Спочатку:
На сторінку книги
Глава 1. Вісімнадцять років
Рік тому
Дніпро, Україна
У житті кожної дівчини настає особливий момент, коли дитинство вже залишається позаду, а доросле життя тільки починає відкривати перед нею свої двері. Для Аліни таким моментом став день її вісімнадцятиріччя.
Вона прокинулася рано-вранці від сонячних променів, які пробивалися крізь тонкі фіранки й лягали золотистими смужками на підлогу. За вікном шуміло місто, поспішали у своїх справах люди, а десь неподалік весело перегукувалися діти.
Аліна потягнулася, усміхнулася й поглянула на телефон.
Вісімнадцять.
Тепер вона офіційно доросла. Принаймні саме так говорили всі навколо. Але сама дівчина не відчувала, що за одну ніч у ній щось кардинально змінилося. Вона все ще любила солодкий чай, довгі прогулянки, романтичні фільми та мрії перед сном.
Її темно-русяве волосся розсипалося по подушці, а великі карі очі уважно розглядали стелю.
— З днем народження мене, — тихо промовила вона й засміялася.
Аліна жила разом із родиною в затишній квартирі. У неї була старша сестра Вікторія, яка часто поводилася так, ніби досі відповідала за кожен її крок. Вікторія була впевненою, самостійною та рішучою. Вона могла дати пораду, насварити за необдуманий вчинок, але завжди залишалася людиною, до якої Аліна могла звернутися по допомогу.
Щоправда, останнім часом сестри не так часто проводили час разом. У кожної були свої справи, навчання, плани й турботи.
Аліна ж навчалася в університеті. Вона тільки починала свій шлях у дорослому світі, знайомилася з новими людьми, звикала до самостійності й намагалася зрозуміти, чого насправді хоче від життя.
Навчання подобалося їй, хоча іноді завдання здавалися нескінченними. Вона старанно готувалася до занять, робила конспекти, перечитувала матеріали й хвилювалася перед кожним важливим іспитом.
Але найбільше Аліна любила моменти, коли могла залишитися наодинці зі своїми думками.
Вона мріяла про велике кохання. Не про звичайні побачення чи красиві слова, а про справжні почуття, коли двоє людей розуміють одне одного без зайвих пояснень. Їй хотілося зустріти чоловіка, поруч із яким вона почувалася б захищеною, коханою та потрібною.
Іноді вона уявляла, як одного дня зустріне його зовсім випадково. Можливо, у кав'ярні, на вулиці або під час подорожі. Він усміхнеться їй, зав'яжеться розмова, а потім усе зміниться.
Такі думки змушували її усміхатися.
— Аліно! Ти там заснула? — почулося з коридору.
Дівчина здригнулася й повернула голову до дверей.
— Уже встаю!
Вона швидко підвелася, привела себе до ладу й почала збиратися. Сьогодні на неї чекали заняття, а після них вона домовилася зустрітися зі своєю найкращою подругою Марією.
Марія була зовсім іншою за характером. Добра, мила, скромна й трохи сором'язлива, вона ніколи не прагнула бути в центрі уваги. Їй подобалося слухати інших, підтримувати друзів і помічати навіть найменші дрібниці, які могли зробити когось щасливішим.
Вони з Аліною познайомилися ще на початку навчання. Спочатку просто сиділи поруч на лекціях, потім почали разом ходити до університетської кав'ярні, а згодом стали нерозлучними.
З Марією Аліна могла говорити про все на світі. Вони обговорювали навчання, викладачів, фільми, книжки, мрії та, звісно, хлопців.
Марія ніколи не засуджувала подругу за її романтичність, хоча сама була значно стриманішою у питаннях кохання.
Після занять дівчата зустрілися біля університету.
— А ось і моя іменинниця! — усміхнулася Марія, побачивши Аліну.
Вона підійшла й міцно обійняла подругу.
— З днем народження, люба! Бажаю тобі щастя, здоров'я, здійснення всіх мрій і, звичайно, великого кохання!
— Дякую, Марійко! — Аліна розчулилася й обійняла її у відповідь. — Ти перша сьогодні привітала мене особисто.
— Тоді я пишаюся собою, — засміялася Марія. — До речі, я дещо для тебе приготувала.
Вона дістала з сумочки невеличкий подарунковий пакетик, перев'язаний ніжною рожевою стрічкою.
— Це тобі.
— Маріє, не потрібно було!
— Потрібно. Ти ж моя найкраща подруга.
Аліна обережно розгорнула пакунок. Усередині лежав витончений браслет із маленькою підвіскою у формі серця.
— Який гарний! — захоплено вигукнула вона. — Мені дуже подобається!
— Я побачила його в магазині й одразу подумала про тебе.
— Дякую. Я носитиму його й згадуватиму про тебе.
Марія зніяковіло опустила очі.
— Головне, щоб тобі подобалося.
Дівчата вирішили прогулятися центром міста й зайти до невеликої кав'ярні, яку давно хотіли відвідати. Замовили по горнятку кави та десерту й зайняли столик біля вікна.
За вікном рухалися автомобілі, перехожі поспішали у своїх справах, а всередині панувала затишна атмосфера. Лунала тиха музика, пахло свіжою випічкою та кавою.
— Ну що, імениннице, які плани на майбутнє? — запитала Марія, помішуючи ложечкою капучино.
— Навіть не знаю, — задумливо відповіла Аліна. — Хочу добре закінчити університет, знайти цікаву роботу, побачити світ. Мені так хочеться подорожувати!
— А куди насамперед?
— Мабуть, до Італії. Я давно мрію побачити Рим. А ще Францію, Грецію… Та взагалі хочеться побувати всюди!
— Тоді тобі доведеться багато працювати, — усміхнулася Марія.
— Знаю. Але я впораюся.
— Навіть не сумніваюся.
Аліна відпила кави й подивилася на подругу.
— А ти? Про що мрієш?
Марія на мить замислилася.
— Хочу мати затишний дім, у якому завжди буде тепло. Щоб поруч були люди, яких я люблю. І щоб одного дня зустріти людину, з якою можна буде розділити все життя.
— Ось бачиш! Ми з тобою мріємо майже про одне й те саме, — засміялася Аліна.
— Мабуть, тому й дружимо.
Вони ще довго розмовляли, жартували й згадували кумедні випадки з університетського життя. Час промайнув непомітно.
Коли дівчата вийшли з кав'ярні, сонце вже почало повільно опускатися за будинки.
— Слухай, — раптом промовила Марія, — я хотіла тебе дещо запитати.
— Що таке?
— Може, прийдеш до мене в гості цими вихідними? Я давно збиралася тебе запросити. Познайомишся ближче з моєю родиною, посидимо, подивимося якийсь фільм. Мама обіцяла приготувати щось смачненьке.
Очі Аліни засяяли.
— Із задоволенням! Ти ж знаєш, я люблю твою мамину випічку.
— Тоді домовилися! Я попереджу її, що ти прийдеш.
— А може, ще й прогуляємося після обіду?
— Звичайно. Якраз покажу тобі одне гарне місце неподалік нашого будинку.
— Ти мене заінтригувала!
Марія засміялася.
— Побачиш. Але це буде наш маленький секрет до вихідних.
Аліна обійняла подругу на прощання.
— Я дуже рада, що ми познайомилися.
— І я, — щиро відповіла Марія. — Ти для мене не просто подруга.
Дівчата розійшлися в різні боки, домовившись списатися ввечері.
Дорогою додому Аліна ще раз поглянула на подарований браслет. Маленьке серце ніжно виблискувало на її зап'ясті.
День народження виявився саме таким, яким вона його уявляла: теплим, приємним і сповненим щирих слів.
Удома на неї чекали привітання від рідних, святкова вечеря та невеликий торт. Вікторія теж не забула про сестру й подарувала їй гарну сумочку.
— Ну що, доросла вже? — жартома запитала вона, обіймаючи Аліну.
— Можна подумати, ти в моєму віці була набагато серйознішою, — відповіла та.
— Я принаймні не витала постійно в хмарах.
— А я не збираюся відмовлятися від своїх мрій.
Вікторія похитала головою, але усміхнулася.
— І правильно. Тільки пам'ятай: не кожна людина, яка красиво говорить, має добрі наміри.
— Знову починаєш?
— Я просто хочу, щоб ти була обережною.
Аліна підійшла до сестри й обійняла її.
— Не хвилюйся. Я вже доросла.
— Для мене ти все одно залишишся молодшою сестричкою.
Ці слова змусили Аліну усміхнутися.
Пізно ввечері, коли всі розійшлися відпочивати, вона лежала у своєму ліжку й переглядала фотографії, зроблені протягом дня. На одній із них вони з Марією сміялися в кав'ярні, на іншій демонстрували подарунок.
Аліна відкрила повідомлення від подруги.
«Дякую за сьогодні. Дуже рада, що ти в мене є. Чекаю тебе на вихідних. Обіймаю!»
Дівчина швидко надрукувала відповідь:
«І я тебе обіймаю! Уже чекаю на нашу зустріч. Гарної ночі!»
Відклавши телефон, Аліна заплющила очі.
Вона ще не знала, що попереду на неї чекають події, які перевернуть її життя. Що одного дня їй доведеться зробити вибір, про який вона навіть не могла здогадуватися. І що мрія про велике кохання може привести її зовсім не туди, куди во
на сподівалася.
Але тієї ночі вона була просто щасливою вісімнадцятирічною дівчиною.
Дівчиною, яка вірила в любов, довіряла людям і була переконана, що найкраще в її житті ще попереду.
