Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 5. Покарання на перший день
Учні один за одним зайшли до кабінету директора.
Дімейшен зачинив за ними двері й жестом показав усім зайняти місця.
Кабінет директора зовсім не нагадував похмуре приміщення, якого зазвичай боялися учні.
Навпаки.
Тут було світло й затишно. Стіни мали приємний теплий відтінок, біля вікна стояла велика зелена рослина, а вздовж однієї зі стін розташувалася шафа з книжками.
І не просто книжками.
Тут були підручники з педагогіки, психології, біології, історії, кілька товстих енциклопедій і навіть книги про підліткову психологію.
Посеред кабінету стояв великий стіл із червоного дерева. На ньому красувався сучасний принтер, кілька папок із документами, чашка з написом «Найкращий директор» і маленький кактус.
Вікторія подивилася на кактус.
— Символічно, — прошепотіла вона.
Клер ледь не засміялася.
— Тихо.
— Що? Він колючий.
— Як і ти зараз.
— Я все чую, — втрутився Дімейшен.
Вікторія одразу випросталася.
— Я нічого не сказала.
— Саме це й було найпідозріліше.
Клер прикрила рот долонею.
Том, який стояв трохи позаду, ледве стримував усмішку.
Директор помітив і його.
— Том.
— Так?
— Не смійся.
— Я не сміюся.
— У тебе очі сміються.
Том поправив окуляри.
— Вони самі.
Дімейшен похитав головою.
— Чудово. Просто чудово. Новенький у класі менше години, а вже сперечається з директором.
— Я не сперечаюся, — спокійно відповів Том.
— А що ти робиш?
— Пояснюю.
— Ще краще.
У цей момент у двері постукали.
До кабінету зайшов асистент директора.
Він тримав у руках кілька букетів.
— Куди це поставити?
Дімейшен озирнувся на кабінет.
— Поки що сюди.
— Сюди?
— Так.
Асистент поставив квіти біля вікна.
А потім з'явився ще один букет.
І ще.
Через кілька хвилин біля стіни вже стояла ціла колекція квітів.
— Нічого собі, — прошепотіла Маша.
— Це все учні подарували? — здивувалася Лія.
— Частину, — відповів директор. — Решту мені принесли вчителі.
Він подивився на море квітів і зітхнув.
— Схоже, завтра доведеться відкривати квітковий магазин.
Асистент засміявся.
— Я тоді залишу це все тут.
— Так, тільки постав вази нормально.
Коли асистент вийшов, Дімейшен сів за стіл.
Усмішка з його обличчя поступово зникла.
— А тепер поговоримо.
Усі одразу стали серйозними.
— Отже, — почав він. — Сьогодні перше вересня.
— Ми знаємо, — тихо сказала Лоліта.
— Я радий, що хоча б календар у вас працює.
Клер опустила очі.
Директор відкрив папку.
— Урочиста лінійка. Святковий настрій. Першокласники. Вчителі. Батьки.
Він зробив паузу.
— І серед усього цього ми маємо чотирьох учениць, які вирішили, що найкращий спосіб відсвяткувати початок навчального року — голосно розмовляти, сміятися та коментувати виступ першокласників.
Погляд директора перемістився на Леру, Аню, Наташу й Лену.
Четвірка одразу стала дуже серйозною.
— Ми не хотіли нічого поганого, — сказала Аня.
— Просто було смішно, — додала Лена.
Дімейшен підняв брову.
— Що саме?
Лена задумалася.
— Ну…
— Ось і я про те.
Лера вирішила захистити подруг.
— Ми просто жартували.
— Жарти бувають різними, — спокійно сказав директор. — Особливо коли людина стоїть перед усією школою й намагається розповісти свій перший вірш.
Дівчата замовкли.
— Я думаю, ви прекрасно розумієте, що зробили неправильно.
Ніхто не відповів.
— А тепер перейдемо до іншої частини нашої сьогоднішньої пригоди.
Він підняв погляд на Вікторію.
— Вікторіє.
— Так?
— Ти сьогодні посварилася з новеньким.
— Він мене штовхнув.
Том одразу повернувся до неї.
— Я випадково.
— Але штовхнув.
— Ти сама йшла прямо на мене.
— Бо я не знала, що ти стоїш!
— А я не знав, що ти не дивишся вперед.
— Досить! — сказав Дімейшен.
Вони обоє замовкли.
— Ось саме про це я й говорю.
Директор зняв окуляри й потер перенісся.
— Ви навіть зараз не можете дві хвилини провести без суперечки.
Клер тихо прошепотіла:
— Це вже талант.
Вікторія штовхнула її ліктем.
Дімейшен продовжив:
— Я не збираюся визначати, хто з вас абсолютно винен. Ви обоє взяли участь у конфлікті.
Том насупився.
— Але…
— Без «але».
Том замовк.
— Тому завтра ви обоє чергуєте біля головного входу.
Вікторія широко розплющила очі.
— Що?!
Том одночасно сказав:
— Серйозно?
Дімейшен спокійно кивнув.
— Серйозніше нікуди.
— Але чому саме я? — обурилася Вікторія.
— Бо ти була учасницею конфлікту.
— А він теж!
— Саме тому він теж чергуватиме.
Том зітхнув.
— Чудово.
— Завтра о сьомій сорок п'ять бути біля входу. Перевірятимете, щоб учні заходили до школи спокійно, без біганини та штовханини.
Вікторія схрестила руки.
— Це несправедливо.
— Можливо.
— І що мені робити?
— Виконувати покарання.
— А якщо я не хочу?
— Тоді наступного разу чергуватимеш тиждень.
Вікторія миттєво замовкла.
Клер, Маша, Лоліта й Лія переглянулися.
— Ми тобі співчуваємо, — прошепотіла Маша.
— Дуже, — додала Лоліта.
— Особливо о сьомій сорок п'ять, — сказала Лія.
Вікторія подивилася на них із докором.
— Дякую за підтримку.
Том стояв поруч із похмурим обличчям.
— Я теж радий, що мій перший день у новій школі починається з чергування.
— Ти сам винен, — прошепотіла Вікторія.
— Ти зараз знову хочеш, щоб ми чергували весь тиждень?
Вона промовчала.
Директор тим часом перевів погляд на Леру та її компанію.
— А тепер ви четверо.
Лера одразу насторожилася.
— Ми?
— Саме ви.
— А що нам?
— Завтра чергування в їдальні.
— Що?!
— Допомагатимете стежити за порядком під час великої перерви.
Наташа обурилася:
— Але ми ж нічого такого не зробили!
— Не зробили?
Директор підняв брову.
— Ви сміялися під час виступу першокласника, розмовляли й заважали іншим слухати.
— Але…
— Без «але».
Лена схрестила руки.
— Це дискримінація.
Дімейшен подивився на неї.
— Ні. Це чергування.
Аня не витримала.
— А якщо ми не хочемо?
— Тоді будете чергувати довше.
Четвірка миттєво замовкла.
— Ось і домовилися.
Дімейшен закрив папку.
— А тепер усі повертаються до своїх класів.
Ніхто не поспішав вставати.
— Я сказав: усі.
Учні повільно піднялися.
Вікторія поправила сумку.
Клер підійшла до неї.
— Не переживай. Завтра будемо морально з тобою.
— А фізично?
— Фізично я буду спати.
Вікторія засміялася.
— Дуже підтримала.
Лія усміхнулася.
— Я можу принести тобі каву.
— Ось це вже справжня подруга.
Том почув це й тихо пробурмотів:
— Мені теж каву.
Вікторія подивилася на нього.
— Сам собі купиш.
— Я просто запитав.
— А я просто відповіла.
Коли всі почали виходити, Том затримався біля дверей.
Він був явно незадоволений.
Настрій зіпсувався остаточно.
Він відчинив двері й пропустив Вікторію вперед.
Вона здивовано подивилася на нього.
— Дякую.
Том нічого не відповів.
Лише відійшов убік.
Вікторія вийшла до коридору, де її одразу оточили подруги.
Том залишився на секунду біля дверей.
«От це перший день почався», — подумав він.
Він переїхав у нове місто, прийшов до нової школи, познайомився з класом…
І вже отримав покарання.
Причому чергувати йому доведеться разом із дівчиною, з якою він примудрився посваритися протягом перших десяти хвилин знайомства.
— Чудово, Том. Просто чудово.
Він вийшов у коридор.
Та не встиг пройти й кількох метрів, як почув:
— Том!
Він обернувся.
До нього швидко підійшла Інна.
Його молодша сестра виглядала схвильованою.
— Що сталося? — запитала вона. — Тебе справді викликали до директора?
Том насупився.
— Звідки ти знаєш?
— У школі вже всі говорять.
— Чудово.
— Ти з кимось посварився?
— Не хочу про це говорити.
Інна занепокоєно подивилася на брата.
— Том…
— Все нормально.
— Ти злишся.
— Я не злюся.
— Ти завжди так кажеш, коли злишся.
Том важко зітхнув.
Він узяв сестру за руки.
— Інно, ходімо.
— Куди?
— Просто ходімо.
Він повів її коридором, намагаючись заспокоїти.
Та перед тим як звернути за поворот, мимоволі озирнувся.
Вікторія стояла біля своїх подруг.
Клер щось їй говорила, Маша сміялася, Лія намагалася її підбадьорити, а Лоліта вже, здається, давала якийсь дуже серйозний психологічний аналіз ситуації.
Вікторія теж на мить подивилася в його бік.
Їхні погляди зустрілися.
Том одразу відвів очі.
— Ходімо, — повторив він сестрі.
Інна подивилася на нього з цікавістю.
— Це вона?
Том зупинився.
— Хто?
Інна хитро посміхнулася.
— Та дівчина, через яку тебе викликали до директора.
— Інно!
— Що?
— Не починай.
— Я нічого не сказала.
Том похитав головою й повів сестру далі.
А Вікторія тим часом залишилася з подругами.
— Він злий, — сказала Лія.
— Нехай, — відповіла Вікторія. — Сам винен.
Клер посміхнулася.
— А ти?
— Що я?
— Ти теж злишся?
Вікторія на секунду задумалася.
— Можливо.
— А може, тобі просто цікаво, що це за новенький?
— Клер!
— Мовчу.
Маша засміялася.
— Перший день ще навіть не закінчився.
Лоліта поправила окуляри.
— І якщо врахувати ранкові події, я боюся прогнозувати, що буде завтра.
Вікторія подивилася на двері кабінету директора, потім на своїх подруг.
— Завтра о сьомій сорок п'ять.
Вона важко зітхнула.
— Із Томом.
Клер усміхнулася.
— Зате не нудно.
— Я тебе ненавиджу.
— Я теж тебе люблю.
Дівчата засміялися й рушили до класу.
А десь попереду Том ішов поруч із сестрою Інною, навіть не здогадуючись, що його перший день у новій школі тільки-но відкрив двері до історії, яка змінить життя не лише його, а й тієї самої «розпещеної красуні», з якою він тепер мав чергувати біля входу.
