Раді Вас бачити!

На кілька довгих митей між нами повисла тиша. Я стояла посеред двору, дивилася на величезного золотого дракона і намагалася переконати себе, що не збожеволіла. Серце все ще билося надто швидко, а в голові крутилася така кількість думок, що я не встигала вхопитися бодай за одну. Дракон мовчав, примружено спостерігаючи за мною, ніби йому було цікаво, скільки ще часу мені знадобиться, щоб прийняти очевидне.

І раптом той самий голос знову пролунав у моїй голові.

«Я».

Я ошелешено подивилася просто в його золоті очі.

— Ти вмієш говорити?!

«Вмію».

Від цієї короткої відповіді я чомусь обурилася ще більше. Стільки днів я ходила навколо нього, розмовляла сама з собою, ставила питання, а він міг на них відповісти. Проте лише кивав і хитав головою.

— Але чому ти весь цей час мовчав?!

Дракон повільно моргнув. Мені навіть здалося, що в його голосі промайнула іронія.

«Щоб ти мене не замучила питаннями. В мене не було ні сил, ні бажання спілкуватися».

Я насторожилася.

— Ти хворий?

Відповідь пролунала не одразу. Дракон якийсь час дивився кудись убік, ніби обдумував, чи варто взагалі щось пояснювати.

«Можна сказати і так. Тільки не лізь в душу».

Його тон був спокійним, але я відчула в ньому попередження. Наче за цими словами ховалося щось значно більше, ніж просте небажання розмовляти на певну тему.

У мене в голові крутилися десятки запитань. Хотілося дізнатися абсолютно все: про драконів, про цей світ, про магію, про нього самого. Але я розуміла, що якщо почну сипати питаннями зараз, то він перестане зі мною говорити. Знову. Тому вирішила почати з найпростішого.

— А в тебе є ім’я? А то якось незручно тебе дракончиком називати.

«Є. Ендаріс».

Ім’я здалося мені красивим. Воно пасувало цьому дивному світу значно більше, ніж будь-яке знайоме мені ім’я.

— Я Ліана, — я раптом згадала, що ні разу не називала дракону свого імені. Зате розповіла всю свою сумну біографію. — А років тобі скільки? Ти, мабуть, дуже древній?

У моїй голові пролунав приємний розкотистий сміх. Він був несподівано теплим і зовсім не схожим на те, як я уявляла собі сміх дракона.

— Що смішного? — я розгублено насупилася.

«Якісь у тебе дивні стереотипи про драконів. Мені всього 35. А тобі?»

— Мені 28.

Я замовкла на мить, а потім одразу поставила наступне питання:

— А скільки дракони тут живуть?

«Трохи більше за людей. Десь 200-300 років».

— Трохи? — я пирхнула.

«В нас люди 100-120 років живуть, — пояснив дракон. — У вас ні?»

— Теоретично теж 100, але насправді мало хто доживає до такого поважного віку. Переважно 70-80 років живуть.

Я хотіла запитати щось іще, але раптом згадала золотавий силует біля свого ліжка. Тепло, яке огортало мене під час лихоманки. Чоловіка, якого я була майже впевнена, що бачила.

— А де… — я трохи зам’ялася. — Де твій хазяїн, Ендарісе?

Золоті очі миттєво звузилися. Із ніздрів дракона вирвалася сердита хмарка диму, яка долетіла до мене.

«Який ще хазяїн? Я тобі що раб чи домашня тварина?»

Я одразу відчула себе ніяково й опустила погляд вниз, розглядаючи дерев’яну підлогу тераси в себе під ногами.

— Вибач. Я ж не знаю, як тут у вас. Але поруч зі мною, коли я марила, був якийсь чоловік. Він поїв мене бульйоном і трав’яним чаєм. І їжу залишив на кухні.

Цього разу дракон відповів не відразу. Його погляд ковзнув убік, на ліс, на гори, кудись повз мене.

«Тут немає людей. Тут тільки я живу».

Я відчула, як розгубленість повернулася з новою силою.

— Але ж я бачила чоловіка… І їжа… І будинок! Він же не драконячий! Він для людей.

«Ти марила. Хто його знає, що тобі привиділося? А може й зайшов хто з Рівенхоллу. А будинок колись належав людям. Але то було давно».

Після цих слів Ендаріс відвернув голову і поклав її на лапи. Він явно не хотів продовжувати розмову. Я дивилася на нього ще кілька секунд, відчуваючи, що він щось приховує, але не могла зрозуміти що саме. У його словах начебто все звучало логічно, проте всередині мене вперто ворушилося відчуття, що він розповів мені не все. 

Я ще хотіла запитати, що таке той Рівенхолл, але вчасно згадала мапу, яку тільки що розглядала у вітальні. Саме так було підписане найближче поселення. Я задумливо подивилася на дракона. Мене все ще не полишало дивне відчуття, що він щось недоговорює. Історія з чоловіком біля мого ліжка все ще була незрозумілою. Проте я вже встигла зрозуміти, що коли дракон не хоче про щось говорити, то витягнути з нього правду неможливо. Тому вирішила поки що змінити тему.

— А далеко до того Рівенхоллу йти? Я зможу знайти там роботу? Я не буду виділятися в своєму одязі?

Ендаріс повернув до мене голову й уважно подивився своїми золотими очима.

«Якщо навпростець, то хвилин двадцять. Але тобі краще йти стежкою, інакше заблукаєш. Потім вийдеш на широку дорогу. Так дійдеш за півгодини. На околиці відразу помітиш таверну «Срібний ріг». Там на подвір’ї постійно дітлахи ошиваються. За монетку покажуть тобі все, що є в поселенні. Тобі краще піти до храму чи магічної гільдії. Там завжди знайдеться робота. Одяг в тебе цілком нормальний. Тільки у нас ще пояси носять з торбинками для грошей, жінки іноді корсети. Піднімись на другий поверх, там є кімната з купою речей. Пошукай в скрині — знайдеш щось з одягу жінки, що тут раніше жила. Можеш взяти трохи грошей в шкатулці, десь п’ятдесят срібних тервілів, золоті не чіпай — в твоїй кімнаті на поличці в шафі стоїть. Дерев’яна така, з різьбленням, інкрустована камінням. Дітям більше п’яти тервілів не давай».

Я кілька секунд мовчала, намагаючись запам’ятати весь потік інформації.

— Тервіль — це назва монети?

«Так. Вони є срібними і золотими. П’ятдесят срібних тервілів тобі вистачить, щоб купити продукти і щось нове з одягу».

Цього разу я не стала ставити нових запитань. Їх у мене, як і раніше, залишалося безліч, але зараз мені хотілося побачити Рівенхолл на власні очі. До того ж голова й без того була переповнена новою інформацією. Треба було все обдумати й розкласти по поличках.

— Дякую тобі, Ендарісе.

Дракон лише кивнув у відповідь.

Я повернулася до будинку і піднялася сходами на другий поверх. Тут справді виявилося кілька кімнат, до яких я раніше навіть не зазирала. Одна з них була завалена старими меблями і речами. Відкривши велику різьблену скриню, я побачила складений жіночий одяг. Сукні, сорочки, спідниці, накидки, кілька корсетів і пояси з невеликими торбинками.

Переодягатися повністю я поки що не захотіла. Мій одяг був зручним і чистим, тому я взяла лише шкіряний пояс, корсет і невелику торбинку для грошей. Поруч на полиці знайшлася й полотняна сумка через плече, яка чудово підійде, щоб скласти майбутні покупки.

Потім я спустилася до своєї кімнати. Шкатулку відшукала майже відразу. Вона й справді стояла на поличці в шафі — дерев’яна, оздоблена різьбленням і інкрустована камінням. Усередині лежали монети — трохи золотих і ціла купа срібних.

Я відрахувала п’ятдесят срібних тервілів і кілька хвилин розглядала їх із цікавістю. З одного боку на них був викарбуваний рослинний орнамент навколо позначення номіналу, а з іншого — красиві пейзажі з горами, річками та деревами. Склавши монети в торбинку, я знайшла клаптик паперу й швидко перемалювала маршрут до Рівенхоллу з мапи. Лише після цього вийшла надвір.

— Я скоро повернуся, дракончику! — весело помахала йому рукою. — Не сумуй.

Із ніздрів дракона одразу вирвалася хмарка диму. Я мимоволі усміхнулася — назвала його за звичкою дракончиком.

— Бувай, Ендарісе! — виправилася я.

Цього разу він лише ліниво кивнув.

Я рушила стежкою в бік Рівенхоллу. Сонце вже добре пригрівало, але спеки ще не було. Вітер ледь ворушив високу траву обабіч дороги, а десь у кронах дерев співали птахи. Спочатку я уважно роздивлялася все навкруги, щоб не пропустити поворот, але дуже швидко знову задумалася про дракона. Чим довше я міркувала, тим більше дивних дрібниць складалося в одну велику загадку. Ендаріс знав, що знаходиться в кімнатах на другому поверсі. Знав про одяг у скринях, про шкатулку з грошима в моїй шафі, про кожну дрібницю в будинку. Я повільно насупилася. Дракон не міг заходити до будинку. Просто фізично не міг. Він був надто великим навіть для дверей, не кажучи вже про сходи чи вузькі коридори. Ендаріс точно щось приховував від мене. Я не знала що саме. Але я дізнаюся. Я розгадаю таємницю свого дракона.