Раді Вас бачити!

Каттер зайшов у кают компанію з таким виразом обличчя, що навіть Фурі, яка славилася своїм залізним спокоєм, напружилась. Його очі були як сталеві кулі, холодні та важкі, а руки міцно стискали планшет, наче це був доказ якоїсь глобальної катастрофи.

— Ви маєте це побачити, — сказав він, і в його голосі була тривога.

Каттер скинув інформацію з планшета на центральний екран, і через кілька секунд перед нами з’явилися ряди файлів.

— Це все, я міг витягти з їхньої бази даних. І це… — він на секунду замовк, ніби шукаючи слова, які могли б описати масштаб того, що ми щойно побачимо. — Це значно гірше, ніж я очікував.

На екрані з’явилися дані, графіки, звіти — величезна кількість інформації, яка, здавалося, просто кричала про злочини, що були поховані під шарами корпоративної секретності.

— Почнемо з головного. Корпорація “НаноТех” створила технологію, яка дозволяє їм впливати на свідомість людей через імплантовані нейрочіпи. І це не просто дрібні маніпуляції, — почав Каттер. Його голос звучав пригнічено, як у людини, яка досі не може повірити у побачене.

На екрані з’явилися деталі технології. Схеми, принципи роботи, звіти про тестування. Нейрочіп виявлявся ключовою ланкою в новому механізмі контролю над суспільством. Його програмування дозволяє впливати на емоційний стан, змінювати сприйняття реальності та навіть переконувати людей ухвалювати потрібні рішення.

— Фактично, це ідеальна зброя. Ти більше не переконуєш людину зробити щось — ти просто змінюєш її бажання так, щоб вона сама захотіла цього, — пояснив Каттер.

Я відчув, як по спині пробіг холод. Це звучало настільки абсурдно, що мозок відмовлявся приймати це за правду. Але документи, які показував Каттер, були надто деталізованими, щоб бути вигадкою.

Каттер продовжував, перегортаючи файли. Ми побачили звіти про тестові програми на різних планетах Співдружності. Там було все: від зміни політичних уподобань населення до навмисного створення хаосу для виправдання військового втручання.

Сам проекту "Гармонія" започаткувався як експеримент з маніпуляції суспільної думки. Його метою було підпорядкувати волю цілої популяції на планеті Арконія. Звіт показував, що спершу місцеві жителі чинили опір, але після впровадження пристроїв навіювання у місцях скупчення громадян, їхній спротив зник, а рішення уряду почали ідеально відповідати корпоративним інтересам.

У звітах було описано, як люди поступово втрачали контроль над собою. Їхні думки ставали млявими, ніби їхній розум був затягнутий у густий туман. Технологія мала ефективність 95%. Ті, хто чинив спротив, просто зникали. Ніхто не запитував, куди вони поділися.

— Вони знищують індивідуальність, — сказав Кук, який стояв у кутку з опущеною головою. — Це не контроль. Це повільне винищення Співдружності, яку ми знаємо.

Каттер продовжував, і перед нами з’явився новий розділ. Це були дані про численні локальні війни, які відбувалися останні кілька десятиліть. Ми бачили карти, схеми військових дій, перехоплені повідомлення.

— Ось це найгірше. “НаноТех” спеціально провокувала конфлікти, щоб прибрати конкурентів і отримати доступ до ресурсів, — пояснив Каттер.

На одному зі слайдів було показано, як вони використовували проекту "Гармонія" для того, щоб впливати на лідерів країн. За допомогою нього вони змушували їх ухвалювати рішення, які призводять до ескалації. Потім корпорація приходила як "рятівник", пропонуючи нові технології або підтримку. І кожного разу вони залишалися у виграші.

Ми побачили десятки операцій. Кожна з них була ретельно спланована. У кожній були переможені, і завжди був один переможець — “НаноТех”.

Одним із найбільш тривожних файлів була операція, в якій згадувалося про придушення заколоту декількох планет на окраїні Співдружності. Каттер показав звіт із назвою "Операція Судний день".

— Це те, що я знайшов про твоє минуле, Рос. Пробач, але ти маєш це побачити.

Рос підняв голову, і я побачив, як його обличчя напружилося.

У звіті йшлося про операцію на планеті, де Рос служив у складі спеціального загону. Тоді їм сказали, що вони придушують повстання, але насправді NanoTech використовувала їх як інструмент.

— Наказ про застосування Судного дня віддав адмірал флоту, — сказав Каттер. — За декілька місяців після цього він застрелився.

Рос мовчав. Він просто дивився на екран, а потім, повільно повернувшись, пішов до виходу.

Каттер закінчив, ми всі мовчали. Атмосфера в кімнаті була настільки напруженою, що здавалося, ось-ось вибухне.

Я не міг повірити, що весь цей час ми жили у світі, яким маніпулювали з-за лаштунків. Ці файли були більше, ніж просто доказами. Вони були вироком для всіх тих, хто дозволив цьому статися.

— Що нам тепер робити? — запитала Ліе. Її голос тремтів, хоч вона й намагалася його контролювати.

Я подивився на неї, потім на Кука, а потім на Фурі.

— Ми зробимо те, що маємо зробити. Ми розкриємо це. І ми змусимо їх заплатити за все, — відповів я.

Це буде важкий шлях, який ми не обирали, але який тепер став нашою єдиною місією. Ми всі відчували, небезпеку цього шляху. Водночас це усвідомлення тиснуло своєю вагою, немов нас щойно скинули в безодню, звідки вибратися можна лише через вирішальну битву.

Ми всі сиділи в кают компанії і розмірковували. На екранах перед нами світилися ключові файли, які ми витягли. Головним був звіт про операції “НаноТех”.

Кук, спершись руками на стіл, сканував поглядом кожного з нас. Його обличчя було похмурим, але зосередженим, як у командира перед вирішальним наказом.

— Слухайте уважно, — почав він. — Ми всі розуміємо, що маємо в руках справжній бомбу. Але ця бомба також може стати смертельною і для нас, якщо ми будемо діяти необережно. Тепер ми не маємо права на помилку, інакше це вірна смерть.

Я перехопив його погляд і кивнув.

— Що ти пропонуєш? — запитав я.

Кук випростався і почав ходити кімнатою, обмірковуючи свої слова.

— У нас немає права приховувати ці дані. Це факти, які можуть змінити все для мільярдів громадян у Співдружності. Але нам треба розуміти: якщо ми просто викладемо цю інформацію в мережу, нас знайдуть. Швидко. І знищать. А якщо не нас, то тих, хто повірить і спробують щось зробити.

— Отже, діяти треба обережно, — втрутилася Ліа. Її голос був спокійним, але кожне слово звучало чітко, ніби вона вже обдумувала все, про що зараз говорив Кук. — Я підтримую. Ми повинні знайти спосіб захистити себе, одночасно завдаючи ударів по корпорації. Не з голови, а знизу. Їхні слабкі місця — ось, що ми маємо знайти, додав Кук.

— Наш план налагодити виробництво зерен симбіонтів усе ще актуальний, — сказав він, зупинившись біля екрана з інформацією про корпорацію. — Це наш основний козир. Але для його реалізації нам потрібні кошти і… таємничість.

Фурі, яка стояла осторонь, скептично хмикнула.

— Таємничість? Нам тут, щоб вижити, потрібно більше, ніж просто таємничість. — НаноТех” має свої очі і вуха всюди. Якщо вони запідозрять, що ми їм загрожуємо, нас не буде в живих навіть через тиждень.

— Тому ми і повинні діяти масштабніше, — відповіла Ліа, глянувши на Фурі. — Корпорація звикла знищувати своїх ворогів на рівні окремих осіб чи організацій. А що, якщо ми знайдемо сильного союзника? Наприклад, уряд якоїсь зоряної системи, яка вже постраждала від їхніх інтриг?

Фурі прищурилась, ніби оцінюючи цю ідею, але нічого не сказала.

— Вони не зупинилися перед знищенням цілої планети, — нагадав Рос.

— Почнемо з малого, — запропонував я. Наша компанія, яку ми купили у графа, може слугувати ідеальним прикриттям. Вона продовжують свою діяльність, але ми поступово пер***довуємо її так, щоб це стало фундаментом для нашого плану.

— Ти забуваєш, що “НаноТех” може зацікавитися нашим бізнесом, якщо ми почнемо занадто різко змінювати напрямок, — зауважив Кук.

— І що? Вони завжди полюють на конкуренцію. Ми можемо використати це на свою користь, будемо займатися тим що і граф, на межі рентабельності, — наполягав я.

— Треба буде врахувати ризики, — сказав Кук.

— Ризики завжди будуть. Але якщо ми не ризикнемо зараз, то потім може бути пізно, — відгукнулася Ліа.

— Добре, але що ми маємо на них? — запитала Фурі, показуючи на екрани.

Кук підійшов ближче й переключив екран на дані про корпоративні операції.

— У нас є інформація про конфлікти, які вони спровокували, про технології нейрочіпів, які вони використовують, і про маніпуляції з урядами. Але цього недостатньо, щоб завдати їм фатального удару.

— Це досить, щоб посіяти хаос, — зазначила Ліа. Якщо ми знайдемо кілька урядів чи впливових організацій, які готові протистояти “НаноТех”, це може створити потрібну нам перевагу.

Я кивнув.

— Треба знайти ті системи, де вони вже перейшли межу. Там, де їх ненавидять так сильно, що люди готові до радикальних дій.

Кук замислився.

— Це гарна ідея. Але для цього нам потрібні зв’язки. Ми не можемо просто прилетіти й запропонувати їм союз. Вони мають нам довіряти.

— А що, якщо ми використаємо дані про операції як перший крок? — запропонувала Ліа. — Знайдемо постраждалих і передамо їм ці матеріали анонімно. Нехай вони самі вирішують, що робити далі. Це може створити невеликий хаос, який ми використаємо.

— Це звучить ризиковано, — сказав Кук. — Але водночас це найкращий спосіб уникнути прямого контакту. Ми залишаємося в тіні, поки вони борються за нас.

Фурі та Рос нарешті кивнули.

— Добре. Але ми маємо бути готові до того, що вони можуть нас здати, якщо дізнаються, хто ми. І ще потрібно якось убезпечити себе від впливу їхнього пристрою, — зауважив Кхал.

— Тому ми й не будемо розкривати свою участь, — сказав я. — Наші дії — лише каталізатор. Ми даємо їм інструменти, але не стаємо на перший план.

— Слушне зауваження професоре, — задумалася Фурі. — Можливо, маючи тепер технічну документацію і сам принцип впливу на людський мозок, мені з допомогою Каттера вдасця розробити блокиратор.

Після тривалого обговорення ми вирішили діяти. Наш перший крок — зміцнити прикриття через компанію графа. Другий — знайти слабкі місця корпорації й почати діяти через анонімний розголос. Третій — пошук союзників серед урядів і організацій, які вже ненавидять “НаноТех” .

Це був ризикований план, але в нас не було іншого вибору.

Кук підвів підсумок:

— Ми більше не можемо почуватися безпечно. У нас є шанс знищити монополію “НаноТех” і зупинити їхній контроль над людством. Але діяти треба швидко й холоднокровно.

Я подивився на нашу команду. У їхніх очах горів вогонь рішучості.

***

Ми сиділи за круглим столом у центральному залі крейсера, освітленому м’яким блакитним світлом, яке випромінювали панелі на стінах. Штучін корабля проектував на голографічний дисплей план нашої подальшої діяльності, але навіть чіткі схеми не змогли зняти напругу в приміщенні.

Кхал уважно дивився на кожного з нас, потираючи підборіддя, і нарешті порушив мовчання.

— Це занадто великий ризик, — сказав він, звертаючись до Кука. — Я розумію, що без розділення ми не впораємося, але розрахунки показують, що зворотна координація між нами буде складною.

— Згоден, — кивнув Кук, сидячи на краю столу. Його вираз обличчя говорив про те, що він вже має купу планів, як по максимуму використати цю ситуацію. — Але якщо ми не запустимо нашу компанію, ми не отримаємо необхідні ресурси. Ми зареєстрували компанію у столиці Співдружності і змінили назву на “Зерно”, але це лише початок. Центральний офіс — це наше прикриття і маскування. Він повинен виглядати, як невелика, майже непомітна організація. Але справжня робота буде проходити на Морок-033.

— Морок…? — промовила Ліе. — На базі архіву теріанців?.

— Саме тому ми обрали її, — додав Кук. — Болота, не придатна для життя атмосфера і віддаленість від головних торгових маршрутів ро***ь її ідеальним місцем для секретної бази.

Каттер хитро посміхнувся:

— Ідеальне укриття для тих, хто хоче залишитися в тіні.

Я мовчав, але всередині мене вирували думки. Морок-033 дійсно був незвичайним місцем. Я провів там кілька тижнів на тренуваннях, проходячи адаптацію після інтеграції із симбіонтом. Тепер ця планета мала стати колискою для нашого найбільшого проекту. Тим паче, що ангари архіву теріанців мали достатньо місця для розширення

Рішення було прийнято: Кхал, Катер і Фурі залишаються на крейсері. Їх завдання — розробка пристроїв для блокування впливу “Гармонії” і синтез пального на основі інфініума. Ми з Куком, Ліе та Росом вирушаємо до столиці.

Перед тим як залишити корабель, я ще раз підійшов до Кхала.

— До ваших послуг будуть ресурси Штучіна, ви маєте перший рівень доступу, — промовив я.

— Ден, я дякую, думаю ми спрацюємося, — відповів він, ледь посміхаючись.

Я кивнув

— І ще. Догляньте за Каттером, щоб він чого не натворив.

Фурі теж підійшла, поклавши руку на моє плече.

— Я не залишу його без нагляду, — заявила вона. — Якщо я бачу його серед приладів, у мене одразу передчуття, що він щось підірве.

— Гаразд, — відповів я, посміхаючись.

Каттер тільки пирхнув, але нічого не відповів. Він виглядав зануреним у свої думки, зосереджуючись на чомусь своєму.

Коли ми вже стояли біля шлюзів, готові вирушати, Кхал раптом підняв руку, ніби згадуючи щось важливе.

— Удачі, вам! І пам’ятайте: якщо знайдеш десь запаси грейліанські віскі, не забудь про мене. А то з синтезатора, воно зовсім не таке.

***

Коли наш “Фенікс” пристикувався до орбітальної станції столиці, я вперше відчув, наскільки людський світ може бути величезним. З вікон було видно нескінченні каскади вогнів і споруд, які простяглися до самого горизонту. Нам надали дозвіл приземлилися на човнику на один із нижніх рівнів, де розташовувалися офіси дрібних компаній.

Центральний офіс нашої компанії знаходився у високій будівлі на околиці бізнес-кварталу. Зовні він виглядав непомітно: сіра структура з мінімумом маркувань. Але всередині вже кипіла робота.

Перші працівники, яких ми найняли, були на місці. Кук покладав на мене завдання перевірити їх на лояльність. Це була моя особлива здатність — бачити справжню емоції людей. Кожна людина, з якою я зустрічався, мала ауру, яку я міг розрізняти. Лояльні працівники випромінювали яскравий блакитний світ, тоді як ті, хто приховував підступні наміри, були оточені темним червоним серпанком.

— Що скажеш про нашого директора? — запитала Ліе, коли я повернувся до неї після короткої розмови з чоловіком середнього віку, що мав відповідати за розвиток компанії.

— Він чистий, — відповів я. — Але ось той хлопець у кутку… — Я кивнув на молодого техніка. — Його емоції мені не подобаються. Якась суміш хвилювань, підозр, і підлості.

Ліе не задавала зайвих питань. Вона лише тихо передала інформацію Куку. Через годину технік вже збирав свої речі, навіть не підозрюючи, чому його звільнили.

Ліе взяла на себе юридичну частину справи, використовуючи свої знання з юриспруденції, я їй допомагав паралельно проводячи співбесіди з працівниками. Рос відповідав за безпеку і координацію з іншими членами команди. Кук паралельно шукав інвесторів і людей, які втратили все через дії корпорації. Їхні історії лише додали нам мотивації.

За кілька тижнів ми змогли запустити роботу компанії. Ми почали бачити перші результати наших зусиль, але попереду було ще багато роботи.

Поки ми наводили порядок у столиці, лабораторія для виготовлення зерен була доставлена на орбіту Морок-033. Ми спеціально не вказували, що за обладнання доставляє перевізник до планети. Після чого попросили за окрему плату стерти всю інформацію про це замовлення. Пізніше Каттер мав перевірити, щоб ні що не привело до нашої бази.

Лабораторія була створена у центрі одного з найбільших ангарів архіву.

Усі процеси в лабораторії були автоматизовані. Роботи-системи виконували роботу, яка у звичайних умовах вимагала б десятків людей. Складні синтезатори працювали без збоїв, перетворюючи сировину на готові заготовки для симбіонтів.

Коли я повернувся на Морок-033, то не міг позбутися відчуття, що ця планета вже стала частиною мене. Її гнітючий пейзаж і майже постійний туман всерівно не завадили мене відчути себе наче вдома.

Коли я зайшов до лабораторії, Кук і Ліе вже були на місці. Вони виглядали виснаженими, але задоволеними.

— Ми це зробили, — сказав Кук, показуючи на контейнер з першою партією зерен.

Я підійшов ближче, уважно вдивляючись у світлі крупинки. Вони нагадували насіння, яке колись садили фермери на Землі. Але ці зерна могли змінити хід історії.

— Що далі? — запитав я, повертаючись до Кука.

— Ми провели аналіз, і ця партія має певні обмеження, — відповів він. — Симбіонт у тебе, це як фінальна версія цілої ланки експериментів. Наш і ж зерна, лише на початку цієї ланки. Вони в тричі потужніші за нейрочіпи, і вже можуть замінити їх, та продовжити життя носія вдвічі. Плюс суттєво покращують фізичні властивості, реакцію та регенераційні властивості носія. Перший крок зроблено, але справжня труднощі ще попереду.

— Тепер нам потрібно, донести до громадян співдружності всю правду про “НаноТех”. І коли настане момент запропонувати альтернативу. — відповіла Ліе.

— Ден ти запустиш процес, демонструючи альтернативу через симбіонта. Ми покажемо, що симбіонт це втілення ідеї синергії між природним і розумним, що він допоможе людині розвивати здібності без впровадження імплантів.

— Але спершу, нам треба виростити мільярди зерен, цей процес не швидкий. Потужності лабораторій вистачає лише. щоб продукувати близько півтора мільйони на місяць. — продовжив Кук. — Нам потрібні ресурси і збільшення потужностей виробництва, а ми і так майже на нулях.

Я знав що все буде не просто, але тільки тепер переконався в цьому. Ми дійсно зробили лише перший крок. Але він був найбільш важливим.