Раді Вас бачити!

Захар

Тієї ночі Захар лежав на твердому подобі матраца, закинувши руки за голову. І вперто воскрешав у пам’яті минуле. Усе, щоб відродити в собі ту безсильну лють, що оволоділа ним, коли за його спиною захлопнулися двері в’язниці, і те, що сталося на наступний день, коли під час прогулянки у тюремному дворі його оточила юрба виродків.

— А ось і наша бойова легенда, — підбурювали вони один одного, — ну що, покажи нам, як тебе вчили битися у Голлівуді.

Коли Захар кинувся на найбільшого з цих виродків, ним керувала не тільки безрозсудна лють. Було ще дещо — підсвідоме бажання якнайшвидше покінчити з життям, але перед смертю все ж встигнути заподіяти біль своїм мучителям. Що ж до останнього — це йому вдалося. Захар був у чудовій формі, багаторічні тренування і військова служба не давали цим горилам жодного шансу. Ці дебіли «війну» бачили тільки по телику. Їм і не снилося, що робить із розумом бойовий досвід. Бій для Захара закінчився трьома зламаними ребрами і забитою ниркою, але принаймні двоє його супротивників мали гірший вигляд.

Ця перемога коштувала йому тижня карцеру, та після того вже ніхто більше ніколи не насмілився його задирати. По в’язниці поповзли чутки, що він — небезпечний маніяк, і навіть найжорстокіші бандити оминали його.

Час ішов, і тюремне життя багато чого навчило Захара. За рік він зрозумів, що єдиний спосіб хоч трохи полегшити своє існування — потрапити до категорії розконвойованих. А для цього треба було стати «слухняним» і грати за тутешніми правилами. Поставивши перед собою таку ціль, Захар незабаром її досяг. У нього навіть склалися товариські стосунки з деякими ув’язненими. Але ні хвилини спокою за ці три роки. Заспокоїтися — означало змиритися зі своєю долею, а Захар не міг цього зробити. Він ані на мить не дотримувався порад товарищів по нещастю та не приймав свого ув’язнення як неминуче зло. Він намагався грати і робив вигляд, що «пристосувався», але це не мало нічого спільного з його істинними намірами. Мрії про жахливу помсту за побратимів, та думки про несправедливість усього того, що сталося з ним і його командою, починали переслідувати його з моменту пробудження і не припинялися, поки він не засинав. Потрібно було вирватися якнайшвидше, поки вони не звели його з розуму.

Промінь надії прийшов не через адвокатів і не через офіційні канали — надто ризиковано. Матвій вийшов на зв’язок — коротке повідомлення, яке прийшло через перевіреного охоронця, було лаконічним: «Знайшли вікно. Готуйся. Зникнеш через декілька місяців.»

Він перечитав ці слова тричі. Без підпису. Інтонація Матвія навіть у тексті звучала твердо й холодно. Товариш ніколи не кидав слів на вітер. Якщо Захар вже отримав своє «зникнеш» — значить, план уже працює, механізми крутяться і витрачати даремно час на сумніви не було сенсу.

Наразі план втечі уже був продуманий до найдрібніших деталей.