Спочатку:
На сторінку книги
Плентатися запорошеним снігом лісом було складно.
Їй взагалі було важко ходити останні тижні, а долати снігові замети та кучугури просто неможливо. Ноги провалювалися в сніг по коліна, важкий живіт тягнув донизу, але вона гордо випрямляла спину та робила крок. Без сил, на чистій впертості, не помічаючи ані холоду, ані голоду, ані болю.
- Терпи, - шепотіла собі, зупиняючись біля чергового дерева. - Зачекайте, - вже м'якше просила вона, погладжуючи неслухняний живіт.
В її дітей було стільки життєвої сили, що вона просто не могла зупинитися і здатися. Дозволити їм померти так і не народившись? Ні, ніколи. Ельфійська принцеса Асгеріс СКсайдемантл, дружина третього принца Маркона, не могла позбавити єдиних спадкоємців коханого чоловіка того маленького шансу на життя, що в них ще залишався.
Тільки ось хто б впізнав в замурзаній нетіпанці, на яку вона перетворилася, всіма улюблену красуню-принцесу?
Зітхнула, спершись на широкий стовбур, знову переводячи дихання. Погладила величезний живіт, подумки вмовляючи дітей зачекати ще. Ще трохи, зовсім трохи і вона добереться до Зіри, а та неодмінно допоможе їм народитися.
Принцеса боялася сідати – знала, варто їй впасти або присісти і вона просто не встане, і тоді… все буде скінчено. І для неї. І для її коханого Тейна. І для Маркона. І для їх ненароджених дітей. Дітей, яких вони чекали з таким нетерпінням. Первістки третього сина, великого мага й ельфійки повинні були стати неперевершеними магами, сильними та непереборними.
Асгеріс вже зараз відчувала магічну силу дітей. А як інакше пояснити той факт, що самотня вагітна жінка, виживала в цих холодних лісах Елішдріса геть позбавлених магії? Ні, якби це був її Великий ліс, їй би на допомогу тут же прийшли всі його мешканці. А тут на допомогу могли прийти тільки косоголі*, підготувавши для неї найшвидший кінець.
Її світ зруйновано. У неї немає дому, їй нікуди йти, але вона обов’язково побудує новий, заради своїх дітей.
Чергові перейми кинули її до дерева, і вона вчепилася в стовбур, відчуваючи як хлинули гарячі патьоки по ногах.
«Почалося», - майнула в голові думка, коли знесилена болем принцеса впала на коліна.
Спогади про чоловіка, про ту радість з якою вони очікували на цю подію, накрили її з головою, і непрохані сльози зібралися в куточках очей.
Перейми пройшли, і в очікуванні наступних, вона стягнула з себе теплий плащ. Розстелила його в снігу, зробивши невелику печерку-ямку – так, щоб якщо раптом вона знепритомніє, немовлята були зігріті теплим плащем і снігом з одного боку та її тілом з іншого.
Нові перейми, змусили її робити все швидше – часу зовсім не залишилось. Малюк був наполегливим та рвався в цей світ, нікого не питаючи.
«Як же ви не вчасно, малята. І чому не народилися пару тижнів тому в палаці, на руках у свого батька? Він би так був вам радий. А тепер його немає в живих».
Асгеріс одразу зрозуміла – Тейн помер. Відчула, як обірвалася ниточка, що пов'язала їх долі. Якби не діти, вона б померла у ту ж мить.
Нові перейми розірвали її зсередини, змушуючи тужитися. Здригнувшись від болю, принцеса не відразу усвідомила, що потуги стали сильнішими й частішими. Найболючіші спазми злилися в один безперервний потік болю – це десь знизу рвало родові шляхи немовля, прокладаючи собі дорогу в цей світ.
І лише, коли з останнім поштовхом відчула небувале полегшення, вона насилу підтягнулася на ліктях, сперлася спиною об дерево та підійняла маленький закривавлений згорток. Обтерла снігом слабке тільце, закутала в теплий плащ з головою. Перевірила ротик-носик, приклала до грудей, боячись не почути крику. Проте малюк, відкривши свої блакитні очі, тихенько і приречено зітхнув, ніби вся важкість світу впала на його плечі, і він прийняв її, упокорюючись власній долі.
«Маленький», – заплакала принцеса, притискаючи дитину до себе.
Малюк смішно зморщив носик, і заперечливо заголосив.
Черговий напад болю накрив Асгеріс зненацька. І вона з останніх сил, стиснувши зуби, поспіхом відклала хлопчика в підготовлену снігову виїмку.
Другі пологи пройшли швидше і легше – дитина була менше. Однак вимотали породілля, забравши решту сил, яких вистачило тільки на те, щоб підтягнути маленький згорток та покласти собі на груди, прикриваючи від холоду краєчком довгої сукні. І знепритомніти, так і не почувши першого крику.
* косоголі - шаблезубі ведмеді, довжина тіла 2-2,5 м, вага 400-450 кг.
