Раді Вас бачити!

Аліна Тортон

Я стояла трохи приголомшена, після поцілунку. Повітря не вистачало. Тіло палахкотіло охоплене пожежею. В голові билася панічна думка: «Що це було?»

Ні, що таке пристрасть я знаю. Зазнала її на собі повною мірою з Ітаном. Спустошуючу. Спопеляючу. У всякому разі, я так думала до цього моменту. А зараз…

Брюнет, щось казав, але я не розчула. Всі мої думки, відчуття зосередились на тілі, що вимагало негайного задоволення бажання. Зовсім несподівано бажання. 

І на диво, мій  розум не заперечував...

– ... поїдемо в Ніларту, – долетів до мене, немов крізь вату голос блондина.

Ошелешена відкриттям, підвела очі. Натрапила поглядом на глузливі сріблясті.

– Я теж хочу! – посміхнувся Шерлео і погляд такий пустотливо-благальний, як у того кота, що зустрічав кожен ранок біля роботи.

– Що? – перепитала спантеличено, не зводячи очей з губ. 

Трохи припухлі, вони не були так чітко окреслені, як губи брюнета. А ще вони точно звикли розпливатися в звабливій усмішці. Он як дивиться. Була б я не досвідченою дівчиною, вже б розпливлася калюжею. Хоча і досвідчена я, все одно розпливлася. Гмикнула й потягнулася до таких бажаних зараз губ. 

Ну і нехай. Все нехай.

До біса! Скільки того життя. Стрибну в усі ці пригоди, як у вир з відключеною головою і не раціональною свідомістю!

Додумати мені не дали, а просто змели губи в якомусь надривному поцілунку. Спраглому. Глибокому. Проникливому. Немов я була ковтком в пустелі, а чоловік, що зводив мене з розуму, помирав від спраги.

І якщо поцілунок брюнета був як пекельний вогонь, що зносить все на своєму шляху, швидкий і жадібний, то поцілунок блондина був як стрімкий потік, що зачаровує, затягує в прірву.

Чужі губи відірвалися від моїх, залишаючи мене порожньою і втраченою. Знову. Якщо таке зі мною творять їх поцілунки, вибиваючи грунт з-під ніг, то, що буде далі? Очі самі собою ковзали по зім'ятому ліжку, на якому я прокинулася в тісному кільці їхніх тіл.

– Готова продовжити? – посміхнувся блондин, помітивши мій погляд. Який контраст: серйозні поцілунки та абсолютно несерйозне ставлення.

Посміхнулася, похитавши головою:

– Було б що продовжувати, – зірвалося раніше, ніж я встигла притримати язика, що безсоромно наривався на нові пригоди для дупки.

Сріблясті очі спалахнули завзятими іскорками, засвідчуючи – мій мимовільний виклик був почутий. 

Спогадом майнула колись кинута чоловікові фраза, що привела мене до нього в ліжко і я розсміялася. Вперше за багато років щиро й невимушено.

Блондин дивився на мене, і вся його благодушність змивалася напруженою похмурості. Повіяло загрозою. Погляд став загрозливим, різким. Виникло бажання впасти на коліна і благати про пощаду. Тільки ось в уяві падала я чомусь на коліна в короткій спідничці й благала вельми однозначно.

В черговий раз здивувалася сама собі, своїм думкам і бажанням, таким незвичним для мене. Ні. Я любила секс, але і досі не розуміла цього “для здоров’я”, не залипала на чоловічі тіла, хоча щиро раділа їх красі, а тут...

Хитнула головою й зрозуміла з чим можна порівняти це відчуття. Так на мене діяв клубний наркотик, підлитий якось Борисом на корпоративі. Ітон тоді літав до Чехії і затримувався, я ж змушена була піти. Як же… Перший корпоратив, присвячений першій великій угоді. А потім я плавала немов у тумані, в голові не було жодної думки, крім гіркого усвідомлення, що щось не так, а тіло... У тілі вирувало нерозбірливе бажання, зводячи з розуму. І певно б я не вибралась би. Але варто було мені вийти з клубу, як я врізалася в сталеві, затягнуту шкіряною курткою, груди найкращого друга – Мишка. Блискавка дряпнула обличчя, змусивши того вдивитися в мої очі. Як він зрозумів, що я під впливом? Не знаю. Розповідав потім, щось про подружку сестри та туманні очі. А потім були лікарня, поліція, протокол…

Ось і зараз мене п'янило щось, викликаючи неконтрольовані, невластиві мені бажання.

– Ви мене чимось отруїли? – питання вилетіло раніше, ніж я все обміркувала. 

І я потрапила під обстріл двох таких різних, але таких лютих поглядів.

Очі затримались на брюнеті, що тримав в руці піднос з вазою і дуже красивою яскраво червоною квіткою в ній. Щоки зачервоніли збентеженням і соромом. Ну чому я така? Хлопці до мене всією душею, залицяються, піклуються,  а я...

Додумати «що я» мені знову не дали. Брюнет зробив два різких кроки і поставив тацю на столик біля вікна.

– Я подбаю про одяг, – відвернувся. Різкий, непередбачуваний, злий.

– Дякую, – крикнула я вже в його спину. 

Він завмер на порозі, зміряв мене оцінююче-роздягаючим поглядом і ввічливо кивнув. Уїдливо так, що я зрозуміла відразу, куди можу засунути своє «дякую».

Боже, ми знайомі лише пару годин, і в моїй голові повна каша з нереалізованих бажань, що обрушилися лавиною почуттів і відчуттів. Напевно, так відчуває себе курка, витягнута з морозилки і відправлена в мікрохвильовку для розігріву. Тільки я не курка.

Живіт забурчав. Все ще перебуваючи в якійсь прострації мене посадили за стіл. Їла я також машинально підносячи вилку до рота, не відчуваючи смаку їжі, не розбираючи, що я їм. А ось цей стан був дуже на мене схожий і такий звично-знайомий. З цим станом я вже майже зріднилася.

– Леон, я орендував мірінг*. Мені потрібно до вечора потрапити в Ніларту. Та й тут небезпечно... – почула я краєм вуха голос брюнета.

– А що так можна було? – подумала я, судячи з того, як обернулися на мене чоловіки, вголос. Розгубившись під уважними поглядами, впустила вилку.

– Як? – поцікавився блондин.

– Ну от так. Леон замість цього Шер, Шарль... – підняла очі, подумки вимовляючи себе за нездатність запам'ятати ім'я.

– Шеорлеон Уірон Кехдайн, – знову козирнув глузливо розплившись в посмішці блондин. – Можна просто Леон. А він Рон, – стрельнув очима в бік брюнета цей нестерпний тип, – на Марі він сильно ображається. А ще його звуть Чорний Лорд. 

Скинута догори брова останнього видно була ознакою того, що йому і діла немає до того, хто і як його кличе.

– Чому чорний? – поцікавилася, уважно розглядаючи брюнета.

– За грішки його темні, – розсміявся блондин.

– А в тебе, виходить, всі грішки світлі? – прокинулася в мені звична уїдливість і скрупульозність.

– Можна і так сказати, – хмикнув Леон.

– Тобі потрібно сьогодні закріпити зв'язок з одним з нас, інакше тебе просто викине в Міжсвіт, – перервав нашу пікіровку Рон.

– І як це зробити?

– Ооо, це зовсім не страшно і не боляче, а дуже-дуже приємно. Тобі сподобається, – промурликав задоволений Леон. – А так як Рон їде, я тобі допоможу.

Передчуття в його очах бентежило і збивало з пантелику думки, що й без цього розбіглися в різні боки, і я перевела погляд на єдиного розважливого в нашій компанії.

– Я поїду з тобою.

Здивовано підвів чорні брови. Досада що секунду тому плескатися в очах змінилася передчуттям. Здається, я вже сама здогадалася, як закріплюється цей їхній зв'язок.

Варто було це сказати, як зелені очі блиснули задоволенням, а сірі наповнилися сумом:

– Ти ж поїдеш з нами, Леон? – задала я питання блондина.

Той, посміхнувшись, переможно кивнув. А чи не рано ви радієте, хлопці? Не готова я поки вибирати. Та й як можна вибирати з двох приголомшливо красивих тіл? А душ і думок ваших я не знаю.

Можна було б вчинити як багато моїх знайомих «спочатку секс, потім кохання». Правда, наскільки я знаю, секс не призводить ні до кохання, ні до поваги, а саме цього мені хотілося від цих красенів. Я всім серцем відчувала, що можу закохатися в одного з них, і руйнувати цю примарну можливість, змінюючи на прозаїчний секс не хотілося.

– Розкажіть трохи про себе, – попросила, відгородившись від них дверцятами шафи (і чого я взагалі нервую? Вони всю ніч розглядали моє тіло, а я соромлюся).

Вбралася в принесене плаття: просте, довге, повністю закрите, прямого крою, з тканини, що нагадувала льон. Затягла шнурівку на грудях, висмикнувши шнурки з двох верхніх дірочок трохи оголюючи яремну ямку: застебнуті коміри й одяг під горло не виношу. Перехопила талію тонким, як шовк шарфом-шаллю, не ставши накидати його на плечі. Дивитися у дзеркало не стала, і без нього знаю, що такі прості без вишукувань сукні мені йдуть, як і сукні-сорочки. Шкода, ходити незручно і від пари бічних розрізів я б не відмовилася.

Закрила назад шафу й піймала два захоплених погляди. Хвилююче тепло розбіглося по тілу, розливаючи збудження: все–таки приємно, коли на тебе так дивляться чоловіки.

– Та нічого розповідати, – невпевнено розвів руками Леон.

– Тобто ви терпіти один одного не можете і явно не перший рік, а розповісти вам нема про що? – похитала головою. Сумнівно. – Добре. Як будете ділити мене, якщо я так і не наважуся вибирати?

Бачили колись злякано-здивованих, розгублених дорослих чоловіків? Я ось бачила. Вперше в житті. Вони переглядалися між собою кілька довгих хвилин, але, так і не наважившись, знизали плечами.

– Тобто ви мене сюди притягли, а тепер ще й хочете повісити відповідальність за свої життя? Правильно! Нехай Аля вирішує, кому жити, а кому померти. І нічого, що вона нічогісінько не знає, – розлютилася я на їх байдужість. – Арбалет є? – поцікавилася у викрадачів, задумавши каверзу.

– Арбалет? – перепитали здивовані хлопці.

– Ну, можна лук, пістоль, рушницю... – почала перераховувати я зброю, яку  колись тримала в руках.

– Навіщо тобі? – спромігся запитати брюнет.

– Так, раз мені належить вибирати, пристрелю обох, а то виберу не того, а мене потім совість замучить, – єхидно посміхнулася, просвердлюючи їх поглядами.

– А так не замучить? – поцікавився блондин.

– А так я сама вас наздожену без прив'язки до вашого світу.

– Ти зовсім не хочеш жити? – задав своє питання, обволікаюче-спокійним тоном Рон, напружено вдивляючись в моє обличчя.

«Знав би ти, чого я дійсно хочу, остерігався б питати», – вихором пронеслося в моїй голові.

– Чому ж? Хочу, – визнала я і поспішно додала, – Але саме жити, а не мучитися докорами сумління, які мене обов'язково наздоженуть. Знаю. Проходила.

– Не буде ніяких докорів сумління, – розсміявся блондинчик, хапаючи мої плечі й притискаючи мене до своїх грудею, – Якщо ти вибереш мене.

– Впевнений? – повернулася в тісному полоні його рук і втупилась поглядом у його підборіддя. – Я ось чоловікові в любові кожен день зізнавалася, дбала, обожнювала, а варто було йому померти, як звинувачувала себе навіть в неправильно завареній каві напередодні. Хоча моєї провини в його смерті точно не було. А тут такий вибір… – подивилася скептично в сталеві очі. – Гаразд, все це весело, але закріплювати зв'язок ми поки не будемо, – втішила я красенів.

– Чому?

– Тому що я не приймаю поспішних рішень на основі недостовірної інформації. І маніпулювати собою якимись вигаданими загрозами теж не дозволю.

– Але це правда і загрози зовсім не вигадані, – продовжив суперечку блондин.

– А мені–то звідки знати? Я перший раз вас двох бачу. Розповідати що-небудь ви не вважаєте за необхідне, зате в ліжко затягнути вже встигли.

– Ми нічого тобі не зробили.

– Якби зробили, то й розмова була б геть іншою. Хоча навіть не впевнена, що вона була б, – усміхнулася я, розглядаючи здивованих хлопців.

Удавана бравада Леона випарувалася, і тепер весь його вигляд висловлював розгубленість. Рон же просто мовчав, спокійно дивлячись на мене своїми зеленими очима.

– І чому з тобою так складно? – зкуйовдив п'ятернею своє волосся Леон.

Розсміялася:

– Серйозно? А ти уяви ситуацію навпаки. Ти живеш своїм життям, нікого не чіпаєш, і тут бах ти в іншому світі, а дві красуні стверджують, що ти їх істинний та повинен обрати одну з них інакше всім кранти. І як будеш вибирати?

– Чому ти вирішила, що твій вибір вб'є другого? – запитав мовчав до цього Рон.

– А хіба ні?

– Ні. Він спокійно житиме далі. Одружиться, виростить дітей. Якщо захоче, – голос брюнета звучав так впевнено і беземоційно, що я повірила і зрозуміла, що зовсім вже нічого не розумію.

– Тоді поясніть мені сенс цього ритуалу й навіщо він вам знадобився. Якось не віриться мені, що такі чарівні, мужні чоловіки не користуються попитом у місцевих красунь і змушені пускатися на авантюру – шукати собі пару в інших світах. Тим більше так нерозважливо, ризиковано й, варто це визнати, нерозумно, – похитала головою і, наткнувшись на їх здивовані погляди, додала: – Ви ж душу звали? А що якби душа була в тілі дитини, бабусі чи чоловіка? Ось ви теж можете опинитися спорідненими душами.

– Ми? – здивувався блондин.

– Ну, притягло ж вас двох в одне місце. Та й іскрить між вами так, що ближче підійдеш – згориш, – продовжила насміхатися я.

Шоковані чоловіки застигли, дивлячись на мене і намагаючись перетравити отриману інформацію. Першим відвис брюнет, запрошуючи відчинив двері кімнати:

– Йдемо, я в дорозі розповім, чому вчинив так нерозумно.

Блондин кивнув, погоджуючись з озвученим рішенням.

 

***

Мірингом виявився дивний чотиримісний візок без коней або якихось інших їздових тварин, що нагадував вагончик дитячого паровозика або машину, у якій відрубали капот і багажник.

Сіла, зайнявши сидіння по ходу руху. Хлопцям же довелося сісти вдвох навпроти мене, так як моя попа розташувалася строго посередині сидіння.

Мірінгом ніхто не керував. За допомогою магії задавалося місце прибуття, і далі цей магмобіль рухався на автопілоті, а швидкість його руху значно перевищувала всі відомі мені наземні засоби.

Зачарована швидкістю й свіжим повітрям я кілька хвилин мовчала, захоплено озираючись на всі боки. Картинки змінювалися стрімко, і в якийсь момент мене занудило. Підкрався ірраціональний страх. Закрила очі, намагаючись повернути собі спокій і стримати нудоту.

– Не бійся. Нас оточує магічний щит, він не дасть нам випасти і не пропустить нічого крізь себе, – заспокоїв Рон, підбадьорливо стиснувши мою кисть в своїй руки.

Розплющивши очі, побачила, що навколо все змінилося – мірінг тепер був закритим і без вікон, лише невеликі щілинки нагорі пропускали достатньо світла. Стало спокійніше.

– Розповідайте, – попросила я, тремтячим голосом.

– Наш світ називається Аластрі. Так само називається і найбільший континент. Є ще три, але вони на іншій стороні світу й малодосліджені. Ми знаходимося в імперії Кірулея і їдемо в нашу столицю – Ніларту. Зі східного боку з імперією межує Аріа, гірська країна ірлінгов, її столиця – Одахард. На південному сході знаходиться наагат – Мікет, його столиця Мака. На півдні пустельні землі, що носять назву Курукір, населені демонами. На заході знаходиться величезна держава–порт Егаріб. Північні землі звуться Едуус, столиця драконата – Люцк, – почав свою доповідь з географії брюнет.

Слухала я мовчки, не перебиваючи, намагаючись запам'ятати якомога більше назв. Але на слух географію я завжди сприймала погано і, незважаючи на докладну розповідь, карта б мені не завадила.

– Кірулея змішана країна, в якій уживаються всі раси. Править в нашому світі магія, і імператор – це завжди найсильніший маг. Правда, вже кілька століть правляча династія залишається незмінною. Приблизно в той же час, коли до влади прийшли Хорігерди, в лісах Сірваілеї з'явилася Грань світів з виходом в Сутінковий світ. Зазвичай Грань являє собою міцну напівпрозору завісу, але іноді в ній з'являється пролом й тварі Сутінкового світу атакують Кірулею.

Він замовк, збираючись з думками.

– З появою Грані світів в нашому світі стало народжуватися менше дівчаток. І зараз на чотирьох дівчаток фертильного віку припадає шість-сім хлопців. Великої проблеми поки немає, і так ти права, я спокійно міг вибрати собі дружину з аристократок, але... – Рон не доказав, промовчав, і сумбурно почав вже з зовсім іншого: – Кілька оборотів Сереї тому імператор видав указ, згідно з яким всі неодружені чоловіки у віці п'ятдесят років, передають своє майно скарбниці та відправляються на боротьбу з тваринами Сутінкового  світу.

Повисло напружене мовчання.

– Ви хочете сказати, що вам вже майже п'ятдесят років й гідної нареченої серед місцевих ви не знайшли? Невже ці тварі такі страшні, що краще за них життя з незнайомкою? – видала я, не втримавшись, свої питання.

– Тварі тут ні до чого, – запевнив мене Леон. – І я, і Рон кілька років провели, борючись з ними по молодості та по дурості. Просто в цей раз шансу повернутися не буде. І боротися з ними треба буде до самої смерті.

Уточнювати про наречених не стала. Приїдемо до столиці сама все побачу. Але в словах блондина явно була якась недомовленість, не дарма ж він проігнорував це питання. І очі відвів.

Рон же дивився прямо й відкрито, не відводячи очей. Йому хотілося вірити й довіряти, а ще хотілося піддатися вперед і спробувати яка навпомацки щетина, що виступила на щоках: м'яка або колюча?

– Як у вас ставляться до іномірян? Чи не приймуть мене за тварюку Міжсвіття? – запитала, відводячи очі від цієї спокуси й переводячи їх на блондина.

– Не приймуть, – розсміявся блондин на моє припущення. – Ти недостатньо страшна.

– Ну, спасибі, – фиркнула я і склепила очі: мені потрібно подумати.

Прикривши очі, нишком, спостерігала за хлопцями, що демонстрували цілковиту байдужість. В голову лізло різне, ось тільки нічого з цього різного не було розумним.

Дурманими хвилями накочувало збудження (все-таки повітря світу Аластрі діє на мене оп’яняюче), яке я із зусиллям давила силою розуму. Інакше б давно вже розпласталася на сидінні, широко розставивши ноги з криком: «Я вся ваша!».

В думках промайнув черговий смішок. Бідні хлопці все-таки схибили. Потрібно було Жанну захопити, або Свєту. Ось хто б щасливий був. І душу прив'язав би в той же момент. Я ж завжди цуралася відносин без зобов'язань. Ні, я не була манірною старою дівою або занадто правильною дівчинкою. Швидше, холодною стервою – як охарактеризував мене Альбертик, з яким я і зв'язалася-то аби всі відчепилися з тегом: «Для здоров'я корисно».

Може і цих двох красенів під цим же тегом вжити? Дідько з ними, з цими примарними можливостями. Гаряча кров завирувала в венах, а уява намалювала зовсім безсоромні картинки. Відчула, як внизу живота грудкою збирається бажання. Поколює пекучими іскрами збудження. Соски встали по команді струнко, напрошуючись на ласку.

Не рухаючись, з застиглим виразом, намагаючись не видати себе, опустила вії, жадібним поглянула на приховані тонкими сорочками тіла, розрізняючи кубики преса, що вгадувалися під тканиною.

Леон ніби відчув, напружився сильніше. Рон теж відчув мій інтерес, але ніяк не відреагував. Уява працювала на повну, і в думках я вже давно стояла на колінах біля них. Нахабно і безсоромно звільняючи горбки...

У цю гру навчив мене грати чоловік. Бажати. Зводити з розуму одним припущенням, що у нас може бути секс. Трахати очима, залишаючись абсолютно спокійною.

Зиркнула на хлопців, піднявши все ще прикриті зіниці вгору, різко розплющила очі, зрозумівши, що так нічого не видно. Брюнет принюхувався, блондин підозріло ковзав на сидінні. Відчувають моє бажання? Ітон теж завжди відчував й дивним чином вгадував мою реакцію на нього. Невже, я так передбачувана?

Облизала пересохлі губи, все ще відчуваючи заборонений вигаданий смак й ойкнула, відчувши чоловічі пальці на них. А ось це ти дарма, блондинчик! Рот під натиском злегка відкрився, і нахабний палець ковзнув в теплу глибину. Зуби клацнули та різко стиснулися. Блондин скрикнув і відсмикнув руку.

– Ти чого? – запитав ображено.

– Невже, тебе не вчили, що руки краще тримати при собі – безпечніше буде жити, – окинула його грізним, сповненим попередження поглядом.

– А тебе вчили? – запитав блондин трохи оговтавшись.

– Ага. Не тягнути в рот всяку каку, – усміхнулася, відчуваючи, як всередині мене, прокидається давно спляча відчайдушна дівчисько.

Обернулася на брюнета – обличчя кирпичом, весь такий з себе спокійно–байдужий. Скосила очі на аж ніяк не спокійну частину його тіла, що жила за своїми правилами. Відверта підступна посмішка ковзнула по губах, варто було помітити, як Рон жадібно простежив за моїм поглядом.

А хто казав, що буде легко? Нічого було мене з простого, спокійного й одноманітного життя висмикувати.