Спочатку:
На сторінку книги
— Ой, це хто ж такий теплий і ласкавий? Хто так старанно вилизує моє обличчя?
Люда розплющила очі й зустрілася з уважним поглядом кота. Він муркнув і майже одразу зіскочив на підлогу. Тієї ж миті пролунав телефонний дзвінок.
— Не розбудив? Погано спав. По суті, чекав хоча б до восьмої ранку, щоб можна було зателефонувати. Ми можемо зустрітися? Я приїду, коли скажеш і куди скажеш.
Голос Андрія звучав незнайомо. Люда не могла пригадати, а чи була в них узагалі коли-небудь телефонна розмова…
— Андрію? У Висоцького: «Не мине й пів року — і я з’явлюся». У нас ці пів року вже минули. Але я рада, що ти все ж нарешті з’явився. Сподіваюся, у тебе все гаразд. Нічого не сталося?
— Сталося. Я зрозумів, що поводився як ідіот. Мила, я виправлюся. Я хочу виправитися. Ти ж даси мені шанс?
— Та він у тебе завжди був і буде. Пам’ятаєш, ще коли я була в евакуації, ти обіцяв мені, що, щойно я повернуся до Києва, ти обіймеш мене, і я перестану чути навіть найгучніші повітряні тривоги?
— Моя мила любить обіймашки. Я пам’ятаю це твоє смішне слово. Обіцяв? Значить, усе так і буде. То я їду?
Люда усміхалася.
Аїд теж усміхнувся, тільки хто ж це помітить…
Люди мало що знають і мало що помічають і вже тим більше майже нічого й ніколи не можуть виправити. Це дано тільки котам. Звісно, не всім. І не кожен кіт, кому це дано, захоче втручатися.
Даремно всі бояться чорних котів — вони зовсім не крадуть життя, а навпаки, спрямовують їх на найвдаліший шлях. Тільки не треба нас ображати.
Таємницю життя він давно розгадав -
Час клубочком пухнастим у лапах тримав.
Чарівник, і чаклун, і домашній наш маг,
Він одним лише поглядом гоїть наш страх.
Знає все наперед – ну, принаймні, він так
Дуже гордо вважає, бо він же наш маг!
Муркотить собі тихо, сопе уві сні –
І щастя по дому розносить мені.
Там, де чорний наш котик, -
Там щастя живе.
Чорний котику, любимо дуже тебе!
Далі буде...
