Спочатку:
На сторінку книги
Наступного дня після зустрічі в кав’ярні Софія і Ілля вирішили поговорити більш відверто. Вони зустрілися в парку неподалік університету — помірний шум міста створював затишний фон для розмови, яка мала стати важливим кроком у їхніх стосунках.
Софія почала першою:
— «Я завжди була дуже чіткою щодо своїх цілей. Для мене навчання і кар’єра — це пріоритет. Все інше — це лише відволікання.»
Ілля уважно слухав, не перебиваючи. Потім відповів:
— «Розумію. Мені теж важливо знати, чого я хочу від життя. Але іноді, здається, що світ навколо занадто швидко рухається, і треба встигати не тільки працювати, а й жити.»
Софія похитала головою:
— «Я не проти жити, просто для мене зараз важливо закласти фундамент. Без нього все, що побудуєш, розсиплеться.»
— «Але ж життя — це не лише фундамент, — м’яко зауважив Ілля. — Це і моменти, які наповнюють цей фундамент сенсом. Знаєш, я хочу бути поруч з людиною, яка не боїться відкриватися.»
Вони замовчали на мить, дивлячись один одному в очі.
— «Відвертість — це те, чого мені іноді бракує, — зізналася Софія. — Іноді я боюся, що, якщо відкриюся, мене не зрозуміють або використають.»
Ілля кивнув:
— «Я теж мав такі страхи. Але людина, з якою варто бути, прийме тебе такою, яка ти є.»
Вона посміхнулася, відчуваючи, що цей діалог відкриває двері не лише для знайомства, а й для глибшого розуміння.
— «Можливо, це початок чогось нового, — тихо сказала Софія. — Але я хочу, щоб це було чесно і без фальші.»
— «Так і буде, — запевнив Ілля. — Без масок і очікувань.»
Їхня перша справжня розмова стала початком нового етапу, де кожен міг бути собою, а не тим, ким їх намагалися бачити інші.
