Спочатку:
На сторінку книги
Андрій прокинувся пізно. Батьків удома не було. Прислухавшись, він зрозумів, що вони в садовій альтанці й, здається, про щось сперечаються. Голос мами звучав незвично високо й напружено. Слів розібрати було неможливо. Але що це — вона плаче?!
Андрій зіскочив із дивана й, не вдягаючись, у самих боксерах вибіг із будинку.
Мама справді плакала, батько обіймав її і мовчки гладив по спині, цілуючи в маківку. З появою Андрія плач перейшов у ридання.
— Щось сталося? Хтось загинув? Поранений?
Батько очима показав на стіл у веранді. Аркуш паперу. Навіть не читаючи, Андрій одразу зрозумів — повістка до військкомату. Значить, настала й його черга.
Він знав, що медкомісія підтвердить його придатність до служби, жодних причин для відстрочки немає, а ось військово-облікова спеціальність якраз є.
Що ж, мила, я був не згоден із тим, щоб ти пішла з мого життя, так у нього насправді й не увійшовши. Я не згоден із твоїм «Прощавай». Нехай усе ж буде «До побачення».
Хоча… усе буде так, як має бути, навіть якщо буде не так.
***
Ну що, тепер Аїд уже точно заслужив на вашу увагу. 😼 Як вам його «втручання» в долю Люди та Андрія?
І головне — як думаєте, чи справді ця зустріч нарешті відбудеться? Пишіть свої припущення в коментарях. Дуже хочу почитати ваші версії! ❤️
