Спочатку:
На сторінку книги
Пролог. Золота клітка
Саудівська Аравія. Ніч.
За високими вікнами розкішного будинку панувала тиша. Десь далеко, за стінами маєтку, шуміло нічне місто, а над ним висіло темне зоряне небо. У просторій спальні, прикрашеній дорогими меблями, золотистими візерунками та важкими оксамитовими шторами, сиділа молода жінка.
Аліна обережно гойдала на руках маленьку донечку.
Мила тихенько сопіла, притулившись щічкою до материнських грудей. Її крихітні пальчики стискали край маминого одягу, а на обличчі час від часу з'являлася ледь помітна усмішка.
— Спи, моя маленька принцесо, — прошепотіла Аліна, торкаючись губами дитячого чола. — Мама поруч. Я нікому тебе не віддам. Чуєш? Нікому.
Вона промовляла ці слова майже щовечора. Вони стали для неї своєрідною обіцянкою, єдиною опорою в житті, яке останнім часом нагадувало нескінченний кошмар.
Колись Аліна була звичайною студенткою. Мала подруг, мріяла про щасливу родину, закохалася в красивого чоловіка й вірила, що попереду на неї чекає казка.
Тепер від тієї дівчини залишилися лише спогади.
Іноді їй здавалося, що варто лише заплющити очі, як вона знову побачить його усмішку, почує знайомий голос і відчує теплі обійми.
Але щоразу, розплющуючи очі, вона поверталася до жорстокої реальності.
Тепер вона залишилася сама серед людей, які ніколи не вважали її своєю.
Раптом за дверима почувся стукіт.
Аліна здригнулася.
— Хто там? — тихо запитала вона.
— Відчиняй. Це я.
Вона впізнала голос ще до того, як він назвав себе.
Халід.
Серце неприємно стиснулося.
Аліна обережно поклала Милу в дитяче ліжечко, поправила ковдрочку й підійшла до дверей. На мить затримала руку на ручці, сподіваючись, що чоловік передумає та піде.
Але стукіт повторився.
Вона відчинила.
На порозі стояв Халід. Високий, темноволосий чоловік із холодним поглядом. На ньому був дорогий світлий одяг, а на зап'ясті блищав масивний годинник.
Він без запрошення переступив поріг.
— Чому так довго не відчиняла? — невдоволено запитав він.
— Я вкладала доньку спати.
Халід кинув погляд на дитяче ліжечко.
— Твоя донька постійно спить. Ти ж не збираєшся все життя присвятити лише їй?
Аліна насупилася.
— Вона моя дитина. І я сама вирішуватиму, скільки часу їй приділяти.
Чоловік ледь помітно посміхнувся.
— Ти досі не розумієш, у якому становищі перебуваєш.
— Я прекрасно розумію, — тихо відповіла вона. — На жаль.
Халід підійшов до дивана й сів, наче був господарем не лише цього будинку, а й усього її життя.
— Я прийшов поговорити про наше майбутнє.
Аліна завмерла.
— У нас немає жодного спільного майбутнього.
Його обличчя відразу стало суворішим.
— Не поспішай із висновками. Я вже достатньо довго чекаю.
— Чого саме?
Халід підвів на неї погляд.
— Ти повинна стати моєю дружиною.
На кілька секунд у кімнаті запала тиша.
Аліна дивилася на нього, не вірячи власним вухам.
— Ти з глузду з'їхав? — прошепотіла вона. — Я була дружиною твого брата!
— Каріма більше немає.
— Не смій так говорити!
— А що не так? Це правда. Мій брат мертвий, а ти залишилася тут сама. Хто, як не я, подбає про тебе та дитину?
Аліна похитала головою.
— Мені не потрібна твоя турбота. Я не збираюся виходити за тебе заміж.
Халід повільно підвівся.
— Ти повинна подумати про наслідки своєї відмови.
— Я вже все вирішила.
— Ти забуваєш, що перебуваєш у моїй країні, у будинку моєї родини. Тут усе набагато складніше, ніж ти звикла думати.
— Я не твоя власність, Халіде!
Його очі звузилися.
— Поки що ти цього не розумієш.
Аліна відчула, як усередині підіймається хвиля страху, але змусила себе не відводити погляду.
— Я кохала Каріма. Я народила йому доньку. І навіть після його смерті не збираюся зраджувати його пам'ять заради тебе.
Халід гірко посміхнувся.
— Твоя любов до мого брата нічого не змінює. Ти залишилася без чоловіка, без підтримки й без можливості повернутися до колишнього життя. Не варто випробовувати моє терпіння.
— Я хочу додому. В Україну. До своєї родини.
— Забудь про це.
— Ніколи!
Чоловік зробив крок до неї.
— Послухай мене уважно, Аліно. Якщо ти не погодишся стати моєю дружиною, я зроблю все, щоб твоє життя перетворилося на пекло. Ти навіть не уявляєш, на що я здатний.
Аліна відчула, як по спині пробіг холод.
— Ти не маєш права забирати в мене свободу.
— Право? — Халід коротко засміявся. — Ти досі віриш, що тут усе вирішується так, як у твоїй країні?
Він направився до дверей, але перед тим зупинився.
— Подумай над моїми словами. Я не люблю, коли мені відмовляють.
Двері зачинилися.
Аліна залишилася посеред кімнати, намагаючись опанувати тремтіння в руках.
Вона підійшла до дитячого ліжечка й обережно взяла Милу на руки. Дівчинка заворушилася, розплющила сонні оченята й тихенько схлипнула.
— Тихо, моя люба. Не бійся, — прошепотіла мама, притискаючи донечку до себе. — Я тебе захищу. Обіцяю.
На очах Аліни з'явилися сльози.
Вона згадала старшу сестру Вікторію. Її усмішку, теплі обійми, нескінченні розмови. Згадала Тетяну, яка завжди могла знайти вихід навіть із найскладнішої ситуації.
Якби тільки вони знали, що з нею відбувається…
Але як розповісти їм правду? Як пояснити, що вона вийшла заміж, поїхала за кордон, народила дитину й тепер не може повернутися додому?
Вікторія навіть не знала, що її молодша сестра стала дружиною Каріма.
Аліна заплющила очі й поцілувала донечку в чоло.
Десь далеко, за тисячі кілометрів звідси, її рідні ще не здогадувалися, що незабаром їм доведеться вирушити в небезпечну подорож.
Вони ще не знали, що на них че
кає.
Але одне було певним: Вікторія й Тетяна не залишать Аліну в біді.
І заради неї будуть готові кинути виклик навіть тим, кого боїться ціла родина.
