Раді Вас бачити!

День видався метушливим, галасливим і втомливим. Ніколи не любила ходити по магазинам, а останні кілька років й зовсім воліла робити покупки в інтернеті, а тут мало того, що сервіс далекий від нашого, так ще й купа істот стрибає в очі в спробі догодити. Так і хотілось якусь супермагію і прикласти всіх, щоб не рипалися. 

Рейдерану залишатися зі мною довго не дали – занадто необхідним очільнику виявився мій дракон. Зате  по п'ятах за мною слідував Мартран. Похмурий, мовчазний, насуплений. Переймався, мабуть, тим, що з посади начальника варти, або як там у них називається, розжалували до особистого охоронця іномірянки? 

Подивилася на дракона поблажливо. Гаразд, пробачимо чоловікам їх маленькі слабкості та особливо мучити не будемо.

Мода драконата нагадувала нашу моду якогось позаминулого століття: широкі пишні спідниці й глибоке декольте, багато прикрашене дорогоцінним камінням. 

Швидко пройшлася вздовж манекенів і не знайшовши нічого, що впало б у очі, звернулася до продавця:

– Це весь асортимент?

Той уважно подивився на мене:

– Є ще кілька кірулейських суконь, але вони ...

– Покажіть, – перебила, не дослуховуючи. Поки він мені пояснювати буде, Мартран скисне і запише мене у вороги під першим номером.

– Але вони…

Підвела запитально брову, свердлячи чоловіка поглядом. Він зніяковів, а потім, кивнувши, повів мене в іншу кімнату.

Ці сукні трохи відрізнялися – менше пафосу й прикрас, більше простої класики. І тут я побачила її: аквамаринову шовкову сукню: простий, але дуже елегантний ліф, окрасою якого були шикарні сріблясті мережива, що переходили в короткі, три чверті, рукава (через що сукня здавалася і відкритою, і закритою водночас), широкий шовковий пояс підкреслював талію, а спідниця м'якими, блискучо-мінливими, хвилями спускалася до самісінької підлоги. 

Навіть не приміряючи, я вже знала, що візьму саме її. Тим більше що, за словами продавця, підігнати розмір буде справою кількох хвилин.

Підбір білизни, взуття та аксесуарів не зайняв багато часу, так само як і підбір декількох більш простих суконь. 

Перевдягнувшись в одну з таких, вийшла з примірочної, відчуваючи себе задоволеною і впевненою. Світла струмлива тканина сукні підкреслювала всі мої переваги: високі груди, круглі стегна, довгі ноги. Нарешті я перестала відчувати себе дзвіночком на ніжках.

На цьому мій шопінг закінчився, і я з полегшенням і на радість Мартрана повернулася в замок. Щоб тут же потрапити в руки стиліста. 

Коли Рейдеран увійшов в спальню і побачив мене, захоплення в його очах розвіяло всі мої сумніви з приводу зачіски і макіяжу. Подивившись на мене кілька довгих миттєвостей, дракон пішов, а коли повернувся, в його руках була коробочка з сережками з великими сапфірами глибокого синього кольору і дивовижної краси намисто з цього ж набору.

– От тепер ти готова, – прошепотів мені прямо у вухо дракон, застібаючи на моїй шиї намисто. – Рукавички не знімай, кохана. Це не прийнято, – попередив він мене.

– Дозволь вгадаю? Простягнута жінкою оголена рука запрошення до сексу, – посміхнулась я. 

– Ні що ти. Все набагато цнотливіше, – він замовк, витримуючи паузу. – Простягнута без рукавички рука жінки – це пропозиція і згода на шлюб. 

Отже ж…  На додаткових чоловіків я точно не згодна. Мені б з тими, що вже є розібратися. 

– А чоловіки?

– А чоловіки позбавлені права вибирати. Тобто він може прийняти або відмовитися від пропозиції, але запропонувати першим не може. Виняток становить один єдиний альд-танець, коли чоловік запрошує жінку, і та не може йому відмовити.

– І що  після танцю пара обов'язково має одружитися?

– Є винятки, але... Ти не переживай, альд-танець вже більше століття не входить в програму балів. Його ще за минулого очільника викреслили.

***

Попри мої очікування прийом був організований не в палаці, а в передмісті. 

Білосніжний казково-дивний, пронизаний тисячею сяючих світлових промінів, замок височів над бірюзовою синявою лісу і на фіолетовому тлі неба здавався нереальним у своїй красі. Високі тонкі голки шпилів здіймалися вгору до зірок. У вечірніх сутінках яскравіли кольоровою мозаїкою вітражні вікна  і, граючи світлом і тінню, складалась у дивовижні та химерні візерунки, викликаючи непереборне бажання зупинитись, зачаровано вгледитись, затамувавши від захоплення подих. 

Важкі високі двері послужливо відчинилися, пропускаючи нас у переповнену людьми залу. Попри мої очікування нас ніхто не об’являв і ми спокійно, не привертаючи особливої уваги, пройшли до найближчої з колон.

Дракони неспішно прогулювалися, розмовляли і вели себе досить невимушено. Віталися з Рейдераном кивком або ж підходили для розмови. На мене поглядали. Подив і презирство в очах жінок і захоплення, і відверте бажання в очах чоловіків холодили нерви, змушуючи бути напоготові та тримати маску крижаної королеви – ввічливої, холодної, відстороненої. Іноді чоловіки набиралися сміливості і просили представити їм супутницю, і Рей з прихованою гордістю кидав, незмінно підкреслюючи мій статус і моє нове ім'я:

– Моя дружина, Аліна Маінкур.

І все. Жодних пояснень. І хоча лорди не наполягали, але іскорки зацікавленості в їхніх очах нікуди не поділися, і поведінка Рейдерана, навпаки, розпалювала її ще більше.

У якийсь момент Рея запросив до себе очільник і він, залишивши мене нудьгувати біля столика з закусками, втік вирішувати якесь надважливе питання.

Я ж стояла з келихом в руці, всією своєю багатостраждальною дупкою відчуваючи, що в цьому виклику є якась каверза, підґрунтя. Чого вони там не навирішували за день? І чому лакей так наполягав на державній таємниці і неналежності моєї присутності? 

– Леді Маінкур, – пролунав за спиною тихий голос.

Проводила очима зграйку дівчат, що пошепки обговорювали мого чоловіка і його несподівану дружину. Великосвітська тусовка – плітки, інтриги, змови й інші неприємності... Все як замовляли.

– Леді Маінкур, – повторив все той же голос.

І я запізніло зрозуміла, що звертаються до мене. Обернулася насторожено і зустрілася поглядом з красивим молодим драконом. Довге акуратне синє волосся було укладене слухняними локонами, викликаючи мимовільне почуття заздрості – мої локони вже давно вибилися і стирчали в різні боки. Породисте обличчя і зелені очі, повні захоплення – жива спокуса для наївної дівчини...

– Леді Маінкур, ми не представлені. Лорд Бендран Вреад Сереа до ваших послуг, – козирнув дракон.

– Приємно познайомитися, – розтягнула губи у вічливій посмішці, розмірковуючи: цей суб'єкт і є той очікуваний капець чи це тільки початок?

– Прекрасна незнайомка, дозвольте запросити вас на танець? – улесливо протягнув долоню і перевів повний чарівності погляд на середину зали, де вже кружляли пари.

Відстежила його погляд.  Сполохане серце пропустило удар, варто було мені розпізнати серед танцюючих Рейдерана з якоюсь попелястою красунею. 

Так от для чого викликав чоловіка очільник! 

Ні, звісно, можно припустити, що ця попеляста потвора у сукні це він… Але… Я бачила його плечі. І це точно не він. Тоді хто? Мені слід ревнувати? 

– Не танцюю, – кинула, насилу відводячи очі від танцюючих.

– Як це прикро, напевно? – співчутливо пробурмотів лорд і мені почувся натяк в його голосі. 

Задравши вгору брову, вичікувально подивилася на цього лорда, вимагаючи продовження. Втім не склалося.

На мене налетіли зі спини, підштовхнувши мене під локоть, і вино, що я все ще для виду тримала в руці, випліснулось, окропивши червоними краплями мої рукавички.

– Дозвольте, я допоможу, – тут же ринувся мені на допомогу шляхетний лорд.

– Дякую не треба. Вибачте, але мені терміново треба відлучитися.

– Ну, що ви леді, не варто. Зніміть рукавичку, і я буду радий її вичистити і висушити за допомогою магії. Пара миттєвостей і вам не доведеться залишати прийом.

– Справа не в рукавичці, мені просто потрібно припудрити носик, – виразно подивилась на нав'язливого лорда і втекла шукати туалетну кімнату.

Це всі неприємності чи будуть ще?

І ніби у відповідь на моє уявне питання навколо загомоніли дівчата, почулися неголосні голоси, здивовані перешіптування: «...зустрів обраницю», «хто вона?», «танець дасть всі відповіді», «...визначився з вибором...».

Ой, цур мене, цур. Як же мені все це не подобається!

***

Швидко випрала рукавичку під проточною водою, потрусила струшуючи краплинки, шкодуючи, що немає так необхідного зараз фена.

Глянула на себе в дзеркало, приводячи думки в порядок. Усередині наростало занепокоєння. Нахлинуло відчуття злості, невдоволення. Воно проривалося немов крізь товщу води. Чуже, чужорідне... Не моє... Адже навіть будучи стривоженою побаченою нещодавно картиною, я не могла відчувати такі емоції. І через що? Через танець? Якось це занадто...

Вирішивши знайти чоловіка і вже нікуди від нього не відходити, вийшла з вбиральні. 

Прислухалася до себе, визначаючи напрям. Посміхнулася, згадуючи заслужене ітоновське «відьма». Завжди могла відшукати рідних, відчути їхній біль... Згадалося, як Ітон полетів у відрядження, а я залишилася вдома з Марком. Як прокинулася серед ночі стривожено, борсаючись в клубкові думок, тиняючись квартирою зателефонувала чоловіку, і з полегшенням почула, що він в порядку. Але тривога на цьому не зникла, і я вночі летіла по місту, відвозячи сплячого сина до ще живої тоді мами. А першим рейсом вилетіла в Лондон… І знайшла чоловіка, у якого «все добре» в лікарні побитого зі зламаними ребрами, повністю підтвердивши свій сімейний статус «відьми»...

Спогад дивним чином допоміг повернути самовладання, вселив впевненість. Вже абсолютно спокійна й рішуча йшла коридорами, прислухаючись до себе і своїх почуттів. Дивуючись з того, що крім Рея, я відчуваю ще й ірлінгов – далеко, невиразно, але відчуваю. І якщо Рон стривожений, то Леон фонтанує невдоволенням та злістю.

Пара дверей і чийсь тихий шепіт, гучні звуки поцілунків привернули мою увагу.

«Вони що не могли знайти більш затишне місце?» – майнуло в голові, і я рішуче штовхнула двері, вже здогадуючись, що там побачу.

Рейдеран сидів у кріслі, відкинувши назад голову. На його колінах, звиваючись, недвозначно підстрибувала напівгола дівчина. Тихий шепіт, часті швидкі поцілунки, задушливий запах, задерта вгору спідниця пишного плаття, спущений з підстрибуючих грудей ліф, опущена вільно чоловіча рука...

На мене разом накотили злість, безсилля, розгубленість, відраза, жах, біль ...

Десь на підкірці свідомості намалювалася картинка як б'ється скляне щастя, почувся відповідний дзвін...

Біль пронизав серце, перехоплюючи подих, вибиваючи хиткий грунт з-під ніг. Я роздвоїлась: одній частині мене захотілося закричати, втекти, викинути з голови, «розбачити», а іншій – рвати, метати, стукнути їх обох чимось важким, відтягнути цю біляву стерву за волосся і викинути у вікно...

Гнітючу тишу розірвали дзвінкі оплески...

Здивовано подивилася на свої руки, що голосно ляскали. Схоже, є ще і третя частина мене. Завжди знала, що я неадекватна, але не до такої ж міри...

У пам'яті спливли бурштинові очі та ранкові слова: «Дружина сидить на моїх колінах, діти будуть колись тут...». Ні, з такими очима не брешуть.

– Браво, яка пристрасть, яка експресія, – крижаний голос, спокійний і неживий, міг би заморозити цю парочку, якби в  мене була хоч краплина магії. – Як все ретельно сплановано і відіграно, – віддала я шану невідомому режисерові цієї сцени.

«Почавши грати, завжди догравай», – вчив мене батько.

І я догравала роль запрошеного глядача в цьому театрі абсурду... 

Кліпнула очима, проганяючи картинку. 

Чого чекають в такій ситуації від жінки? Що вона має зробити? Злякатися? Втекти ображена? Чи влаштувати істерику? 

Ні, не на ту нарвалися. Спочатку сріблясті патли вирву...

– Екс... Що? – вражено втупилася на мене своїми ляльковими фіолетовими очиськами дівчина, від несподіванки припинивши підстрибувати.

Потрібно сказати дуже красива дівчина. І чого їй не йметься? Чоловіків мало, що вона до чужого добра руки тягне? Так ніби й так видають з перевагою – два в одні руки.

– Не суть, – відмахнулася вже абсолютно спокійна я.

– Забирайся, і не заважай нам, – владно наказала раптом дівчина і подивилася на мене ніби я пил під ногами.

– Дорогенька, ви переграєте. Стрибати треба більш чуттєво, а не відпрацьовувати як шалава з борделя. А партнер, навпаки, не дограє. Відчужений якийсь, в роль не вжився чи що? Руки не на місці… 

Говорячи це, підійшла ближче й заглянула Рею в обличчя. Кам'яне, немов застигла маска, жоден мускул не здригнувся. І це при живій міміці мого дракона? Затуманені сп'янілі бурштинові очі-вири. Байдужі, немов він бачить зовсім іншу картинку. Ще вчора я б могла повірити, що так виглядають очі збудженого золотого, але минулої ночі бачила, як вони змінюються, коли в них маленькими іскрами жевріє пробуджене бажання, як вогняними спалахами виблискує пристрасть...

Очі ніколи не брешуть – я давно встигла в цьому переконатися.

– Раджу тобі, красуня, покинути коліна мого чоловіка, а то з кожною миттю необачне місце твоєї дислокації  стає все небезпечніше і небезпечніше.

– Що? Ти погрожуєш мені? Так як ти смієш? 

Боляче різануло барабанні перетинки. Подивилася неприязно. Поводиться, зовсім як базарна баба, а ще леді називається.

– Ооо, ти вирішила покликати ще глядачів? Мене однієї вже недостатньо? Хочеш більше шанувальників свого таланту? – продовжувала я, дивуючись, що Рей досі не ворухнувся. 

Навіть брову не скинув. Паралізувало його? Чи що?

– Та я тобі... – засичала білявка якось зовсім по зміїному.

– Не знаю, як ти мені, але я тебе попереджала, – посміхнулася я. 

Ефект несподіванки і спрямований в бік удар зробили свою справу – красуня завалилась з оглушливим гуркотом, високо здійнявши спідниці.

– Наступного разу тобі слід штани з чоловіка стягнути або хоча б розстебнути. Через штани це погано працює... – зауважила повчально, радіючи, що бог її милував – мізків не доклав, життя не ускладнив. Бо що я б зробила з ними обома, якщо б вона додумалась, навіть уявити страшно. 

Торкнулась шиї дракона, вишукуючи пульс і почувши повільні удари серця, відчула, як відступає хвиля огиди й страху, змінюючись на подив, захоплення, радість. Дивний коктейль емоцій явно належав не мені.

«Прія, мій чудовий скарб...», – долетіли до мене думки... Сарджа? 

Невже мені не здалося, і я насправді чую дракона? Відчуваю його?

Заглянула в очі дракону. Чим же його до такого стану довели? Алкоголь? Наркотики? Так він сам казав, що дракони не п’яніють і отрута на них не діють. 

– Ти... ти... ти... посміла мене вдарити... – обурення білявки явно зашкалювало.

– Я-я... посміла і ще раз посмію, якщо будеш і далі тягнути руки до мого...  

Як же мене вимотав цей божевільний вечір і ці підкилимні війни.

– Та ти... Ти повинна була бігти в сльозах, а ти хрянь...

Це прозвучало так ображено і розчароване, що я не стрималася:

– Ну, вибач, що розчарувала, – посміхнулась і розвела руками. – Але мені забули видати сценарій...

– Хрянь ...

– Ти повторюєшся.

Красуня замахнулася і вдарила мене по щоці, я трохи відхилилася, але все одно вийшло дзвінко, і щока вмить запекла, наливаючись кров'ю.

Мене, звичайно, виховували в світі, де є відома церковна мудрість «вдарили по одній щоці, підстав другу», але тільки весь мій досвід вчив іншому – тримай удар і бий у відповідь. Що я і зробила. Правда, трохи не розрахувала, і вийшло досить боляче…  для моєї долоні. 

Ех, треба було бити кулаком. Хук справа і всі справи... Правда, потім пояснюй щодо зіпсованої мордочки ...

– Я ... Я накажу тебе стратити...

Знизала плечима, не бажаючи продовжувати цю марну розмова:

– Кожен сходить з розуму по-своєму.

Повернувшись до чоловіка, видала ляпаса і йому. А що? За компанію. Нічого мене так підставляти і самому вестися. Розвели як маленького. 

– Драдх... Братик сказав тебе не чіпати. Мовляв, ти станеш його дружиною, а мені дістанеться Рей. Але з тобою він нехай сам розбирається, хоча я і не розумію, навіщо йому якась чхара*... А Рей і так вже мій... – бурмотіла ця притрушена.

Я обернулася. От вчили ж не відводити очей від ворога, а тут розслабилася, недооцінила...

Дівчина тріумфально посміхнулася, змахнула руками. 

Бузкова пляма розпливлася по підлозі, підпливаючи до мене. Хотіла відступити, але ноги ніби приросли. Вже провалюючись у прірву, почула відчайдушне уявне «ні» дракона.

От і сходила на прийом ...

*Чхара – раніше так зневажливо називали жінок-рабинь.