Раді Вас бачити!

За вікном завивав прохолодний березневий вітер, а проливний дощ невгамовно бив по склу вікна. На годиннику було близько опівночі, Злата сопіла вже у своєму ліжку з дев’ятої години вечора, а Даяні зовсім не хотілося спати. І не тільки цього дня. Майже всі останні дні, а то й тижні були однакові. Наче на повторі. І лише за вікном день змінювався на ніч. Не змінними лише були кілька горнят з кавою за день та відварені яйця, іноді солодощі протягом всього дня. Чому саме це, вона і сама не розуміла. Просто організм відмовлявся сприймати щось інше, а їй було байдуже та голова була зайнята зовсім іншим.

Минув лише місяць як вона повернулася з зали суду, де відбувалося слухання з приводу розлучення з її, тепер вже офіційно колишнім, чоловіком. Ні, вона не жалкувала ні краплі і ні дня, про те що сталося. Бо саме вона наполягала на цьому розлученні, як її не вмовляло оточення та суспільство. Навколо тільки те й радили їй: перетерпіти та зберегти сім’ю заради дитини. Що всі сім’ї проходять кризовий період і лаються та потім миряться. Сипали обвинувачення у її бік, що вона так легко здається після першого ж конфлікту і роздмухала проблему, з якою легко можна уживатися, що всі так і живуть. Та вона не слухала нікого окрім свого серця, в якому давно вже не було теплих почуттів до чоловіка окрім огиди та ненависті. Своєю бездіяльністю та безвідповідальністю він зруйнував їхній шлюб. Так, саме його і вважала винуватим Даяна на відміну від усіх навколишніх радників. Кому як не їй одній була відома уся їхня спільна історія та реальна правда обставин сімейного життя.

Хто як не вона, ще до шлюбу досліджувала психологію сімейних відносин, читаючи десятки книжок, статей, щоб бути найкращою дружиною для свого майбутнього чоловіка. Бути кращою жінкою, мамою, подругою, господинею… Бути найкращою від усіх, з якою б йому хотілося бути до кінця свого життя, з якою йому не захочеться зраджувати і завжди повертатися до сім’ї. Вона мріяла і прагнула про створення чудової, ідеальної родини.

Даяна не була частиною глибоко релігійної родини, зберігаючи цнотливість лише для чоловіка чи занудою відмінницею у школі, що вийшла заміж за першого ж ліпшого парубка після школи. Вона мала стосунки з хлопцями і дозволяла їм лише пестощі бо хотіла подарувати себе повністю лише для чоловіка. Як у добрих та хороших казочках, де вона прекрасна принцеса й досвідченна, мудриня в одній особі і жили вони довго й щасливо…

Так, розбіглися вони після першої ж, і як виявилося останньої, сімейної сварки за всі сім років шлюбного життя. Бо всі ці роки його здовгих залицянь, зустрічей та подружнього життя вона, як мудра жінка, згладжувала конфліктні ситуації, йшла на компроміси, поступалася голові родини, прислуховувалася до нього. Замість дорікань чи нотацій — завжди озвучувала проблемні питання без натяків та дурних образ чи сліз. Те саме було і в сексуальних відносинах: місячні — то не була проблема, вагітність також — до останніх місяців вона вдовольняла чоловіка. Він завжди сам їй так і шуткував: — Ну, ротик в тебе ж вільний!? А що вона отримала в обмін на свої роки старань? Лише одні обвинувачення! Невпевненість в собі!

Та одного дня, вона сказала сама собі «досить».  Так більше не можу і не хочу. Нехай я краще залишусь сама, ніж поряд з людиною, яка не цінить того, що вона робить. Вона не хотіла, щоб донька унаслідувала таку саму модель родини і вважала її за норму.

Єдине в чому вона відчувала власну провину — це те, що поклала багато сподівань та очікувань не на того чоловіка, зробила не правильний вибір. Тому поради та думки усіх інших з цього приводу її абсолютно не цікавили. Їй було байдуже, що скажуть чи подумають інші. Це її почуття і відчуття. Це її життя. І тільки їй краще знати як його будувати.

Звісно, це рішення про розлучення їй далося не легко і не відразу. Вона обмірковувала довгий час, повертаючи себе думками у минуле та вмовляла сама себе, що все налагодиться. Особливо стало гірше останній рік, коли виплати на дитину зменшувалися, а чоловік перебивався тимчасовими підробітками і грошей категорично не вистачало на проживання. Не кажучи вже про виплати кредитів, які в них обох з’явилися перед народженням дитини, бо Даяна хотіла зробити ремонт в квартирі, що дісталася їй у спадок від старої бабці по батьковій лінії. Саме чоловік її тоді вмовив на це, обіцяючи, що все за рік чи другий виплатиться. Та він згодом втратив роботу, а на пошуки іншої не дуже й квапився. Більше проводив часу за комп’ютерними іграми. Навіть дружині не було часу приділити уваги у ліжку. Він хоч і був її першим, кому вона подарувала свою цнотливість і їй важко було порівнювати але вона ніколи не була задоволена їхніми статевими стосунками. Вона вже почала думати про те, що має проблеми із своєю сексуальністю чи жіночністю. Що вона фригідна і нічого не відчуває.

Тож дива так і не сталося, тому вона і залишилася сама. Звісно, їй було страшно наважитися на цей крок. Та її лякало більше майбутнє. Як тепер все привести в своєму житті до ладу, та й ще з таким багажем комплексів? А колишній ще й як на зло, часто з’являвся у неї вдома під приводом, що щось забув з речей у неї вдома, то хоче побачити доньку, знаючи, що вона в дитячому садку в цей час. Але ж Даяна знала реальні його наміри. Бо ще перед розлученням коли все це почалося, вона намагалася піти десь з донькою гуляти подалі з дому. А він обвинувачував її в свою чергу, що вона бігає по коханцях тому що не приділяє йому уваги як чоловіку вже кілька місяців. Тому і зараз, навідувався в надії, що застане когось з них у їхньому колишньому ліжку. А останнього разу взагалі сказав, що прийшов миритися і просив пробачення на колінах, цілуючи її ноги. Навіть сльозу пустив. Та для Даяни він виглядав вже на стільки жалким і огидним, що вона просто випхала його за двері і попрохала більше не з’являтися в її житті взагалі. А він натомість посипав погрози, що забере в неї доньку на виховання. Вона звісно знала, що це все лише пусті балачки, бо батьком він теж виявився не зовсім турботливим. А усі його погрози щодо дитини та маніпуляції, буцімто вона нікому більше не буде потрібна та ще й з дитиною — виводили її з рівноваги, нервували і додавали ще більше стресу до її стану. Десь поділися і їхні спільні знайомі та друзі, з яким вони проводили час в компаніях та навіть часто бували в них дома. Даяна завжди рада була вітати їх усіх у себе вдома. Була дуже привітною господинею і вони залюбки навідувалися до них. І де вони всі зараз коли так їй потрібні з підтримкою?