Раді Вас бачити!

П'ять з половиною місяців тому

Не розумію, чому я так сильно сп’яніла. Якщо образно порівнювати, то я не на кришечку стала, а просто на неї подивилася. І що люди в цьому алкоголі знаходять? Серйозно, організм спасибі не скаже, а ще й помститься у відповідь. Злопам'ятний. Голова болить так, ніби мене хтось гарненько огрів чимось важким. Шлунок все ж погодився на компроміс, мінералка сприятливо провела з ним переговори.

Маша зварила для нас каву, щоб хоч на пару годин повернути бадьорість організму. Я тільки потягнулася за чашкою, як підстрибнула від раптового дзвінка:

 - Доброго ранку!

 - Привіт, Гліб, - мій тон був нерадісним і трохи грубим.

 - О, так ти вже прокинулася, вітаю! Що ти робиш?

 - Зібралася пити каву.

 - Не пий. Одягай спортивний одяг. Чекаю тебе на стадіоні. У тебе є п'ятнадцять хвилин.

 - Гліб, я вчора ... - намагалася все роз'яснити, пом'якшити ситуацію.

 - Оглухла чи що ?! - він не дав мені договорити, - Миттю на стадіон! - і після цього наказу він завершив дзвінок.

Я зараз дуже важко розуміла, що відбувається. Таке відчуття, що моя голова була порожньою від думок, бо їх витіснив головний біль. Мій мозок певно захищав мене від стану набагато гіршого, не даючи доступ до деталей вчорашньої розмови. Я зробила ковток кави і обпекла язика. Навіть кава проти мене. Я ще раз глянула у свій телефон, щоб переконатися в реальності дзвінка Гліба. Мені було зараз важко здогадуватися навіщо мені дзвонив Гліб і навіщо хоче зі мною побачитися. Звичайно, у мене зразу виник опір, якийсь протест. Але опиратися цьому було складно, оскільки тільки ця людина могла пролити світло на вчорашню розмову. Я повільно попленталася до кімнати переодягатися. Не знаю, що я йому наговорила, але він точно був злий на мене, і тепер озвіріє ще більше, тому, що я добре спізнювалася.

Коли я дісталася стадіону, тут вже було багато народу, в одній частині стадіону проходило тренування з футболу. В іншій частині поля на мене чекав Гліб. Спортивні штани, худі і кросівки. Повне обмундирування. Поки я прямувала до нього, футбольний м'яч влучив мені у саму потилицю. Я закричала від несподіванки і болю.

Мене мучило одне питання, і я звернулася до Гліба:

 - Чому при кожній нашій зустрічі щось трапляється? - я, потираючи рукою потилицю, вимовила все виразно, роблячи акцент на кожному слові.

 - Не повіриш, те ж саме хотів запитати у тебе, - він посміхався, а я з усією силою стиснула кулаки.

 - Каву не пила?

 - Ти позбавив мене цієї можливості, - з докором сказала я, згадуючи свою каву, остигає на підвіконні.

 - Отже, тобі треба пробігти два кола навколо стадіону.

 - Ти впевнений, що це мені треба? - обурено запитала я.

 - Нехай так, тоді я тобі не скажу про що ми розмовляли і які твої таємниці тепер знаю.

 - Значить, шантажуєш. Так, давай хоч одне коло. Якщо я пробіжу два, то, думаю, мені вже буде байдуже, що ти там знаєш.

- Гаразд, біжи одне коло.

Харукі Муракамі писав, що для бігу головне не швидкість і відстань, а постійність. Я прислухалася до його поради і методично на видиху шипіла лайливі слова, адресовані Глібу. Куди й ділися втома і похмілля, у мене з'явилося друге дихання. Я повинна дізнатися, що наговорила йому. Останні метрів десять я повільно повзла.

 - Все. Говори, що ти там знаєш,- ледве знайшла сили, щоб сказати це.

 - Я передумав. Скажу тобі в останній день твого прибирання.

Повільно приземлилася колінами на асфальт. Треба знайти спосіб тебе покарати. Хіба ж можна так знущатися над людьми? Гліб засміявся, розвернувся і пішов. Я навіть не дивилася йому у спину і не кидала погрозливих слів, мені зараз хотілося тільки дістатися додому і випити свою холодну каву.

* * *

На останній парі мені прийшло повідомлення з домашньою адресою Гліба. Ось і настав цей судний день. Вже не відкрутишся.

Ми з дівчатками створили один чат, і тепер могли настирливо набридати одна одній двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень.

Я: «Сьогодні прибираю у Гліба. Підмініть мене, я повинна мити посуд».

Настя: «Добре, я можу. Як ти? Тримаєшся?».

Я: «Скоріше ні, ніж так».

Маша: «Так, спокійно. Більше позитиву».

Настя: «Не накручуй. Він, звичайно, своєрідний, але хороший».

Я: «Спасибі, Настя, підбадьорила. Маша, який позитив?».

Маша: «Ти йдеш в лігво ворога. Довідайся про нього все, розкрий його брудні таємниці».

Я: «Добре, що я не повинна прати його білизну».

Настя: «Фу».

Я: « Я про це ж».

* * *

У Гліба цілих три кімнати. А він живе один. Ні, я кажу це не через заздрість, мені просто їх треба прибирати. Квартира холостяцька, нічого зайвого. У залі диван, журнальний столик, величезна плазма і шафа. Не густо з меблями. Друга кімната - це його спальня. Тут двоспальне ліжко, двостулкова шафа, тумбочки з обох сторін ліжка. У третій кімнаті знаходився його кабінет. Письмовий стіл з комп'ютером, шкіряне крісло, книжкова шафа до стелі. Декілька тумбочок. Солідно. Ванна кімната і туалет окремо. Добре, що у нього немає душової кабінки. Дивно, що у нього не золотий унітаз.

Гліб показав де знаходяться миючі засоби, ганчірки і швабра. Я принесла свої гумові рукавички. Моя мама видресирувала мене, тому я прибирала ідеально чисто. Прибирання всієї квартири зайняло у мене три години. Швидкість і якість.

Мені треба було на завтра вивчити багато нових слів з англійської. Я записала їх на диктофон. Тепер, в навушниках повторювала їх і намагалася запам'ятати. Не помітила, як увійшов Гліб. Я як раз закінчувала прибирати в залі. Він підійшов і вийняв один навушник. Не зовсім розуміючи, що відбувається, я здивовано подивилася на нього. Гліб демонстративно протер журнальний столик сухою серветкою і уважно подивився на мене.

 - Недостатньо чисто.

 - От же ж чистоплюй! - я прямо не витримала.

 - Я б назвав себе педантом, - він посміхнувся.

 - А я б назвала тебе по-іншому, - починала закипати всередині.

 - Ти обережніше з виразами, а то я можу продовжити твоє покарання або вигадати щось нове, - він подивився на мене дуже переконливо і мені довелося здатися і знову протерти столик.

 * * *

Настя пішла на побачення. Я і Маша були у вітальні. Маша читала сучасний любовний роман, це для її дослідження, хотіла перевірити як вони впливають на дівчат. Мене вона не змогла вмовити на це, тому я читала Шекспіра в оригіналі.

 - Здається у мене літературне похмілля.

 - І чого ж? - я відвела погляд від книги і подивилася на Машу.

- Не можна спокійно читати як розумна, чудова, красива головна героїня западає на якогось поганця з безліччю комплексами.

- Але це так життєво.

- Саме так! Хоча б в романах зробили інакше.

 - Що заважає тобі самій написати правильний роман? Чого обурюєшся? Критиком зробилася? - я не змогла стримати посмішку, дивлячись на вираз обличчя Маші.

 - Я майбутній психолог, а не письменник, - вона сказала це так серйозно, що я засміялася.

 - Одне іншому не заважає, - продовжувала я переконливим тоном.

 - Тоді краще написати книгу «Як перестати западати на недостойних».

 - Тобі буде складно писати, - моя підсвідомість підкинуло ідею для доводів.

 - Чому це? - Маша здивувалася.

 - Тому, що ти б відразу вибрала гідного. І взагалі, повертаючись до твого літературного похмілля. Тепер ти розумієш, чому я перейшла на читання манги.

 - Ага, а ще на перегляд аніме і дорам, - добре підмічено.

 - Що ти маєш проти цього? - я закрила книгу, розуміючи, що навряд чи вже вдасться почитати.

 - Ха-ха, та нічого, просто один раз потрапила на одне аніме, там, де дівчина перетворювалася у хлопця і від цього у неї виникало багато смішних ситуацій. Чого вони тільки не придумають.

 - Аніме різні бувають, кожен вибирає собі до смаку.

 - Слухай, а як там називається той, хто малює мангу?

 - Мангака, - спокійно відповіла я.

 - Аха-ха. Може, ти колись станеш творцем манги і я тебе буду почесно так називати, - Маша не припиняла реготати.

Я ж в цьому не бачила нічого смішного. Як же важко нам, дорамщикам, анімешникам, звичайні люди нас не розуміють. Маша підняла тему, на яку я можу говорити годинами.

* * *

Я несамовито давила на дзвінок, не відпускаючи палець. Як тільки Гліб відкрив двері, я накинулася на нього, молотила його по всіх частинах тіла, до яких могла дотягнутися. Хлопець ухилився і відскочив від мене.

 - Почекай! Зупинись! Спочатку знімай взуття!

Розуміючи те, що прибирати доведеться мені, я послухалася і швидко звільнила свої ноги від кросівок. Я не заспокоїлася, а розлютилася ще більше, з розгону налетіла на хлопця, збиваючи його з ніг. Ми повалилися на диван. Але мене це зараз мало турбувало. Сидячи зверху на ньому, я схопилася за комір його сорочки.

 - Ти ж обіцяв, що нікому не розкажеш, що у тебе прибираю! Мені своїх проблем вистачає, так ти мені ще й постійно їх додаєш! Ненавиджу!

 - Так, спокійніше. Це не я. Давай ти злізеш з мене, і ми спокійно поговоримо.

Хоча, якщо тобі так зручніше, то продовжуй, не буду заперечувати.

У мене виникло відчуття дежавю, таке вже було. Я сповзла з Гліба. Він повільно підвівся, поправляючи комір своєї сорочки.

 - Це зробила Яна. Вона не повірила в те, що ми з тобою просто спілкуємося. Тому сфотографувала тебе, у неї були ключі від квартири.

 - Ти не міг бути більш переконливим? - обурено пихкала я.

 - Розумієш, вона дізналася про нашу нічну розмову. Накрутила собі багато чого.

 - Ти розумієш, що постраждала моя репутація? Мені приходять повідомлення з проханням допомогти прибрати у них вдома, також багато дзвінків з невідомих номерів, підозрюю, що з тими ж проханнями.

 - Знаєш, я теж жертва. Мене кинула дівчина. Повір, твою репутацію буде повернути простіше, ніж Яну.

 - Упевнений? Пропоную угоду.

 - Мені вже страшно.

 - Ти допомагаєш повернути мені репутацію, а я тобі Яну.

 - Ти ж розумієш, що домовленості з прибиранням залишається?

 - Так.

 - Добре. Тоді я згоден.

Він простягнув мені руку. Мій здоровий глузд голосно повторював: «Хто тебе смикав за язик таке сказати? Навіщо?». Я зробила гибокий вдих повітря, затримала подих на пару секунд і повільно видихнула. Що ж, більше позитиву, на цій ноті я простягнула йому руку. Гліб міцно її стиснув, але я зробила вигляд, що мені не боляче.