Спочатку:
На сторінку книги
Бусик домчав пасажирів до будинку, де колись зростав Ярема. Старий двір тепер заполонили крислаті дерева та міцна забудова лишилася незмінною, хіба від часу трохи зблідла.
– Дякую вам, друзі, за швидку доставку! Тут ми в безпеці. Перепрошую, що відірвав від турбот про хворих, – попрощався з бригадою медиків Ярема й накинув на плечі Яринки свій плащ.
– Бувай, козаче! На весілля покликати не забудь. Наречена в тебе просто чарівна. У нас таких не знайти! – підморгнув Орест Гнатович, а міцний санітар стукнув дверцятами спецтранспорту й авто помчало працювати.
– Ну ось ми і вдома, моя чарівна наречена! Сюди батьки привезли мене з пологового. Цим двором я ганяв на триколісному велику. Тут, стрибаючи з дерева, зламав кісточку на нозі. Правда те дерево давно спиляли, а нога зрослася. Звідси я поїхав навчатися до столиці. А потім на стажування потрапив до твоїх країв і радий неймовірно, бо зустрів своє Кохання. Та що це я ностальгую? Ти змучена. Треба поїсти, відпочити. Будь ласка, ходімо, – схаменувся розчулений кавалер.
Звісно Яринка була змучена. І не лише кілометрами дороги, які просиділа в незручному транспорті, з незнайомими дядьками. Більше її знесилили події останніх днів. Викрадення, втеча, ліс, хатинка старенькою жінки, невідомість і страх. А потім з’явився Він і повіз до свого надійного світу. Тільки тут також не дуже затишно, бо все чуже й інше. Навіть цей величний чотириповерховий дім, з колонами на вході й вікнами більшими за її зріст.
Ось вони піднялися широкими сходами на третій поверх і Ярема дістав низку ключів та звично відчинив двері рідного дому.
– Проходь, моє сонечко! Тепер це і твій дім, – щиро запросив молодий господар.
Через високі вікна з вулиці лилося вечірнє світло. Їх прикрашали довжелезні оксамитові штори. Меблі красиві надзвичайно. Взагалі, навіть без хутра на підлозі, квартира більше нагадувала музей.
Яринка оглянула простір, де виріс її коханий чоловік та в душі підкреслила, що між ними простягається безодня. Вона зростала серед своїх квітників і бігала сільським городом. А він тупцяв ніжками по якісному паркету з візерунками й бавився іграшками на дивані епохи Ренесансу. Таке визначення дівчина дала не через те, що річ стара, а через вишуканий стиль.
Тепер ясно: чому Ярема сильно вирізнявся між пихатих районних пройдисвітів. Адже ті повилазили з убогих хатин та накупили собі дипломів і орденів. Вони норовили випередити одне одного, штовхалися в черзі за посади й скидали слабших вниз, обливаючи брудом, а потім вихвалялися власними досягненнями.
Натомість адвокат Стахів просто і впевнено робив свою справу. Він намагався захищати звичайних людей, долаючи потуги невігласів. І Яринку він скорив саме своєю скромністю. Тільки куди їй бідолашній до мешканців цих хоромів? Хіба що дозволять роздивитися ту стіну з книгами, у вітальні.
Десь з такими думками дівчина заклякла на вході, але блискучий розум хазяїна дому вмить розпізнав її сумніви й пояснив:
– Яриночко, прошу тебе, не комплексуй через наповнення! Це все мама. Скільки пам’ятаю, захоплюється прекрасним. Може через складнощі професії? Їй так затишніше відпочивати й думати. Не дивуйся, Моне з да Вінчі несправжні. Ці копії писав один її пацієнт. Мама лікувала художника-генія, а він так дякував їй. Правда, як вийшов, все одно наклав на себе руки. Вона тоді страшенно переживала. Винуватила себе, що не допомогла. Але то була його доля, її не обведеш. Потім я тобі ще багато чого розповім, а зараз не сором мене, будь ласка. Ходімо обживатися!
Ярема взув Яринку в пухнасті капці й посадив на стілець, а сам кудись зник. Ось вона почула воду, що набирається. Мабуть, він хоче прийняти ванну. Та нічого, вона почекає. Але через хвилину господар повернувся й зігрів її поглядом:
– Я там для тебе тепленьку купіль готую. Обов’язково треба полежати, розслабитися й назавжди змити лісові жахи. Свіжі рушники й мамин теплий халат - до твоїх послуг. Вона його не носить, а тобі треба зігрітися. Пішли-пішли!
Таким дбайливим Яринка його ще не знала. Звісно Ярема був уважним і вихованим кавалером, але наразі він поводився як турботлива мама... Це надихало й одночасно додавало болю її стомленому чужими стінами серцю. Цікаво, він залишиться з нею чи піде? От дурна! Та це ж еталон вихованості. Певно, що дуже хоче побачити її без одягу, але вже пішов і двері причинив.
Наразі стомлена гостя опустилася в ароматну пінку й відчула божественну насолоду. В дитинстві мама часто купала свою замурзану дівчинку в ночвах. А тато якось примостив бочку, щоб після городу приймати саморобний душ. Але ці пахощі й шовкова водичка дарували змореній Яринці неймовірний кайф та надзвичайно заспокоювали.
Навіть рушник привітався з нею м’якою доброзичливістю. А той яскравий халат, що Ярема сказав одягти був оксамитово ніжний. Невже так можна прожити свій вік? Без нахабних зазіхань, серед любові рідних і близьких, а ще мати талант і здібності оточити себе гарними речами, без шкоди для інших?
Ярема почув, що Яринка вийшла та з’явився перед нею в новому образі. Спортивний стиль йому також пасував, а кухонний фартух взагалі додавав фантастично привабливого вигляду.
– Здоров’я по купелі! Ти прекрасна й пахнеш, мов свіже яблучко. Господи! І що б я робив, коли не пішов того вечора до бібліотеки шукати зачіпку? А знайшов ТЕБЕ. Прошу до столу, я вже накрив, – веселився невтомний господар і ще більше дивував свою дівчину.
Яринка ступила до яскраво освітленої кухні й побачила гарно вбраний стіл. Де він все це взяв і коли встиг так майстерно розкласти? Скільки ж у цього чоловіка талантів? Тепер гостя розгубилася ще більше, бо їй соромно було сідати до ресторанних смаколиків, коли вчора вони з бабусею Харитиною їли хліб та запивали молоком від годувальниці кози...
– Ось так, будь ласка! – підсунув стілець Ярема. – Мама вправно готує хрусткі шніцелі. Бачу постаралася. Я підігрів і вони апетитні. Давай я тобі салатику покладу. А потім будемо куштувати, з чаєм, мій улюблений празький торт. Я його з дитинства любив, а тепер знаю чому? Бо підсвідомо мріяв знайти свою найсолодшу... Смачного! Вибач, я намагатимусь не дуріти, хоча б за столом.
Ярема взявся за виделку та ніж і почав їсти з нормальним чоловічим апетитом. Здається він довго ходив голодним, адже боявся за життя своєї тендітної ластівки. А тепер, як вона сидить в його домі така ніжна й світла, адвокат може розслабитися.
А що ж на десерт? Невже лише празький торт? Хіба Він не захоче скуштувати жаданий плід? Адже цей дивовижний чоловік був терплячим з коханою дівчиною та він не залізний і вельми довго йшов до солодкої мети.
