Спочатку:
На сторінку книги
Повернувшись до будинку, я відчула приємну втому після прогулянки. Волосся ще було вологим після купання, а шкіра приємно нагрілась від сонця. Настрій теж помітно покращився. Здавалося, озеро, водоспад і свіже повітря остаточно вимили з голови залишки похмілля та важких думок.
Зайшовши на кухню, я насамперед глянула на піч. Вогонь давно згас, і всередині залишилися лише вуглини та попіл.
— Ну що ж, — пробурмотіла я, підкинувши свіжих дров у піч. — Саме час перевірити, чи не привиділася мені ранкова магія.
Я виставила вперед руку й наставила вказівний палець на дрова.
— Ну ж бо, магіє, з’являйся… Мені супчик зварити треба.
Минуло кілька секунд, але нічого не сталося. Дрова залишалися такими ж холодними й байдужими до моїх прохань, ніби я взагалі не зверталася до них.
— Дуже смішно, — буркнула я.
Насупившись, я спробувала уявити, як магія виходить з мого тіла й збирається на кінчиках пальців. Заплющивши очі, я зосередилася настільки сильно, що навіть затримала подих. Через кілька секунд у пальцях справді з’явилося легке поколювання, і я відразу пожвавилася.
— О, ну давай…
Поколювання поступово посилювалося, але більше не відбувалося абсолютно нічого. Не з’явилося ні іскри, ні вогню, ні навіть найменшого димку. Розплющивши очі, я сердито втупилася в піч.
— Та що ж це таке?! Чому не виходить?!
Я знову витягнула руку вперед і ще раз спробувала зосередитися, але результат залишився тим самим. Всередині почало наростати роздратування. Спочатку ледь помітне, а потім усе сильніше й сильніше.
— Я ж уже це робила! — обурено вигукнула я. — То чому зараз не можу?!
І саме в цю мить із кінчика мого пальця зірвалася золота іскра. Дрова миттєво спалахнули, а я так і залишилася стояти з витягнутою рукою, не вірячи власним очам. Кілька секунд я мовчки дивилася на невеличкий вогник, що весело танцював між полінами. Вогонь тихенько потріскував, ніби нічого особливого щойно не сталося, а я все ще намагалася усвідомити побачене.
— Схоже, магія працює від емоцій, — задумливо промовила я, схрестивши руки на грудях і спостерігаючи за лінивим танком полум’я. — Мабуть, щоб запалити піч, треба дуже розізлитися. Але ж… — я зітхнула. — Не дуже зручно. Не хочеться постійно проживати негативні емоції.
Уявивши, як щодня доведеться спеціально доводити себе до сказу заради приготування обіду чи вечері, я скривилася. Такий спосіб користуватися магією здавався мені доволі сумнівним. Похитавши головою, я підкинула в піч ще кілька полін і взялася до готування. Спочатку сходила до криниці біля будинку й набрала відро свіжої води, а потім повернулася на кухню й почала переглядати припаси. У холодильнику ще залишалося м’ясо. Також знайшлися овочі, а в одній із шаф я виявила кілька полотняних мішечків із різними крупами та макаронами.
— О, чудово, — усміхнулася я. — Якраз є все необхідне для супу.
Я нарізала м’ясо невеликими шматочками, почистила овочі й заходилася різати їх на дошці. Незабаром кухня наповнилася знайомими домашніми звуками — стукотом ножа, тихим булькотінням води й потріскуванням дров у печі. І раптом я зрозуміла, що в цей момент не відчуваю тривоги і не страждаю від нав’язливих думок про те, що чекає на мене завтра. Я просто варила суп у затишній кухні дивовижного будинку в чужому світі і це несподівано приносило мені відчуття спокою.
