Спочатку:
На сторінку книги
До залу дісталися так швидко, немов за нами гналася купка привидів з вампірами за компанію. Ну, або хтось поспішав накивати п'ятами від стукнутої на всю голову мене.
Мені навіть цікаво стало, а його пропозиція ще в силі або він вже передумав віддавати мені руку і серце?
На цій думці стрункий ряд моїх міркувань збився, і я перейшла до філософського питання: чому саме руку і серце, якщо в більшості випадків чоловіки пропонують зовсім інше, а останній орган зазвичай і зовсім не залучається? З рукою ладно, там все начебто зрозуміло, а серце точно потрібно замінити.
Чи то коридори вийшли довгими, чи то заданий карооким темп був для мене сильно швидким, але, коли відчинилися чергові двері, я зупинилась, трохи захекавшись.
І так і застигла з відкритим ротом, вражено втупившись на середньовічний бій на мечах. Не просто бій, а магічний – перемежований барвистими вихорами, яскравими спалахами, різноколірними фаєрболами й сковувальними ланцюгами – напрочуд гарне, повне веселкових барв шоу.
«І небезпечне для маленької беззахисної мене», – падаючи на підлогу та стрімко перекочуючись, щоб ухилитися від чорного батога, констатувала я.
– Бель! Що ти тут робиш? – очманіло запитав принц, підбігаючи до мене та здіймаючи мене до гори.
– Бібліотеку шукаю, – струшуючи невидимий пил, буркнула я, женучи страх, що охопив душу.
– У підземеллі? – ще більше здивувався братик. Хоча куди вже більше?
– Там, куди мене послали, – випалила і, вирішивши, що двом смертям не бувати, а одного розсердженого Трея я як-небудь переживу, підняла очі.
– Хто послав? – грізно звів брови насуплений принц.
– Лакей, але я могла і заблукати, – відмахнулася від спалахнулого було бажання настукати на слугу, який презирливо фиркав на мене, братові. Мстити я воліла самотужки та й вірила, що помста – страва, яку краще подавати холодною.
Брат уважно подивився на мене, так пильно, що я зніяковіла, і махнув рукою своєму противнику:
– Я перервусь. Проводжу Бель до бібліотеки.
– Не треба, – відступилася я, згадуючи, що академія-то не просто магічна, а ще й бойова, – я б не відмовилася потренуватися, а ще краще... спаринг?
Принц скептично подивився на мене, кинув оцінювальний погляд на моє вечірнє плаття:
– В цьому?
– Можна і в цьому, – зосереджено стулила очі, уявляючи своє кімоно з чорним поясом. Задоволено фиркнула, коли відкривши очі, виявила, що все вдалося на славу.
– Навіть так...
Кілька миттєвостей принц вивчав мої босі ноги, а потім махнув рукою, запрошуючи в центр залу. Ступила на холодну кам'яну підлогу, засмучена відсутністю татамі. І, як і на сніданку з біговою доріжкою, воно само собою матеріалізувалося під ногами.
– Ваша високість, ви не можете... – втрутився блондин, виростаючи стіною між мною іта принцом.
– Повір мені, Зейн, можу, – посміхнувся брат.
«Ти що його приворожила? Він вже, який день ходить сам на себе не схожий», – подумки поцікавився Трей
«Угу, пристав як банний лист».
«Який лист?»
«Липучий. Не відволікайся. Краще прибери цю стіну».
– Відійди, – додав принц вимогливої владності у свій голос.
І Зейн тут же підкорився, роблячи крок в сторону. Відійшов трохи й завмер настороженим хижаком в засідці, готовим кинутися в бій за першої необхідності.
«Це він що? Мене захищати зібрався?» – захоплено пронеслося в голові.
Помітила глузливу посмішку Трея, що підслухав мої думки, і затихла в очікуванні чергової шпильки.
«Тебе-тебе. Ти ж у нас маленька, слабенька, беззахисна»
«Не треба мене захищати. Я дівчина самодостатня», – вклонилася, традиційно вітаючи противника.
«Самодостатня?» – уточнив принц незнайоме слово, поступаючись мені правом першого удару.
Терпіти не можу, коли так роблять, надаючи перевагу контратакувальному стилю. Навіть в шахах завжди вибираю чорні, вичікуючи та спостерігаючи за супротивником.
«Трей, ти можеш зупинити на скаку коня та увійти в хату, що палає?»
«Можу», – здивовано відповів принц, підозріло мружачи зелені очі.
«Ось і я можу. Тільки не робитиму. Бо для цього є спеціально навчені принци», – задерикувато підморгнула задоволена проказою і тут же зробила випад, проводячи першу серію злитих вибухових ударів.
Відскочила від противника, дотримуючись дистанції. Ухилилася від випаду, зігнувшись. Увернулася від удару в живіт. Провела невдале підсікання та завдала акцентованого удару в щелепу.
– Упс, – зупинилася вичікувально, кружляючи навколо Трея.
Той, потерши щелепу, нахабно посміхнувся мені, зробив обманний випад вперед та спритно провів непомічене мною підсікання, поваливши на татамі мене.
Стрімко вивернулася з захвату і, піднявши ноги, ножицями охопила талію брата, і завалила, переводячи боротьбу в партер. Блискавично перекотившись, ривком встала навпроти Трея, чекаючи поки він підніметься.
А далі все закрутилося у стрімкому хороводі. Принц більше не панькався зі мною, не жалів, завдавав удар за ударом. Настільки швидкі, що я ледь встигала увернутися. А інколи й не встигала. Та й сам Трей пропустив вже парочку.
Гатили ми один одного довго, поступово втрачаючи сили. В якийсь момент, мій кулак влетів братові в сонячне сплетіння, змушуючи серце тривожно здригнутися.
– Трей? – перериваючи бій, підлетіла я до брата, що зігнувся. – Ти як? Покликати лікаря?
Принц сміючись, різко розігнувся і, провівши підсікання, навис наді мною.
– Я переміг! Бачила б ти себе зараз, – вдоволено зареготав він. – Злякалася, що покалічила спадкоємця і тепер голова злетить з плечей?
– Дурень, – ображено відштовхнула брата, намагаючись вгамувати відгомони тривоги та страху, що оселилися в душі.
Піднялася на ноги й зосередилася на тому, щоб повернути назад сукню. Повернула, тільки не ту, в якій була, а громіздке щось, напнуте на мене служницею.
– Дозвольте я подивлюся, леді арх Фетисов, – перервав мої спроби створити комфортний одяг Зейн.
Чоловіча рука застигла над відкритим вирізом декольте, не торкаючись, рушила уздовж нього, стираючи синяк, що вже намітився нижче ключиць, і завмерла в улоговинці, що виднілася, між піднятими корсетом півкулями.
Дихання тут же збилося. Судомно ковтнула, намагаючись вгамувати серце, що сполохано вистрибувало з грудей. Невчасно згадуючи, що пахну я не розами, а потом.
Рука зрушила правіше, перебираючись на праве плече, а мені відчайдушно захотілося її перехопити та притиснути до грудей, дозволяючи себе пестити.
Тортури недотиками тривали недовго, але весь цей час я ошелешено ловила мурашки лібідо, що прокинулося так невчасно, і намагалася вгамувати метеликів у животі.
– Ось і все, – хрипло пробурмотів чоловік і відступив на крок.
Я ж, набувши несподівану боязкість, бгала пальцями пишну спідницю, не наважуючись підняти очі.
– Ти чого притихла, Бель? – наблизившись, захвилювався брат. – Вдарилася? Зейн, щось пропустив? Де болить? – розчулено перепитував він, потрапляючи у свою ж пастку.
– Попався! – провела я захват, ховаючи за сміхом іскорки збудження і ледь стримуваного бажання.
