Спочатку:
На сторінку книги
Темний Ліс палав.
Просякнуті древньою магією дерева витримали б звичайну лісову пожежу – але протистояти створеному світлими чарами священному вогню не могли навіть вони.
Феї, звичайно ж, не віддали свою домівку без бою. Але їхньою головною зброєю була темна магія, а ворог (який до того ж ще й з’явився, звідки не чекали) чудово знав, як захищатись саме від Темряви.
Зрештою в бій вступила особисто Принцеса. Її закляття завдавали нищівної шкоди – але вороги, об’єднавшись в коло, змогли прикликати янгола. В запеклому герці, під час якого сам простір навколо тремтів і викривлявся від збурення енергій, правителька Темного Рою здолала посланця Світла – але й сама загинула. Витративши всю магію, яка й була її суттю – вона просто розвіялась.
Вцілілі скупчились довкола вікового дерева, яке слугувало основою для головного поселення Рою. Останній бій мав відбутись тут.
– Тримайтесь, сестри! – зависнувши в повітрі, вигукнула Лільхен. – Об’єднайте вашу магію! Не дамо загарбникам зруйнувати наш дім!
* * *
Загін інквізиторів рухався крізь вогонь і дим. Паладини у злегка підкопчених, але все ще сяючих обладунках – попереду. Брати-винищувачі з бойовими амулетами напохваті – позаду. Стрільці та мечники – на флангах.
Огюст ішов попереду, не ховаючись за щитами підлеглих, і його очі сяяли фанатичним блиском не гірше за золотаве навершя його жезла. Обставини склались неймовірно вдалим чином.
Рейди на кордоні вже не давали потрібного ефекту. Темні щоразу давали відсіч, і часто-густо втрати не виправдовували здобутків.
Напад з моря був неможливим – у Теократії не було свого бойового флоту, який міг би прорватись крізь армаду Зон-Джина.
У цій ситуації знахідка одного з братів-архіваріусів стала справжнім дарунком богів. Ритуал Золотої Арки, створений ще отцями-засновниками, що стояли біля витоків Церкіи та Інквізиції, дозволяв перемістити групу людей на велику відстань. Так само, як портали богохульників-чародіїв, але суто силою Світла.
Те, що засновники створювали цей ритуал як засіб порятунку – на випадок раптового вторгнення демонів, наприклад – було несуттєвим нюансом. Це була чудова можливість несподівано вдарити слугам Пітьми у тил та позбавити їх одного з найсильніших союзників.
Назад тим самим способом повернутися вже б не вийшло – ритуал не можна було провести вдруге за такий короткий час – тому планувалось повертатись передгір’ями, які темні майже не контролювали. А потім, вже на кордоні – раптовий удар з двох боків, який дозволить і завдати ворогу додаткових втрат, і повернутись Великому Інквізитору та його підлеглим додому.
Обриси великого дерева проступили крізь дим попереду.
– Вперед, брати! – натхненно вигукнув Огюст. – Знищимо оселю Зла!
* * *
Істота, схожа на велетенського кістяного павука, вистрибнула перед лавами атакуючих абсолютно несподівано. Кілька мечників, що кинулись було до неї, від ударів кістлявих лап розлетілись, мов м’ячики.
Зі спини чудовиська зістрибнув хлопець у темному одязі. Один з воїнів, якому вдалось уникнути удару кістяною ногою, спробував дістатись до нього – і отримав блискавку з бойового артефакта в груди.
– Вам всім [цензура], – похмуро повідомив Марті, кидаючи закляття. І ще одне, і ще.
– Цей слуга Зла один! – підбадьорюючи соратників, крикнув Огюст. – Беріть його в кільце! Готуйте негатори!
Як виявилось, не один.
Зі спини химери стрибнув додолу воїн у чорних обладунках, що сяяли синіми підсилюючими рунами. Чорний клинок в руках, замість голови – череп, зіниці сяють червоним… Лицар смерті.
Один з паладинів рвонув до нього, на бігу замахуючись булавою – і удар страхітливого чорного клинка розполовинив воїна Світла разом з обладунками.
– Раз-два-три-чотири-п’ять, я іду вбивать! – дурнувато-веселим голосом продекламував Мордехай, крутячи у повітрі “вісімки” своєю зброєю. – Хто не заховався – я не винен.
З диму вийшли ще дві химери, і ще кілька некролицарів спустились з них на землю. Підбігши до свого командира, вишикувались у ряд.
Воїни Інквізиції відступили, зімкнувши щити. Такого ворога з наскоку було не взяти.
– Навіщо тобі це, Обраний? – крикнув Огюст. – Це ж навіть не піддані вашого Володаря, навіщо тобі ризикувати життям?
– Все дуже просто, – відповів Марті. – Ви підняли свою брудну лапу на те, що дорого мені. А я тепер вас усіх за це повбиваю.
– А силоньки-то вистачить? – глумливо запитав Великий Інквізитор, готуючись до атаки. Навершя його жезла сяяло чимдалі яскравіше. – Наша віра захистить нас від твоїх темних чарів!
– А хто казав лише про темні чари? – недобре посміхнувся Обраний.
Він був магом-універсалом, мав доступ до всіх стихій, а віднедавна – ще й знав, як звернутись до них напряму. І зараз усі, хто міг бачити потоки магії, відчули її неймовірне збурення. У всіх спектрах одразу.
– Він готує спектральний удар! – заволав Огюст. Мабуть, вперше за все життя в його голосі прорізались панічні нотки. – Підняти захист!!!
Та було пізно.
