Спочатку:
На сторінку книги
Пролог
Ніч повільно опускалася на околиці Парижа. Далеко внизу мерехтіли вогні міста, але тут, серед недобудованих будинків, панувала майже моторошна тиша. Лише вітер гуляв між бетонними стінами, здіймаючи пил та шматки поліетилену.
Двадцятирічний Мігель біг щосили.
Окуляри давно сповзли на кінчик носа, волосся було скуйовджене, а сорочка подерта й забруднена кров’ю. Кожен крок віддавав болем у боці. Він раз у раз притискав долоню до рани, але кров усе одно просочувалася крізь пальці.
— Тільки б устигнути… — прошепотів він, важко дихаючи.
Позаду чулося тупотіння маленьких ніг.
— Зачекайте! — почувся тоненький голос.
Мігель обернувся.
За ним бігла дівчинка. Вона явно не збиралася залишати незнайомця самого. Мігель хотів крикнути їй, щоб вона поверталася, але сил майже не залишилося.
— Іди звідси… — видихнув він. — Тут небезпечно…
Дівчинка лише похитала головою.
Вона не знала, хто цей хлопець і чому він весь у крові. Але бачила, що йому дуже погано. І чомусь вирішила, що не може просто піти.
Мігель дістався до недобудованої будівлі й сперся рукою на холодну бетонну стіну. Перед очима все попливло.
— Ще трохи…
Він зробив кілька кроків.
Потім його ноги підкосилися.
Мігель важко впав на бетонну підлогу. Окуляри злетіли вбік і дзенькнули об камінь. Він спробував підвестися, але тіло більше не слухалося.
— Ні… тільки не зараз…
Свідомість згасла.
Дівчинка підбігла до нього й злякано зупинилася.
— Ви мене чуєте?
Відповіді не було.
Вона обережно присіла поруч, не наважуючись торкнутися крові. Подивилася на хлопця, потім на його окуляри, що лежали неподалік.
Дівчинка підняла їх і поклала біля його руки.
— Ви прокинетеся, — тихо сказала вона, ніби сама себе переконувала.
Мігель не ворухнувся.
Дівчинка сіла поруч і вирішила чекати.
Минуло кілька хвилин.
Потім ще десять.
Вона не знала, куди поділися дорослі, не знала, звідки прибіг цей хлопець і чому його переслідували. Але залишати його самого не хотіла.
Вона просто сиділа біля нього, час від часу поглядаючи на обличчя Мігеля.
А над Парижем продовжували мерехтіти вогні.
Ніхто з них ще не знав, що ця випадкова зустріч стане початком історії, яка змінить життя одразу кількох людей.
Коли Мігель нарешті ледь помітно поворухнув пальцями, дівчинка одразу нахилилася до нього.
— Ви прокидаєтесь…
І вперше за довгий час на її обличчі з’явилася маленька усмішка.
