Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Наступного дня мене зустріла щаслива Рая. Як виявилось, вони з Іваном прийшлись одне одному до смаку і він запросив її на побачення. Вона сіяла, як нова копійка.
Я ж зовсім не раділа. Мене турбував мій сон. Якийсь дивний. Я ловила себе, що задумуюсь про нього, сон, увесь час.
- Тільки не кажи, що ти закохалась в Кирила. – зупинила мене прямо серед коридору Рая.
- Не скажу. Боюсь після Аньки ним будь-яка дівчина побрезгує.
- Я думала у вас нормальні стосунки…
- Ми друзі, а це інше. Так як він мене в цьому плані не цікавить я можу дозволити собі з ним дружити.
- А? та все одно ти сьогодні якась задумлива, щось сталось?
- Просто сон дивний наснився. – відмахнулась я, - Цілком можливо, що чергова бредятина.
- Хочеш розшифрую.
- Не варто, сни з неділі на понеділок не збуваються зазвичай.
- Не завжди.
- Все одно не варто. Ходімо вже, а то заняття починається.
Мені снилась студія. Кирил сидів на дивані і попивав колу.
- А де всі, сьогодні хіба немає репетиції? – здивувалась я пустоті і тиші.
- В кожного свої справи. Присядеш? – він похлопав диван біля себе і я таки сіла на запропоноване місце.
- А ти чому тут?
- А ти?
- Ну…просто люблю це місце, мені тут добре.
- От і мені добре. Ти хотіла б навчитись грати?
Я кивнула і він взяв зі столика свою гітару. А потім сів зовсім близько і поклав інструмент мені на коліна, обняв за плечі. Ну це я так подумала спочатку. Та його руки лягли поверх моїх і він завмер на мить і зглотнув.
- Ось так…- прошепотів на вухо. З-під пальців керованих його рукою вирвались звуки…
І я прокинулась. Волав будильник на мобільному.
Тепер я не вірила, що мої сни просто так. А Кирила намагалась обминути десятою дорогою.
Та не тут-то було, хлопці все одно мене знаходили і запрошували в студію. І коли мене знайшов Сергій і вручив дублікат ключів я зрозуміла, що відмовляти посилаючись на велике навантаження увесь час не вийде.
Раз вони дали мені ключі, то значить я для них і справді важлива. І, чесно кажучи, хай і я їх знаю зовсім недавно, а вони вже займали свій куточок у серці.
В студію справді хотілось і я вперше прогуляла медитацію, зіславшись, що мені зле, а сама вирішила хоча б годинку побути серед музики.
Мені і самій кортіло спробувати заспівати та я ніяковіла, коли хлопці мені пропонували. Найбільше я боялась, що в мене вийде і доведеться співати на сцені, а це зовсім не моє.
Першою справою, яку я зробила прийшовши ввімкнула караоке.
Поки їх немає мене ніхто не чує і можна поспівати вдоволь. І «Червону руту», яка незважаючи на давність мені дуже подобалась і на щастя була в їх списку і треки Лами, Скрябіна і Океану Ельзи, і кілька пісень моєї улюбленої Моторолли. Іншомовні пісні я також знала та чомусь мені хотілось співати так, як думаю. А думала я українською…
Я витратила рівно годину на співи і навіть втомилась. Потім вимкнула апаратуру. Не хотілось лишати після себе слідів, ніби й мене тут ніколи не було.
Кирил прийшов в той момент, коли я вже замикала бункер і навіть трохи налякав мене.
- Де ти взяла ключі? – він заступив прохід на гору і впився в мене поглядом.
- Сергій дав.
- Навіть так? А я то думав Ілля.
- Не розумію до чого він тут. Бункер Вані, старший у вас Бузько, ти який не який друг, а Ілля мені хто, щоб вручати ключі? – ланцюжок мені здавався логічним.
- Приємно, що ти ще не ви черкнула мене з друзів.
- Чого б це я мала тебе вичеркувати? Ти нібито нічим не провинився…
- А чого ж ти уникаєш зустрічей зі мною?
- З чого б це? Всі хто хотів мене бачити умудрились це зробити. З чого слідує, що ти погано старався.
- Тобі гарно з розпущеним волоссям…- примружився він.
- Кирил! Або не міняй теми, або пропусти мене, бо я поспішаю.
- Жаль, а я думав навчити тебе грати на гітарі.
В мене похололи руки.
- Ти забув спитати мене чи я цього хочу, а мені треба в бібліотеку! Дай пройти!
Я пройшла три сходинки, що нас розділяли, та хлопець і не думав зрушувати з місця. Повернувся і притис мене до стіни, нагнувся близько-близько. Настільки, що ми легко могли поцілуватись, але він не зробив цього, тільки проричав майже у губи:
- Я знаю чого ти там хочеш! – я відвернулась. – Це колись про тебе батько розказував…
- І що ж такого я там забула? – прошепотіла я в сторону.
- Він казав, що одна молоденька студентка занадто активно цікавилась передачею дару.
- Значить, тато?
- Значить правда? Навіщо?
- А ти як думаєш. – я все ще говорила в бік, боячись глянути йому в очі. – Я просто зрозуміла, що це не моє. Я зовсім не сильна. І користі від цього дару ніякої, одні проблеми.
- Мар. Він ще проявиться і тобі навіть сподобається.
А я заплакала.
- Це магам може подобатись, а відьмам дар приносить тільки проблеми.
- Ти помиляєшся!
- А звідки тобі знати? – я не витримала і глянула на нього, він заплющив очі і зціпив зуби. – Може я хочу бути звичайною!? Може в мене немає причин, щоб лишати його!?
- Що мені зробити, щоб ти передумала!? – він поглянув на мене з такою мольбою, що мало не розривалось серце.
- Кирило Гайдар, ти не зможеш зробити нічого. Я все давно вирішила.
І він мене відпустив та мовчки спустився вниз, до дверей бункеру. Я ж змахнула непрошені сльози і піднялась вгору. Сьогодні я таки відшукаю те, що мені так потрібно.
Сиділа я мало не до закриття бібліотеки та все-таки знайшла те, що шукала.
Інформація була в «Відьомських ритуалах», що правда в самому кінці. Все було досить просто, аж до абсурдності. Той хто передає силу мав передавати її добровільно, без будь-якого примусу, а той хто отримує повністю згоден прийняти. У випадку з ініційованими відьмами, після віддачі вони помирали. А з тими, хто не встиг пройти ініціацію було простіше. Вони довго хворіли після передачі та здебільшого оклигували і жили далі звичайним життям.
Залишилось дві майже непосильні речі для виконання умови.
Знайти бажаючу дівчину і не пройти ініціації, до цього. Помирати мені не хотілось зовсім.
Хоча чому дві? Одна. Єдиний з ким би я її готова була пройти вважав мене другом, а ще ми постійно сварились, тож лишалось знайти нормальну претендентку.
А після цього час полетів галопом і я не встигала зрозуміти, що робиться навколо.
Нам додались нові заняття, тож тепер ми майже жили в коледжі і якщо раніше я не могла потрапити в бібліотеку, то зараз не могла вийти з неї раніше восьмої.
Загрузка на фізкультурі тільки зростала.
Тепер ми почали варити лікувальні настої і робити мазі, а ще протиотрути. Отрути були в коледжі і так – ми мали на що поглянути, а більше цієї зарази і не треба було!
До хлопців на студію я потрапляла лише коли наступали вихідні. Та й то ненадовго. Всі жалілись, що рідко мене бачать, а Гайдар вів себе так, ніби й нічого не сталось. В нас наступило ідеальне перемир’я і він був милий, як ніколи. Інколи мені здавалось, що він мало зі шкури не вилазить, щоб догодити мені і це бісило.
Та ще більше бісило те, що сни про нього мені не перестали снитись. Тепер я вже сприймала їх, як данність і навіть не нервувалась. А реальний Кирил і бровою не повів, що може це він якимось чином влаштовує наші сонні побачення, тому я все спирала на власну закохану, а від того хвору уяву. Хоча бувало, що мені снились такі місця, котрих я не бачила раніше, а потім випадково натикалась. А одного разу я навіть поїхала в те місце котре мені наснилось і моєму здивуванню не було меж. Все було майже ідентичне, окрім пори року.
І я почала думати, що божеволію. Адже в книгах про такі сни нічого не писало. В книгах про магів також.
Я божевільна, чи не так…Можливо це якийсь знак
З небес, наприклад, що пора вже щось міняти
Забути щось або віддати
Простити чи прощення попросити,
А може тугу з серця відпустити?
Я божевільна, чи не так? Нормальні так не мріють
Не літають у снах, щоб сховать від реальності страх…
Нормальні не сидять в шкаралупі думок,
Не будують повітряних замків
І на серці не ставлять замків
Від яких не буває ключів. Від яких не існує ключів!
- Хлопці, в мене геніальна ідея! – я забігла в студію і навіть не вітаючись випалила ці слова, щоб часом не видулись з голови жовтневим вітром. – Вам треба писати свою музику! Тексти пісень! Ви не тільки на всю країну прославитись.
- З днем народження!!! – заспівали хлопці.
За всім я навіть забула. Ніколи не писала чисел на конспектах, тільки теми. І воно просто вилетіло з голови. Мої вісімнадцять вилетіли з голови! Я явно перевчилась.
Та вони продовжували наспівувати. На столі стояв торт із запаленими свічками і смачно пахло. Точно фаст-фуд грабанули!
- Хлопці! Могли ж мене попередити, я і забула, що це сьогодні.
- Ти що! Це ж мав бути сюрприз. Ми взагалі думали когось за тобою відправляти. А то все стигне.
- Вань, у вас є мікрохвильовка!
- Ну все, заходь-но сюди. – Кирил кинувся до мене і потягнув за руку до столу. – Чур, я займаю місце поряд з іменинницею!
- І я! – заявив Ілля.
- Хлопці, ану угомоніться. – я засміялась. – Ви нагадуєте мені дитсадок.
- А ми маємо тобі подаруночки! Невеличкі, але надіємось, що тобі сподобається.
Про невеличкі вони явно дезінформували мене. Плюшевий ведмедик був явно з половину мого росту!
- Мені здалось, що всі дівчата люблять плюшевих…- винувато усміхнувся Ваня.
- Всі так думають. Він класний! – я обняла ведмежа разом з хлопцем.
- А це, щоб ти завжди викроювала час для нашої компанії…- Сергій протягнув невеличкий прозорий футляр з годинником.
- Якщо він магічний, як той що в Герміони, то я весь день з вами тусуватимусь!
- На жаль, ні. Але мобільний можна забути, а він буде на зап’ястку завжди.
- Дякую. – вони розчулили мене своїми подарунками.
- Ти говорила, що ми маємо співати свої пісні. Тож в цю записну книжку ти зможеш написати до них тексти, ми на тебе надіємось…- усміхнувся Ілля і чмокнув мене в щоку.
- Мар. – Кирил широко усміхнувся, а потім вийняв з кишені срібний ланцюжок з кулончиком у вигляді маленького ключика. – обернись-но до мене спиною.
Він обережно забрав мої розпущені коси, ніби погладивши, як мені хотілось вірити, а потім вчепив рулончик.
- Чому ключик?
- Так це ключ до всіх дверей…- і він знову усміхнувся, а моє серце розтало зовсім і я торкнулась його пальцями.
- Якийсь маленький…
- Він мінятиме форму. – підморгнув він.
- Або від чийогось серця! – хихонув Ваня.
- Ключ від сердець…непогано звучить. Може про щось таке буде наша пісня? – спитав Сергій.
- З подарунками закінчено, просимо до столу! – розвів руки Ілля.
Тож довго не думаючи хлопці повсідались на дивани і мене всадили поряд.
Мені налили рівно 50 мл вина і сміючись сказали, що я ще маленька пити більше. Але я не образилась. Хіба на них можна ображатись! Чи не єдині маги, які прийняли мене в коледжі адекватно, чудові співбесідники, помічники, милі і хороші…Ой, Марино, досить їм дифірамби співати!
Ми чудесно провели вечір, а потім хлопці викликали для мене таксі і проводили всією компанією. Наперед розплатились і веліли доставити під двері квартири, що таксист люб’язно зробив.
Вдома мене чекала друга частина свята. Батьки приготували невеличкий стіл і торт. Хоча я була не голодна та все одно з’їла всього по дрібочці, щоб не образити їх.
Замість подарунку мені дали конверт з грошима, які я залишила на кухні. Ведмідь поки залишився сидіти у коридорі.
Я пройшла до себе в кімнату і стала перед дзеркалом. На грудях зблиснув кулончик і пальці самі по собі потягнулись до нього.
Ключ від всіх дверей. Від сердець. Чи може від одного серця? Я усміхнулась та усмішка була якась не така, з гіркотою чи що?
І цієї ночі мені приснився Кирил. Ну, як завжди…
Я стояла біля книжкового стелажа і перегортала диски на одній з полиць. Звідкись взялось знання, що це його кімната. І я оглянулась. Дуже хотілось знати, як живе об’єкт моїх мрій.
Вона біла, світла і простора. З простим косметичним ремонтом. З іншої сторони під стіною було ліжко і невелика шафа, а збоку біля полиці – комп’ютерний стіл. І такий ноут, що мені й не снився…бачила щось подібне в магазині, коли вибирала свій та відразу закатала губу. Ми не бідні та такі батькам не по кишені.
За столиком було величезне вікно і двері на балкон.
Я знову глянула на диски. Стінг. Бонжові. Той же Скрябін. Моцарт? Я вийняла останній і мало не впустила його.
- І що ти тут робиш? – прозвучало з-за спини і я мало не підскочила. На щастя диск лишився в руці, я мала намір його послухати.
- Вивчаю, що ти любиш…
- А якщо я люблю тебе? – прошепотів він на вухо і я повільно повернулась до нього.
- Ти щось казав?
А його руки опустились мені на талію.
- Мар, ти ж все чула… - прошепотів майже в губи.
Його дихання опалило вуста, але чомусь я боялась цього не менше, ніж в реальності.
- Що чула? – перепитала я не відвертаючись. Хоча було боязно та його руки і губи за кілька міліметрів від моїх заставляли відчувати такий екстаз, як ніколи. Коли я говорила мої губи майже торкнулись його і мені здалось що по них пробіг електричний струм.
- Досить дразнити мене. – а я відчувала себе п’яною, як від шампанського і тонула в його погляді все більше, ніби мушка в гарячому шоколаді.
- Та я сама невинність. – він стис мене. А я не втрималась. – А може це ти мене дразниш?
Його очі переможно зблиснули і він таки подолав той міліметр, який був між нами.
Гарячі губи опустились на мої і зупинились на мить. Він ніби чекав, що я його відштовхну. Та хіба ж я могла це зробити. Тільки обняла за шию, а потім погладила по шоці.
- Мар. – глухо вимовив він мені прямо в губи і нарешті поцілував по справжньому. Пристрасно і ніжно водночас, так ніби хотів цим заявити, що я тільки його і нікому не віддасть.
Хай це і сон, та він кращий за будь яку реальність і я очікувала, що прокинусь, як завжди та не прокидалась, ніби боги дарували мені кілька щасливих митей!
Ноги підкошувались від шквалу нахлинувших відчуттів. Я більше себе не стримувала і сама цілувала Кирила, а він тільки усміхався і шепотів всілякі ніжності.
Він присів на ліжко і я сіла йому на коліна знову поцілувавши, а його руки по-хазяйськи ковзнули під футболку і пробіглись по спині, пестячи і викликаючи поколювання, я повторила все за ним. І здається йому сподобалось!
А потім я поцілувала його в шию і він застогнав.
- Мар. Зупинись. Ти ж не знаєш, що робиш зі мною!
- Ти правий, не знаю. Але хочу так робити і якщо тобі не подобається – можеш мене прогнати.
- Ти ж знаєш, що подобається!
- Нє-а! ти мені нічого не кажеш…
- Хм. – він примружився, як ситий кіт. – Мені приємні всі твої дотики…
- Тільки приємні? – я провела пальчиком по його животу, кайфуючи, що можу торкатись його. Він був рельєфний і твердий, м-м.
- Я від них божеволію. – мовив він і повторив мої рухи. Я зрозуміла, чому він божеволіє…
- Кирил… - я притислась, щоб на мить зупинити це відчуття та він поцілував мене знову.
А потім зачепив мою футболку і стягнув одним легким рухом. По спині розсипалось волосся, а по шкірі пробігли мурашки.
- Ти просто неймовірна. – він якусь мить оглядав мене голодним поглядом.
- Твоя черга.
- Ти мене вже бачила.
- То ти тільки подивитись хотів? – спитала я і повела бровою. А потім сама взялась стягувати футболку з нього. – Отак! Здається ти став ще сексуальнішим відколи я тебе бачила востаннє…
- Для тебе старався.
Наші губи знову злились у поцілунку, відчуття зашкалили зовсім. А потім він скинув бюстгальтер і повалив мене на ліжко.
Уявлення немаю звідки він все це взнав, та цілував мене в таких місцях і так, що я просто задихалась і розум відмовлявся підкорятись, а по тілу пробігали ниточки струму.
Коли він встиг скинути з нас решту одягу мені дізнатись так і не судилось.
Тіло горіло від пестощів і поцілунків, шепотів «кохана», від яких я загорялась ще більше і в секунди прояснень вивчала його тіло.
Коли він навис наді мною і я злегка підняла голову.
- Будь ласка. – прошепотіла я, тільки це було проханням зупинитись, я дуже боялась того болю, що всі обіцяють. Та він сприйняв мої слова не так…
І коли розсовував коліна, і цілував…і нарешті наповнив мене. У очах на мить потемніло, а я відчула його кожною своєю часточкою. Насолоджуючись.
Кирил продовжив наш танець, спочатку повільно, а потім нарощуючи темп. І в якийсь момент я забула де я є і хто. Були тільки ми, наші спітнілі тіла, хвилі задоволення, що накочувались раз за разом, а потім це відчуття переросло у вал, який не закінчувався. Він притис мої руки і вже не зупинявся на поцілунки. Та і мені цього не треба було. Тільки відчувати його в собі. Оргазму ми досягли разом. І мій світ вибухнув!
