Спочатку:
На сторінку книги
Софія знову сиділа в кімнаті, переглядаючи стрічку соцмереж. Вона не могла втриматися — зробила ще одну сторіс: на відео вона за кермом, легка посмішка на губах, а підпис — простий і водночас провокативний:«Хто в гості?»
Це був своєрідний виклик світу, натяк, що вона відкрита до спілкування, але тільки на своїх умовах.
Вже за кілька хвилин Ілля відреагував — лайкнув сторіс і написав у дірект:— «Якщо це про мене — то я вже біля дверей.»
Софія прочитала це і посміхнулася. Вона знала — тепер почнеться активна гра.
Наступного дня Ілля почав активно слідкувати за її життям в соцмережах: лайки під усіма її публікаціями, коментарі, підписки на її подруг.
Він навіть зробив кілька сторіс з натяками — фото кави з підписом: «Знаю, що Софія любить цей смак», і відео тренування в спортзалі з підписом: «Мотивація від однієї особливої дівчини».
Софія відчувала змішані емоції. З одного боку, їй подобалося, що він не зникає, проявляє інтерес. З іншого — вона не хотіла, щоб її життя ставало публічним спектаклем.
Одного вечора Ілля написав:— «Хочу краще тебе знати. Може, підемо на каву? Без діректів і сторіс, просто ми.»
Софія довго думала. Вона пам’ятала свої правила: навчання, спорт, цілі. Втім, іноді було цікаво — чи може цей хлопець стати кимось більше, ніж просто черговим повідомленням у телефоні?
Вона відповіла стримано:— «Давай подумаю.»
Це була маленька двері у нове — можливо, у зовсім інший світ, де поряд з планами і конспектами буде місце і для несподіванок.
Наступні дні стали для Софії особливими. Вона помітила, як Ілля справді докладає зусиль — не лише у соцмережах, а й у спілкуванні з нею особисто. Лайки, коментарі, жарти у діректі — він поступово пробивався крізь її стіни обережності.
Одного вечора, коли після тренування вона перевіряла телефон, знову побачила повідомлення:— «Якщо хочеш, можу прийти з книжками — допоможу з конспектами.»
Софія посміхнулася і відповіла:— «Час покаже.»
Вона відчувала, що починає втрачати контроль, але не боялася — просто дивилася на це як на ще один виклик.
Увечері вони домовилися зустрітися в невеликій кав’ярні біля університету. Софія, вбрана у зручний світлий светр і джинси, прийшла трохи раніше. Серце трохи тріпотіло, але вона нагадала собі — це просто зустріч, нічого більше.
Ілля прийшов з усмішкою, у звичній куртці і з двома книгами в руках.— «Ось твоя «підмога», — жартував він, передаючи їй книги. — Можна тепер офіційно сказати, що я — твій помічник.»
Софія сміялася, відчуваючи, що між ними з’являється справжній зв’язок, не лише через соціальні мережі.
Вони говорили про навчання, плани на майбутнє, спорт і навіть музику. Софія розповідала про відеоролик «Конспект», а Ілля ділився своїми думками про життя.
Хоча між ними все ще була дистанція, в цьому вечорі з’явилася іскра — маленький початок чогось нового.
Після зустрічі Софія повернулася додому з відчуттям легкості. Вона зрозуміла, що іноді навіть найчіткіші п
лани потребують місця для несподіванок.
