Спочатку:
На сторінку книги
Вечір продовжувався, і коли Ілля повернувся додому після зустрічі з хлопцями, його телефон задзвонив. На екрані миготіло ім’я: «Зайчик».
Він усміхнувся і відповів:
— «Привіт, зай. Що сталося?»
У відповідь почув голос Софії, легкий і грайливий:
— «Зай, а коли будеш у мене вдома? Я сьогодні купила все, що ти любиш... навіть ніжку свині. Але сама не з’їм!»
Ілля сміливо відчув тепло у грудях від її слів і не міг стримати усмішку.
— «Ніжка свині? Ну, тепер я точно не зможу відмовитись. Зараз буду.»
— «Чекаю!» — тихо відповіла Софія і поклала слухавку.
Ілля відчував, що ці дрібниці, такі прості, але щирі, — це те, що робить їхні стосунки особливими. Він уже не міг дочекатися моменту, коли побачить її знову.
Наступного дня Софія прийшла до університету з новим настроєм. Вона відчувала, як в її серці поступово народжується щось більше, ніж просто захоплення Іллею. Це було справжнє почуття, яке вона наважилася прийняти, незважаючи на всі сумніви і поради подруг.
Її подруги помітили зміни одразу. На перерві вони зібралися за столиком і не стримували здивування.
— «Ти серйозно з Іллею?» — перепитала одна з них, не ховаючи шоку.
— «Так, — відповіла Софія, — він не такий, яким здається на перший погляд.»
— «Ми думали, що він просто «пафосний» і гуляка, — сказала інша, — але ти бачиш у ньому щось більше.»
Софія лише посміхнулася, відчуваючи внутрішній спокій і впевненість у своєму виборі.
Тим часом Ілля, почувши про зміни в її настрої, відчував, що й сам змінюється. Він хотів довести, що заслуговує на її довіру і почуття.
В університеті вони зустрілися випадково в коридорі, і Софія не втрималася, щоб не поділитися з ним своїми думками.
— «Знаєш, Ілля, раніше я думала, що ти просто ще один хлопець із гарним фасадом. Але тепер бачу в тобі щось більше. І це мене лякає, але й надихає.»
Ілля усміхнувся і взяв її руку в свою.
— «Я готовий боротися за тебе і за те, що між нами.»
Софія відчула, що зробила правильний вибір.
Настав день, коли Софія та Ілля мали працювати разом над важливою студентською презентацією. Обидва були трохи напружені — це був їхній перший спільний проект, і від нього багато залежало.
Вони зустрілися в університетській бібліотеці, взялися за ноутбуки і почали обговорювати ідеї. Спільна робота розкривала в них нові сторони — Софія бачила, наскільки Ілля уважний і відповідальний, а він захоплювався її креативністю та рішучістю.
В процесі роботи Ілля несподівано встав і пішов до виходу. Софія була здивована, але не звернула уваги, думаючи, що він просто пішов зробити копії або щось подібне.
Проте незабаром він повернувся із величезним букетом троянд — червоних, свіжих і ароматних. Він акуратно поклав квіти поруч із Софією.
— «Для тебе,» — тихо сказав Ілля.
Софія розгубилася. Вона не знала, як реагувати — квіти були такі великі, що тримати їх у руках було важко. Коли вони зайшли до інституту, багато студентів і викладачів помітили букет.
Хтось здивовано глянув, інші посміхалися, а декотрі навіть шепотілися між собою.
Софія, трохи червоніючи, намагалася непомітно тримати букет, відчуваючи і радість, і хвилювання.
— «Ти справді зробив мені сюрприз, — сказала вона Іллі, — я не очікувала такого.»
Ілля посміхнувся:
— «Я хочу, щоб ти знала — ти для мене особлива, і я не боюся це показувати.»
Цей момент став для них поворотним — не тільки в проєкті, а й у їхніх почуттях.
очима Іллі
Я довго думав, як зробити цей день особливим для Софії. Спільна робота над презентацією — чудова можливість показати їй, що я серйозний, і що вона важлива для мене не лише словами, а й вчинками.
Коли ми сіли в бібліотеці, я побачив, як вона зосереджено працює, як горять її очі від ідеї і відповідальності. Це змушувало мене хотіти бути поруч і підтримувати кожен її крок.
Раптом я вирішив зробити сюрприз — пішов купити букет троянд. Обрав найбільший, найяскравіший, який тільки знайшов, бо вона заслуговує на найкраще.
Повернувшись, я бачив її здивування, коли поклав квіти перед нею. Вона тримала їх так, ніби боялася розгубитися від уваги, що одразу привернула цей величезний букет.
Коли ми зайшли до інституту, я бачив погляди навколо — студенти й викладачі помічали, як я відкрито показую свої почуття.
В душі я відчував гордість і водночас легкий страх — а раптом це занадто?
Але коли Софія тихо сказала, що я зробив їй приємність, я зрозумів: це тільки початок. Я готовий показати їй і всьому світу, що вона для мене найважливіша.
Далі буде...
