Раді Вас бачити!

ЕПІЛОГ

– Чи згоден ти, Яремо, взяти собі за дружину цю жінку? Жити з нею в горі і в радості, в багатстві і в бідності, здоровим і слабким, в мирі та злагоді, доки смерть не розлучить вас?

– Так, згоден! – урочисто й блаженно звучить голос Яреми.

– Чи згодна ти, Ярино, взяти собі за чоловіка... – продовжує вінчальну промову священник, а молодята стоять захмелілі від щастя й не бачать нічого навколо, лише відчувають як їх навіки пов'язала невидима та могутня сила, що міцніша за будь-які кайдани.

Вони посміхаються, не відриваючи яскравих очей одне від одного, і коли батюшка промовляє:

– Оголошую вас чоловіком і дружиною! Можете поцілуватись, – пара млосно зітхає й пригортається в ніжному цілунку.

Тільки тепер запрошеним гостям дозволено поздоровити Яринку з Яремою і всі виходять з храму на сонячну вулицю, щоб бути щедро обсипаними розмаїттям зерен.

Яринка повертається спиною до купки дівчат і кидає весільного букетика. Щаслива володарка, котрій дісталися квіти верещить так, що в оточення закладає вуха. Аякже, тепер вона думає, що вже піймала долю за хвіст та скоро піде під вінець з отаким струнким красенем, як у сьогоднішньої нареченої.

Броніслава Устимівна скидає скупу сльозу й притримується за надійну руку Тараса Омеляновича. А старший Стахів цвіте й пахне, бо поруч з ним кохана дружина, що простила йому давню інтрижку з колегою й тепер вони знову разом.

Яка дивовижна штука життя! Стільки всього відбулося без участі маленької ясноокої дівчини, а потім вона зайшла ввечері до районної бібліотеки й зустріла там свою долю та стала причиною купи подій: гарних і не дуже. Її називали винною та вина чарівної сирітки лише в тому, що її душа чиста й прекрасна. А ще вона завинила молодому адвокатові непереборне й незвідане Кохання, про яке він і мріяти не смів.

Ось парочка обережно забралася до прикрашеної квітковими гірляндами Чайки (це такий раритетний автомобіль) і помчала перевдягатися, щоб встигнути на потяг до південних морів. Десь там вони започаткують свою родину і коли стануть старенькими й слабкими, все одно триматимуться за руки й читатимуть правнукам казки. А ті запитають у них:

– Бабусю й дідусю! А ви також були молоді? Розкажіть нам про своє минуле...

Час невблаганний і летить так стрімко, що ніхто й ніщо у світі не може його зупинити. Та це нічого, головне аби настала та мить, котра переборе все й поєднає навіки.