Спочатку:
На сторінку книги
Тим часом у вітальні Бенедикт підняв одне вухо, а Сейла прокинулася.
— Де тато?
— Няв, — промовив кіт із глибоким змістом і рішуче подався вперед, запрошуючи дівчинку вирушити на пошуки ключа від комірчини.
— Ти впевнений, що він десь тут? — бурмотіла Сейла, ступаючи слідом.
Бенедикт пирхнув і завмер біля старого чайного сервізу. Під блюдцем блиснув метал.
— Знайшли! — зраділа Сейла. — Тримайся, тату, ми вже йдемо!
Коли двері нарешті розчинилися, Мілена й Гектор стояли посеред комірчини, обидва вкриті пилом і борошном, зате з найвинуватішими, але сяючими очима.
Сейла кліпнула.
— Тату… а чому ви обоє білі, як привиди?
— Науковий експеримент, — швидко відповів Гектор.
Мілена лише тихо всміхнулася:
— Так. Дуже… практична наука.
Десь під стелею Гавриїл тяжко зітхнув і прошипів:
— Терпіти не можу експериментів.
Ранок у замку О’Крейн настав повільно — наче саме сонце не поспішало зазирнути у вікна, підозрюючи, що всередині ще не все стихло.
Гектор стояв біля вікна у вітальні, обтрушуючи з жилета залишки борошна. Почувався приблизно як людина, котра всю ніч доводила жінці, що все сталося випадково, але не була впевнена, чи хоче, щоб вона в це повірила.
Сейла вже з раннього ранку бігала з блокнотом у руках:
— Так! За ніч — два сплески активності: один у комірчині, другий біля портрета з написом «Гавриїл».
Тату, може, він там живе?
— Або самоутверджується, — буркнув Гектор, старанно уникаючи погляду Мілени.
Вона ж поводилася так, наче нічого не сталося.
Жодного слова, жодного натяку на те, що відбулося зовсім недавно.
Наче те, що трапилось у нічній темряві комірчини, лишилося тільки там.
Тільки легкий рум’янець і погляд — особливо рішучий.
— Гавриїл перейшов межу, — спокійно сказала Мілена, поправляючи комір сукні. — І якщо він вирішив, що я досі його власність, доведеться нарешті довести протилежне.
— Міледі, — обережно почав Гектор, — духи не терплять емоційного тиску. Вони живляться… ну, усім цим. Сильними почуттями, ревнощами, провиною…
— Прекрасно, — усміхнулася Мілена. — Отже, час позбавити його живлення. Мені набридло доводити, що я не холодна та не ідеальна за чужими мірками!
У цей момент повітря в вітальні ніби здригнулося.
Кришталевий свічник на каміні тріснув, а з портрета з тихим шелестом випала стара троянда — що висохла та майже розсипалася на пил.
Голос Гавриїла пролунав усюди й ніде водночас:
— Ах, Мілено… знову граєш у незалежність? Скільки разів я рятував тебе від самої себе! З усіх жінок я обрав тебе, а ти вирішила довести, що ти — звичайна підстилка! Я виб’ю це з тебе!
Гектор напружився. Прилад на поясі засвистів, лампа заіскрилася.
— Так… контакт установлено, — пробурмотів він. — Рекомендую всім не робити різких рухів!
Але Сейла, звісно, зробила саме різкий рух — схопила кота й стала перед Міленою, наче маленька захисниця.
— А ну не смій їй грубити й погрожувати! — вигукнула вона, здивувавши всіх, включно із собою.
Мілена ледь помітно усміхнулася й поклала дівчинці руку на плече.
— Дякую, Сейло. Але я впораюся. Він більше не посміє на мене тиснути.
Вона повернулася до портрета, і її голос став твердим:
— Гавриїле, ти був моїм чоловіком, але не моїм господарем. І вже точно не залишишся тут!
Тиша тривала кілька секунд.
А потім усе навколо ожило: штори здійнялися, книги попадали з полиць, повітрям пронеслася крижана хвиля.
Гектор активував захисне коло, і по підлозі пробігли блакитні іскри.
— Мілено, відійдіть! — крикнув він.
— Ні, — відповіла вона, крокуючи вперед. — Це мій дім. І мій вибір.
Вона змахнула рукою — і, на подив Гектора, на підлозі спалахнули тонкі лінії стародавнього закляття.
— Ви… ви маг?! — не повірив він.
— Колись була, — спокійно відповіла вона. — До того, як він переконав мене, що жінкам краще не знати, як захищатися, і займатися лише «жіночими справами».
У цю мить спалахнуло сяйво, і з портрета вирвалася постать — напівпрозора, перекривлена, з очима, в яких зеленим вогнем горіли ревнощі.
Гектор виставив детектор, Мілена — долоню.
Магія й механіка зіткнулися, повітря засичало, а запах озону наповнив зал.
Сейла пригорнула кота, а той шепнув їй на вухо:
— Зараз почнеться.
І почалося.
