Спочатку:
На сторінку книги
Суд над Яринкою Ліщук не скасовували. У призначений день і час все відбувалося, як зазвичай. Ось тільки на слухання дівчину привіз не «воронок» з тюрми, а батько Яреми, транспортом знімальної групи. Тарас Омелянович підійшов до справи з властивою йому відповідальністю й особливою увагою. Все-таки не кожен день стаєш на захист нареченої єдиного сина.
І неважливо, що обласні пацюки заметушилися, а районний прокурор Горінченко напередодні навіть до церкви сходив (як тільки їх туди ноги носять?) Але ж телевізійники вже вивантажують обладнання під будівлею суду! Подібного «кіна» в районному центрі ще зроду не бачили й народ почав масово збиратися на невеличкій площі, виключно з цікавості.
Спротиву столичним гостям ніхто не чинив. Нехай собі люди розважаються! Так думав суддя, народні засідателі та секретар. А от прокурор і герой-коханець, що заварив усю цю кашу, почувалися мов на голках. Сам Горінченко в ролі обвинувача виступати не наважився та це й необов'язково. Достатньо аби його заступник зачитав суть звинувачення, а далі все повинно піти, як планувалося.
Але як планувалося - не сталося! Кудись поділися двоє проплачених свідків, що не вперше виступали від звинувачення та допомагали, за наказом місцевих царьків, топити незручних чи зайвих.
Зате прийшли однокурсники з технікуму, а директорка склала Яринці гарну письмову характеристику й навідріз відмовлялася вірити, що в стінах керованого нею навчального закладу коли-небудь були наркотики.
Жінка, у якої Яринка знімала кімнату, не лише надала дівчинці найкращі рекомендації, а й виголосила публічну заяву щодо перевищення працівниками прокуратури своїх повноважень, під час проведення обшуку в її домі. І легендарний хірург, що сьогодні був абсолютно тверезим, професійно доводив повну нісенітницю, відносно вживання юною Ліщук заборонених речовин.
Яринка звісно хвилювалася та вона сиділа поруч зі своїм неперевершеним адвокатом і захищати її Ярема мав повне право. Вони не заручені й не рідня. А те, що колись сходили разом в кіно, Законом не забороняється.
Далі більше! Здавалося, що всі, хто виходив свідчити геть забули й про камери, і про страх наслідків своєї непокори. Люди захищали не лише конкретну особу, а й свій давно спотворений спосіб життя. Відповідаючи на запитання звинувачення та захисту кожен засуджував і таврував купку зарозумілих дегенератів, що уявили себе тут богами.
Згадали все: і злочинства на території мисливських угідь, і бездіяльність у розв'язуванні побутових проблем міста, а ще грубощі та свавілля конкретних осіб. Словом, слухання вийшло за межі, але через масову думку суддя навіть не намагався спиняти цей рух опору. Тим більше Ярема ставив запитання таким чином, що інакше й не відповісти. Сьогодні його талант тріумфував і нищив негідників.
А група співробітників столичного телебачення, через те що відбувалося в залі, була просто в захваті. Вони такого навіть не очікували. Адже це бомба, а не репортаж! І коли слово взяв захисник обвинуваченої Ярема Стахів зал завмер і слухав його традиційну аргументацію, затамувавши подих. Мабуть, місцеві жителі скучили за його шармом і бездоганною літературною мовою.
Ось суддя оголосив перерву й пішов з засідателями у дорадчу кімнату. Яринка попила води й виглядала стомленою, але Ярема ніжно обіймав її долоньки й шепотів на вушко:
– Кохана, потерпи. Зараз буде таке, від чого ти точно повеселішаєш. І татко сьогодні отримав заряд енергії. Он як очі блищать, поруч з мамою...
– Встати, суд іде! – оголосив секретар і суддя з народними засідателями всілися за свою трибуну. Він ще раз щось запитав у кожного зі своїх помічників та наказав:
– Для оголошення вироку громадянку Ліщук прошу встати.
Яринка покірно підвелася й заціпеніла в очікуванні, але бачила як Ярема підморгнув їй та одними вустами промовив: «Кохаю!» А далі заговорив суддя:
– Уважно вивчивши матеріали справи та вислухавши всі свідчення звинувачення й захисту, суд в моїй особі, за допомогою народних засідателів постановив: зняти з громадянки Ліщук Ярини Степанівни звинувачення у зберігання та розповсюдженні наркотичних засобів, як безпідставні й оголосити її НЕВИННОЮ. Наразі громадянка Ліщук може бути вільною. Це рішення підкріплене Законом та має право бути оскаржене у вищих інстанціях.
Він традиційно вдарив молоточком по дереву й секретар додав:
– На цьому судове засідання завершене! Прошу звільнити зал.
До закоханої парочки відразу кинулися знайомі, аби привітати з завершенням цього сміховинного процесу, а Ярема з Яринкою дякували й посміхалися, мов два сонечка. Та ось до дітей підійшли Броніслава Устимівна й Тарас Омелянович. Мама обійняла діточок і запитала:
– То ви підкажете, де тут можна відсвяткувати звільнення чарівної каторжанки чи вас відразу підкинути до РАЦСу? Даруйте, але я підслухала, що ви планували після суду миттю подати заяву.
– Мамо, ти ж професіонал! – з жартівливим осудом поглянув на неньку Ярема. – Як можна підслуховувати секрети?
– Та й ти нівроку, синку! Сьогодні так їм давав, що наче не суддя, а ти вів засідання. Таким я тебе ще не бачила, кондоре наш. Та я пишаюся, що тебе народила. Яриночко, а ти зможеш витримати нас ще трішки? – тепер жартома зморщила носика Броніслава Устимівна й відчувалося, що в неї є ще якісь причини для дуже хорошого настрою. А той настрій тихо стояв поруч і також випромінював давно забуті флюїди. Він потиснув міцну руку сина й сказав:
– Вітаю, діточки! Ви подарували нам з мамою справжню насолоду. А вже мої лобуряки зліплять з сьогоднішнього дива такий репортаж, що гримітиме на всю країну. То як вирішимо?
Вся родина тепер глянула на Яринку так, наче вона серед них головна. Навіть якось незручно підводити їх і дівчинка хотіла б впасти в ліжко та відпочити, але вона виструнчилася й відповіла:
– Та як же я можу знехтувати увагою рідних людей, що захистили й не дали згинути? А ще подарували мені того, без кого цілий світ немилий. Все життя я буду дякувати ВАМ та з радістю піду куди скажете. Тим більше я зголодніла...
– Зараз я відпущу хлопців, нехай собі їдуть монтувати. На них чекає цікавенна робота, – тепер схвильовано заметушився завжди впевнений у собі політолог.
– Йди вже, працьовитий ти наш, – почулися традиційні докори в голосі Броніслави Устимівни та було в її тоні ще щось загадкове й нове. А Тарас Омелянович здається почув лише одне - ТИ НАШ...
Він побіг до бусика телевізійників, а Ярема міцніше обійняв свою наречену за плече й запитав:
– Тоді може до дядька Саркіса? Тобі ж там подобалися шашлики, правда крихітко? Мамо, не бійся за свою талію, один раз можна! Відповідаємо: в тому кафе м'ясо, наче бальзам!
– Ну, вам видніше. Ви ж тут стільки часу провели, тому я згодна. Пішли, батька по дорозі підхопимо. Їхати треба чи йти? – дивним вогнем продовжували сяяли сьогодні очі серйозної психологині.
– Та як хочете, але я б пройшовся. Тут повітря п'янке, з того дня як ЇЇ побачив, – не переставав шаленіти Ярема й додав: – Це так добре, що ви обоє поруч, бо в нас з Яринкою є до вас дуже важлива справа.
– Але ж у нас немає рушника, щоб вас пов'язати! – не стала прикидатися необізнаною Броніслава Устимівна.
– Нічого, мамо. Ми у Саркіса візьмемо, – розсміявся щасливий син.
