Спочатку:
На сторінку книги
Наступного ранку вони вийшли просто купити каву. Але ноги самі понесли далі — вулицею, якою ще не ходили.
Юля сказала:
— Я відчуваю, що ми маємо знайти щось нове. Може, навіть… когось?
На розі старої вулички з балконами, закутаними в плющ, вони почули музику.
І… сміх. Там був імпровізований міні-ярмарок: місцеві продавали браслети, хустки, картини, каву і… грали на гітарі. І серед музикантів — троє хлопців.
Один — у білому лляному, з довгим волоссям і усмішкою, яка могла розтопити лід у коктейлі. Другий — з книжкою в руках і поглядом, що вивчав, а не загравав. Третій — із татуюванням компаса на зап’ясті й м’яким голосом.
— Лише не закохуйтесь, дівчата, — прошепотіла Тетяна.
— Пізно, — відповіла Ірина, не відводячи погляду.
Юля вже сміялась. Її капелюх злетів з голови — і той із компасом підняв його.
— Можна я запрошу вас на каву, за яку не треба платити грошима, а лише часом? — спитав він.
Вони залишились. І прогулянка, якої не було в планах, стала початком чогось зовсім нового…
Далі буде...
