Раді Вас бачити!

Я чимдуж помчала до Гліба. Одразу помітила його біля нашого місця поряд із лавкою. У парку було тихо, як завжди у цей час. Поряд зі мною проїхав хлопець на велосипеді і я трохи злякалася. Гліб терпляче чекав, він ходив з боку у бік з букетом ромашок. Так, я обожнюю ці квіти, і він про це пам'ятає. Коли я підійшла, він ніжно спробував поцілувати мене, але я відштовхнула його, намагаючись триматися відсторонено.

- Привіт, - він чмокнув мене у щоку і простяг мені квіти, - це тобі.

- Спасибі за квіти, – я трохи посміхнулася, але не розтанула.

Гліб поводиться так, ніби бачилися тільки вчора, не було розставання, ігнорування моїх дзвінків та повідомлень. Мене трохи обурила його поведінка. Дуже дивно. Швидше за все він не знає, що я бачила його з Діаною.

Гліб продовжував дивитись на мене. Стало ніяково від цього погляду. Він обережно поцікавився:

- Ти відсторонено поводишся зі мною. У нас все добре?

- А ти як думаєш? - його питання мало не викликало мою лють, я стримано, з відтінком дратівливості, запитала: - Розповісти нічого не хочеш? - обережно підвела його до розмови, яку сама боялася.

– Хочу, – Гліб замовк. Так само спокійно продовжив він, - З чого почати?

- З самого початку, – я морально приготувалася до його відповіді.

- Добре. У мене є брат-близнюк, - він був цілком серйозним.

- А-ха-ха-ха! Так і повірила, - не могла зупинитися, від хвилі сміху, що накрила, у мене аж сльози виступили. - Нічого краще придумати не зміг?

- Я цілком серйозний. - Гліб дочекався, поки я заспокоюся. – Ось фото і це не фотошоп, - він показав мені фото на екрані свого телефону, на якому був Гліб та ще один хлопець – копія Гліба.

- Та ні в життя! Ти міг мені про нього розповісти? – обурилася я.

- Ні. Треба було тебе трохи подратувати, - Гліб хитро примружився, - Бачу, ти сильно переживала, отже, поступово в мене закохуєшся, - Його усмішка аж вуха йому почала натирати.

- Як його звати? – продовжила розмову, намагаючись зберігати спокій та безтурботність.

– Руслан.

- Чекай, я тепер взагалі нічого не розумію, - я почала нервово закручувати пасмо волосся у локон, - Отже, тоді в кафе був не ти?

- Так, не я. Чекай, ти стежила за мною? Навіть не уявляю, що ти накрутила собі.

- Бачиш, якби ми не приховували один від одного інформацію, довірливо спілкувалися, цього всього не сталося б, – раптом у мені прокинувся психолог, - Чому тоді у кафе твоя колишня дівчина була з твоїм братом-близнюком? Вони разом?

- Зараз поясню, - Гліб замовк на кілька секунд, мабуть, подумки повертаючись у своє минуле. У його погляді вгадувався глибокий смуток, – З Діаною я та мій брат навчалися в одному класі. Вона моє перше кохання. У дев'ятому класі ми почали з нею зустрічатись і так тривало півтора роки. І все було добре, доки за моєю спиною Руслан та Діана не розпочали свій таємний роман, поки ми були з нею в сварці. Все це відкрилося на випускному, виявляється я три місяці жив у незнанні, сподівався, що ще помиримося з нею. Після цього Руслан перестав для мене існувати як брат. З того часу я з ним не розмовляю та уникаю.

- Як це вони всі пояснили?

- Пояснили? Діана сказала, що не могла мене покинути, їй було мене шкода. А брат взагалі нічого не говорив. Після випускного він переїхав до бабусі в інше місто, навчався там. Діана поїхала до того ж міста і теж почала там вчитися.

- Чи весь цей час вони були разом?

- Мабуть так.

- Розумію, вони відкрили стару рану, але відповідай: чому ти так вчинив зі мною? Ти міг відповідати на мої дзвінки та повідомлення, - я починала закипати від злості та образи.

- Почекай, не заводься. Діана та Руслан приїжджали до батьків. Коли вони поїхали, усвідомив, що треба розібратися з недомовленостями, поїхав за ними, щоби остаточно поставити крапку в минулому. Повір, я був такий злий на себе, але не міг усе розповісти тобі. Вибач.

- Знаєш, таке собі виправдання, - я повернулася, щоб піти, але він різко схопив мене за руку. Прогарчала, - Відпусти.

– Не відпущу більше ніколи, - він швидко вимовив.

Я обернулася і подивилася йому прямо в очі, в них побачила щирість. Він швидко сказав:

- Лера, все справді змінилося з твоєю появою. Коли була сімейна вечеря у батьків, на той момент зрозумів, що ще не відпустив минуле. До твоєї появи ще за нього чіплявся. Я був збентежений, оскільки не розумів до кінця, що відчуваю до тебе до того моменту, коли вперше побачив за стільки часу Діану. Мені треба було розібратися. Я не хотів завдавати тобі болю, - він замовк, продовжуючи спостерігати за моєю реакцією.

- Але завдав, – важко зітхнула я.

- Так, знаю, - він зробив паузу, - Наступного дня після вечері вони поїхали. Я зрозумів, що та недомовленість між нами не дає мені жити далі на повну. Поїхав за ними. Мене просто мчали ноги на станцію, де купив квиток, я вимкнув телефон. Потрібно було подумати, з чого почати розмову. Ніхто не знав, де я.

- Ти розумієш, що я хвилювалася за тебе! – я пнула його кулаком у плече.

- Дякую, тепер я точно знаю, що потрібний тобі, - він усміхнувся.

– До цього було не зрозуміло? – я примружила очі, потім посміхнулася та запитала, - Чи вдалося розібратися з минулим?

- Так. Ми все владнали. Я пробачив Діану і помирився з братом.

- Це добре, що помирився, що вибачив. Але, видно, тебе взагалі не хвилювало, що я відчуваю! – мало не заплакала.

- Вибач за сльози, пролиті через мене, за те, що зробив тобі боляче. Після того, як відпустив своє минуле, я зрозумів, що насправді відчуваю.

- І що ж?

- Я кохаю тебе, - він зробив невелику паузу, - Тепер я зроблю тебе найщасливішою.

- Цікаво як? Пропонуєш перекреслити всі наші трабли?

- Я розумію, що не можу змінити минуле, але зараз я докладу всіх зусиль, щоб назавжди перекрити твої сумні спогади.

- Дуже поетично та зворушливо, – відчула, що трохи перегинаю.

- Леро, як мені довести тобі, що я тебе люблю? - він поклав свої руки мені на плечі.

- Як я можу тобі після всього вірити?

- Добре, ти перша, кому я показав свої сльози.

- Але я не бачила, як ти плачеш.

- Наша розмова по телефону, яку ти не пам'ятаєш. Тоді я розповів тобі все про Діану, брата, тоді я й плакав. Ти не могла зв'язати і двох слів, нарешті заснула, я чув твоє сопіння.

- Це звучить переконливіше. Розумієш, ці два тижні для мене були як рік.

- Пробач мені, моя найкраща, чудова, кохана.

Він глянув у мої очі і майже пошепки сказав мені на вушко: «Я люблю тебе», тільки зараз я почула його слова, я розпізнала кожну букву по рухах його вуст. Я вже не змогла стримувати свої сльози, вони почали повільно повзти моїми щоками. Що ж робити? Я вірю у щирість його слів, але мені ще боляче. Відчуваю, що зараз він справді чесний зі мною.

- Знаю, що іноді все псую. Роблю вчинки, за якими здається, що мені все одно. Але повір… це не так. Ти мій світ. Ти моє все, – від його слів моє серце стрімко забилося.

- Добре. Я тобі вірю. Пропонуєш почати все спочатку? Уявити, що не було розлуки?

- Ні. Продовжити, але вже правильно.

- Як правильно?

- Іди сюди, - з цими словами він мене обійняв, - Дурненька, ти що, думала, що я тебе кину без жодних пояснень?

Гліб підійшов до мене, трохи нахилився і заглянув у мої очі. Він мило посміхнувся і мені захотілося поцілувати його. Але я стояла і дивилася на нього. Гліб ніби бачив мої думки, наблизився своїми вустами до моїх, ніжно торкнувся їх, так, що в мене пробігло тремтіння по всьому тілу, і відразу різко відірвав свої вуста від моїх. Я заплющила очі в очікуванні поцілунку, але нічого не сталося. Коли я знову розплющила очі, він дивився на мої вуста, потім Гліб почав повільно наближатися до них, коли я відчула дотик, він легко натиснув на мої вуста. Наш поцілунок різко перейшов у французький.

- Ну треба ж таке! Сьогодні була наша з тобою перша сварка. Тільки не розумію, чого це ти весь час залишався таким спокійним? – здивовано спитала я.

- Чекав доки ти заспокоїшся, продовжуючи потай любити тебе, - він мило посміхнувся.

- Ти навіть приставив друга приглядати за мною.

- Друга? - Гліб здивувався.

- Так, Дениса. - подивилася на його вираз обличчя, мені здалося, що він трохи зблід.

- Почекай, - він дістав свій телефон, почав копирсатися в ньому, щось шукаючи, потім показав мені телефон, – Цього Дениса?

- Так, - я ствердно кивнула.

- Про що ви говорили? - він змінився у голосі.

- Та так, ні про що.

- Поясни, будь ласка.

- Він знайшов мене на тусовці у Настиної подруги.

- Отже, пішла туди без мене? - його питання пролунало як докір.

- Сам винен.

- Гаразд, поговоримо про це пізніше. Де Настя?

- Мушу повернутися додому. Зараз наберу її, - я дістала мобільний і зателефонувала Насті.

- Привіт! Ти вже дома?

- Привіт, Лерунчик, так, – радісно сказала Настя.

- Добре. Дочекайся нас.

Не встигла я покласти телефон, як Гліб ухопив мене за руку і потяг за собою.

- Ходімо швидше, – він пришвидшився.

- Ти можеш пояснити, що сталося? - ледве встигала за ним.

Ми швидко дісталися додому, добре, що були недалеко. Я важко дихаючи продовжувала бігти не зупиняючись, обіймаючи букет ромашок. Вдома були всі: Маша та Настя. Вони зраділи нашій появі.

- Все добре? Ви помирилися? А то мені дівчата розповіли, що тут у вас відбувалося, - Настя зразу почала розпитування.

- Так, але зараз ще випробувальний термін, - усміхнулася я.

- Це правильно, - схвалила Маша.

- Була б я не так зайнята собою, то розповіла б про Діану, - зітхнула Настя.

- Все добре, - я почала шукати вазу. Коли знайшла, наповнила її водою, поставила букет із квітами та віднесла все це до своєї кімнати, - Зараз повернуся, не говоріть без мене, хочу знати всі подробиці.

Я швидко повернулася і присіла біля Гліба на диван, мене мучили питання з приводу Дениса.

- А чого на вас немає обличчя? – Настя здивовано дивилася на нас із Глібом із крісла навпроти.

- Денис у місті, - Гліб зібрався з думками і сказав.

- Не може бути! - Настя змінилася в обличчі і в її очах проглядався переляк.

- Він знає, де ти живеш, - Гліб глянув на мене з докором.

- Так, тут я одна нічого не розумію? - Маша не витримала дивного діалогу.

- Я теж не в курсі того, що відбувається, - обурено схрестила руки дивилася почергово то на Гліба, то на Настю.

Ситуація починала нагадувати трилер. Чого Настя так відреагувала на Дениса? Він мені здався приємним, що викликав лише позитивні емоції. Невже я так погано розуміюся у людях? Забагато подій за останні кілька годин. Хотілося прояснень усіх цих таємниць та недомовленостей.

- Гліб, їм треба все розповісти, – рішуче промовила Настя.

- Добре, - він схвально кивнув.