Раді Вас бачити!

Вранці я прокинулася першою — ще огорнута теплом його тіла, та не зовсім вийшовши зі стану розмитої, важкої післясмакової насолоди. Голова була пустою, тіло — втомленим, але приємно розбитим.

Я обережно, щоб не розбудити його, вислизнула з-під його руки, дістала з сумки подарунок і повернулася до ліжка. Марк, як виявилося, уже не спав — лише спостерігав за мною з-під напівопущених вій, тим самим поглядом, який завжди пробирав до кісток.

— З днем народження, — прошепотіла, простягаючи коробку.

Він узяв її, повільно піднявшись, і його рухи були такі розмірені, м’які, наче в ньому ще жила ніч — її жар, її тишина, її важкість. Кришку він відкрив обережно, ніби боявся пошкодити щось надто маленьке чи крихке. А коли взяв кулон в руку, пальці торкнулися його так, ніби він намацував сенс у кожній лінії металу.

Він прочитав напис. Підняв очі на мене.

— Ти саме так бачиш мене? — щось промайнуло в його голосі. Ледь помітна тінь. Наче жаль, чи гіркота, чи невдоволення собою. А може, це мені лише здалося.

Я не знала, що відповісти. Тому просто посміхнулася. Нейтрально. Надто легко, щоб було правдою.

— Дякую, — тихо сказав він. — Красиво. Допоможеш вдягти?

Я всілася верхи на нього — звичний, майже ритуальний жест — і нахилилася вперед, щоб застібнути шнурок на його шиї. Моє волосся впало на його плечі, дихання торкнулося грудей, а шкіра відчувала його тепло буквально скрізь. Варто було мені нахилитися ще трохи — і вже не було жодного шансу відхилитися.

Ми завжди спали голі. І я ще не встигла щось вдягнути. Тому мій вигляд, мій запах, моя близькість… усе це було для нього ідеальним приводом. Бо його руки потягнулися до моїх грудей майже несвідомо, інстинктивно, як до того, що давно стало звичним і бажаним. Пальці стиснули соски — саме так, як він знав, що мені подобається, — і притягнули мене до себе для поцілунку.

Він лише торкнувся моїх губ, але мені здалося, що це дотик, який запускає все тіло. А потім Марк переніс увагу на груди — гарячі поцілунки, вологі сліди, легкі укуси… І тоді його рука опустилася вниз, провела між стегнами, розсунула їх ширше, ніби й так недостатньо. Моє тіло відгукнулося ще до того, як його пальці торкнулися складочок — там було тепло, мокро, жадібно.

Декілька доторків там — і його палець повільно, відчутно проник всередину, з’єднавши невидимим канатом відчуття від всмоктуючих вологих рухів його рота з низом живота, що вже спрагло стискав стінки навколо його пальця.

Секунда — і я вже насаджена на його ранкову ерекцію. Наче моє тіло само зробило вибір, без дозволу, без паузи. Він увійшов у мене глибоко, впевнено — так, ніби знав кожен мій сантиметр. Ніби мав на нього право.

І ні, сьогодні Марка не влаштовував мій темп. Не влаштовувала м’якість. Тому через декілька хвилин він вклав мене на себе, зафіксував обома руками і відтрахав у своїй звичній жорсткій манері. А я лише хапала повітря від екстазу і хотіла, щоб Марк забирав, володів, забувався в мені так, як я забувалася в ньому.

Ми ще трохи повалялися, остаточно винирюючи зі сну і оргазму, а потім він подивився на телефон і вигукнув:

— Майже десята. Запізнимося!

Грайливо ляснув мене по сідниці, і я не встигла навіть видихнути, бо він нахилився і відчутно вкусив там же — так, щоб я точно запам’ятала.

Я, здригнувшись від солодкого післясмаку, ледве попленталася ставити чайник. Така ж нага, як і була. Коли залила кип’яток у чашку, він вийшов із душу і, побачивши мене, зупинився. Дивився поглядом, що затягує і не відпускає.

Я не хотіла, щоб цей погляд відбився в моїй пам’яті.

Занадто чоловічий. Занадто присвоюючий. Таким дивляться на жінку не просто бажану — на свою.

Такий, коли виникають думки зовсім несумісні з нашою з ним домовленістю. Але образ був просто переді мною, а від Марка, що стояв навпроти, так вочевидь випромінювалося тим самим.

В його погляді і в ньому самому було це — прискорююче пульс і частоту дихання, те, що красномовно заявляє, що жінка, на яку так дивиться, — його.

— Вдягни щось, — нарешті прорік він, проковтнувши той порив, який я прочитала в його очах. — Бо ми нікуди не поїдемо. А ти потім і ходити не зможеш.

— Ти ж не кинеш своїх гостей? — намагалася віджартуватися, проходячи повз нього.

— А ти перевір, — провів мене жадібним поглядом. — Впевнений, що три твої дірочки не проти бути відтраханими, — хижо всміхнувся мені навздогін.

— І бажано декілька разів, — я кинула сірник в копище соломи в ту саму мить, коли зачинила за собою двері.

Одразу ж ручка смикнулася.

— Даша, впусти, — почулося зовні.

— Не чуююю… — заспівала, вмикаючи воду.

— Впусти, кажу, — голос став нижчим, командним. І стук.

— Що? — вигукнула, ледве стримуючи сміх, щоб подражнити його.

— Впусти. І я знайду твоєму ротику справу кращу, ніж розмови.

Я не стрималася і розсміялася під теплими струменями води — сміхом, який сам по собі був зізнанням, хоч я ніколи йому цього не скажу.

Марк наказав взяти купальник, капелюх, крем від засмаги і все, що вважаю за потрібне, щоб переночувати не вдома.

Ми дійсно запізнювалися, і тому він перевищив швидкість, дозволену в місті, а виїхавши з нього, майже втопив педаль газу.

Я відчула, як мене втискає в крісло, як тіло реагує на різкий ривок: спершу напругою, а потім — дивним, солодким сплеском адреналіну, що розтікався теплом між ребрами.

Хвилин за десять нас обігнали два мотоцикли — чорні, блискучі, агресивні — і почали навмисно створювати перешкоди «Астону».

Марк лише ледь нахилив голову, і я помітила, як кутики його губ ворухнулися.
— Придурки якісь! — вигукнула я, коли один із них різко вильнув перед машиною.

— Це Влад і Саня, — посміхнувся Марк. — Бавляться діточки.

У його голосі було стільки тепла й легкої поблажливості, що я вперше замислилася, наскільки ж він прив’язаний до цих своїх «хлопців».

Мотоциклісти тим часом влаштували справжній шоурум тестостерону: ставили байки на заднє колесо, виривалися вперед, потім дозволяли нам наздогнати себе.

Двигуни ревіли так, що звук вібрував у грудній клітці.

Цей цирк розігнав чорний «Камаро», який, немов сталева кішка, вискочив із-за нашої спини і обійшов нас із таким ревом, що мені аж у вухах залоскотало.

— О, Артемій, — майже задоволено проказав Марк і додав газу.

Я не була готова до цього прискорення.

Мене втиснуло в сидіння так, що я лише встигла схопитися за ручку дверцят. Серце стукнуло в горло. Цирк продовжився і додавав адреналіну в кров.

І водночас…

Я глянула на Марка.

Він повністю контролював ситуацію і авто, і виглядав в цих перегонах надто природньо, надто сексуально.

Те, як він тримав кермо — впевнено, міцно, з тією владою, яка не потребує слів, — повертало в моє тіло зовсім інші спогади.

Пальці, що тримали мене так само — міцно.

Долоня, яка ковзала моєю шкірою з тією ж упевненістю.

Він не тримав — він володів.

І в цю мить, за кермом, виглядав точнісінько так само.