Спочатку:
На сторінку книги
Усе почалось із того, що Тетяна не змогла оновити погоду.
— Це не нормально. Ми ж на узбережжі. Я хочу знати, чи можна завтра в море, — пробурмотіла вона й спробувала під’єднатись до іншої мережі.
— Якщо нема Wi-Fi — значить, настав час слухати не прогнози, а себе, — зітхнула Ірина і вмостилася з вином на терасі.
Юля зробила селфі, яке нікуди не завантажилось.
— Може, ми помремо без інтернету. А може — віднайдемо сенс життя. В будь-якому разі, я гарно виглядаю, — підсумувала вона й лягла на плед із ліхтариками.
Світло від ліхтарів дрібно блимало. Звуки вечора ставали чіткішими. Без повідомлень. Без сповіщень.
— Як дивно, — сказала Тетяна. — Мов тиша говорить щось важливе.
Вони мовчали. І слухали. Аж поки десь далеко — в горах — не з’явилось світло.
— Що це? — прошепотіла Ірина.
Юля усміхнулась:
— Можливо… ще одна історія чекає. Без Wi-Fi. Але з відповідями.
Далі буде...
