Раді Вас бачити!

Само́тність завжди була зі мною. З восьми років вона моя найкраща подруга. У вісім я втратила матір, хоча так і не дізналась, що трапилося. Вона просто зникла. 

Мати була єдиною людиною, яка любила мене, а я її. Сестер та братів у мене немає. Ви спитаєте: "А як же батько? Він же теж повинен тебе любити?" А ось і ні. Батько мене ненавидів, тому що я не народилась чоловічої статі. Їхній шлюб із мамою був нещасливий, ніякого кохання з його боку і близько не було. 

Вони познайомилися у пансіонаті, де навчалась мати. Батько приїхав туди на прохання свого друга, провідати якусь родичку. Після знайомства з мамою, він кілька разів приїздив до неї, приділяв їй увагу, запевняв, що закохався з першого погляду. Мати була юна та наївна, повірила всьому, що він казав, тому без вагань вийшла за нього заміж. Вона його кохала, а він від неї хотів тільки народження сильного спадкоємця чоловічої статі, бо у матері був високий рівень магії Природи. Сам він був магом Землі середнього рівня.

В нашому світі, діти з високим рівнем магії, народжуються тільки якщо мати з високим рівнем. Але, на превеликий жаль для батька, народилася я. 

Пологи були дуже важкі, тому після цього мати не змогла більше завагітніти. Ненависть батька до мене тільки зросла. Ні, він мене не бив, фізично ніяк не ображав, але холод та байдужість від нього ранили сильніше. 

За всі мої сімнадцять років чого я тільки не робила, щоб він хоч трохи звернув на мене увагу. Я навчилась битися на мечах, стріляти з лука, добре їздити верхи. Навіть якийсь час одягалась як хлопець та зрізала свою косу. Але він лише закочував на це очі. 

У свої вісімнадцять я вирішила, що годі так принижуватись. Я звикла до самотності, в ній стало легко та спокійно, хоч і почала говорити сама з собою та з тваринами. Ну, з ким не буває, правда? 

Друзів у мене не було. Спілкувалась тільки з вчителями, та й те лише на тему навчання. 

Я мало виходила в місто, лише іноді на свята, коли батько дозволяв. Сусідів мого віку теж не було, тільки поважні леді та джентльмени, які задирали носа вище голови. Слуги, які кожного дня бачили, як батько до мене ставиться, теж не прагнули зближуватися, щоб не потрапити під гнів господаря будинку.

Перед тим, як мати зникла, я підслухала сварку батьків, не зважаючи на вік, я все одно її запам’ятала. Я стояла за дверима, підглядаючи в отвір, боялася, що батько щось зробить з мамою, тому слідкувала.

– Лірія, я одружився на тобі, щоб ти народила мені сильного хлопчика! – гарчав батько на мати, аж слина розліталася, – Це була єдина умова мого навіженого діда, щоб отримати його величезний спадок! З цими грошима я міг би купити собі титул барона! Я би став одним з аристократів, мав би більше впливу, поваги, влади! Ти розумієш? А ти народила мені це бездарне дівчисько, тепер спадок мені не світить як і титул!

Він кричав так, що його магія Землі почала виходити: підлога вкрилась тріщинами, стіни трусило, ще б трохи і будинок почав розвалюватись. Я тоді дуже перелякалася, хотілось тікати, втім, покинути мати одну не могла. Раптом допомога потрібна буде.

Батько почав дихати глибше, щоб заспокоїтися. Це спрацювало, будинок перестало хитати, тріщини на підлозі зникли, я полегшено зітхнула.

– Заспокойся, Грегорі! Я ж не винна, що народила дівчинку, це ж не в крамницю сходити! Я тебе розумію, але нічого змінити не в силі! Я більше не можу мати дітей! – схлипуючи казала мати, – Ти можеш знайти коханку, яка народить тобі хлопчика! Я не буду проти, якщо це зробить тебе щасливим і ти отримаєш спадок…

Останнє речення мати промовила ледь чутно, я відчувала її біль, її розбите серце. Вона його любила, хоч він не заслуговував цього. 

– Мені не потрібна твоя згода! Якщо це було б так легко, то вже б зробив! Мої коханки не мають високого рівня магії, без цього не народиться сильний хлопчик. І він не має бути байстрюком в умовах спадку! Інші жінки з високим рівнем дивляться на мене, як на пилюку під їх ногами! Вони не стануть одружуватись із звичайним суддею без титула, хоч і столичним. Тим паче з моїм середнім рівнем магії. Якщо ти кудись зникнеш, це теж не добавить мені шансів! Кляті продажні лярви! – шипів крізь зуби батько, наче отруйна змія, очі налилися кров’ю.

Мати стояла нерухомо, тільки плечі видавали стриману істерику. 

– Йди звідси, щоб я тебе не бачив, бо не втримаюсь та придушу тебе та твою тварюку, яку марно годую! – вдарив кулаком по столу так, що зламав його навпіл.

Мати скрикнувши, побігла до дверей, де ховалася я. Не хотілось, щоб вона знала, що я була свідком всього, що сталося у кабінеті, тому побігла швидко до своєї кімнати.

Через місяць після цієї розмови - мати зникла. Ввечері, перед цим, вона розповідала мені казку на ніч, а вранці я її вже ніде не знайшла. Кімната була повністю порожня, наче тут ніхто не жив, зникли всі її речі разом з нею. 

Я бігала по будинку, кричала, шукала, ковтаючи сльози. Слуги не відповідали на питання, робили вигляд, що мене не чують. Батько на всі мої питання мовчав або кричав, що це не моя справа. Він вимагав, щоб я просто забула про її існування, вона померла і на цьому все. Але я не могла забути і в її смерть не хотіла вірити. 

Я підозрювала, що батько причетний до її зникнення, але довести ніяк не могла, хто ж повірить дитині? Моє слово проти слова поважного судді. Я одна у цьому світі й допомоги просити нема в кого. Чи зміниться це колись?