Раді Вас бачити!

Неділя тягнулася повільно. Марат провів половину дня вдома, насолоджуючись рідкісною тишею, і якраз збирався поїхати в зал, щоб вибити залишки напруги на боксерській груші, коли тишу розрізав дзвінок телефону.

— Так, — коротко відповів він, закидаючи спортивну сумку на плече, побачивши незнайомий номер.

— Привіт. Ти зайнятий зараз? — голос Андре звучав глухо і втомлено.

— Збирався в зал. Щось трапилося?

— Забери мене... Я за містом. Адресу скину зараз.

Марат нахмурився. Це було не схоже на Андре.

— Чекаю, — відповів Марат і скинув виклик.

Чорний позашляховик Марата з хрускотом шин зупинився на під'їзній доріжці маленького будинку. Марат вийшов з машини і одразу пішов назустріч дівчині, яка вийшла з воріт.

Вона була зовсім юна, проста, без тієї штучної ідеальності та хижого блиску в очах, до якого він звик у своєму клубі. Вона стояла біля ґанку, обхопивши себе руками, ніби їй було холодно, хоча день видався теплим. У її погляді, спрямованому кудись повз нього, застигло відверте нерозуміння і якась тиха печаль.

Марат неквапливо підійшов ближче, дістаючи запальничку і прикурюючи сигарету. Він звик оцінювати людей з першого погляду.

— Привіт. А ти...? — запитав він спокійно, пропонуючи закінчити їй свою думку.

Дівчина здригнулася, ніби вирвавшись із власних думок, і невпевнено кивнула.

— Я Софі.

— Марат. Друг Андре, — він ледь помітно кивнув на знак вітання, випускаючи дим.

— Дуже приємно, — тихо відповіла вона. Її голос був спокійним і теплим.

Тієї ж миті двері будинку відчинилися, і на ґанок вийшов Андре. Він кинув швидкий, важкий погляд на Софі, але миттєво відвів очі. Марату не треба було нічого пояснювати — він одразу зчитав цю напругу між ними. Андре тікав. Тікав від того, чого не міг контролювати і до чого, напевно, був ще не готовий.

— Готовий? — запитав Марат, кидаючи недопалок на асфальт.

Андре мовчки кивнув. Він на секунду затримався біля дівчини, міцно стиснувши щелепи.

— Будь обережним, — глухо кинула вона.

Марат сів за кермо, Андре опустився на пасажирське сидіння. Важкі двері позашляховика зачинилися, відрізаючи їх від світу зовні. Двигун глухо завівся, і машина плавно рушила з місця, залишаючи дівчину позаду.

Деякий час вони їхали мовчки. Марат дивився на дорогу, але краєм ока бачив, як Андре нервово поглядає в дзеркало заднього виду.

— То що відбувається? — порушив тишу Марат, не відриваючи погляду від траси. — Чому ти взагалі опинився тут?

Андре важко видихнув, мимоволі торкнувшись потилиці.

— Пам'ятаю ресторан, зустріч із партнером. Потім провал, як я сів у машину... Різкий удар по голові. — Його голос став жорстким, як метал. — Я відбився, вирвався. Потім був ліс, десь тут. І ця дівчина... вона буквально тягнула мене на собі. Я провів ці вихідні тут.

Марат глухо засміявся, на його губах з'явилася крива усмішка.

— Маленька медсестричка запала в серце? — відверто підколов він.

Андре різко зціпив зуби. У його погляді спалахнула злість. Він нічого не відповів, лише роздратовано відвернувся до вікна, вдивляючись у дерева, які пробігали повз.

Марат хмикнув і міцніше перехопив шкіряне кермо.

— Вона тобі сподобалася, — це було не питання. Марат просто констатував факт.

Андре знову важко видихнув, відкидаючи голову на підголівник.

— Їй не місце в моєму світі, Марате, — відповів він після паузи, все ще дивлячись у вікно. — Моє минуле, нелегальні бої, нічні гонки, ті проблеми, які зараз висять на мені., я не знаю,що відбувається,- сказав занадто емоційно Андре.

— Вона занадто чиста для всього цього. Я не хочу тягнути її за собою в цей бруд. Так буде правильно. Для обох.

У цій компанії вони не мали звички брехати один одному або грати в благородство.

— Добре, що ти це розумієш, — жорстко, але з повним схваленням відповів Марат. — Правильно зробив, що відрізав те, чому немає місця поруч із нами. Немає сенсу ламати дівчині нормальне життя тільки тому, що тобі раптом захотілося чогось світлого. Ми своє життя вибрали самі.

Андре нічого не відповів, лише мовчки погодився. Машина продовжувала їхати, повертаючи їх туди, де для таких дівчат, як Софі, справді не було місця.