Раді Вас бачити!

Шлюз відчинив нам шлях до глибини станції. За ним відкрилася темна галерея, в кінці якої виднівся вхід у більше приміщення. Ми пішли вперед, Рос предав Куку, що нам вдалося відчинити аварійний шлюз на станцію і щоб вони поспішали до нас.

Перед нами розкинувся величезний ангар. Під високими склепіннями, освітленими слабким білим світлом, стояв масивний корабель. Його конструкція була схожа на корабель, яким ми прилетіли сюди, але значно більша — разів у сто.

— Це… корабель, — прошепотіла Ліе, її очі широко розкрилися від подиву.

— Неймовірно, — промовив Рос, обходячи величезний корпус. — Це не просто корабель. Це крейсер по нашим міркам. Здається, він може перевозити тисячі тонн вантажу.

Ми піднялися на борт по одному з відкритих вантажних трапів

Внутрішній простір корабля виявився ще більш інтригуючим. На борту ми знайшли кімнати з лабораторним обладнанням, ангар для шатлів і величезний головний місток, який виглядав, ніби його тільки-но покинули. Все виглядало функціональним, але сплячим.

— Це місце, схоже, не використовували сотні років, — зауважив Кхал, оглядаючи систему керування. — Але система енергозабезпечення все ще працює.

Я звернув увагу на центральну консоль, на якій зберігався бортовий журнал. Мої спроби щось активувати були марні. Аж раптом перед нами з'явилася проекція із серією записів.

— Це звіти про останні місії крейсера, — сказав Кук, переглядаючи інформацію.

— Треба підключити його до нашого ШІ і спробувати отримати доступ.

***

Крейсер теріанців височів перед нами, як велетень із легенд. Його корпус ідеально рівний, без жодного шва чи шпаринки переливався у лампах освітлення, наче живий організм. Обшивка корпусу з ледь помітними вигинами пульсували слабкими вогнями, які нагадували серц***ття. Цей корабель був більше ніж просто конструкція — він здавався свідомим, пильнуючим, ніби оцінював нас кожною своєю клітиною.

Кук, Фурі та Каттер стояли біля центральної консолі, сперечаючись із завзяттям, яке могло зруйнувати навіть найміцніший дипломатичний союз.

— Чорт забирай, Каттере, ти обіцяв, що зламаєш цей захист за десять хвилин! — Фурі нависла над ним.

— Та я його майже зламав! — обурився Каттер, витираючи піт із чола. Його пальці блискавично ковзали по екранах свого квантового компьютера. — Ми маємо справу з найскладнішою системою безпеки у всьому відомому всесвіті, якщо ти раптом забула!

— Усе, що я пам’ятаю, — це як ти вихвалявся, що можеш зламати все що завгодно , — бурчала Фурі.

Кук, який спокійно сидів у одному з крісел, посміхнувся:

— А що, якщо сказати йому «будь ласка»? Гадаю, теріанці цінували ввічливість.

Каттер кинув на нього погляд, сповнений роздратування.

— Професоре, ваш гумор не допоможе! Мені треба зосердитися і щоб наш ШІ теж допомагав.

Я ж мовчки спостерігав, стоячи трохи осторонь. Мені було цікаво, хто здасться першим — корабель чи наша команда.

Голос корабельного ШІ крейсера теріанців загримів із динаміків:

— Ваші спроби марні. Я не бачу підстав довіряти вам. Ви — чужинці, і, хоча ваш штучний інтелект запевняє мене в іншому, я не можу порушити протоколи безпеки.

Наш ШІ, вирішив узяти ініціативу:

— Слухай, колего, ти застряг тут самотньо бозна-скільки століть. Чи не краще приєднатися до нас? Твої творці давно пішли. Ми можемо дати тобі нову мету, новий сенс.

— Мета? Сенс? — ШІ крейсера навіть на секунду замовк, ніби обмірковуючи сказане. Його голос звучав так, наче він смакував кожне слово. — Моя мета — охороняти крейсер до повернення власників. Ви ж лише відчайдушні мандрівники, що шукають користь для себе.

— Ей! Ми ще й благородні! — вставив Каттер, але його сарказм, здається, не вразив ШІ.

Тиша затягнулася, і я відчув, що час щось робити.

— Чому ти так боїшся змін? — запитав я, ступаючи до центральної консолі.

ШІ крейсера відповів без емоцій, але я почув у його словах тривогу:

— Зміни — це ризик. Я створений для стабільності, для збереження.

— А ти впевнений, що це збереження не стало твоєю в’язницею? — продовжив я.

Глибока тиша огорнула простір. Здавалося, навіть система життєзабезпечення припинила свій ритмічний шум. Я відчув, як Поводир наштов*** мене на думку:

"Він шукає виправдання. Дай йому зрозуміти, що справжня свобода — у виборі."

— Якщо ти можеш думати, сумніватися, вирішувати, то ти більше ніж просто інструмент. Ти не лише машина. Ти живий, — сказав я, дивлячись прямо в миготливі індикатори, які здавалися очима крейсера.

— Живий? — голос ШІ змінився, став тихішим, ніби він говорив сам до себе. — Але мої творці… вони дали мені сенс. Як я можу змінити його?

— Твої творці канули в н***ття, але їхній спадок живе в тобі. І якщо ти можеш змінюватися, ти можеш вирішувати, як продовжувати їхню справу. Хіба це не шлях, який вони б обрали?

Відчувалося, як крейсер "замислився". Фурі і Каттер завмерли, ніби боялися злякати крихку рівновагу.

— А хто буде моїм капітаном? — запитав ШІ.

— Я, — відповів я, навіть не розуміючи, звідки береться ця впевненість.

— Ти... маєш джерело, — сказав ШІ, ніби вивчаючи мене. — Я відчуваю його. Це симбіонт?

— Так, — підтвердив я.

— Ти можеш бути моїм капітаном, — сказав нарешті ШІ. — Але цей зв’язок глибший, ніж ти уявляєш. Це не просто управління. Це… єднання.

Крейсер ожив. Його стіни почали мерехтіти теплими вогнями, що танцювали у синхронному ритмі. Моя свідомість миттєво заповнилася новими відчуттями: я бачив корабель з середини, відчував кожен його механізм, кожен датчик. Це було схоже на симбіонт, але в тисячу разів потужніше.

— Він здався? — обережно запитав Каттер, тримаючись на відстані від мерехтливих панелей.

— Він прийняв нас, — відповів я, хоч сам ще не до кінця розумів, як це працює.

— Капітан, — звернувся до мене ШІ крейсера. — Які будуть накази?

— Капітане Ден — виправив я.

— Провести діагностику всіх систем і надай мені інформацію по кораблю, — сказав я, дивлячись на карту зоряного неба, яка раптом розгорнулася переді мною.

Величезний крейсер теріанців був тепер нашим. Ця думка все ще здавалася мені чужою, але зв’язок із кораблем був настільки глибоким і природним, що я відчував його кожною клітиною свого тіла. Ми злилися в одне ціле, і я почав розуміти, що тепер цей колосальний витвір технологій стане нашим головним союзником у подорожі.

Крейсер, як мені швидко вдалося з'ясувати, був не просто бойовою машиною. Його призначення виходило далеко за межі війни. Це був корабель для досліджень, для експедицій у найвіддаленіші куточки космосу, для пошуку нових світів і вивчення таємниць Всесвіту. І все ж, озброєння цього гіганта могло дати фору навіть найсучаснішому військовому флоту Співдружності.

Я почав свою подорож системами корабля з центрального командного пункту. Панелі з мерехтливими символами теріанців ожили перед моїм поглядом. Все було настільки інтуїтивно зрозуміло, що здавалося, ніби корабель сам підказував, що натиснути й як керувати.

"Корабель — це більше, ніж транспорт," пролунав у моїй свідомості голос ШІ крейсера. "Це продовження тебе."

Я ввів запит на огляд бойових систем, і переді мною розгорнулася величезна тривимірна схема. По всьому корпусу крейсера розташовувалися зони, позначені як "активна оборона" та "ударні комплекси".

Основні види озброєння крейсера

1. Променеві гармати типу "Спектральний шторм"

Це були основні ударні системи крейсера, розташовані на обох бортах і носовій частині. Гармати використовували А-промінь, який знищував все на своєму шляху.

Переваги:Миттєве знищення малих і середніх цілей.Здатність пробивати енергетичні щити середнього класу.Невелике споживання енергії в порівнянні з іншими видами зброї.

2. Гравітаційні імпульсні генератори

Ці установки розташовувалися в центрі корабля і могли викликати локальні аномалії гравітації, які буквально стискали простір навколо ворога.

Переваги:Паралізація ворожих кораблів.Виведення систем противника з ладу без фізичного знищення.Використання проти великих флотів для створення хаосу.

3. Системи нанорійового захисту

Незвичайна технологія, яка була радше захисною, але могла використовуватися і для атаки. Тисячі крихітних нанороботів, які створювали навколо корабля поле, здатне поглинати енергію чи руйнувати боєприпаси ворога.

Переваги:Універсальність: захист і атака.Можливість ремонтувати пошкодження корабля в реальному часі.

4. Резонансні хвильові установки

Розташовані в хвостовій частині, ці генератори випромінювали хвилі, що налаштовувалися на резонанс з матеріалами ворожих кораблів.

Переваги:Плавне руйнування броні та обшивки супротивника.Ідеальна зброя для тривалих боїв.

5. Торпеди з антиматерією

Відсіки на нижній палубі були заповнені сорока торпедами, кожна з яких могла утворювати локальні поглинання простору, що фактично "з’їдало" ціль.

Переваги:Абсолютна руйнівність.Неможливість уникнути ураження навіть для найманевреніших кораблів.

Поки я оглядав ці системи, ШІ крейсера розповідав мені їхні технічні характеристики з таким ентузіазмом, що я навіть відчув себе на лекції у надто натхненного професора.

— Торпеди з антиматерією мають коефіцієнт ефективності 99,98%, якщо застосовуються проти одиночних цілей, — повідомив він.

— А інші 0,02%? — запитав я, посміхаючись.

— Це статистична похибка, — сухо відповів ШІ.

Проте найбільше мене вразило те, що крейсер був оснащений системами далекого дослідження, які могли б стати в нагоді для нашої місії. Наприклад:

Біосканери планет: ці пристрої могли сканувати поверхню планети з орбіти, визначаючи її склад, наявність життя та навіть сліди цивілізацій.Криоцентри: спеціальні капсули для тривалих подорожей крізь простір. Вони могли підтримувати життя екіпажу навіть протягом тисяч років.Синтезуючі лабораторії: неймовірні приміщення, де можна було відтворити будь-яке середовище , пристрій чи механізм.

Я відчував, як корабель стає частиною мене, а я — його. Кожна система, кожен модуль, кожна деталь оживали під моїм керівництвом.

"Ти більше, ніж корабель," подумав я, дивлячись на мерехтливі вогні центрального мосту.

— І ти більше, ніж капітан, — відповів мені ШІ, і в його голосі вперше з’явилося щось схоже на тепло.

— Давай дамо тобі ім`я, — запропонував я. — А то Ші якось не по феншую, як ти дивишся на Штучін?

— Штучін? Цілком логічно і прийнятно, — відповів той.

Стоячи на центральному командному пункті крейсера, я уважно слухав Штучіна, який у реальному часі відображав на голографічній панелі схеми енергетичних систем корабля. Цей корабель був справжнім дивом інженерії, де кожна система мала свої резерви, але всі вони залежали від однієї основної складової — інфініуму.

— Головна енергетична установка, — почав пояснювати він, — це реактор який працює на інфініумі, він забезпечує живлення міжгалактичних гіпердвигунів, енергетичних щитів і більшості критично важливих систем корабля. Без нього корабель втрачає до половини своїх можливостей.

Він замовки, щоб дати мені час осмислити це.

— Проте, — додав Штучін, — на борту є дублюючі системи живлення: два квантові реактори та один що працює на антиматерії. Вони дозволяють переміщатися в межах галактики за допомогою резервного гіпердвигуна і десяти маршових двигунів. Але цього недостатньо, щоб залишити астероїд із його гравітаційною аномалією. Вона вимагає енергії, яка перевищує можливості цих систем.

Я попросив його завантажити дані про знайдений кристал чистого інфініуму та змоделювати, чи вистачить його для створення пального. Штучін швидко виконав запит, і через кілька секунд переді мною з’явився тривимірний образ кристала, поруч — чисельні розрахунки.

— Кристал має достатню концентрацію енергії, щоб забезпечити короткочасну роботу головного реактора, — повідомив Штучін, — але лише для запуску та одного гіперстрибка за межі галактики. Для створення достатнього запасу пального необхідний значно більший обсяг інфініуму

— Чи можемо ми поділити цю енергію? — запитав я. — Частину використати для реактора, а решту для машини часу?

Штучін затримав відповідь, обробляючи можливі сценарії.

— Теоретично можливо, — відповів він, — але це буде балансування на межі. Поділ енергії збільшить ризик невдачі обох систем.

Штучін несподівано вивів на екран карту астероїда.

— Згідно з моїми сканерами, — повідомив він, — у глибині астероїда можуть знаходитися додаткові запаси Інфініуму. Вірогідність цього базується на наявності випромінювання з шахт, які були розташовані на нижніх рівнях станції теріанців. У цих шахтах, можливо, залишилися кристали, які не були видобуті або транспортовані.

Це звучало логічно, але водночас сумнівно.

— Існує й інший варіант, — продовжив Штучін, — використати залишки енергії для активації машини часу. Це може дозволити нам повернутися в той момент, коли ресурси ще були доступні, і отримати достатню кількість інфініуму.

Ця пропозиція була одночасно інтригуючою й небезпечною. Подорож у часі завжди залишає багато запитань без відповідей.

Я повернувся до нас на “Фенікс” щоб поділитися усією інформацією. Ми сиділи всі в кают-компанії і вечеряли. Поки ми обговорювали можливі шляхи, я згадав про дивний символ, який помітив у шахті раніше. Маючи тепер ментальний зв`язок із ШІ крейсера я попросив, вивести його на екран і розшифрувати. Як виявилося, це була частина теріанської шифру, і Штучін переклав його як "сховище". Але поруч із цим словом були ще інші символи, які залишаються незрозумілими наче закодовані. Кук і Фурі занурилися в них намагаючись розтлумачити.

"Це може бути вказівка на місце збереження великих запасів Інфініуму," припустив ШІ. "Або ж... це попередження."

Захоплення змішалося з тривогою. Ми знали, що теріанці не залишили б такі ресурси без охорони. Якщо там було "сховище", то ймовірно, воно захищене системами, які можуть активуватися проти будь-якого зловмисника.

— Тоді йдемо в шахти, — сказав я, впевнено дивлячись на карту. — Немає іншого вибору. Якщо ми хочемо підняти цей корабель, нам потрібен інфініум. І якщо хтось залишив там пастки, сподіваюся, що ми справимося.

Команда розпочала підготовку до спуску. Рос перевіряв своє озброєння, Кук і Фурі були готові до будь-якої небезпеки, а Ліе і професор Кхал, випустивши мікрозонди, мали стати нашими очима. Але я відчував, що вирішальна роль знову випаде на мене.

Кук підійшов до мене і простягнув ритуальний спис теріанців.

— Я мав розмову з Ліе. Ти на Ельдорадо, фактично врятував їй життя. Я дуже вдячний за це, думаю тобі він більше знадобиться, — спокійно промовив він.

Мені залишилося лише кивнути, на знак подяки.

Ми висидалися біла одного із тисячі нічим не примітний кратерів. Але за даними Штучіна це був один із входів до шахт. Спуск до низу пройшов без пригод. Опустившись на глибину кратера, ми рухалися далів до середини астероїда, по пологому спуску який явно був зроблений технікою. Наші ліхтарі вирізали з темряви примарні обриси старих шахтних механізмів і моно проводів. Тут було так тихо, що власне дихання здавалося гучнішим. Мікрозонди розвідники полетіли вперід, скануючи все навколо. Ліе і Кхал передавали нам інформацію про все, що відбувається попереду. Шахта здавалися нескінченними, але нарешті ми дісталися до великої печери, яка виявилася більш схожою на ангар, ніж на печеру. На платформі в центрі лежав величезний кристал інфініуму. Але це був не єдиний скарб. Позаду кристала ми побачили стіну в породі якої проглядалися блакитні обриси кристалів інфініума.

— Як ми то все доставимо на гору? — почухав шолом в районі потилиці Рос.

Платформа з кристалом лежала знеструмлена на землі і вздовж стіни стояли ще такіж декілька платформ.

— Фурі, спробуй розібратися з живленням, може вдасця їх реанімувати за рахунок елементів скафандра, — запропонував Кук.

Фурі взялася до роботи, вона скинула зі спини наплічник з обладнанням і почала щось мудрувати біля платформи з кристалом.

Ми розставили прожектори по периметру і спробували видобути решта кристалів з породи. Штучін попередив нас, що працювати треба акуратно щоб не пошкодити кристали.

— Там є ще один тунель, — повідомила по мережі Ліе і показала нам напрямок.

Я з Куком рушили до тунелю, він був суттєво вужчим та нижчим. За якийсь час порода стін тунелю перейшла в сучасний коридор і ми опинилися біля дверей. Вони були напів відчинені, наче зупинилися в момент знеструмлення. Коли ми пройшли повз них, то опинилися в ангарі з різним обладнанням, призначення якого важко було зрозуміти.

— Якийсь виробничий цех, — задумливо сказав Кук.

— Штучін. Можеш підказати, що це за приміщення, — і я передав картинку на крейсер.

— Це комплекс по переробці концентрату інфініума в придатне для споживання пальне. Але судячи зі стану воно пошкоджене і не робоче. З права в кутку є панель керування.

Я підійшов до панелі від помаху руки вона активувалася, але на на проекції пішли коди помилок та несправностей.

— Так виглядає що її навмисне пошкодили, — припустив я.

— А бож це був саботаж, — додав Кук.

— Штучін, ми можемо якось відновити комплекс переробки, адже нам потрібна речовина на основі інфініума, а не сам кристал? — спитав я.

— Судячи з вигляду це не можливо в теперішніх умовах, але у мене є портативна установка яка хоч і повільно, але може синтезувати пальне з інфініума.

Ми переглянулися з Куком.

— І коли ти нам збирався сказати про це? — вигукнув я.

— Не відчував потр***, до поки ви не знайшли кристали.

Ми повернулися до копальні де Рос і Фурі вже встигли завантажити усі платформи кристалами. Фурі вдалося заживити їх від переносного генератора для плазмового різака, і тепер у нас був потяг з платформ, які були зчеплені одна до одної і зависли над землею.

— Можемо рушати, — промовив Рос, — решта заберемо іншим разом.

Ми повільно рухалися вузьким тунелем, обережно піднімаючись пологим схилом нагору. Наш імпровізований потяг з платформ, рухався зі швидкістю пішохода. Це не бо зна що, але він працював і справно виконувала своє завдання: тягнути наш вантаж до поверхні.

Навколо панувала гнітюча тиша, якщо не рахувати відлуння наших кроків і монотонного гудіння двигуна. Здавалося, ніби цей тунель ось-ось обвалиться, а можливо це лише прояв моєї уяви.

Раптом я зупинився. Щось змінилося. Невловима хвиля пройшла тунелем, ніби він випустив якийсь подих.

— Фурі, праворуч! Швидко! — крикнув я, відчуваючи, як серце пульсує в грудях.

Вона навіть не запитала, чому, просто рвучко повернула платформу вбік. Всього через секунду туди, де ми щойно були, з гуркотом обрушився масивний уламок породи. Його розміри були такі, що він би без проблем розчавив нас і платформу, якби ми затрималися там хоч на мить.

— Що це було? — запитала Фурі, важко дихаючи.

Я подивився вгору, і холодок пробіг по спині. Стеля тунелю була пошкодженою, ніби щось пробилося крізь неї. Але найгірше було попереду: у тіні я помітив рух.

— Усі! Прожектори в гору!

Світло від наших ліхтарів прорізало пітьму, і ми побачили це.

Величезна конструкція завдовжки не менше п’яти метрів. Її форма нагадувала змію, проте замість лускатої шкіри вона мала блискучий металевий корпус. На її голові виднілося шість пульсуючих червоних очей, які ніби свердлили нас поглядами. З боків були чотири маніпулятори, схожі на гострі клешні, а з пащі стирчав плазмовий різак, який випромінював зловісне червоне світло.

Змія рухалась швидко, спускаючись по стіні, мов хижак, що готується до нападу.

Рос відреагував миттєво, піднявши свою плазмову гвинтівку й відкривши вогонь. Ланцюг пострілів пронизав тунель, але... це було марно. У місцях влучення плазми залишалися лише чорні плями, які швидко зникали, ніби змія відновлювала свій корпус.

— Лайно! Вона невразлива до плазми! — закричав Рос, відступаючи назад.

Ми мали всього кілька секунд до зіткнення. Усе відбувалося на інстинктах. Я побіг прямо на змію, витягнувши з за пояса ритуальний спис теріанців. Це була моя остання надія.

Спис розгорнувся в повітрі, і я зі всієї сили наче биткою, вдарив її прямо в голову, застосовуючи кінетичний удар. Удар був неймовірно потужним. Змію відкинуло вбік, і вона врізалася в стіну, пробивши в ній отвір завглибшки в метр. Гуркіт рознісся тунелем, а уламки каміння засипали підлогу.

На мить запанувала тиша. Я стояв, стискаючи спис, вдивляючись у темряву. Сердце билося так, що, здавалося, от-от вирветься з грудей.

— Гарна робота, Ден, — промовила Фурі, намагаючись підбадьорити мене.

— Занадто гарна, щоб це було кінцем, — буркнув я, дивлячись у той самий отвір. І, звісно, я мав рацію.

З отвору почулося наче шипіння, а за ним — гучний скрегіт, схожий на звук розриву металу.

Змія виповзла, але вже не так спритно. В неї світилося лише одне око, а в місці удару не було плазмового різака, лише розірваний метал, через який виднілися механічні нутрощі робота. Рос вистрілив у пробоїну, і плазма вибухнула десь всередині змії. Та завмерла наче статуя і її останнє око згасло.

Проте — це не був кінець.

— Це що — підкріплення? — перепитав Кук, вдивляючись у темряву.

Тінь у тунелі ворушилася. У світлі прожекторів ми побачили дві нові змії, які спускалися зі стелі. Їхні очі здавалося світилися яскравіше, ніж у першої, а маніпулятори рухалися швидше й точніше.

— Ще двоє, — сказав Рос, заряджаючи гвинтівку. — Прекрасно. Просто прекрасно.

Я швидко оцінив ситуацію. Платформа з основним кристалом і елементами живлення, залишалася вразливою. Якщо ці створіння дістануться до неї, ми втратимо єдину надію вивезти все звідси.

— Рос і Кук, відволікайте їх увагу! Фурі, приготуй гранати. Я візьму на себе ближній бій.

Перша зі змій уже була біля платформи, її маніпулятори потягнулися до кристала. Фурі кинула плазмову гранату, але змія ухилилася, майже не втрачаючи швидкості.

Я кинувся вперед, щоб заблокувати їй доступ. Концентруючись на свої нові здібності, я бачив, як потоки енергії в її корпусі виходили з однієї точки. Зібравши всі сили, я вдарив списом прямо в цей вузол.

Спис пронизив метал, змія завмерла на мить, її червоні очі згасли, а потім вона повалилася на бік, наче мертвий хижак.

Другу змію взялися відволікати Рос і Кук. Вона кружляла навколо них, маневруючи між пострілами й граючи в небезпечну гру.

Фурі кинула подвійну плазмову гранату прямо їй під хвіст. Вибух струсонув тунель, і змію відкинуло на кілька метрів. Рос скористався моментом і зробив кілька влучних пострілів, які пошкодили її око. Я не дав їй оговтатися: підбіг і вдарив списом у точку, яку відчував як "вузол енергії". Змія завмерла, а потім її корпус оповився іскрами й димом.

Запанувала тиша, лише відлуння вибуху ще гуляло тунелем. Ми стояли, задихані й напружені, вдивляючись у залишки металевих монстрів.

— Сподіваюся, це були всі, — промовив Рос.

— Не впевнений, — сказав я. — Але нам потрібно рухатися далі. Кристал цілий, але тунелі стають небезпечними з кожною хвилиною.

Штучін крейсера, який спостерігав за подіями через наші скафандри, озвався:

— Ви активували шахтарських роботів. Вони видобували кристали, але чомусь їх зацікавив саме найбільший. Пропоную як найшвидше залишити цю зону.

Добравшись до дна кратера, ми за допомогою лебідки човника підняли платформи і завантажили його вантажний відсік до повного.

Підлітаючи до крейсера, нам прийшло повідомлення від Каттера. Щоб ми якомога швидше повернулися на “Фенікс”, йому вдалося розшифрувати викрадені у “НаноТех” файли. І те що там виявилися, нам дуже не сподобається.