Раді Вас бачити!

Олеся

— Давай краще повечеряємо біля каміна, — попросив Захар. Звук його голосу впливав на мене не менш гаряче, ніж дотики його рук і губ. — Там затишніше.

Затишніше…

Раптом відчула, як пересохло в роті. Намагалася владнати з собою на кухні, але руки тремтіли й погано слухалися. З великими труднощами вдалося розкласти густе рагу по глибоких тарілках. Краєм ока спостерігала, як Захар підійшов до аудіосистеми й увімкнув музику. За кілька хвилин приміщення наповнив мелодійний голос.

Затишніше.

Це слово не полишало моїх думок, поки розставляла прибори й добирала серветки. Затишніше. Я поклала долоні на стійку й спробувала хоча б трохи заспокоїтися. Я чудово розуміла, що Захар мав на увазі цим словом. «Інтимніше». «Романтичніше». Я була впевнена в цьому так само, як і в тому, що ситуація безповоротно змінилася з тієї миті, коли вирішила залишитися тут, не кинувши його помирати біля струмка й не здавши поліції. І Захар розумів це не гірше за мене. Усе це разом завдавало нищівного удару по моїй витримці. Нарешті відірвалася від стійки й водночас рішуче відкинула всі подальші марні спроби обдурити саму себе. Настав час подивитися правді в очі.

А правда полягала в тому, що я жадала його.

І він жадав мене.

І ми обоє це розуміли.

Я поставила тарілки на тацю, кинула швидкий погляд через плече — й одразу відвернулася. Захар, недбало закинувши ногу на ногу й поклавши витягнуті руки на спинку дивана, поблажливо спостерігав за мною — незворушний і неймовірно сексуальний.

Заціпенівши,  старанно придушувала нестерпне бажання почати перестановку в кухонних шафках.

— Піду принесу вина, — сказав він і, перш ніж я встигла заперечити, підвівся з дивана й незабаром повернувся з пляшкою та двома келихами на довгих ніжках.

***

Захар

— Вино не отруєне, — зауважив я, коли Олеся потягнулася до свого келиха, але в останню мить відсмикнула руку.

— Я в цьому не сумніваюся, — напружено усміхнулася вона, взяла келих і зробила маленький ковток, але від мене не сховалося те, що її рука трохи тремтіла.

Щоб дівчина бодай трохи заспокоїлася, потрібно було завести якусь легку, невимушену розмову. Я саме збирався поставити перше запитання, коли раптом помітив, що Леся дивиться на мене якось дивно — з цікавістю.

— Чого ти на мене так дивишся?

— Мені просто раптом стало цікаво… того дня, біля ресторану, у мене справді спустило колесо?

Я насилу стримав усмішку.

— Ти ж бачила це на власні очі.

— Тобто ти хочеш сказати, що я наїхала на цвях чи ще щось, пробила шину й навіть цього не помітила?

— Не зовсім.

Тепер я був упевнений, що Олеся запідозрила істину, але водночас її обличчя залишалося настільки безтурботним, що неможливо було зрозуміти, чи вона справді грає зі мною в хованки.

— То що ж, на твою думку, сталося?

— На мою думку, твоє колесо спустило, найімовірніше, через контакт із якимось гострим і твердим предметом.

Закінчивши своє рагу, Олеся відкинулася на спинку дивана й спрямувала на мене один із тих рівних, суворих поглядів, які здатні миттєво присоромити й змусити розкаятися навіть найвідчайдушнішого пройдисвіта.

— Гострим і твердим предметом? — перепитала вона, здивовано піднімаючи брови. — Типу ножа?

— Типу ножа, — погодився я, з останніх сил намагаючись зберегти серйозність.

— Твого ножа?

— Мого, — підтвердив, й додав уже з усмішкою, намагаючись наслідувати знайому ще зі школи монотонну інтонацію: — Пробачте мене, пані Коваль. Мені дуже соромно.

Олеся миттєво підхопила запропонований тон і кумедним, «вчительським» голосом сказала:

— Я сподіваюся, що ти полагодиш пробиту тобою шину, Захаре.

Я вже був готовий знову розреготатися, але в останню мить сміх застряг у горлі.

— Звісно, пані, — відповів я й подумав про те, наскільки неймовірною й парадоксальною була вся ця ситуація. У моєму житті зараз повний Армагедон, і водночас єдине, чого мені зараз хотілося, — це розсміятися й стиснути цю дивовижну дівчину в обіймах. — Але ж це ще не все покарання, правда?

— Ні, — відповіла Олеся, виразно глянувши на тарілку, яку я недбало відсунув убік, — але тобі доведеться прибирати після вечері.

— Чорт, так я й знав! — спробував обуритися. Потім слухняно підвівся й почав прибирати зі столу. — Це дуже жорстоко з вашого боку, пані Коваль!

— І жодних скарг, будь ласка, — пролунала сувора відповідь.

Тут я вже не зміг стриматися. Розсміявшись, нахилився й швидко поцілував її в лоб.

— Дякую, — прошепотів їй на вухо, ледь не розсміявшись знову, побачивши її збентеження.

— За що?

— За те, що змусила мене сміятися. За те, що залишилася тут. За те, що ти надзвичайно смілива, дуже весела й неймовірно сексуальна в цьому рубіновому кімоно. І, звісно, за те, що приготувала чудову вечерю.

Відсторонившись, я повернув регулятор і приглушив верхнє світло. Вітальня занурилася в м’який напівморок.

— Так тобі буде краще видно, — пояснив я, коли Олеся обернулася й запитально подивилася на мене.

Вітальня, занурена в напівтемряву, з яскраво палаючим каміном здавалася значно затишнішою. Затишною й романтичною. Особливо коли з динаміків лилася тиха музика.

— Чи можу я запросити вас на танець, пані Коваль?

Олеся обернулася, і її обличчя осяяла здивована усмішка.

Я відчув, як мій реактор запрацював швидше.

На диво, мені зараз було достатньо й того, що я зумів подарувати їй бодай якусь радість. Її присутність дивним чином гальмувала мене — поруч із нею хотілося тримати дистанцію й не ламати те, що було чистим. Глибше засунувши руки в кишені, щоб не торкатися її, я благально усміхнувся.

Не розриваючи зорового контакту, простягнув Лесі руку. Притягнув її ближче до себе, обіймаючи за тонку талію. Щойно я відчув дотик її тіла, а її щока торкнулася моїх грудей, серце збилося з ритму. Надто різко. Я ще не поцілував її — а пекуче бажання вже, здавалося, пульсувало в кожній клітині тіла. Щоб бодай трохи відволіктися, потрібно було терміново вигадати нову тему для розмови. Згадавши вдалий жарт про проколоту шину, я подумав, що для нас обох буде безпечніше посміятися з деяких подій, які ще кілька годин тому зовсім не здавалися кумедними.

Переплівши її пальці зі своїми, притиснув руку Олесі до грудей і тихо прошепотів, схилившись до її маленької каштанової голови:

— До речі, пані Коваль… як тобі вдалося втопити цілий позашляховик?

Олеся на мить завмерла, напружилася, а потім закинула голову й подивилася на мене такими невинними, широко розплющеними очима, що мені довелося докласти чималих зусиль, аби стримати черговий напад сміху.

— А в чому справа?

— Куди, чорт забирай, ти поділася після того, як утопила машину?

Плечі Олесі здригалися від уже нестримуваного сміху:

— Відпочивала під сосною.

— Ну що ж, дуже розумно з твого боку. Ти залишалася зовсім сухою й тепло вдягненою, а я борсався в крижаній річці, мов якийсь здурілий лосось.

— А от це вже зовсім не смішно. Я ніколи в житті не бачила, щоб хтось поводився так відважно, як ти учора.

Кожне її слово лягало цілющим бальзамом на мою порізану шрамами душу. Але ще сильніше, ніж слова, мене накривало інше — щире захоплення в її очах, благоговійні нотки в голосі. Після всіх поневірянь, через які довелося пройти, можна було втратити голову навіть від того, що на тебе просто дивляться як на людину. Мені життєво необхідно було стиснути Лесю в обіймах і стати для неї найкращим коханцем, який у неї коли-небудь був, і зробити цю ніч для неї такою ж незабутньою, якою вона, без сумніву, стане для мене.

— Ти сердишся на мене?

— З тієї миті, як я сів у твоє авто, я ні у чому більше не певен. Навіть у тому, що можу гніватися на тебе.

— Що ти хочеш сказати?

— Я хочу сказати, що там, де йдеться про тебе, я не можу бути впевненим ні в чому, починаючи з ранку вчорашнього дня. Ба більше — з кожною хвилиною ця невпевненість лише зростає.

— Ти маєш рацію. Мені й справді вдавалося зберігати повний спокій під дулом пістолета. Бо я була абсолютно впевнена, що ти не заподієш мені жодної шкоди. Але водночас тобі вдалося повністю позбавити мене самовладання з тієї миті, як я прокинулася у вітальні сьогодні ввечері.

— І чому ж?

— Хоча б тим, що змушуєш мене постійно думати, чи збираєшся ти нарешті поцілувати мене так само, як тоді ввечері… І якщо так, то чому іноді мені здається, що тобі цього зовсім не хочеться, адже…

Мене не потрібно запрошувати двічі. Різко смикаю її на себе за талію, я впиваюся в її соковиті губи. Вона така ніжна і солодка, що зносить дах.

Що там було неможна? Усі світлі наміри летять до пекла, коли пальці торкаються грудей.

З її горла виривався тихий стогін. Він обнуляє мою пам’ять. Я перестаю усвідомлювати все, крім її тіла, дихання, запаху, смаку…

Мій погляд сповзає на її пишні груди. Під цим кімоно немає бюстгальтера.

Гасіть це кляте світло!

Не відводячи від мене відкритого, трохи п’яного погляду, вона повільно стягує з плечей тканину. Мої очі, не підкоряючись, завмирають на цьому видовищі. Розріз кімоно сповзає ще нижче, трохи зачепляючи вершини, і зривається з них, повністю оголюючи.

І моє дихання застрягає в легенях…

Темні вишні сосків тверднуть у мене на очах…

У голові іскрить, насилу ковтнувши, я забиваю на все й зриваюся, ловлячи її губи.

— Я хочу тебе…

Не те кажу…

Їй потрібно говорити щось інше!

Підхопивши її за потилицю, цілую глибше. Моє падіння в прірву набирає запаморочливої швидкості.

Неважливо, що я хотів зробити чи сказати, бо всі думки — нижче пояса. Красиві довгі ноги. Під своїм халатом вона вся прекрасна.

Рука опускається на стегно — просто стискаю. Стежу за її реакцією, підіймаючи край вище, огладжуючи шовковисту шкіру. Її зіниці розширюються, губи прочиняються. Вона облизує кінчиком язика нижню губу…

Хочу її до безтями!

— Якщо я знову поцілую… — проводжу подушечкою великого пальця по вустах, знімаю вологу, яку вона залишила кілька секунд тому, — я на цьому не зупинюся…

Рішення за нею. І Лесі краще з цим не зволікати.

Висунувши кінчик язика, вона облизує великий палець, який досі лежить на її нижній губі. Я завжди цінував у жінках чесність, уміння відкрито говорити про свої бажання, не виносячи чоловікові мозок.

Леся щойно запропонувала не зупинятися, а я, чорт забирай, ще вагався. Її легка нервозність, яку вона намагалася приховати, змушувала мене гальмувати. Я не міг зрозуміти природи її невпевненості.

Ще раз облизавши мій палець, вона трохи втягує його в рот губами. У штанах сіпнулося з такою силою, ніби все всередині благало звільнитися й замінити палець у її роті. Краще почати з класики, поки я не поставив її на коліна й не розстібнув ширінку. Я не можу прочитати цю дівчину — з нею, мов по мінному полю. Хочу її до безтями.

Підхопивши руками сідниці, рухаю її до краю столу, впираюся збудженим тілом у центр її жіночності. Накриваю її губи своїми.

Мене криє від неї нереально!

Її м’які вуста розкриваються з першого ж натиску. Впускаючи мій язик, Леся пристрасно відповідає на поцілунок. Щоб прибрати з її голови будь-які сумніви, я розпалюю її повільним, глибоким поцілунком. Мені зовсім не до цих увертюр — член напружено пульсує, вимагаючи розрядки.

Веду руками вгору-вниз, стягуючи на її стегна кімоно й вивчаючи запаморочливий перепад між тонкою талією та виразними стегнами. Від крутості цього перепаду топить збудженням, і напруга стає майже нестерпною.

У неї неймовірно красиве тіло. Мені хочеться роздивитися її всю!

— Не бійся, — хапаючи руками за тканину, одним рухом здираю її з неї. Леся трохи злякано сіпається, ніби не почула попередження. Здивовано переводить погляд на тканину, що лежить біля ніг. Я теж дивлюся…

Довге волосся розсипалося по плечах і грудях. Я милуюся цією розкішшю. Притягнувши її до себе за потилицю, знову впиваюся в солодкі, манливі губи. Вільною рукою накриваю груди, стискаю в долоні, погладжуючи великим пальцем по чутливій вершині.

Трохи відсторонююся й одним ривком звільняю себе від футболки. Втискаю в себе її всю. Нехай її соски дряпають моє тіло!

Її шовковиста, ніжна шкіра — окремий вид залежності.

— Підіймись трохи, — хапаючи за краї чорної мікроскопічної білизни. Я легко міг би це порвати, але не хочу, щоб вона лякалася. Упираючись руками в стіл, вона слухняно підіймає стегна. Тепер вона сидить зовсім гола. Про контроль можна забути — всі бар’єри змело. Я хочу опинитися в ній!

Розводжу її стегна, втискаючись між ними. Там повний нуль. Мені подобається. Розстібаю ширінку, випускаю свого звіра, який уже давно відмовляється сидіти в клітці.

Наше гучне дихання змішується зі стогонами. Стискаю чутливо і, пестячи пальцями, повільно втискаюся всередину.

О-о-о… це… навіть краще, ніж я очікував… гаряче… тісно… Тіло виходить з-під контролю, я вбиваюся зі здавленим стогоном. З хрипким скриком вона падає на спину, змітаючи усе зі столу. Це остаточно зносить мені дах. І, підхопивши під коліно, я задираю її стегно вище, розпинаючи під собою. Звівши її темні соски разом, нещадно стискаю груди, впиваючись в обидва одразу, й розганяюся, жорстко вкарбовуючись у тугу вологу плоть.

Скрики, стогони… перелякані, солодкі, благаючі… Нігтики, що врізаються в мою спину… Тремтячі стегна… Плоть, що туго стискає мій член…

Моя голова вимикається… Я перетворююся на тіло й насолоду. Ми перетворюємося.