Раді Вас бачити!

Кайрен прокинувся від того, що власне серце намагалося виламати йому ребра зсередини.

​Він різко сів на левітуючій плиті, судомно хапаючи повітря відкритим ротом. Розумна срібляста ковдра здавалася зараз важкою, мов справжня могильна плита, а тепло, яке вона давала, перетворилося на задушливий жар. У вухах досі металевим скреготом лунав той шепіт. «Ти станеш відлунням...» Холодний піт стікав по скронях, заливаючи очі.

​Дурний сон. Просто нічний кошмар першокурсника. Так він намагався собі сказати, стягуючи липку від поту футболку. Але холод, що закляк між лопатками, здавався абсолютно реальним.

​Коли він вийшов у тьмяно освітлений пульсуючими стінами коридор, то зрозумів, що кошмар торкнувся не лише його.

​Двері інших камер відчинилися майже одночасно.

​Торік вивалився в коридор, тримаючись за стіну так, ніби гравітація раптом змінила напрямок. Його обличчя мало колір старого пергаменту, а завжди кумедне ластовиння виглядало як чорні дірки на мертвому тлі. Зіірі стояв біля своєї арки, безперервно кліпаючи своїми великими очима, що для інопланетянина означало крайній ступінь системного збою.

​Але найгірше виглядала Вірея. Від її ідеальної, бездоганної постави не залишилося й сліду. Перед ним постало налякане, розпатлане дівчисько, Кайрену навіть ніяково було на неї дивитися.

​І Рейнар не виглядав відстороненим. Одинак прихилився плечем до одвірка, важко дихаючи. 

​Вони мовчки перезирнулися. Проте ніхто не наважився говорити.

Запала важка тиша, після якої не залишилося місця для слів: Безодня зазирнула в душу кожному з них. Вони всі бачили ті порожні очі. У цю саму секунду, в холодному і вогкому коридорі чужого світу, п'ятірка аутсайдерів раптом стала чимось єдиним — зграєю, що пережила перший дотик справжньої темряви.

​— Якщо хтось скаже, що йому снилися рожеві поні... — хрипко почав Торік, але голос зламався.

​— Збережи дихання, рудий, — пролунав із темряви вітальні рикаючий голос Моргата. Староста вийшов у коридор, і аж світився зловтіхою. — Вам воно зараз знадобиться більше, ніж кров. Шістнадцять хвилин на шосту. Ви запізнюєтесь на свою першу смерть. Каньйон Попелу чекає.

​Каньйон Попелу виглядав так, ніби сама планета тут розкололася, щоб виблювати всі свої нутрощі, а потім вони просто засохли. Небо над ущелиною мало колір гнилого, синюшного м'яса. Під ногами хрустів чорний шлак і гострі, як бритва, уламки обсидіану. З кожним кроком у повітря піднімалася хмара сірого, в'їдливого пилу, який миттєво осідав на шкірі, забивався в ніс і виїдав очі.

​— Біжіть, шматки нікчемного м'яса! БІЖІТЬ! — пролунав над їхніми головами потойбічний, скреготливий вереск.

​Кайрен ледь встиг пригнутися, коли над ним пронеслася гігантська тінь. Величезний, кістлявий дракон із напівпрозорими крилами, крізь які пробивалося зеленувате світло, дихнув у їхній бік струменем їдкого жовтого газу.

​На його шиї, прикутий важкими ланцюгами до сідла, сидів наглядач. Старшокурсник-інопланетянин із неймовірно довгою шиєю і шкірою, що нагадувала розплавлений віск, у якому хтось недбало прорізав три дірки — для очей і рота. З пащі крапала чорна слина, яка, падаючи на каміння, залишала шиплячі дірки.

​— Відстаючих зжеруть Глибинні Слимаки! — репетував інший наглядач, чиє обличчя сховалося за кістяною маскою, а його ящур, вкритий шипами розміром зі списи, клацав щелепами в сантиметрах від п'ят Торіка.

​Якась скотобійня, а не пробіжка.

Новачки такого не очікували.

​Торік біг, видаючи звуки, схожі на передсмертні хрипи астматика.

— Мої легені... — просипів він, спотикаючись об гострий камінь. — Вони щойно подали... на розлучення... з моїм тілом!

​— Продовжуй переставляти ноги, Бамбл, або тебе розлучать із головою! — гаркнув Кайрен, хапаючи рудого за комір форми і смикаючи вперед.

​Для Кайрена цей крос став неочікуваним відкриттям. Поки всі інші задихалися, кашляли і падали, він відчував дивну, похмуру перевагу. Таріс-9 — його рідна планета — була суцільною пиловою бурею. Він усе життя дихав шлаком і бігав по гострих каменях. Це було його середовище. Його прокляте, суворе минуле зараз рятувало йому життя. Вірея бігла попереду нього. Дівчина відчайдушно намагалася зберегти свою фірмову рівну поставу, але Драксарія швидко збивала пиху навіть із найкращих елітних студентів. Дівчина хрипіла, розкішна форма вкрилася шаром брудного попелу, на щоці кровоточила подряпина від летючого каменя. Вона спіткнулася та впала на коліна в сіру пилюку.

​Кістлявий дракон наглядача миттєво спікірував униз, роззявивши пащу.

​Кайрен, не роздумуючи, зробив ривок. Він схопив Вірею за руку і, без церемоній рвонув її вгору, ледь не вивихнувши їй плече, якраз у ту мить, коли щелепи ящура з гучним КЛАЦ зімкнулися там, де секунду тому була її голова.

​Вірея витріщилася на Кайрена. Здається хлопцю вдалося вловити краплю вдячності в її очах, яку вона негайно спробувала сховати.

​— Якщо ти помреш, Моргат змусить мене тягнути твій труп до фінішу, — вишкірився Кайрен, випльовуючи гіркий попіл. 

— Рухай ногами, принцесо!

​— Мій пульс сягнув ста дев'яноста ударів на хвилину, — абсолютно беземоційно, але дуже швидко прохрипів Зіірі, який біг поруч із неймовірною, довготелесою грацією. — Згідно з біологією мого виду, у мене щойно мав статися мікроінсульт. Це захоплюючий емпіричний досвід.

​— Я ТЕБЕ ЗАРАЗ САМ ВБ'Ю, АНОМАЛІЯ! — заверещав Торік, відстрибуючи від краплі кислотної слини наглядача.

— БІЖИ МОВЧКИ!

​Лише Рейнар Ксейл рухався так, ніби гравітація на нього не діяла. Темний силует ковзав поміж чорних скель, мов привид. Він не кашляв, не спотикався і, здавалося, взагалі не дихав. Але коли він на мить обернувся, Кайрен помітив, що очі одинака горять несамовитим, диким вогнем — ніби він тікав не від наглядачів, а від того, що ховалося в його власній голові після нічного кошмару. 

"Цікавий він екземпляр" – Кайрен навіть забув, що біжить.

​— Останні п'ятсот метрів, м'ясо! — проревів восколиций наглядач, коли його дракон дихнув справжнім, ревучим полум'ям прямо над їхніми головами, обпалюючи волосся. — Хто прийде останнім, чиститиме стійла мантикор голими руками!

​Кайрен зціпив зуби, відчуваючи смак крові в роті, підхопив Торіка, який вже почав осідати на каміння, і потягнув його вперед, в густу завісу гарячого попелу. Драксарія намагалася їх зламати з першого ж ранку, але вони, брудні, обірвані й налякані, не збиралися ставати її сніданком. Точно не сьогодні. 

На фініші Каньйону Попелу їх чекав Моргат. Староста сидів на уламку чорної скелі, ліниво підкидаючи в повітря якогось іржавого ножа, і виглядав так, ніби щойно подивився найкращу комедію року. Винагородою стала його задоволена усмішка, коли п'ятірка першокурсників, кашляючи сизим пилом і ледве переставляючи ноги, перетнула невидиму лінію.

​— Які ж ви жалюгідні, — радісно прохрипів він, ховаючи ніж. 

— Але ви живі. Поки що. А тепер марш у душові, змийте з себе цей шлак і чешуйте на сніданок. Цього разу — самі. Я не нянька, щоб водити вас за ручку. Далі без мене. Або сидіть голодні. Діло Ваше...

Швидко відмивши в'їдливий попіл у вже знайомому антигравітаційному душі (цього разу Торік був настільки виснажений, що навіть не хихотів від лоскоту крапель), вони попленталися до їдальні.

​Без Моргата, який учора слугував їм своєрідним бронежилетом, шлях до столу перетворився на "коридор ганьби". Їдальня гула сотнями голосів, і щойно їхня обірвана, ледь жива після кросу компанія з'явилася у дверях, старшокурсники, мов за командою, повернули голови.

​Звідусіль посипалися глузування. Хтось із третього курсу, з обличчям, вкритим дрібним синім пір'ям, голосно зацвірінькав, імітуючи їхнє жалюгідне хекання. Старшокурсниця з лускатим хвостом навмисно виставила його в прохід, ледь не збивши Вірею з ніг.

— Обережно, принцесо, не зламай корону! — зареготала вона, випускаючи з ніздрів чорний дим.

​Торік втиснув голову в плечі, намагаючись стати невидимим, а Кайрен лише сильніше зціпив щелепи, подумки обіцяючи собі, що колись він навчиться плюватися вогнем не гірше за цих виродків. Коли вони нарешті дісталися свого столу на відшибі, перед ними вже стояли миски зі сніданком.

​Цього разу ніякого зеленого слизу. У посудинах хлюпалась густа, неоново-фіолетова рідина, яка дивно, ритмічно булькала, наче варилася на повільному вогні, хоча миски були холодними. Від неї тягнувся дуже сильний, нудотно-солодкий квітковий аромат.

​— Пахне як парфуми моєї покійної тітоньки Гільди, — з підозрою пробурмотів Торік, нахиляючись над своєю порцією. — Здається, сьогодні вони вирішили нас отруїти чимось вишуканим.

​Рідина раптом голосно булькнула. На поверхні надулася велика фіолетова бульбашка, відірвалася від маси і повільно, мов мильна, попливла в повітря. За нею друга, третя.

Кайрен заворожено спостерігав, як одна з бульбашок піднялася на рівень його очей і з тихим «хлоп» луснула.

​Замість крапель із неї вилетіла хмарка мікроскопічних, блискучих точок. Точки впали на стіл і тієї ж миті прямо на очах почали стрімко збільшуватися, перетворюючись на мерзенних, чорних жучків із гострими жвалами.

​— О, цікавий симбіоз магії та ентомології, — рівно промовив Зіірі, підносячи одного жучка до очей. — Вони реагують на феромони страху або...

​Але Зіірі не встиг договорити. Всі бульбашки над мискою Торіка луснули одночасно.

Сотні дрібних, агресивних комах дощем посипалися на рудого хлопця. Вони миттєво відчули запах жителя планети Флорія, що пахнув квітами, і вирішили, що це їхній головний десерт.

​— АААА! ВОНИ В МОЄМУ ВОЛОССІ! ВОНИ КУСАЮТЬСЯ! — заверещав Торік тоном, від якого могли б потріскатися шибки, якби вони тут були.

​Він схопився на ноги, перекинувши лаву, і почав відчайдушно лупити себе по голові й плечах, але жучків ставало тільки більше. Збожеволівши від паніки, Торік рвонув геть від столу, зигзагами гасаючи по всій їдальні.

​Старшокурсники вибухнули диким, звірячим реготом. Для них це був ранковий театр.

Коли рудий пробігав повз стіл другого курсу, якийсь здоровило зі шкірою кольору граніту виставив ногу в масивному черевику і дав Торіку потужного копняка під зад.

​— Лети, дурбецало! — загиготів він.

Торік кубарем полетів по кам'яній підлозі, розкидаючи навколо себе розлючених жучків, миттєво підскочив і з новим криком помчав далі, отримавши ще один дзвінкий ляпас від чийогось крила.

​Вірея сиділа з абсолютно рівною спиною, навіть не кліпнувши, коли один із жучків приземлився їй на рукав, і спокійно розчавила його великим пальцем. Кайрен стояв, стискаючи кулаки, але розумів, що кидатися на натовп старшокурсників заради порятунку Торіка від комах — це вірне самогубство.

​Зрештою, Торік з диким криком вилетів із їдальні в коридор, рятуючись втечею.

​Після цього апетит зник у всіх. Кайрен, не торкнувшись фіолетової гидоти, розвернувся і попрямував до виходу. Він відстав від своєї групи, пробираючись крізь темні, пропахлі сіркою коридори Академії, намагаючись згадати дорогу до аудиторії Ліори Селестін.

​Раптом чиясь рука, міцна мов сталевий капкан, виринула з глибокої ніші в стіні. Пальці вчепилися в комір Кайрена, і його з неймовірною силою смикнули в абсолютну темряву вузької, кам'яної ніші.

​Кайрен інстинктивно замахнувся кулаком, але руку миттєво перехопили і жорстко втиснули в холодний камінь.

​Перед ним, у півмороці, світилися очі Рейнара Ксейла.

Від одинака не йшло тепло. Радше віяло тим самим могильним холодом, який Кайрен відчув минулої ночі, коли Безодня зазирнула в його сон.

​— Ти бачив їх. Рейнар прошепотів це з такою вбивчою впевненістю, що в Кайрена по спині поповзли крижані мурахи. Голос Ксейла вібрував від прихованої, небезпечної напруги.

​— Я не розумію, про що ти, — прохрипів Кайрен, намагаючись вирватися, але хватка Рейнара була якоюсь нелюдською.

​— Не бреши мені, шахтарю, — очі Рейнара звузилися, темрява навколо них ніби згустилася, відрізаючи звуки коридору. — Я відчуваю запах твого кошмару. Порожні очі. Темрява. Той шепіт... Він кличе тебе так само, як і всіх інших дурнів.

Кайрен завмер.

— Звідки ти...

​— Слухай мене дуже уважно, — Рейнар наблизився так близько, що Кайрен відчув холод його дихання. — Ця планета живиться зламаними мізками. Ти нічого не знаєш про драконів, ти нічого не знаєш про зв'язок. Ти слабкий. А вони обожнюють слабких.

​Рейнар раптом відпустив комір хлопця, але поглядом і далі прицвяховував Кайрена до стіни.

— Тримайся від мене подалі, Вокс. Коли твоя свідомість почне тріскатися... коли Безодня покличе тебе по-справжньому... я не дозволю твоїм уламкам зачепити мене. Я переступлю через твій труп і навіть не озирнуся. Зрозумів?

​Не чекаючи відповіді, Рейнар розчинився в тінях коридору, ніби його там ніколи й не було.

​Кайрен залишився стояти в темній ніші, важко дихаючи. Серце лупило об ребра. Що, в біса, щойно відбулося? Рейнар Ксейл був не просто дивним одинаком — він знав про Ехо Безодні щось таке, про що Моргат навіть не здогадувався.

​Хлопець потер шию, відчуваючи, як пульсує кров.

«Добре. Без паніки», — наказав він собі,вийшовши на тьмяне світло коридору. Він обіцяв собі ретельно подумати над цими погрозами і містичною нісенітницею сьогодні ввечері, у відносній безпеці своєї камери. А зараз на нього чекала Теорія зв'язку. І якщо вірити чуткам, професорка Селестін була ще більш схибленою, ніж її студенти.

Аудиторія Теорії зв'язку розташовувалася у Вежі Шепоту — місці, де навіть вітер за вікнами завивав якось надто усвідомлено.

​Кайрен крокував крутими кам'яними сходами, безнадійно відстаючи від своєї групи. Думки все ще борсалися в тій темній ніші разом із погрозами Рейнара. «Я переступлю через твій труп...» Що все це означало? Чому Ксейл був таким впевненим, що Безодня...

​Його роздуми обірвалися різко і дуже болісно.

​Вивернувши з-за сліпого повороту коридору, Кайрен на повному ходу врізався в чиїсь груди. Удар був такої сили, ніби він налетів на мармурову колону. Хлопець відлетів назад, боляче вдарившись спиною об стіну, а той, у кого він врізався, похитнувся і з гуркотом упав на одне коліно.

​Кайрен кліпнув, намагаючись сфокусувати зір.

Перед ним повільно піднімався старшокурсник. На ньому була ідеально випрасувана чорна форма елітного курсу зі срібними еполетами. Мав ідеальний вигляд.

"Оце так. Не схожий на решту студентів.. - тільки й встиг подумати Кайрен.

​Юнак випростався, змахнув невидиму пилинку з плеча і повільно підняв погляд на Кайрена.

Дивився як хижак дивиться на комаху перед тим, як її розчавити. Риси обличчя теж були ідеальними, гострими, мов вирізьбленими з льоду, але найстрашнішим було інше. Його очі почали змінювати колір. Звичний темний відтінок райдужки раптом закипів і спалахнув рідким, сліпучим сріблом.

​Повітря в коридорі ніби застигло. Кайрен відчув, як невидима сила стискає його горло, змушуючи хапати ротом порожнечу. Чиста, холодна, контрольована лють.

​— Ти забруднив мій мундир, — голос старшокурсника звучав тихо, але від нього вібрували камені в стінах. — Слабким не місце на моєму шляху.

​Він змахнув рукою, і Кайрен відчув, як невидимий прес вдавлює його в кам'яну кладку, ламаючи ребра.

​— Дракене.

​Одне слово, вимовлене м'яким, майже кришталевим жіночим голосом, розрізало напругу, мов гарячий ніж масло. Невидимий прес миттєво зник. Кайрен із кашлем сповз по стіні, жадібно ковтаючи повітря.

​З дверей аудиторії визирнула професорка Ліора Селестін. Вона виглядала так, ніби зійшла зі сторінок старовинної казки про ельфів: сріблясто-біле волосся вільно спадало на плечі, а шкіра мала перламутровий відлив. Але її очі дивилися на старшокурсника з несподіваною сталевою твердістю.

​— Не роби дурниць перед моєю лекцією, Торвальде, — спокійно сказала вона, нахиливши голову набік. — Твій куратор буде вкрай незадоволений, якщо мені доведеться відправляти твого дракона на переробку через те, що ти не вмієш контролювати свої срібні істерики.

​Дракен Торвальд миттєво погасив світло у своїх очах. Вони знову стали темними й непроникними. Він не сказав ані слова, не вибачився і навіть не глянув на Кайрена. Просто розвернувся і безшумно зник у темряві коридору, ніби тінь. З-за спини Ліори визирнули шоковані Торік та Вірея. Зіірі з цікавістю сканував коридор.

​— Заходьте, порожні посудини, — м'яко промовила професорка, повертаючись до класу. — Ваші думки гримлять надто голосно. Ви мене оглушуєте.

​Аудиторія Теорії зв'язку нагадувала планетарій, який переплутали з теплицею. Зі стелі звисали якісь сяючі сфери, що пульсували в такт диханню присутніх, а в повітрі пахло озоном і лавандою.

​Кайрен сів на своє місце поруч із Торіком, все ще розтираючи забиту спину.

— Ти щойно збив з ніг Дракена Торвальда, — прошепотів Торік з таким благоговінням і жахом, ніби Кайрен випадково копнув сплячого демона. — Це найкращий пілот Академії. Він жива зброя. Вокс, ти офіційно труп із відкладеним терміном придатності.

​— Не нуди, — буркнув Кайрен.

​Ліора Селестін зупинилася посеред класу. Вона, здавалося, взагалі не торкалася підлоги, левітуючи на кілька міліметрів вище каменю.

​— Ви всі прийшли сюди з думкою, що зв'язок із драконом — це повідець. Ви думаєте, що ви — вершники. Що ви будете тримати віжки. Яка дурість.

​Вона раптом замовкла. Очі розфокусувалися, вона схилила голову, ніби прислухаючись до чогось, чого ніхто інший не чув. Це тривало цілу хвилину. Студенти переглядалися в повній тиші.

​— Так... саме так, — нарешті прошепотіла вона в порожнечу, а потім знову подивилася на них. — Зв'язок — це не повідець. А розколоте дзеркало. Ви повинні відкрити свій розум істоті, яка старша за ваші планети, і дозволити їй подивитися всередину. Якщо у вас там лише страх, — вона подивилася прямо на Торіка, — вас пережують. Якщо у вас там лише розрахунок, — її погляд ковзнув по Віреї, — вас відторгнуть. Ви маєте стати рікою, в яку ввійде вогонь, і не випаруватися.

​— Перепрошую, пані професорко, — Вірея підняла руку, ідеально прямо, мов на параді. — А коли ми отримаємо своїх драконів, щоб почати практичне формування цих... рік?

​Ліора Селестін подивилася на Вірею так, ніби та розмовляла іноземною мовою. Вона проігнорувала питання, пройшовши повз парту дівчини.

​— Коли нитка обривається, залишається відлуння, — прошепотіла Ліора, і при цьому слові вся п'ятірка першокурсників інстинктивно здригнулася, згадавши свій нічний кошмар. Професорка помітила це. На губах заграла химерна усмішка. — О, я бачу, ви вже чули пісню порожнечі. Чудово. Це зекономить нам час.

​— Але все ж таки, дракони! — не витримав Торік, чий стрес вимагав конкретики. — Коли вони будуть?

​— Дуже скоро, — несподівано чітко відповіла професорка. 

— Йдемо зі мною. Слова — це лише тіні. Я покажу вам світло.

Вона вивела їх з аудиторії і повела гвинтовими сходами на самісінький дах Вежі Шепоту. Це була Скляна Арена — величезний купол, відкритий вітрам Драксарії. Тут небо, здавалося, можна було зачепити рукою.

​Ліора вийшла на центр арени. Вітер грався її сріблястим волоссям.

Студенди гадали, що будуть якісь заклинання, чи можливо використають руни. Але професорка просто заплющила очі і простягнула руку вперед.

​Повітря перед нею пішло брижами. Простір буквально розірвався, але беззвучно. З цієї прозорої рани випірнула вона. Ейріс. Дракон.

​Студенти мимоволі відсахнулися. Це був не звичайний лускатий ящір. Ейріс була драконом-духом. Тіло було напівпрозорим, витканим із зоряного пилу та космічного туману. Луска переливалася перламутром, а величезні очі містили в собі цілі галактики. Від неї не пахло сіркою чи металом — вона пахла як літня гроза, від чого на очі наверталися сльози без жодної причини.

​— Ну і ну... — видихнув Кайрен.

​Ейріс нахилила свою гігантську, напівпрозору голову до Ліори. Випромінювала емоції. Кайрен відчув, як його груди наповнює абсолютний, неземний спокій, який змусив зникнути і біль у спині, і страх перед Ехо Безодні.

​— Дивіться уважно, — тихо сказала Ліора.

​Далі поклала долоню на перенісся драконші.

У ту ж мить від них на всі боки розійшлася видима, пульсуюча ударна хвиля світла. Енергія чистого злиття. Очі Ліори розплющилися, і тепер вони світилися тим самим глибоким космічним світлом, що й очі Ейріс. Вони дихали синхронно. Коли Ліора підняла руку, драконша розправила крила. Вони стали одним цілим, єдиним організмом із двома тілами. Міць, що випромінювалася від цієї пари, притисла першокурсників до скляних стін арени.

​Кайрен стояв, не в змозі відірвати погляду. У голові, що звикла до механізмів, бурів і логіки виживання, зруйнувався звичний порядок, поступаючись новому. Він дивився на цю магію і відчував моторошний, магнітний потяг.

​Він не знав, який дракон дістанеться йому. І чи не спопелить він його в першу ж секунду. Але зараз, тут під вітром Драксарії, Кайрен відчував цю силу, він був готовий ризикнути навіть власною душею, щоб навчитися керувати нею.

Злиття було лише початком.

​Ейріс не відштовхнулася від скляної арени з гуркотом і тріском, як це робили інші дракони. Вона просто відірвалася від гравітації, наче закони фізики раптом перестали для неї існувати. Простір навколо її напівпрозорого, витканого з космічного пилу тіла розірвався вакуумним звуком.

​Ліора Селестін не сиділа в сідлі — сідел у духів не було. Професорка левітувала в самому центрі перламутрового сяйва, розкинувши руки, очі горіли тим самим неземним світлом, що й очі ящура. Вони злетіли вертикально вгору, прорізаючи синюшні хмари Драксарії, та залишаючи за собою шлейф із іскор, які пахли розрядами блискавок.

​Виглядало так, ніби сама тканина всесвіту розійшлася по швах, відкриваючи шлях до іншого виміру. Вони пірнали, кружляли, створюючи в повітрі гігантські сяючі руни, від яких у глядачів на арені закладало вуха і ломило скроні.

​Кайрен міцно вчепився в парапет. Здається навіть дихання зупинилося. Він, хлопець, який звик вірити лише в шестерні, бури та грубу силу металу, відчув, як усередині нього щось кришиться.

— Воно витягує з мене кістки... — прошепотів він не своїм, знесиленим голосом, не в змозі відвести погляду від сліпучого спалаху в небі. — Я хочу, щоб воно розірвало мене на шматки.

​Торік, який зазвичай при вигляді драконів падав у паніку, зараз стояв ідеально рівно. В очах відбивався зоряний пил Ейріс.

— Я хочу згоріти в цьому світлі, — абсолютно спокійно, без краплі страху чи іронії вимовив рудий. — Хай воно спалить мене дотла.

​Вірея Соларіс здригнулася, наче від удару батогом. Ідеальна відмінниця, гордість Елізіум-Прайм, раптом схлипнула. По щоці покотилася сльоза..

— Контролю не існує, — прошепотіла вона, дивлячись на власні руки. — Я — ніщо. Мене взагалі немає.

​Зіірі кліпав із такою швидкістю, що його повіки розмивалися.

— Гравітація — це просто ілюзія... Математика кровоточить... Одиниця дорівнює нескінченності, — бурмотів інопланетянин, і в його зазвичай монотонному голосі чувся благоговійний, системний жах.

І лише Рейнар Ксейл відвернувся. Він міцно заплющив очі і притиснув долоні до вух, ніби намагався захиститися від невидимого випромінювання.

— Не дивіться, — просипів він крізь стиснуті зуби. — Це світло виїсть вам розум. Воно залишить тільки порожнеча. ​Ліора Селестін м'яко опустилася на арену. Очі знову стали звичайними, але перламутрова шкіра все ще світилася зсередини.

​— Повертаємося до класу, — м'яко кинула вона, ніби щойно не розірвала їхні свідомості на шмаття своїм польотом. — Час записувати.

​Аудиторія зустріла їх холодом і стійким запахом лаванди. Студенти розсілися по місцях, рухаючись наче сновиди. Кайрен дістав із сумки електронний пергамент, але його руки все ще зрадницьки тремтіли.

​Ліора походжала між партами, навіть не дивлячись на них.

​— Пишіть, бо інакше ваш мозок перетвориться на попіл під час першої ж спроби, — голос тепер зазвучав різкіше. — Закон Резонансу. Перше: злиття — це не підкорення. Це взаємне поглинання. Якщо ви спробуєте підкорити розум дракона своїй волі, як дикого коня, його свідомість миттєво роздавить вашу, мов яєчну шкаралупу. 

Кайрен квапливо записував, відчуваючи, як ці слова врізаються в пам'ять.

​— Друге, — продовжувала професорка, левітуючи прямо над столом Торіка, який намагався не дихати. — Ментальний бар'єр. Ваш розум під час злиття має стати ситом, а не глухою стіною. Дракон повинен бачити ваші страхи. Якщо ви спробуєте сховати від нього свій біль, свої секрети чи свою слабкість... — Ліора різко нахилилася до Віреї, зазирнувши в її заплакані очі. 

— Він випалить цей секрет разом із половиною ваших спогадів.

​Дівчина здригнулася і судомно кивнула, вдавлюючи стилус у пергамент.

​— І третє. Найважливіше, — Ліора повернулася до дошки, на якій самі по собі з'являлися сяючі руни. — Точка неповернення. Коли ваші свідомості з'єднуються, настає момент абсолютної тиші. Ви відчуєте, що перестали бути людиною. Багато хто панікує і намагається розірвати зв'язок. Запам'ятайте: якщо ви смикнетеся назад у цю мілісекунду, ви повернетеся у своє тіло... але ваш розум назавжди залишиться в драконі. Ви станете пустими оболонками. М'ясом, що пускає слину в лазареті.

​В аудиторії запала така тиша, що Кайрен чув, як гупає кров у його власних скронях. Ця наука була страшнішою за будь-якого монстра.

​— На сьогодні теорії достатньо, — раптом усміхнулася професорка м'якою, нетутешньою усмішкою. Електронні пергаменти студентів автоматично згорнулися. — А тепер — ваше домашнє завдання.

​Вона склала руки на грудях.

​— Сьогодні о третій годині ночі в Обсидіановому секторі стане абсолютно тихо, — прошепотіла вона. — Ваше завдання: прокинутися рівно о 3:00. Підійти до дверей вашої кімнати. Притиснутись до них вухом і слухати коридор протягом десяти хвилин.

​Торік зблід так, що його ластовиння знову стало схожим на брудні плями.

— С-слухати? — вичавив він. — А що ми маємо почути? Моргат казав, що вночі коридори третього ярусу...

​— Ви маєте почути, про що вас запитає Темрява, — відрізала Ліора. — І записати це питання. Якщо ви злякаєтесь і накриєтесь з головою ковдрою, на мій наступний урок можете не приходити. Зрозуміло?

​Студенти мовчки, загіпнотизовано закивали.

​— Чудово. Будьте готові. А тепер забирайтеся геть. Майстер Фламберґ уже зачекався на ваші жалюгідні тушки.

​Кайрен закинув сумку на плече. Серце все ще билося в ритмі того шаленого, неземного польоту, але тепер до цього захвату додався жах перед майбутньою ніччю. Слухати темряву Обсидіанового сектора о третій ночі..Що може піти не так?

Повітряний полігон Академії, розташувався на напівзруйнованій платформі над тисячометровою прірвою. Вітер тут зривав із плечей плащі й намагався вирвати саму душу з тіла.

​Студенти прийшли на наступне заняття, але збилися в купу біля захисного бар'єра, намагаючись не дивитися вниз, де клубочилися сизі хмари.

​А посеред майданчика відбувався суцільний, неконтрольований хаос.

​— Швидше, швидше, мікросхеми ви vostri! — репетував кремезний чоловік у пропаленій наскрізь куртці, панічно намагаючись затягнути ремінь на якомусь дивному пристрої. Руде, дико скуйовджене волосся стирчало в усі боки, ніби в нього тільки що всередині голови вибухнув плазмовий котел. На носі трималися обгорілі, потріскані захисні окуляри, примотані синьою ізолентою прямо до вух. — Якщо ви думаєте, що гравітація тут працює за вашими планетними правилами, то ви помиляєтеся, панове трупи! Вона тут ненавидить кожного з вас особисто!

​ Майстер Блікс Фламберґ — інструктор із практичного виживання в польоті. Чоловік, який, здавалося, складався виключно з броньованої іржі, кавового кофеїну та чистої, нерозбавленої вибухової енергії.

​— Майстре Фламберґ! — голосно перекриваючи гуркіт вітру, окликнула його Вірея, намагаючись триматися рівно. — А де наші навчальні дракони? Ми маємо проходити тренування на...

​— Дракони? ДРАКОНИ?! — Блікс різко обернувся, розмахуючи розвідним ключем, розміром із малу дитину. — Ви хочете посадити свої зелені задниці на живих прадавніх хижаків, коли ви ще навіть не вмієте триматися в повітрі без памперсів?! Спершу залізо! Залізо і трохи чистої кінетичної дурості!

З цими словами він з розмаху вдарив гайковим ключем по масивному важелю в стіні.

​З гуркотом, що заставив здригнутися всю платформу, з-під піднятої решітки виповз він.

​Грімзл. Точніше копія його дракона.

​Торік видав тонкий, ледь чутний звук здутої повітряної кульки. Зіірі швидко почав щось рахувати на пальцях, а Кайрен інстинктивно зробив два кроки назад.

​Це не був гордий, величний дракон. Це була напівмеханічна, жахлива суміш м'яса, луски та металобрухту. Грімзл виглядав так, ніби його зібрали з деталей розбитого вантажного крейсера і оживили за допомогою чорної магії та нецензурної лайки. Тіло покривали глибокі, потріскані шви, крізь які пульсувало яскраво-помаранчеве, лавове світло. Одне крило залатали грубими металевими пластинами на закльопках, з вихлопної труби на шиї постійно виривалися густі клуби чорного диму, а з пащі замість полум'я летіли іскри і чутно було дивне потріскування, схоже на роботу несправного реактора.

​Грімзл голосно, з металевим скреготом ригнув вогнем і задоволено заклацав зубцями щелепи.

​— Знайомтеся, це ваш найкращий друг і потенційний могильник! — заволав Блікс, тицьнувши ключем у бік чудовиська. — Він глухий на ліве вухо, його гравітаційний стабілізатор закорочує щоразу, коли він чхає, і він обожнює швидкість! Якщо ви на ньому не розженепетеся до першої ж скали — він просто скине вас у прірву, бо йому нудно дивитися на вашу тупість! Хто перший полізе в сідло?!

​На платформі запала мертва тиша. Навіть вітер, здавалося, стих, чекаючи на жертву.

​— Ну ж бо, сміливці! — Фламберґ вишкірився, блиснувши золотими коронками. — Чи ви чекаєте персонального запрошення з червоною доріжкою?!

​— Я вважаю за краще померти від старості. Бажано в ліжку. І бажано без присутності вибухонебезпечних рептилій-кіборгів, — тремтячим голосом заявив Торік, повільно відступаючи до дверей.

​— Бамбл! — гаркнув Блікс, і в його руках з нізвідки матеріалізувався мотузяний аркан. — Твоя прісна флоріанська філософія тут не працює! Ану лізь у сідло, поки я сам тебе туди не закинув катапультою!

​Перш ніж рудий встиг закричати чи втекти, інструктор підхопив його за шкірки з неймовірною для його віку силою і закинув на спину Грімзла.

​— ТРИМАЙСЯ ЗА ШИПИ, СУХАРИК! — зареготав Фламберґ і вдарив Грімзл по металевому крупу важким чоботом.

​Дракон-кіборг видав такий звук, ніби злітати зібрався не він, а весь космопорт разом узятий. Іскри бризнули на всі боки, вихлопна труба на шиї затяглася димом, і Грімзл з шаленою швидкістю стрілою полетів в темну, затягнуту хмарами прірву.

​— АААААААААААА! МАМО, МЕНЕ ВБИВАЮТЬ МЕТАЛЕВІ ЯЩІРКИ! — голос Торіка розривав простір, відбиваючись від скель, поки вони крейсерською швидкістю наближалися до найближчої кам'яної гострої стіни.

​— Чудово! Прекрасний старт! — ковтнувши з фляги якоїсь ядерної рідини, загорлав Блікс. — Головне правило виживання в польоті, дітки: Якщо ти ще не впав — ти нічого не навчився! Тільки через падіння і втрату орієнтації в просторі приходить справжнє просвітлення магічного каналу!

​Кайрен лише витріщив очі і спостерігав за цим жахом. Грімзл на повній швидкості робив дикі мертві петлі навколо веж, а Торік на його спині вже навіть не кричав — він просто мовчки боровся за право не випасти в стратосферу.

​— Вони зараз розіб'ються об ту вежу, — холодно констатував Зіірі, спокійно налаштовуючи свій візор. — Розрахунок траєкторії показує дев'яносто відсотків імовірності летального зіткнення.

​— Замовкни, аномаліє! — вигукнув Кайрен.

​І дійсно: Грімзл, проігнорувавши будь-які спроби Торіка керувати за допомогою ременів, раптом різко пірнув униз, на гострі виступи кам'яної платформи, де висіли металеві конструкції. Гравітаційний стабілізатор заіскрився, і лавові тріщини на тілі небезпечно заблимали червоним. Вони падали. На шаленій швидкості падали вниз.

​— МІЙ ВИХІД! — заревів Блікс. Інструктор навіть не моргнув.Він зняв зі спини дивний пристрій, схожий на реактивний гарпун, натиснув на кнопку, і з його спини з тріском розгорнулися гігантські механічні крила, вкриті турбінами.

​Фламберґ злетів з платформи з гуркотом реактивного винищувача, розсікаючи повітря. Він нагадував божевільного ракетного інженера, який вирішив звести рахунки з життям.

​— ДОРОГУ! — прогримів у небі голос Блікса через вбудований мегафон.

​У лічені секунди інструктор наздогнав Грімзла, який уже чимдуж летів прямо у стіну. Блікс врізався в бік кіборга на повній швидкості, схопив однією рукою за металевий нашийник Торіка, а другою активував аварійне гравітаційне поле на своїх крилах.

​Стовп полум'я, диму і розбитого каміння зчинився там, де за секунду до цього пролетів дракон.

​А за мить Блікс приземлився на платформу, м'яко виставивши опори своїх турбін, і недбало кинув на підлогу блідого, ледь живого Торіка, який одразу почав цілувати чорний шлак під ногами.

​Грімзл із задоволеним металевим хрипом приземлився поруч, випустивши чергову порцію чорного диму в обличчя інструктору.

​Блікс зняв обгорілі окуляри, витер сажу з лоба і зареготав, дивлячись на шокованих першокурсників.

​— Бачите?! — він тицьнув пальцем у бік Торіка, якого ледь не знудило. — Живий? Живий! Руки-ноги на місці, хоч і трусяться, як хворі вібратори! А це значить, що урок пішов на користь! Хто наступний стрибає в сідло?! Підніміть руки ті, хто хоче відчути, як горить кисень у легенях!

— Згідно з моїми розрахунками, ймовірність того, що цей нестабільний механізм зазнає критичної аварії двічі поспіль протягом десяти хвилин, становить лише дванадцять цілих і чотири десятих відсотка, — рівним, абсолютно позбавленим емоцій голосом заявив Зіірі.

​Він спокійно поправив свій візор і, обійшовши наляканого Торіка, попрямував прямо до Грімзла.

— Я готовий до емпіричного тестування.

​Блікс Фламберґ так різко смикнув головою, що обгорівші окуляри ледь не злетіли з носа.

— Аномаліє, ти хоч розумієш, що ця бляшанка зараз на адреналіновому піку?! — гаркнув інструктор, але в очах спалахнув маніякальний азарт. — Ну давай, довготелесий! Подивимось, якого кольору в тебе нутрощі, коли гравітація розплющить їх об хребет!

​Зіірі незграбно, але дуже методично видерся на круп дракона-кіборґа, який усе ще димів після попереднього крашу, і взявся за металеві шипи. Емоцій він не показував.

​— ПІШОВ! — Блікс з усієї сили вдарив розвідним ключем по броні Грімзла.

​Цього разу старт був ще агресивнішим. Кіборг з оглушливим ревом рвонув вертикально вгору, залишаючи за собою плазмовий шлейф, який ледь не обпалив брови Кайрену. Дракон пробив густу синюшну хмару і миттєво зник з поля зору.

​Знизу, з платформи, студенти з жахом чекали криків. Але криків не було.

Лише за кілька секунд із-за хмар долинув посилений візором монотонний голос Зіірі:

— Фіксую перевантаження у 8G. Внутрішні органи змістилися на три сантиметри вліво. Аеродинаміка цієї істоти порушує базові закони фізики. Неймовірно. Пропоную виконати маневр «бочка», щоб перевірити стабільність вестибулярного апарату...

​Блікс Фламберґ витріщився в небо, забувши закрити рота.

Грімзл, вочевидь шокований тим, що його пасажир не верещить і не благає про пощаду, спробував скинути Зіірі серією жорстких гравітаційних стрибків. У небі спалахували іскри, дракон ревів, виконуючи смертельні віражі, але Зіірі лише продовжував коментувати політ, ніби читав лекцію з вищої математики.

​Коли Грімзл нарешті гепнувся назад на платформу, він виглядав... втомленим. Вихлопна труба жалібно виплюнула хмарку сизого диму, а металеві щелепи клацнули якось без ентузіазму.

​Зіірі акуратно зліз із сідла. Ідеально випрасувана форма трохи обгоріла на лівому рукаві, але на обличчі не здригнувся жоден м'яз.

— Тест завершено. Я виявив дефект у вашому гравітаційному стабілізаторі, Майстре. Якщо замінити плазмовий вузол на іридієвий, ефективність польоту зросте на сорок відсотків. 

— Ти... ти ненормальний, — прохрипів Блікс, тицяючи в нього розвідним ключем. Потім раптом розреготався так, що луна пішла по каньйону. — Мені це подобається! Абсолютний психопат! Гаразд, м'ясо! Всі в ангар! Час для теорії, поки вас не здуло з цієї платформи!

​Ангар виявився іржавою, пропахлою мастилом і кров'ю коробкою, де замість парт стояли перевернуті ящики з-під боєприпасів.

— Дістали свої електронні бляшанки і пишіть! — скомандував Фламберґ, міряючи кроками металеву підлогу. — Правило польоту номер один! Дракон — це не таксі. Це ракета з психологічними травмами! Якщо ви спробуєте смикнути його за луску, щоб повернути праворуч — він відкусить вам руку і поверне ліворуч просто з принципу!

​Вірея швидко занотовувала кожне слово, її стилус просто літав по екрану пергаменту.

— Майстре Фламберґ, а як тоді здійснювати навігацію без тактильного контакту? — запитала вона, не піднімаючи очей.

​— Інтуїція звісно! І кінетична лють! — Блікс вдарив кулаком по металевій стіні. — Правило номер два! Записуйте! Аеродинаміка — це міф, який придумали люди, що бояться розбитися. Якщо ваш ящір втрачає висоту і падає в штопор, не треба намагатися вирівняти крила. Треба направити його морду прямо в землю і додати швидкості! Зрозуміли?! Тільки розірвавши потік повітря, ви зможете вийти з піке!

​— Тобто, якщо ми падаємо, ми маємо падати ще швидше? — саркастично уточнив Кайрен, піднявши брову. — Звучить як ідеальний план для самогубства.

​— О, Вокс, ти починаєш розуміти філософію Драксарії! — вишкірився інструктор. — Саме так! Виживає той, хто падає швидше за смерть! А тепер — ваше домашнє завдання.

​Студенти напружилися, пам'ятаючи моторошне завдання Ліори про Безодню. Від Блікса можна було очікувати чого завгодно, аж до стрибків у кратер вулкана.

​— До завтрашнього ранку кожен із вас має знайти на своєму ярусі вентиляційну трубу центрального охолодження. Вона видуває повітря зі швидкістю урагану. Ваше завдання — стрибнути в неї без страховки, протриматися в потоці повітря хоча б хвилину, не розбивши собі череп об стінки, і записати, скільки разів ви згадали свою матір! Хто прийде завтра без синців — полетить на Грімзлі в Каньйон Попелу без сідла!

​Торік видав звук, схожий на гикавку, і впустив свій стилус.

​— І ще одне, недобитки, — Блікс раптом перестав посміхатися. Божевільний погляд миттєво став холодним і колючим, як сталь. Він сперся обома руками на стіл. — Можете радіти. Ваш куратор нарешті зволив повернутися.

​Кайрен переглянувся з Рейнаром. Ксейл, який усю лекцію сидів мовчки, раптом небезпечно звузив очі.

​— Архонт Ноктір Вейл, — виплюнув ім'я Блікс, ніби воно було гірким на смак. — Він був на місії. Полював на щось дуже велике і дуже зле за межами сектора, тому й пропустив ваше жалюгідне прибуття і перші уроки. Але він уже тут.

​Фламберґ підняв свій розвідний ключ і вказав ним прямо на Кайрена.

— Він чекатиме на всю вашу зграю у вітальні перед вечерею. Хоче подивитися на нове м'ясо. Раджу вам не запізнюватися і не ставити йому дурних питань. Він ненавидить чекати майже так само сильно, як ненавидить слабаків. А тепер геть з мого ангару!

​Коли п'ятірка першокурсників виходила з платформи назад у холодні коридори Академії, повітря здавалося ще важчим, ніж зазвичай. Архонт Ноктір Вейл. Куратор, про якого навіть божевільний інструктор Блікс говорив із прихованою пересторогою.

​Кайрен відчув, як усередині все неприємно скрутилося. Ніч обіцяла бути жахливою, але спочатку треба було пережити вечір.

​