Раді Вас бачити!

Ociнь вiтep носить на руках,

А в думках моїх тiльки ти

Ociнь поглядає скоса

А я досi шукаю погляд твiй

Осінь - Х. Соловій

Коньяку немає і хоробрість вивітрилася разом з градусами, але я зберуся з думками, з силами й все ж таки постараюся достукатися до Вадима. Потрібно обговорити наші з ним стосунки, інакше зірвуся куди не треба. Тільки як правильно все донести до чоловіка, щоб зрозумів, а не образився?

Пізній ранок і я швиденько одягаюся на роботу. Вадим поїхав уже давно, робочий день у нього починається рано. Діти пішли до школи. Поки всіх зібрала, часу на себе залишилося обмаль. Наношу легкий макіяж, трохи підфарбовую вії, вони в мене самі по собі довгі, блиск на губи - ось і все. Светр кольору електрик гарно пасує до мого темного тволосся та очей, натягую джинси в обліпку, люблю саме такі та вскакую в туфлі на зручних підборах. На вулиці вже прохолодно накидаю коротку куртку, трохи наношу за вушко Lancome і я готова. Підхоплюю сумочку і поспішаю з дому - не люблю запізнюватися. На роботі у нас є пів години на обід і зараз мені потрібно встигнути забігти в магазин, щоб прикупити що-небудь до чаю нам з дівчатами. Перед тим як зайти в Маркет роблю глибокий вдих і збираю себе в кулак, я знаю, що зараз побачу його, що він там. Сьогодні я нікого не хочу бачити, настрій похмурий і романтика здохла у всіх клітинках. Двері роз'їжджаються і мені не потрібно повертати голову, я відчуваю його на собі, все той же довгий і темний погляд. Серце проти волі стукає як ненормальне десь у горі. «Дурепа сорокарічна», - шиплю подумки. - Він молодший за тебе років на десять. Надумала собі Бог знає що. » Ці думки бісять ще більше. Я не дивлюся в його бік, хоч і хочеться, дуже. Впиваюся нігтями в долоні та йду в протилежний бік. Швидко купую що потрібно, касир запитує мій номер телефону для нарахування балів на картку. Називаю. Охоронець несподівано опиняється зовсім близько, дістає для когось пачку сигарет, бокси з пачками розташовані в касовій зоні. Я складаю тістечка в пакет і дивлюся на годинник: ще встигаю випити кави, тоді до обіду мені вистачить енергії і не хотітиметься їсти. Зазвичай я завжди снідаю, але сьогодні апетиту немає зовсім. Іду до відділення з кавою і походу читаю смску від Аліни: «Я вже на місці, чекаю на тебе, сумую». Посміхаюся, з Аліною життя яскравіше і тепліше. Підіймаю голову і завмираю - біля кавомашини стоїть охоронець Вадим. Від несподіванки мимоволі здригаюся і часто блимаю - чому він тут? Швидко приходить розуміння, що зараз ранок і дівчатка, напевно, вийшли на хвилину носика попудрити або покурити. Доведеться поспілкуватися.

Видихаю і якомога впевненіше підходжу ближче, оксамитовий як ніч погляд ловить мій і не відпускає. Але я не збираюся ніяковіти чи соромитися, я доросла жінка і мені давно не двадцять.

- Можна лате, будь ласка.

- У вас картка?

Голос приємний, з красивими вібраціями. Чорт, чорт, чорт!

- Ні.

Я простягаю йому чек, але він навіть не дивиться на нього.

Дістає і ставить велику склянку.

- Я середню оплачувала.

Мовчить, але нічого не змінює. Великі очі ковзають по моєму обличчю, затримуються на губах. Я відчуваю як зрадницьки спалахують мої щоки.

- У вас гарна посмішка.

- Що? - гублюся я.

- Посміхайтеся частіше, вам дуже личить.

На мить з'являється спокуса кинути все, розвернутися та піти. Але це так по-дитячому. Втекла називається, на рівному місці злякалася. Змушую себе стояти поки готується кава і тягнеться це гостре мовчання.

- Вам із собою чи тут будете пити?

Поправляю сумочку, щоб приховати як тремтять руки. Ні, тут я пити точно не буду.

- Із собою, будь ласка.

Вадим повертається, щоб зняти з машини склянку, а моя свідомість вловлює струнке тіло, плоский живіт. Я чомусь згадую, що в мого чоловіка з'явився животик.

Він простягає каву, я забираю і на хвилину його пальці затримуються на моїх. Вони в нього довгі й... гарячі, хочу відсмикнути руку.

- Обережно, гаряче, обпечетеся.

Вже обпеклася. Його очі зводять з розуму.

- Дякую за каву.

- Було приємно для вас щось зробити.

Я розвертаюся і намагаюся йти не поспішаючи, хоча хочеться як підлітку швиденько змитися звідси. Добре, що на роботі ніколи роздумувати про ранковий інцидент, там божевільний вихор справ захоплює аж до самої обідньої перерви.

- Таю, візьми в мене тістечка в пакеті. Я зараз прийду.

Поки колеги розставляють тарілочки на столі, готують бутерброди та чай, я виходжу в порожню аудиторію і набираю номер мого давнього доброго друга. Мені необхідно з ним поговорити. Ми знайомі вже багато років і знаю, що можу розповісти йому абсолютно все, він не відфутболить і не засудить. Він багато чого пережив і пройшов у житті. Мені потрібно все розповісти, поділитися і головне почути відповідь. Так, сьогодні я можу посміхатися, тому й наважуюся набрати номер. Завтра може статися що я буду не в змозі говорити про все без сліз.

Довгі гудки в телефоні припиняються.

- Батюшка, благословіть.

- Бог благословить, Лікуся.

- Батюшка, у вас є кілька хвилин.

- Пару є, - чую в голосі усмішку і вже теплішає на душі.

І я розповідаю, що вже кілька місяців не можу позбутися почуттів до іншого чоловіка. Що мене розриває на дві частини. Що кожного дня боляче жити й здається, що йдеш по гострому лезу. Акуратно, повільно, але кожен крок дається з кров'ю.

- Я ж Вадима свого люблю, завжди тільки його. Ніколи про інше не думала. Мені за десятки років кілька разів тільки снилося, що я зраджую чоловіка. З ним же самим.

Батюшка сміється.

- А тепер мене тягне до іншого зі страшною силою. Це роздвоєння як в операційній під ножем хірурга. Без наркозу. Я хочу повернути в серце цілісність.

- Мені шкода тебе, Лікуся, важко тобі, був би поруч, обійняв.

Батюшка співчуває, йому мене щиро шкода, а я дивуюся і навіть гублюся. Я чекала суворої розмови, але тільки ніяк не співпереживання.

- Отець Валентин, коли це мине, сил немає терпіти?

- Ой, хороша, з мого життєвого досвіду не менше року.

- Так довго... - я судомно зітхаю, звучить як вирок і хочеться завити. Я міцніше стискаю телефон.

- Це щонайменше. Зазвичай трохи довше. Ти, якщо є можливість, постарайся не бачитися з ним. Знайди в ньому більше негативних якостей.

- Я пробувала і навіть виходило, ненадовго, але коли він подивиться на мене цими своїми величезними очима - я зовсім забуваю про всі недоліки.

Отець Валентин тихо сміється, чуючи мої до крайності емоційні зізнання.

- Звідки взялася ця напасть? Чому саме зі мною?

- Наше подружжя для чогось нам дане саме таким. Якщо вони адекватні, то найкраще саме вони нам і підходять. Ну і не забувай, що є нечисть, а вона ніколи не спить.

- Батюшка, я все розумію і згодна, але із собою нічого вдіяти не можу.

- Твої почуття до цього чоловіка це, звісно ж, ніяке не кохання. Думаю, що в глибині душі ти й сама все розумієш. Це залежність, сестричко, як ну... Як, наприклад до алкоголю. І її потрібно тобі просто визнати як ілюзію. Ілюзію величезного масштабу. Ваше життя з чоловіком за багато років стало в чомусь одноманітним, а тут американські гірки. Цей чоловік для тебе здається джерелом гострих емоцій, як нова пекуча спеція у звичній страві. Але знаєш, навіть у здорових стосунках сексуальна прив'язаність не така сильна. Не тому що ви не кохаєте одне одного, ні звісно ж, а тому, що здорові люди зупиняються на сімці, якщо брати, скажімо, за десятибальною шкалою. І можуть чудово вибудовувати свої стосунки. У випадку з другим немає і не буде глибини. Нічого не буде для тебе хорошого.

Після розмови з отцем Валентином каша та переплетене коріння із запитань і думок розкладається по поличках, і мені стає від цього легше. Я принаймні вже не здаюся самій собі загубленою. Я повертаюся після роботи додому.

Кажуть чоловіки сліпі й глухі, не бачать і не відчувають. Неправда. Ну, може напівправда. Мій Вадим відчував, що зі мною щось відбувається. Раніше він радів моїй новій зачісці, посміхався гарній сукні. Тепер лише стримано кривить губи, коли я, фліртуючи з ним, дефілюю туди-сюди.

- Вадько, я красива? - заклично посміхаюся, демонструючи йому «красу» у вигляді яскравого светра з великим декольте.

Мені так хочеться почути від нього звичне «Найкраща», але він тепер більше робить компліменти нашій старшій доньці. Тішуся, що їй приємно. Я ж кілька місяців чую інше. "Щось ти занадто молода, ще вкрадуть". І без усмішки дивиться на мої грайливі стрілочки на очах.

- Ти тільки моя, - іноді каже обіймаючи.

І звучить це чи то як нагадування мені, чи то він сам себе переконати хоче. Я мовчу у відповідь. Бо починаю сумніватися в усьому. Бо в думках і серці з'явилося місце і для іншого.