Раді Вас бачити!

– Тея! Швидко йди донизу, — кричить мені батько через двері. Цікаво, що йому потрібно? Це вперше він мене покликав. Ще й так рано. Сонце тільки нещодавно зійшло. Дуже дивно. Серце почало швидко стукотіти від поганого передчуття.

– Зараз, батьку, я одягнусь і спущусь! — крикнула я йому у відповідь та встала з ліжка. Швидко одягла свою улюблену довгу жовту сукню з легкої тканини, яка не приховувала мою струнку фігуру. Дякуючи за це моїм "хлопчачим" заняттям. 

Причесала своє довге чорне волосся з синім відтінком, майже як було у мами. Поглянула у дзеркало та побачила відображення досить привабливої дівчини, середнього зросту, з довгими стрункими ногами та тонкою талією, з невеликими, але пишними грудьми. Обличчя прикрашають великі сині очі, маленький гострий носик, пухкі рожеві губи та довгі вуха. Позаду мерехтять мої прозорі крильця. Так, я фея. Але про це потім, батько все ж чекає.

Я вибігла в коридор, мало не збила служницю. Перед сходами трохи зупинилася, прислухалась до голосів, які було чути знизу. Батько розмовляв з іншим чоловіком. Серце загупало ще швидше. Не подобається це мені. Моя інтуїція ніколи мене не підводила. Але я взяла себе в руки та пішла до них.

– Нарешті! Чого так довго? У нас дуже важливий гість! Знайомся, це герцог Родерік Грей. Твій майбутній чоловік! — сказав батько з посмішкою на ціле обличчя. Ніколи не бачила його таким щасливим.

А моє бідне серце мало не зупинилось від шоку. Я не могла вимовити і слова. Мене мов паралізувало. Я дивлюсь на батька і чекаю, що він скаже, що це просто жарт. Але ні. Він бачить мою реакцію, і в його очах з'являються іскри гніву.

– Не мовчи, мов риба! Де твої манери? — каже він мені крізь зуби, – Вибачте мою дочку, герцоге Родерік! Вона рано залишилася без матері, а у мене не було часу перевіряти, чого її вчать вчителі.

– Не вибачайтесь, пане Грегорі, вона ще дуже юна. Виховувати ще не пізно. Я цим займуся з превеликим задоволенням, — сказав цей бридкий слимак, хижо скалячи зуби.

Я ледве втримала себе, щоб не знепритомніти. Не вірю, що це все не сон, дуже поганий сон. За що мені все це? Невже я мало страждала цих десять років? Завжди мріяла, що колись зустріну своє велике кохання, створю велику родину, де всі будуть любити одне одного, піклуватись.  

Уявляла собі мужнього чоловіка зі світлим волоссям, блакитними, добрими очима. Не знаю чому, але лише цей образ завжди снився мені. Я дуже любила ці сни. Хоч він у них нічого не робив, лише лагідно дивився на мене. Але мені було цього достатньо, щоб відчути тепло на душі. Ніби він – єдина рідна душа у цьому світі. А зараз я дивлюся на чоловіка перед собою, і всі мої мрії перетворюються на пил.

Герцог Родерік Грей виглядає років на сорок. Трохи вищий за мене. Волосся на голові рудого кольору, рідке, яке ледь прикриває лисину. Маленькі очі майже чорного кольору, великий ніс із горбинкою, тонкі губи та маленька тонка борідка. Крила відсутні, отже це маг, ну або людина, хоча це навряд чи. Одяг дорогий, наче тільки пошитий. Він дивиться на мене якимось маніакальним поглядом, наче хоче з'їсти. 

Невже батько хоче здихатися мене так сильно, що йому навіть байдуже, за кого віддавати заміж? Невже не бачить, що він небезпечний? Моя інтуїція просто волає, що треба тікати подалі.

– Батьку, я не згодна! Я не піду заміж за нього! Будь ласка, не роби це зі мною! — благаю я, трохи прийшовши до тями. Бачу, як "наречений" покривається червоними плямами від злості та приниження. А батько, не очікуючи протесту з мого боку, витріщив очі.

– Та як ти смієш таке казати? Я твій батько, і мені краще знати, що робити! Ти вийдеш заміж за герцога, і це не обговорюється. Вже все готово. Твоєї згоди й не потрібно. Лише йди, збери свої речі. Через дві години ти вирушаєш зі своїм нареченим до храму, де вас одружать, а потім — до його маєтку, де будеш гарною та слухняною дружиною. Ти мене зрозуміла? — сказав батько, боляче тицяючи пальцем мені в лоба.

Я впала на коліна та почала плакати. Не змогла стримати емоцій.

– Ні, будь ласка, батьку! Я зроблю все, що завгодно, лише не це! Змилуйся наді мною! За що ти так мене караєш? — кричала я йому.

Батько хвилину мовчав та дивився на мене. Вже навіть почала з'являтися надія, що все ж таки передумає щодо заміжжя. Але я помилилася…

Він зчепив зуби від злості, підійшов до мене та схопив за руку дуже боляче. Я скрикнула та почала вириватися, але він був сильніший за мене.

– Повторюю востаннє! Ти зараз підеш у свою кімнату, збереш речі та вийдеш сюди. Без фокусів. Інакше поїдеш прямо зараз, без нічого. Ти мене зрозуміла? — прошипів мені в обличчя батько, сильніше стискаючи мою руку. Я мовчки кивнула головою, і він мене відпустив.

Я швидко побігла до своєї кімнати, зачинила двері та впала на ліжко обличчям у подушку. Закричала в неї щосили. Це єдиний спосіб виплеснути все, що я відчуваю.  

Вдосталь наплакавшись, я потроху почала заспокоюватися та думати, що мені робити далі. Втекти. Це єдине, що може мене врятувати від цієї проблеми. Тільки куди? Як? Треба щось придумати. 

Я встала і почала ходити по кімнаті. Кілька хвилин нічого в голову не йшло. Аж раптом я згадала, що колись мама розповідала мені про хатинку в лісі, в якій колись жила моя бабуся. Бабусі вже давно немає, і що там із цією хатою, я не знаю. Мама жила там, коли була маленька, потім бабуся віддала її вчитись в пансіонат для дівчат. Більше вона туди не їздила, тому знала лише приблизно, де ця хатка. Їхати приблизно тиждень. Вона знаходиться на іншому кінці нашого королівства, десь біля лісу, у селі під назвою Озе́рне.

Так, із цим вирішено. Ніхто не знає про цей будинок і навряд чи будуть мене шукати так далеко. Залишилось тільки придумати план втечі. Гроші в мене є, і досить багато. Мама потай від батька виготовляла зілля на продаж. Гроші відкладала мені на майбутнє, наче відчувала, що вони мені знадобляться. 

Хоча наша родина не бідна. Батько все життя працює головним столичним суддею. Зарплата висока. Та й не гребує брати хабарі. Він любить розкіш у всьому. Одяг тільки від знаменитих кравців, їжа та вино найдорожчі, багато слуг, які щодня начищають його колекцію жіночих прикрас. Нащо вона йому? Ніколи не розуміла.

Але нам із мамою завжди мало що перепадало. Сукні навчились шити самі. Прикрас майже не було. Дякую хоч за те, що їсти дозволяв та вчителів для мене оплатив. Тепер, мабуть, хоче за це отримати вигоду. Тому й хоче віддати мене заміж за герцога? Може, "наречений" грошей відвалив і тепер батько зможе купити свій найбажаніший титул? Чи якесь ексклюзивне кольє подарував йому за мою руку та серце? Не хочу навіть думати, що мене продали наче якусь кобилу! Якщо батькову вигоду я розумію, а от навіщо я герцогу – ні. 

Так, спочатку треба зібрати речі. В мене їх небагато, але згодиться все. Склала деякий зручний одяг та кілька пар взуття в невелику сумку, ще туди поклала мамини книги із зіллєва́рства та про рослини, з яких ці самі зілля варять. Може, нарешті опаную цю справу та зможу заробляти собі на життя. У мами виходило чудово. Батько чомусь не дозволяв їй цим займатися. Тому вона потай від нього варила в комірчині в підвалі, та продавала до крамниці місцевого знахаря. 

За розповідями мами, це був добрий старенький маг на ім'я Мердок. Він добре платив за зілля та інколи дарував дуже корисні речі. Наприклад: просторовий гаманець, куди можна було складати необмежену кількість монет. Саме в цей гаманець мама складала для мене зароблені гроші. Скільки їх там, я навіть не знаю, але впевнена, що на якийсь час мені точно вистачить. А потім що-небудь придумаю. Гаманець я зав'язала на талію під сукнею, щоб його не було видно.

Знайшла маленьку скриньку з коштовностями. У ній було декілька каблучок, одна підвіска, та ще був один дуже непримітний браслет. Теж подарунок пана Мердока. Є на ньому маленький прозорий камінець, якщо натиснути на нього, то можна приспати кількох людей одразу, які знаходяться поряд. Але не зачіпає власника браслета та тварин. Раніше я не розуміла, навіщо це комусь потрібно, користі з цього не бачила. Але зараз він може стати у нагоді.

Наче все зібрала. Все інше зможу купити потім. Головне — втекти. Ой, ні, ще забула про мамин плащ. Це подарунок від бабусі на її повноліття. Він не простий, а магічний. В ньому ніколи не холодно та не жарко, захищає від дощу, а ще, найголовніше, ховає крильця фей. Інший одяг їх не ховає. 

Наші крильця не матеріальні. Їх не можна помацати або зламати, вони наче з повітря, але їх видно. Чим яскравіше мерехтять крильця, тим сильніше магія фей. Колір крил теж може сказати, яким даром володіє фея. У бабусі були білі, бо білий колір означає цілительство. У матусі були зелені, тому що вона була магом Природи. У мене ще прозорі, і світяться вони слабенько, тому що повністю магія проявляється десь у двадцять років. Я володію трохи побутовою магією, але існує особливий дар, який мені ще не відкрився. Літати теж зможу тільки, коли магія буде в повній силі. 

Мама, завдяки магії Природи, могла суху квітку знову перетворити на живу та квітучу. Навіть у підвалі могла вирощувати рослини, з яких і варила зілля. Бабуся в селі лікувала всіх, хто до неї звертався. До неї приїжджали люди навіть з інших міст та сіл, щоб вона допомогла їм із хворобами.

З роздумів мене витягнув стук у двері. Я трохи злякалася від несподіванки. В кімнату зайшла служниця та повідомила, що мене вже чекають, і швидко вийшла. Я зробила кілька вдихів, щоб трохи заспокоїти нерви.

– Все буде добре, я обов'язково щось придумаю!

Плащ склала до сумки, повісила її на руку. Важкенько якось, але тут все, що може знадобитися мені в новому житті. Та не оглядаючись, вийшла з кімнати, в яку я вже навряд чи колись повернусь.