чекати оголошення результатів.

     Які почалися, коли тарілки у всіх спорожніли.

     - Радий вітати вас, новачки, в цих стінах, - з-за столу підвівся директор та вийшов на трибуну. - Всі ви знаєте, що в нашій академії є три славних факультети: Терраніс, Фіролен та Емемаз. Які на ці роки стануть для вас будинком та опорою у всьому вашому магічному житті.

Коли директор назвав факультети, троє деканів піднялися й встали перед учнями.

- Дозвольте мені представити їх глав, - продовжив директор та підійшов до набридливого за цілий день красеня.

- Професор Саймон Фрост. Він очолює факультет Терраніс, чиєю стихією є земля. Учні цього факультету неймовірно сильні й витривалі. Коли я буду називати тих, кого розподілили на нього, повинні підійти й встати перед професором.

Далі директор приступив до перерахування учнів. Я не втрималася й стала шукати Тіффані. Щось підказувало, що вона не пройде на цей факультет та можна буде побачити шоу розлюченого блондинки.

Тіффані сиділа недалеко. Її справді не відібрали, але, варто було віддати їй належне, вона постаралася зобразити, що все гаразд. І незворушно попивала сік.

Коли всіх, кого відібрали до факультету Терраніс, викликали, професор Фрост повів своїх студентів до їхньої частини острову.

Мені стало цікаво, чи живуть земляні студенти в глиняних будинках, або печерах? Але думки відволік директор.

- Тепер хочу вас познайомити з деканом факультету Емемаз, - повідомив він. - Це маги, яким найкраще дається стихія води. Наші заклинателі морів та дощів й їх чудова деканка  професор Кенді Льюїс.

Перед майбутніми учнями з'явилася невисока повна жінка в жовтій сукні. Вона мило посміхалася всім та, здавалося, випромінювала добро.

Далі пішов процес, такий саме, як і з Земельним факультетом. Вийшли учні, в тому числі й Тіффані, та вирушили до своєї частини острова, яка так сподобалася мені.

Решта учні підійшли до декана Вогненного факультету, який називався Фіролен. І куди мене розподілили.

Наша декан, професор Єлізаветта Слоу, була не дуже рада побачити мене в складі своїх учнів. Це було помітно по її кислому обличчі, коли вона глянула на мене.

Серед моїх одногрупників так само були Райан та Дженні.

Я підійшла до знайомого хлопця й, не питаючи дозволу, склала йому компанію на час шляху до нашої частини академії.

- Як вважаєш, де ми будемо жити? - звернулася до свого попутника, якого, здається, не дуже обрадував його факультет.

- Не знаю, - знизав він плечима. - Кажуть поблизу своєї стихії.

- А раптом, нам доведеться спати в спальних мішках біля багаття, або спуститися в надра Землі?

- Це сама елітна академія в світі. Не думаю, що жити в таких умовах доставить комусь задоволення.

- А я не здивуюся. І так, сподіваюся, тут суворі правила, щоб частіше можна було їх порушувати.

- Якщо ти не хотіла тут навчатися, чому, просто, не відмовидася їхати.

- Ну як тобі сказати? Ти б зміг відмовити міністру магії?

- Ні, бо він найавторитетніша людина серед магів.

- Ось, і я не змогла.

- Ти хочеш сказати, що ти донька містера Родда?

- Я не хочу говорити. Просто, так є.

Здається, цією новиною я вбила свого нового товариша. У будь-якому випадку, після таких новин він замовк та прискорив темп, розглядаючи все по сторонах.

Я не збиралася залишати його наодинці зі своїми думками й теж прискорила темп. І, поки він милувався околицями, мені випала чудова можливість розглянути мого співрозмовника.

На вигляд Райан був самим звичайним юнаком з непомітною зовнішністю. Його світло-карі очі з цікавістю дивилися на світ з-під темного волосся. Нічого не виділялося в ньому, крім дивної родимої плями у вигляді трикутника. Вона гордо красувалася на правій вилиці й нагадувала кнопку пуск на телевізорі.

- На що ти дивилася? - Райан так різко глянув мені в очі, що я трохи розгубилася.

- Тобою милуюся, - невдало відповіла я і відчула рум'янець на щоках.

- Ти дивилася на мій трикутник, - насуплено пробубонів новий знайомий. - Між іншим, я не музейний експонат, щоб так на мене витріщатися!

- А я в твій музей квитка й не купувала, - хитро посміхнулася у відповідь. - Я бідна людина. Татко все в казну кладе. Ось, прямо, до копієчки.

- Ти хотіла сказати, що бере звідти? - а мій співрозмовник виявився мені в саму пору в умінні відповідати.

- А ти з ним в справі?

- А як же!?

Напевно, ми б продовжили ще сперечатися, але ми вже прийшли й обімліли від побаченого.

Зона острова, що належила вогненному факультетові, нагадувала райські острови десь в далеких теплих водах океану.

Тут було багато зелені та двоповерхових будиночків, викладених червоною цеглою.

Стежки були викладені камінням. Вони з'єднували будиночки один з одним та вели до великої площі, де в теплу пору року проходили збори. По центру цієї площі було споруджено місце для багаття. А вдалині виднівся вулкан, що зараз дрімав.

Професор Слоу обернулася до учнів та її зачіска так хитнулася, що здавалося, ще трохи і вона покине її голову.

- У кожному будиночку можуть проживати шість учнів і один професор, - повідомила декан Фіролена. - Будиночки хлопчиків та дівчаток окремо. Ваші вчителі будуть наглядати за поведінкою й дотриманням правил факультету та академії. Якщо хтось із вас себе буде погано почувати, ви завжди можете до них звернутися й отримати належне лікування.

- Як думаєш, вона цю промову скільки років декламує? - прошепотіла я Райану.

- Та років двісті точно, - хихикнув знайомий.

Потім нас почали розподіляти по домівках. І мені пощастило опинитися в одній кімнаті з Дженні. Звичайно, коли я мала на увазі слово «пощастило», я натякала на противагу цього поняття.

Та я б, краще, в коморі з мітлами жила, ніж з цією дивною особою, яка оспівувала свою подругу-русалку.

Проте, нас з нею відправили в одну кімнату на другому поверсі в кінці коридору.

Усередині будинок виглядав затишно. Хол з великим каміном та м'якими диванами. Їдальня з невеликою кухнею та меблями з червоного дерева. Велика кімната для занять з безліччю книжкових шаф. І просторі ванні кімнати з великими вікнами.

На другому поверсі було чотири спальні.

Наша з Дженні кімната виявилася в глибині коридору. Тут було так само затишно. Світлі меблі, велике вікно й шафи для особистих речей.

Я швидко зайняла ліжко біля вікна й почала викладати свої речі в тумбочку.

Дженні, лише, знизала плечима й влаштувалася на сусідньому ліжку.

- Я так здивована, що виявилася на цьому факультеті, - несподівано для мене Дженні заговорила. - Вогненний факультет мені не підходить. Шкода, що немає Повітряного факультету.

- А що сталося з ним? - від цікавості я завмерла, чекаючи, що мені повідають зараз щось цікаве.

- Моя мама там вчилася, - Дженні дістала рамку з фотографією й простягнула її мені. - Вона розповідала, про величну красу Повітряного факультету. Про його високі білі шпилі та ніжно-рожеві дахи.

- І куди він подівся? - я розглянула фотографію, де була сусідка по кімнаті з мамою, та повернула назад.

- Коли мама закінчувала академію, почалася магічна війна, - Дженні вибрала місце на полиці ще для пари фотографій. - Їх навчання закінчилося раніше на два місяці. Незабаром після випуску їм повідомили, що більше немає Повітряного факультету та професора Фроста.

- Ти сказала Фроста? - здивувалася я. - Але, ми ж всі його бачили та твоя подруга на нього явно поклала око.

- У містера Саймона Фроста, декана Терраніса, був брат, - пояснила Дженні. - Вони народилися разом. Але, мама казала, що настільки різних близнюків вона ще не бачила. За її розповідями, декан Повітряного факультету був у всьому кращим за Земляного. На жаль, факультету більше немає. Але я мріяла потрапити саме на нього.

- Цікава історія, - кивнула я, залишаючись в деякому подиві. - Не уявляю, як могла пропасти частина острова.

- Не знаю, але, вибач, мені треба знайти Тіффані, - Дженні накинула куртку та залишила мене одну в кімнаті.

Мене дуже зацікавила її розповідь. Я довго ще дивилася у вікно й намагалася переварити інформацію про факультет та його дивного декана. Але потім я згадала Олексія, та заснула, мріючи про те, як ми проведемо разом залишок літа.

На острові ми провели кілька днів та познайомилися з багатьма учнями й вчителями. Вечорами ми з Райаном розмовляли в альтанках, розташованих на нашій території та часто смажили зефір на багатті, який кожен день розводили вчителі.

Відповідальною за наші життя й поведінку була мила блондинка. Вона тільки цього року закінчила академію й виглядала так молодо, що деякі однокурсники примудрялися до неї загравати.

Звали її Анна Вітріз. І вона всіляко намагалася стати для нас подружкою.

Готувати їжу та прибирати доводилося самостійно. Тому Анна запропонувала графік чергувань, з яким всі погодилися.

Ці кілька днів були чудовими. І я б захотіла пробути тут ще, якщо б не бажання скоріше побачити свого коханого.

У день відправлення назад, я зателефонувала йому, але він так і не відповів. Це дуже мене засмутило. Напевно, Олексій сердився ще. Але нічого. Він у мене швидко заспокоюється. Як приїду, відразу піду до нього.