Раді Вас бачити!

Ніч повільно огортала землю своїм темним шатром. Березневий мороз пронизував повітря, і з кожною миттю холод ставав гострішим. А зірки, немов крихітні крижані вогники, ще яскравіше відблискували на безмежному небі.

У Вікторії вже закінчувались сили. Вона так втомилась — переїзд дався взнаки. Цілий день вона розбирала речі, переставляла меблі та предмети, оглядала кімнату і знову й знову змінювала інтер’єр. Навіть встигла зробити вологе прибирання після того, як підняла весь пил.

Дівчина розуміла, що їй варто щось поїсти, але сил на приготування вечері вже не залишалось. Тож Вікторія вирішила, що просто полежати на дивані та переглянути підручники буде найкращим рішенням. Та щойно вона закуталась у теплий плед, пролунав дзвінок у двері.

Вона насупилась. Все-таки Віктор вирішив зіпсувати їй настрій. Повільними кроками вона підійшла до дверей. І коли відчинила їх, на її обличчі одразу з’явилось здивування. 

Перед нею стояв Святослав. Він тримав у руках два величезні пакети з супермаркету та задоволено дивився на неї.

— Вітаю тебе з новосіллям, крихітко, — радісно промовив він.

— Дяя-кууую, — ледве вимовила вона, бо кашель знову почав давити її.

Хлопець насупився. Вікторія підняла на нього свої почервонілі очі, з яких текли сльози від кашлю та збентежено подивилась на нього.

Святослав так й стояв на порозі, помітно нервуючи.

— Красуня, не хочеш мене запросити до себе? — спитав він.

Вікторія всміхнено його оглянула та ліниво відкрила двері ще ширше.

— Ну що робити… Не залишати ж тебе вночі на холоді. Проходь, будь ласка, — посміхнулась вона.

Щойно Святослав зайшов у квартиру, він підійшов до неї впритул.

— Якби ти не була хвора, я б наказав тобі за твою зухвалість.

Дівчина засміялась, а її карі очі раптом заграли червоним відтінком.

— Тоді в моїх інтересах скоріше одужати, — прошепотіла вона йому.

Хлопець різко зробив крок назад та суворо спитав:

— Де у тебе тут кухня?

— Наліво… — розгублено відповіла вона.

Він впевнено попрямував у бік кухні, а Вікторія, зачинивши двері, швидко пішла за ним.

Святослав мовчки діставав продукти з пакетів та по-хазяйськи розкладав їх у холодильник. Вікторія розгублено спостерігала за ним, періодично тихо кашляючи.

— А звідки ти дізнався мою нову адресу? — спитала вона.

— Хелена мені сказала, — не відволікаючись, проговорив він.

Вікторія голосно хмикнула, і знову ця руда бестія влізла не в свою справу.

Коли Святослав закінчив, він перевів на Вікторію погляд та уважно оглянув її. Такою він її ще ніколи не бачив. Вона постійно змінювалася: волосся то чорне, то знову темно-русяве; очі щоразу міняли відтінок — від ніжно-блакитного до майже чорного; обличчя то бліде, то почервоніле.

Напевно, це було через те, що вона сильно захворіла. Застуда не покидала її навіть після заходу сонця. Святослав подумав, що для Вікторії це дуже добрий знак — адже це означало, що її людська половина перемагає вампірську сутність. А значить, Біле Братство точно подарує їй Прощення, коли прийде тепло. Це не радувало його, хоча виду подавати він не наважився.

Він повільно підійшов до неї та ніжно відкинув пасмо волосся з її обличчя.

— Б’юся об заклад, що ти ще нічого не їла сьогодні, — тихо прошепотів він.

— Я не хочу їсти, — покачала головою дівчина.

У цю мить її серце то починало голосно битись, то знову замовкало. Святослав посміхнувся, прислухаючись до мелодійного звуку її серця та голосно промовив:

— Віка, якщо ти помітила, це було не питання.

Вже за якийсь час Вікторія сиділа за столом та смакувала гарячий курячий бульйон, який Святослав швидко їй приготував.

— Яка смакота! — вигукнула вона. — Я й не знала, що ти так смачно вмієш готувати. Де ти навчився?

— Ніде не вчився, — розгублено промовив він. — Я взагалі не вмію готувати.

Вікторія засміялась, продовжуючи жадібно їсти далі.

Хлопець посунувся ближче до неї, ніжно проводячи рукою по її спині. Він обережно почав цілувати її шию, тихо шепочучи:

— Крихітко, я так скучив за тобою… — прошепотів він.

Вона відсунула від себе порожню тарілку та накрила його руки, які вже починали ковзати по її грудях.

— Я теж дуже сумувала за тобою…

Дівчина повільно повернулась до нього обличчям та хотіла поцілувати, але раптом різко відвернулась, прикрила рот руками й почала голосно кашляти.

Святослав ніжно погладив її по голові та дбайливо промовив:

— Бідненька… Як ти взагалі змогла застудитись?

— Сама не знаю, — шморгаючи носом, відповіла Вікторія.

Вона перевела погляд на кухонний стіл та ледь чутно додала:

— Святе, подай мені, будь ласка, ліки… Бо в мене вже немає сил знову вставати.

Вікторія скривилася від гіркоти ліків та швидко запила їх водою. Та щойно перевела погляд на Святослава, розгублено завмерла.

Він уже стояв біля плити та підігрівав молоко. Вікторія не зводила з нього очей. Коли він перелив тепле молоко в чашку, додав до нього мед та ретельно розмішав, її очі здивовано розширились.

Святослав підсунув їй напій, сердито схрестив руки на грудях та суворо промовив:

— Ти не встанеш зі столу, поки не вип’єш все до дна.

Вікторія опустила погляд на молоко й одразу ж запротестувала:

— Ой, ні-ні… Не буду… Не хочу… не хочу… ні-ні…

З останніх сил вона підвелась зі стільця та вже зробила крок уперед, та Святослав миттєво підхопив її за руку. І тут Вікторія зрозуміла, що шансів на порятунок у неї майже немає.

***

Вікторія лежала в ліжку, дедалі міцніше пригортаючись до Святослава. Він дбайливо накривав її ковдрою та раз по раз клав руку їй на лоб.

— І що ти зараз зрозумієш? — усміхнулась дівчина. — Поки сонце не зійде, ми все одно не дізнаємось, чи є в мене температура.

Святослав нічого не відповів — лише міцніше притиснув її до себе. За мить його руки обережно ковзнули під її кофтинку та ніжно почали пестити спину. Від цих дотиків Вікторія заплющила очі, а її дихання стало глибшим і частішим.

Він чітко чув, що її серце тепер б’ється вже не так, як раніше. Воно довгий час билось рівно й безупинно, не завмираючи ні на мить, хоча до світанку ще залишалося багато часу.

Вікторія підвела на нього свої карі очі, які за мить стали небесно-блакитними та загадково промовила:

— Завтра понеділок, але на пари мені не потрібно. У мене ще лікарняний, — вона ніжно провела рукою по його плечу та усміхнулась. — Якби ти залишився, ми могли б провести цілий день разом. Можна не відкривати вікна й у повній темряві зайнятись чимось цікавим…

Святослав засміявся.

— І як ти збираєшся займатись чимось цікавим, якщо ледве тримаєшся на ногах?

— А я впевнена, що до ранку мені стане краще після того, скільки теплого молока з медом ти в мене влив, — вже сердито відповіла вона.

Святослав знову не втримав сміху. Він ніжно поцілував її в лоб та ще сильніше притиснув до себе.

— Так, ти залишишся зі мною? — жалісно промовила вона.

— Крихітко, звісно, я залишусь з тобою, — відповів він, ніжно посміхаючись.

Він дбайливо цілував її, обіймаючи щораз сильніше й сильніше.

— Ти навіть не уявляєш, якби я хотів просто так лежати з тобою й нікуди не поспішати… Просто бути у твоїх обіймах, — тихо додав він.

Вікторія задоволено заплющила очі, ще міцніше пригортаючись до нього.

— Тобі потрібно поспати, — дбайливо промовив він. — Я впевнений, що ти за сьогодні втомилась.

— Так, трохи… — позіхаючи відповіла вона.

Майже відразу вона поринула у сон. Святослав не зводив з неї погляду. Якою ж милою вона була зараз! Вона нагадувала маленьку хвору дитину з почервонілим носиком та рум’яними щоками.

Святослав тихо прибрав волосся з її обличчя й сумно подивився на неї. Він все ще чув, як б’ється її серце, відчував її рівне дихання. У сні вона обережно взяла його руку та не відпускала. Її дотик був теплим, що ще раз нагадував йому: у них немає майбутнього разом. І навіть одна лише думка про те, що йому доведеться відпустити її, зводила його з розуму.