Спочатку:
На сторінку книги
Одне діло написати, мовляв, фініш і прощавай, а зовсім інше — справді припинити писати, якщо до цього писала майже щодня впродовж пів року. Це вже навіть не просто звичка — це потреба, у певному сенсі залежність.
Люда, ледь тільки відправивши повідомлення, уже хотіла щось підредагувати, можливо, пом’якшити категоричність останніх слів, підсвідомо (чи цілком свідомо) залишити собі маленьку лазівку для продовження спілкування з Андрієм.
Бажання було таким сильним, що довелося знайти спосіб фізично відірвати себе від комп’ютера.
Треба пройтися, провітрити голову, подумати, що робити далі.
Люда вирішила зробити коло навколо озера неподалік від дому, поки ще не надто темно, хоча небо затягнули хмари й будь-якої миті міг початися дощ. У голові крутилася пісня зі старого популярного фільму: «Подзвони мені, подзвони. Подзвони мені заради Бога. Крізь час протягни голос тихий і глибокий…» Не втрималася — відкрила Вайбер у мобільному й переконалася: Андрій так і не прочитав повідомлення.
Може, видалити його, поки не пізно? Звичайно, потім спитає: «Що знову видалила?» А може, й не спитає… Останнім часом він майже повністю ігнорував її листи.
Ця думка протверезила, і Люда вимкнула смартфон. Тієї ж секунди розкрилися небесні хляби й почалася така злива, що не врятував би жоден парасолька, навіть якби вона встигла відійти бодай на десять метрів від дому.
У ліфті вона зустріла сусіда з його велосипедом. З початку повномасштабної війни з бензином і взагалі з паливом були великі проблеми, тож багато хто пересів на велосипеди, самокати й подібне.
— Людочко, а я вже збирався дзвонити до вас. У мене велике прохання. Я змушений виїхати на кілька місяців. Чи не могли б ви взяти на цей час мого кота? Я залишу вам і корм, і лоток із наповнювачем, і гроші на все необхідне, якщо раптом затримаюся. Квітів у квартирі немає, а от Аїд…
— Вашого кота звуть Аїд?
— Згоден, кличка ще та… Але це не я вигадав. Мені його принесли й представили дуже офіційно: «Його високість Аїд. Прошу любити й жалувати». Ну от я й жалував… Та самі побачите цю божественну особу. Красень! І дуже вихований. Запевняю вас — жодних проблем із ним не буде.
— А ви самі далеко?
— По службі. Не маю права сказати.
— Гаразд. Приносьте вашого красеня. Чекатимемо вас разом із ним.
