Раді Вас бачити!

У вітальні будинку Колтонів панувала доволі специфічна, ледь вловима атмосфера вечора, коли кожен шукав свій затишний куток, але були і ті, хто не хотів залишатися наодинці. Світло від настільних ламп м’яко розливалося по приміщенню, підкреслюючи вишуканість старовинних меблів.

Рейчел, нарешті почала повертатися до життя. Роки стриманості, постійної турботи про молодших і сидіння над чужими фінансовими звітами, здається, нарешті відступали, залишаючи місце ніжній рум’яності на щоках та легкості на душі. Поруч із Деном Хартвіком вона немов розквітала: зникла її звична сутулість, а погляд ставав м’якішим, позбавленим тривожності. Вони зустрічалися вже більше місяця і практично не розлучалися надовго. Ден виявився саме тим чоловіком, якого їй завжди бракувало, — турботливим, уважним до найменших дрібниць і навдивовижу щедрим на теплі слова й вчинки.

Поруч сиділа Гвен, усе ще бліда після кількох місяців важкої виснажливої праці, повільно виходила зі стану хронічного вигорання. Вона знову гортала ескізи, і в її очах спалахував той самий азартний вогник — прийшли перші серйозні замовлення.

Міллі, забившись у куток дивана з телефоном, пропадала в нескінченному світі соцмереж. Вона кардинально міняла формати, то сміялася на камеру, то плакала, то ділилася філософськими думками про життя, завзято шукаючи власну аудиторію й себе.

Лючія, як завжди, жила на максимальних обертах: її щоки палали від чергової «трагедії», пальці швидко набирали повідомлення черговому шанувальнику. Вона перескакувала від бурхливих знайомств до не менш драматичних розривів, захоплено збираючи нові «майже шанси» на кохання.

А Емма, наймолодша, вмостившись просто на килимі, обклалася клаптями тканини та журналами, роблячи перші несміливі, але пристрасні кроки у світі модного дизайну.

Маргарита відкинулася на високу спинку крісла, спостерігаючи за сестрами, і тихо, майже про себе, мовила: 

— Знаєте… іноді мені здається, що ми всі просто застрягли в цьому будинку. Але, можливо, саме зараз усе нарешті почне змінюватися.

Рейчел відірвалася від книжки, глянула на неї з ніжністю, під якою ховалася легка тривога: 

— Тільки не втрать себе через цю гру з Тайлером, Марго. Фіктивні заручини — це занадто тонка межа, яку ти можеш перейти, сама того не помічаючи. Особливо коли граєш з такою людиною, як він.

Маргарита мовчала, лише міцніше стиснувши пальцями бильце крісла. Вона й сама вже відчувала, як ця гра починає виходити з-під контролю.

Минуло кілька місяців відтоді, як Рейчел і Ден почали зустрічатися, то здалося, що час пролетів занадто швидко. У суботу ввечері Ден з’явився на порозі Колтонів не таким, як завжди. Зазвичай випряджений, легкий на підйом і жартівливий, цього разу він був зібраним і непритаманно серйозним. У руках він тримав важкий оберемок білих троянд, а його пальці періодично торкалися кишені піджака, де вгадувалися обриси оксамитової коробочки.

Коли він опустився на одне коліно просто посеред вітальні — під пильними поглядами всіх сестер і місіс Колтон, яка від несподіванки схопилася за серце й ледь не знепритомніла, — Рейчел прикрила долонями обличчя і розплакалася ще до перших слів.

— Рейчел, — м’яко мовив Ден, беручи її тремтячу руку у свої теплі долоні. — Я ніколи не вірив у казки про кохання з першого погляду. Але поруч із тобою зрозумів: я просто чекав саме на тебе. Я хочу прокидатися й бачити тебе щодня поряд. Хочу бути твоєю опорою. Виходь за мене.

Рейчел, не ховаючи щасливих сліз, квапливо кивнула: 

— Так. Боже, Дене, звісно, так!

Кімната вмить заповнили гомінкі голоси обговорень. Місіс Колтон ридала в голос, притискаючи хусточку до очей і причіплюючись до кожного з вигуками: «Нарешті! Боже мій, хоч одна дочка влаштована!». Містер Колтон лише стиха посміхнувся зі свого улюбленого крісла й підняв у повітря келих з просекко.

За тиждень вони влаштували камерне, але бездоганно організоване святкування в ресторані на березі Темзи. Через панорамні вікна відкривався вид на вечірній Лондон, а в залі панувала атмосфера стриманої розкоші. Зібралися лише найближчі: родина Колтон, кілька давніх друзів Дена та Тайлер Самерс.

Тайлер прийшов разом із Маргаритою. Зовні вони виглядали ідеально: його впевнена рука спочивала на її талії, вона природно посміхалася гостям і навіть м’яко підставляла скроню під його поцілунки, коли клацали спалахи камер. Проте всередині Маргариту пекло гостре відчуття фальші.

Дивлячись на Рейчел, яка відверто сяяла поруч із Деном, вона мимоволі проводила паралелі. Їхні з Тайлером заручини були лише контрактом, тоді як у сестри все дихало справжнім життям.

Коли офіційне привітання закінчилося і гості розбрелися залом з келихами шампанського, Маргарита підійшла до сестри. Рейчел одразу пригорнула її — міцно, гаряче, ніби вони не бачилися вічність.

— Я така щаслива, Марго… — тихо прошепотіла вона на вухо. — Ден пропонує весілля вже за чотири місяці. Улітку, в маєтку його родини в Котсволдсі. Невелике, але гарне. Ти ж будеш моєю головною подружкою?

Маргарита щиро зраділа:

 — Звісно. Які взагалі можуть бути сумніви?

У цей момент Ден підійшов ззаду й ніжно обійняв Рейчел за плечі. 

— Я вже почав організацію весілля, — посміхнувся він. — Хочу, щоб для неї це був найкращий день у житті. Вона заслужила на це щастя.

Маргарита дивилася на них, відчуваючи наповнення від щирої радості за сестру.

Пізніше, коли вечір закінчився і вони з Тайлером поверталися нічним містом у його авто, тишу салонa порушував лише тихий шум мотора. Маргарита довго дивилася на відблиски ліхтарів на склі, а потім не втрималася: 

— Вони заручилися по-справжньому. І весілля вже за чотири місяці.

Тайлер не одразу відповів. Його пальці міцніше стиснули шкіряне кермо. — Я знаю, — стримано мовив він. — Ден мій найкращий друг.

Він на секунду перевів на неї уважний погляд: 

— І ти тепер засмучена?

Маргарита відвернулася до вікна, ховаючи обличчя в тіні. 

— Важко не бути засмученою, Тайлере. Твоя старша сестра виходить заміж за чоловіка, який нею дихає, а я… граю у кохання за розкладом і договором. Але я дійсно щира рада за неї.

Тайлер лише міцніше стиснув щелепи. Він нічого не відповів, і між ними знову залягла важка, глуха тиша.

* * *

Коли про заручини дізналися всі знайомі, місіс Колтон остаточно втратила контроль над емоціями.

— Заручені! Справді заручені! — вигукувала вона, кружляючи по кухні у своєму строкатому халаті. — Моя Рейчел виходить заміж за мільйонера! Весілля вже влітку! Я відчувала, я завжди це знала!

Вона схопила Маргариту за долоні й силою закружляла її по кімнаті. — Бачиш?! Перша пішла! Тепер твій вихід, Марго! Твій Тайлер нічим не гірший, багатий як Лорд! Ви наступні!

— Мамо, у нас усе інакше, це лише… — спробувала перебити її Маргарита.

— Та яка різниця! — вигукнула місіс Колтон, відмахнувшись. — Головне — як він на тебе дивиться! А решта додасться. Я вже бачу це: два розкішних весілля за один рік! Ми ж нарешті поїдемо в той круїз!

Вона важко опустилася в крісло, хапаючи повітря й інтенсивно обмахуючись глянцевим журналом, поки по її щоках котилися сльози абсолютного захвату. 

— Моя дівчинка житиме в достатку… А ти, Маргарито, тримай свого Самерса міцно. Чуєш мене? Не випускай з рук!